Суспільство

  ▪   Алла Лазарева
  ▪   Париж

Врятувати офіцера Савченко

Майже місяць тривають одиночні протести під російською амбасадою в Парижі, з вимогою звільнити Надію Савченко. До студентів долучилися деякі університетські викладачі. Росіяни чи не щодня викликають поліцію.

Поза очі, російську амбасаду в Парижі називають бункером. Не дивно, що прізвисько прижилося: сіра, масивна будівля якнайкраще втілює дух та атмосферу Холодної війни. Час ніби не владний над цим куточком фешенебельного паризького кварталу. Варто зупинитися та трохи постояти-помріяти, як представники російської дипломатичної місії не забаряться викликати поліцію. Нервова робота в дипломатів! Ось і зриваються посланці Російської Федерації на поодиноких перехожих, які вирішили подихати свіжим повітрям у них під вікнами.

“Ідея була не в тому, щоб нас було багато, а в тому, щоб ми стояли довго, » - пояснює Тижню сенс мовчазної акції Володимир Когутяк, голова Спілки Українських студентів Франції. - Ми приходимо по дві-три людини на день. Мовчки стоїмо, на відстані один від одного, без прапорів чи плакатів, але з чимось, пов”язаним із Україною. Стрічкою, тризубом, інколи — жовто-синім шаликом. Все інше заборонене, бо вважалося б пікетом й вимагало б спеціального дозволу.”

За словами Володимира, російські дипломати поділяються на дві групи: ті, хто приходить і починає вмовляти, що “результату з цього ніякого не буде”, і другі, агресивніші. “Вони кричать на нас, весь час викликають поліцію, - розповідає Володимир. - За чотири години, можуть приїхати дві або навіть три перевірки! Кожен раз документи, обшук, дзвінок до префектури, виснажливі дебати, чи ми маємо право тут стояти, з російського боку - погрози, залякування”... Але хлопці та дівчата не піддаються. Не поступаються російському тискові, так само вперто, як Надія Савченко, звільнення якої вони домагаються. З тою відмінністю, що французька поліція, на відміну від російської, чітко працює у правовому форматі.

Читайте також: ООН закликає негайно звільнити Надію Савченко

“Поліція приїздила з півсотні разів, - розповідає віце-президент Союзу Українських студентів  Анастасія Фомічева. - Інколи стражі порядку довго наполягають, щоб ми пішли, але силою не виганяють, бо не мають права.” Російська дипломатія, натомість, не втрачає надії позбутися небажаної варти. “Один вибіг до нас, почав розпитувати, навіщо ми тут, - розповів Тижню Володимир Кугутяк. - Я пояснив, що за Савчинко, і почув пораду “не переживати, бо все буде добре”. Біля мене стояв друг, якій працює в Сенаті, Контан Гійман, і він спитав працівника посольства: чому Савченко утримується на їхній території? Працівник  посольства побіг до приміщення, через 5 хвилин вибіг зі статтею з Вікіпедії, і каже нам: "Ось, що би ви знали що вона накоїла!"

Крім студентів, мовчазний проект підтримують і деякі викладачі паризьких вишів, зокрема, філософ та есеїст Філіп де Лара. “Я прийшов із жовто-синьою краваткою, в якій колись одружувався, - розповів він Тиждень.ua - Встав під деревом із книгою Андрія Куркова “Лагідний янгол смерті”. Поліцейські були до мене чемні, а дипломати — байдужі”... Отже, раз на раз не припадає. Але помітно, що мовчазна протестна присутність під посольством росіянам не подобається.

“Кожен день думаю про Надію та не бачу, що ми, прості люди за кордоном, можемо зробити для неї, - каже Марія, перекладач із багаторічним стажем. - Звернутися до Римського папи як до миротворця? Але католицизм не в пошані у господарів Кремля. Писати, щодня, листи до московської в”язниці? Вони Надії пошту не віддають, і навряд чи листоноші адекватно інформують владу про правдиві обсяги листів до Савченко... Що залишається? Звернутися до Дональда Туска, щоб він, від імені Європейського Союзу, домагався звільнення Надії”...

У пошуках ефективності, паризькі українці щовечора збираються на невеличкий флеш-моб, на мосту Альма, в цьому випадку — під майбутнім російським культурним центром на берегу Сени. Вимоги звільнити Савченко можна побачити і в метро, і на стіні Міністерства закордонних справ, і на мосту Александра ІІІ — помпезному символі російської присутності в Парижі. Але...

Хоча Франсуа Олланд і хвалився журналістам, що особисто наполягав, у розмові з Путіним, на звільненні Савченко, віз і нині там. Доля Надії, в контексті Мінської угоди, за фактом пріоритетом не є. Її приклад надихає бійців на передовій та скромних тиловиків на подібну ж затятість: роби, що можеш, і будь що буде. “Нова українська ідентичність формується у протистоянні — до війни, до авторитаризму, до корупції та до “русского миру”, - написав цими днями часопис Le Mond. Надія Савченко, волею долі та за власним вибором, постає українською Жанною д”Арк. Самотньою та непереможною.