Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
25 листопада, 2010   ▪   Лесь Белей   ▪   Версія для друку

Як продавати целюлозу

Януш Леон Вишневський про емоції, гроші та гарне життя
Матеріал друкованого видання
№ 47 (160)
від 19 листопада, 2010
Як продавати целюлозу

У ХІХ столітті мірилом якості літературного тво­­ру було те, чи заплаче читач після його прочитання. У ІІ половині ХХ століття запанували постмодерністські цінності, і тоді вже критерієм якості став сміх. У безликому ХХІ столітті успішність літературного твору модно вимірювати кількістю проданих примірників. Наша країна – в якій для осіб із вищою освітою не є моветоном читати одноразові серветки детективів та любовно-емоційну квашу – перетворилась на ласий шмат пирога для закордонних трейдерів целюлозою. Януш Леон Вишневський ефектно й надовго оселився на родючому східноєвропейському книжковому ринку. Його твори перекладено українською, російською та в’єтнамською мовами, проте до цього часу не вийшло жодного англійського, німецького чи французького пе­­рекладу. Свою торгову марку Вишневський розкрутив завдяки роману «Самотність у мережі», який скропила слізьми не одна читачка в Польщі та СНД. Відтоді письменник відчув, на якій струні варто грати, щоб книжки були популярними. За сприяння видавництва «Махаон», яке займається перекладами його книжок, Тиж­­день поспілкувався з автором «Самот­ності у мережі».

У. Т.: Почнемо з найпростішого. Що таке література, на вашу думку?

– Це записана оповідь людських доль. До цього додається світогляд і, в моєму випадку, емоції. Для мене література – це перш за все запис історій. Можливо, тому, що я не письменник, а автор книжок. Я не мав жодної професійної підготовки до написання книжок.

У. Т.: Тобто для вас головне – це сюжет і емоції?

– Так, я б це так і визначив.

У. Т.: А яку, на ваш погляд, роль відіграє література в людському житті?

– Люди за своєю природою вуайєристи, вони полюбляють підглядати, зазирати в чужі спальні, кухні, мізки, щоб дізнатися, чи все там таке саме, як і в них. Література – це опис того, що автор зміг підглянути в інших. Спочатку література мала усну форму, тоді вимагалася фізична близькість, а відколи Ґутенберґ винайшов друк, з’явилася відстань. І це, мабуть, найбільше відкриття людства. Тепер ще є інтернет. Література також може переносити нас у недосяжні світи. Вона служить для порозуміння. Якби політики читали більше книжок, було б менше воєн.

У. Т.: Кожен автор під час написання творів реалізовує якусь свою інтенцію. Якою керуєтеся ви?

– Я взагалі-то науковець. Маю PhD з інформатики та звання доктора хімічних наук. І писати я почав дуже пізно, в 44 роки. Свою першу книжку «Самотність у мережі» написав, бо мені було страшенно сумно. Мене розчарувала одна жінка. Я мав вибір: таблетки, психотерапевт або література. Моя творча інтенція – розповісти історію. Найбільше мене цікавлять емоції.

У. Т.: А хто ваш улюблений письменник?

– Є такий один письменник, якого я перечитую щороку. Це Ремарк.

Середня полиця

У. Т.: Чи розділяєте ви літературу на високу і низьку полиці?

– Я розрізняю книжки на такі, на які варто витрачати час, і ті, що не варті мого часу. Читав багато книжок з високої полиці, які видалися мені страшенно нудними. У Польщі ярлик «популярна література» завжди негативний. У нас усі бестселери виглядають підозріло, вони автоматично втрачають можливість бути елітарними. Мої твори також зараховують до «популярної літе­­-
ратури». Для когось це середня полиця, для когось – низька, а ще для когось – найнижча. Мені це не заважає.

У. Т.: А до якої полиці ви самі себе віднесли б?

– Важко сказати. Я приблизно визначив би свою творчість як «сучасна популярна література» і відніс би її до середньої полиці.

У. Т.: В одному інтерв’ю ви сказали, що пишете лише для себе. А чому тоді видаєте книжки і дозволяєте перекладати їх іншими мовами?

– З перекладами трохи ін­­ша справа. Бо під час підписання контракту я передаю всі права на текст видавництву. А видаю книжки для того, щоб поділитися своїми думками. Я точно не роблю цього заради грошей, оскільки добре заробляю на комп’ютерних програмах. Просто хочу щось залишити по собі. До «Самотності в мережі» я писав виключно наукові статті, де автор не може писати про себе, бо з них не буде жодної користі. Науковець має передавати тільки об’єктивну правду, натомість свої відчуття відкидати. У 1998 році з’явилася думка, що я хо­­чу написати щось про власні почуття. Коли раптом з якоїсь там причини перестануть видавати мої книжки, все одно писатиму.

У. Т.: А чому ваші твори перекладають лише у Східній Європі й Азії?

– Це цікавий феномен. І пояснити його можна нашою слов’янською емоційністю. Хо­­ча тепер ситуація трохи змінюється. Роман «Бікіні» щойно вийшов в Італії, незабаром з’явиться в Голландії та Німеччині, але ця книга трохи інша. «Самотність у мережі» – це неймовірно сумний твір. Ми, поляки, українці й росіяни, обожнюємо сумувати. Якщо ви захочете зав’язати розмову з перехожим у Петербурзі, то запитайте його про щось сумне. Окрім того, наша ментальність емоційніша, ніж західна. Також причиною може бути помилка видавців. Тепер надрукувати наших авторів на Заході не так просто. За часів комунізму ми були цікавими своєю щоденною дійсністю й антикомуністичними бунтами, а тепер, коли у Варшаві майже все те саме, що й у Франкфурті, наші проблеми ідентичні й нецікаві Заходу. Окрім того, у 2002 році «Самотність у мережі» рекламувалася в Німеччині як «кіберроман». На той час на Заході вже було 100 тис. різних книжок про кохання в мережі.

У. Т.: Зараз ви живете в Німеччині. Чи ваш агент не намагався запропонувати ваші твори для перекладу?

– Я не маю власного агента. Для мене література – це хобі. Цього року вдалося проштовхнути роман «Бікіні». Я навіть просив, щоб моїх книг не видавали в Німеччині. Бо там я хочу бути не автором бестселерів, а науковцем.

Теми – ерос і танатос

У. Т.: На полицях книгарень можна побачити чимало книжок вашого авторства. Чи виробилася у вас уже якась схема написання твору?

– Мабуть, ні. Свідченням цього може бути те, що я написав такі різні книжки, як «Самотність у мережі» та «Бікіні». Перша – сучасна, друга – історична. Мені вдалося написати казку для дітей, вдалою була також спроба в епістолярному жанрі з Малґожатою Домаґалік.  Я не маю якоїсь схеми. Я лише знаю, що у тексті мусить бути жінка, мусить бути любов і смерть.

У. Т.: А чи пробували ви щось написати без інтриги стосунків між статями?

– Ні, тому що це не моя тема. Хтось мені колись закинув, що у моїх творах всі літають літаками, зустрічаються в аеропортах, відвідують найекзотичніші місця, роблять зачіски в Парижі. Хто так живе? І я йому відповів: «Я!»

У. Т.: А як ви думаєте, чи не потерпає якість текстів від їхньої кількості?

– Звісно, в цьому щось є. Я щороку видаю по книжці. Але якщо поглянути на мої менші твори, наприклад, «Сцени життя за стіною» – то це збірка оповідань, які публікувалися у журналі «Пані». Хтось написав одну книжку в своєму житті. Для багатьох я лише автор «Самотності в мережі». Тепер під час презентації мого нового роману у варшавському «Емпіку» висів банер з написом «Нова книга автора «Самотності в мережі». Навіть забули вказати моє прізвище.

У. Т.: А чи не вважаєте ви себе жертвою системи маркетингу видавничого ринку?

– Ні, я себе більше вважаю жертвою читачів. Бо якби не було попиту, ніхто б мене не видавав.

У. Т.: Чи маєте якісь мрії у сфері літератури?

– Ні, лише плани. Мені абсолютно байдужі всі нагороди. Я живу гарним подружнім життям із наукою і маю епізодичні романи з літературою.

Дамський улесник

У. Т.: У польських та українських літературних середовищах вас часто називають жіночим автором…

– Так, зараз дуже модно ділити літературу за статями. Мене відносять до жіночої літератури, бо я пишу про емоції. Для мене це комплімент, оскільки я вважаю, що жінки – це найкраща половина людства. Видавництва чудово знають, що книга зі штампом «жіноча література» значно ліпше продається. Понад 70% покупців книжок – це жінки. Серед активних користувачів бібліотек жінки становлять 80%. Я отримував багато e-mail від читачів, бо у 2001 році наважився опублікувати приватний лист на обкладинці «Самотності в мережі». Отже, 80% листів мені пишуть жінки.

У. Т.: Які ваші найближчі плани?

– Я одночасно пишу дві книжки. Одна з них – це «Вісім смертельних гріхів», а друга – у співавторстві з росіянкою. Це твір про любовну історію між поляком та росіянкою. І вийде вона в Росії. Якщо Польща захоче її видати, їй доведеться купувати авторські права у росіян.

У. Т.: А з якими видавцями краще працюється – з польськими чи російськими?

– І в польських, і в російських видавництвах мене дуже цінують. З погляду контрактів усі керуються тими самими ринковими правилами. Я ніколи не погоджуся при­­в’я­­затися до якогось одного видавництва. Для кожної книжки я шукаю найкращу пропозицію.

У. Т.: Про яку саме пропозицію йдеться?

– Коли я видавав «Самотність у мережі», то зробив фатальну помилку – навіть не прочитав контракту і не побачив, як мало грошей мені заплатять. І йдеться не лише про гроші, бо потрібен гарний дизайн, гарний переклад, гідна презентація, але фінансовий фактор відіграє головну роль.

Інтерв'ю взяте за сприяння видавництва "Махаон"

 


Матеріали за темою:

Теги
--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • 14 травня у кварталі Сонячний у Луганську в приміщенні супермаркету «Абсолют», що працював ще кілька днів тому, відкрився великий і сяючий новими кольорами «Спар» із величезною вивіскою «7:00 — 22:00». Якщо брати мірки довоєнні, то хіба це подія? Так, відкриття чергового супермаркету у великому місті — майже буденне явище.
    28 травня, Яна Вікторова
  • Які шанси має Петро Порошенко досидіти в кріслі президента України до кінця терміну й чи зможе повернутися туди вдруге
    28 травня, Роман Малко
  • Святошинський районний суд відмовився прийняти самовідвід присяжних у справі колишніх «беркутівців» Сергія Зінченка та Павла Аброськіна і прийнявся за розгляд по суті.
    28 травня, Станіслав Козлюк
  • Що таке команда Петра Порошенка і які в ній центри впливу
    27 травня, Богдан Буткевич
  • Бойові дії, які розпочалися в 2014 році породили феномен військових добровольців та волонтерів. Втім, рівно 100 років перед тим українці вже проявили себе в подібній ситуації
    27 травня, Святослав Липовецький
  • Відомий бельгійський саксофоніст і композитор Ален Крепен розказав Тижню про сучасний стан і можливості духових оркестрів, способи подолання невідомості української сучасної класичної музики та її авторів у світі та саксофон, повноту звукових можливостей якого ще розкрито не в повні.
    27 травня, Ганна Трегуб
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено