Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
4 березня, 2015   ▪   Євген Перегуда   ▪   Версія для друку

Про нерозривність союзу фізиків і ліриків

Щоб покращити якість навчального процесу в Україні, Міністерству науки і освіти варто уважніше придивитися до європейського та американського досвіду викладання гуманітарних і суспільних наук у технічних університетах
Матеріал друкованого видання
№ 8 (380)
від 26 лютого, 2015
Про нерозривність союзу фізиків і ліриків

Благородна справа наблизити навчальний процес в українських вишах до європейських стандартів дістала несподіваний розв’язок: профіль­­не міністерство вирішило просто скасувати нормативний статус викладання там гуманітарних дисциплін. Тобто нема предмета – нема проблеми. А обґрунтувати свої дії можна багатьма аргументами: від «студенти тільки раді від того будуть» до посилання на новий Закон «Про вищу освіту». Але найпопулярніший аргумент у цій справі – досвід зарубіжжя: мовляв, там гуманітарні дисципліни на непрофільних факультетах не викладають.
Прагнучи з’ясувати, наскіль­ки це справді так, автор звернувся до досвіду країн Європи та США. А оскільки він працює у технічному університеті, то його увага була зосереджена на відповідних ВНЗ.

Що таке гуманітаристика і де її вчать?

І тут доводиться констатувати той прикрий факт, що в Україні, зокрема й у Міністерстві освіти і науки, майже не оперують термінологічним апаратом, прийнятим у Європі та Північній Америці. У нас й історію, і політологію, і соціологію, і психологію, і мовознавство, й інші дисципліни називають гуманітарними, тоді як на Заході чітко розрізняють гуманітарні та суспільні науки. До кола останніх відносять політологію, соціологію, інколи історію та деякі інші.
В одній із резолюцій Ради Європи, ухвалених на початку ХХІ століття, були визначені п’ять груп ключових компетенцій, які мають опанувати студенти: «1) по­­літичні і соціальні компетенції, пов’язані зі здатністю взяти на себе відповідальність, брати уча­сть у спільному прийнятті рішень, у функціонуванні демократичних інститутів, регулювати конфлікти ненасильницьким способом; 2) ком­­петенції, що визначають здатність до життя в багатокультурному та багатонаціональному суспільстві, поширення клімату терпимості, здатність жити з людьми інших культур, мов та релігій, розуміти відмінності, поважати одні одних; 3) компетенції, що визначають володіння усним і письмовим спілкуванням, зокре­­ма іноземними мовами; 4) компетенції, пов’язані з виникненням інформаційного суспільства, воло­­діння новими технологіями, розуміння їх застосування, здатність до аналізу й відбору зростаючих обсягів інформації та реклами; 5) компетенції, що реалізують здатність і бажання неперервної, протягом усього життя, освіти як основи підтримання професійної конкурентоспроможності, адаптацій­­но­­го потенціалу до суспільства, яке змінюється».

Перекладання бюджетних проблем на університети під гаслом їх автономізації загрожує зведенням освіти в них до рівня професійно-технічної

Як бачимо, профільну освіту зараховано до останньої групи компетенцій. Натомість перші три стосуються аспектів, «відповідальними» за які є гуманітарні та суспільні науки. Навіть більше: у групі «інформаційно-технологіч­них» компетенцій теж ідеться про «розуміння застосування» технологій, а його значним чином формують саме гуманітарні та суспільні дисципліни. Так само й у групі «профільних компетенцій» ідеться про «здатність і бажання» набувати освіту, про адаптацію до суспільства.

Тепер ближче до ролі гуманітарних та суспільних наук у технічній (інженерній) освіті. Видатний філософ науки, а за базовою вищою освітою фізик Томас Кун пише, що «чимало якісних розвідок, як емпіричних, так і теоретичних, зазвичай виступають необхідною передумовою плідної квантифікації певної царини дослідження. За відсутності такої попередньої роботи методологічна установка «йди і вимірюй» може виявитися тільки запрошенням до марнування часу... Повна і обґрунтована квантифікація будь-якої науки є досягненням бажаної досконалості. Проте насправді цієї досконалості неможливо досягти лише способом вимірювання. Як у випадку індивідуального розвитку, так і у випадку наукової групи зрілість, безумовно, приходить до тих, хто вміє очікувати». Певно, виходячи із цього, Друге видання Групи знань цивільного інжинірингу для ХХІ століття, автором якого є Товариство цивільних інженерів США, однією із цілей освіти називає вміння студентів демонструвати важливість гуманітарних та суспільних наук у практиці інженера.

Читайте також: Максим Стріха: «Наука – це не засіб задоволення чиєїсь цікавості, а гарантія безпеки держави»

Отже, ідеологія вищої, зокрема технічної, освіти на Заході не лише не обмежується профільною складовою і не відкидає гуманітарні та суспільні науки, а вважає їх передумовою набуття освіти.

Звернімось до практики окремих університетів. Автором проаналізований досвід деяких технічних вишів Польщі (Варшава, Вроц­­лав, Краків, Лодзь), Німеччи­­ни (Мюнхен, Дармштадт, Берлін, Дрезден, Аахен), Франції (Пари­зька політехнічна вища шко­ла), США (штатів Джорджія та Массачусетс). На підставі аналізу можна виділити три механізми інтеграції в освітній процес гуманітарних та суспільних дисциплін.

По-перше, в усіх університетах на всіх спеціальностях викладають гуманітарні та суспільні науки. Навчальні курси можуть мати інші назви, ніж в Україні. Наприклад, політологія не всюди так називається. Окремі курси найменовано «Філософія політики», «Теорія держави», «Американський уряд» тощо. Не всю­­ди викладають соціологію в цілісному вигляді, але читають курси «Соціологія організацій», «Соціологія управління», «Соціологія виробництва», «Соціальні комунікації», «Соціологія житла», «Со­­ціальна психологія» тощо. Десь у навчальних програмах замість історії країни може бути «Історія науки» або «Історія науки і техніки». Наприклад, у технологічному університеті Джорджії студенту на вибір пропонують історію Америки до або після 1877 року.

Слід погодитися з функціонерами МОН України, що відповідні дисципліни часто обирають студенти, однак вони мають роби­­ти свій вибір із пропонованих їм курсів.

Щодо обсягів дисциплін та їх кількості. В Університеті Джорджії загальний обсяг навчальної програми становить 128–131 кредит. На гуманітарні науки обов’я­зково відводиться 6 кредитів, на суспільні – 12. Отже, в навчальній програмі щонайменше 15% припадає на гуманітарні та суспільні науки. У Массачусетському університеті нормативними для всіх спеціальностей є 17 предметів, із них 8 – гуманітарні, мистецтвознавчі та суспільні. Трохи менше таких предметів у Варшаві. Тут середній обсяг аудиторного навчання за гуманітарними та суспільними дисциплінами становить близько 30 год, а кожен студент має вибрати таку кількість дисциплін, щоб їх сумарний обсяг становив не менше ніж 120 год. Цікаво побудоване навчання в Парижі. Тут інженерний цикл становить чотири роки. Перший рік студенти головним чином проходять військовий вишкіл. Другий рік присвячено мультидисциплінарному навчанню. Студент має обрати 8 курсів із 6 дисциплін, які включають природничі (математику, фізику, хімію, біологію), гуманітарні та суспільні науки. Цікавим є і досвід Мюнхена. У місті діє два університети – технічний та гуманітарний. Так ось, не лише суспільні науки викладають у технічному, а й фізику, математику тощо – в гуманітарному. Тобто німці виокремлюють коло фундаментальних наук, опанувати які мають студенти незалежно від спеціалізації, й до цього кола входять як природничі, так і гуманітарні та суспільні дисципліни.

Читайте також: Страсті по Академії

Завідувач кафедри цивільного інжинірингу та інжинірингу довкілля Університету Бакнелла (Пенсильванія, США) Джеффрі Еванс проаналізував місце гуманітарних та суспільних наук у навчальних планах п’яти вищих навчальних закладів. За формою власності два з них є державними, три – приватними, за рівнем кваліфікації випускників один заклад випускає бакалаврів, по два – магістрів та докторів філософії. Серед загальних рис, властивих усім цим вишам, є, зокрема, те, що частка гуманітарних та суспільних наук становить 14–20% навчального плану студентів, а також примусовий вибір елективів із гуманітарних та суспільних наук.

По-друге, в багатьох згаданих університетах функціонують не лише кафедри, а й факультети гуманітарних та суспільних наук. У Дармштадті їх відразу три (економіки та правознавства, соціології та історії, гуманітарних наук), у Дрездені – теж три (філософський, який спеціалізується на історичній, політичних та комунікативних науках, а також факультет філології, літератури та культури й факультет педагогічних наук), у Рейнсько-Вестфальсько­­му – факультет мистецтв та гуманітарних наук, у Джорджії – коледж вільних мистецтв, у Лодзі – факультет організації та управління, а також Інститут суспільних наук та управління технологіями тощо.

По-третє, на цих факультетах студенти здобувають ступені бакалаврів та магістрів гуманітарних і суспільних наук. Особливо широкий їх вибір у Джорджії – там випускають бакалаврів публічної політики, міжнародних відносин, мовних та міжкультурних наук, економіки, глобальної економіки, сучасних мов та ін.

Чи потрібна гуманітаристика всім?

Звичайно, не можна говорити, що проблема викладання гуманітарних та суспільних наук не викликає дискусій на Заході. Особливо активними вони були у 2011–2013 роках. Є там і прихильники скорочення навчального часу на відповідні дисципліни. Але більшість експертів та функціонерів освітньої галузі визнають важливість цих дисциплін при формуванні фахівців. Так, президенти Мічиганського та Стенфордського університетів Мері Коулмен та Джон Геннессі у статті у Washington Post за 14 листопада 2013-го «Уроки гуманітарних та суспільних наук» зазначали, що «гуманітарні та суспільні науки зосереджуються на викликах, які стосуються кожного: створення мети й сенсу життя, поцінування різноманіття, ефективного спілкування з іншими та подолання невдач... У кінцевому підсумку наша спроможність осмислено працювати з іншими визначатиме успіх наших підприємств, і цю спроможність відточують гуманітарні та суспільні науки». Доцільно зазначити, що серед авторів статті біохімік та фахівець із комп’ютерних наук. Аналізуючи перспективи кар’єрного зростання випускників, вони роблять висновок, що «найуспішніші кар’єри, включно з технологічною та інженерною сферами, є наслідком не лише технічних знань. Вони вимагають лідерських якостей, соціальних та емоційних спроможностей, культурного розуміння, здатності ухвалювати стратегічні рішення».
На сайті Рейнсько-Вестфаль­ського університету в Аахені зазначено, що «глобальні виклики ХХІ століття вимагають міждисциплінарної взаємодії між природничими та інженерними науками, з одного боку, та гуманітарними й суспільними – з другого... Філософські, соціальні й технічно-природничі наукові аспекти поєднуються для створення спільної перспективи».

Читайте також: Гуманітарні виклики для освіти й міністерства

9 грудня 2014 року з лекцією в Київському політехнічному інституті виступив колишній директор Інституту соціології та член Академії інженерних наук Угорщини Пал Тамаш. Він зауважив, що «від 80-х років ХХ століття не соціальне замовлення диктує розвиток техніки, а технології самі знаходять собі застосування... Немає великої технологічної фірми без соціологічної лабораторії, бо саме соціологи і створюють покупців. Техніка – складна соціальна галузь, вона вирішує соціальні проблеми, які сама і створює. Без соціології неможливо займатися зараз технологією, це нагадує таку ситуацію: ми копаємо траншею, але геть нічого не бачимо поза її межами». Зауважимо, що термін «соціологія» Пал Тамаш вживає у західному розумінні – йдеться не лише про власне соціологію, а й про всі суспільні науки.

Отже, прагнення скасувати або принаймні скоротити викладання гуманітарних та суспільних наук і послатися при цьому на світовий досвід, м’яко кажучи, не витримує критики. На Заході розуміють роль цих наук у формуванні профільних фахівців. А намагання вітчизняних функціонерів вирішити кон’юнктурні проблеми бюджетного дефіциту за рахунок гуманітаріїв та суспільствознавців загрожує зведенням університетської освіти до рівня професійно-технічної, даль­­шим зростанням прірви у технологічному розвитку між Україною та цивілізованим світом, обмежує можливості адаптації молодого покоління. При цьому перекладання проблеми на університети під гаслом їх автономізації відбувається без урахування важливої обставини. Рівень життя нашого суспільства змушує виші думати насамперед про елементарне виживання. Натомість стратегічні перспективи, тривалі наслідки змін у освіті для суспільства відходять на задній план, що негативно позначається на якості освіти. За цих умов органи управління освітою повинні не усуватися від проблем, а ініціювати рішення, які враховують і сучасний фінансовий стан, і стратегічну перспективу суспільства. Зрештою, це і є однією з головних функцій держави та еліт, які нею управляють.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено