Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
20 лютого, 2015   ▪   Ольга Худецька   ▪   Версія для друку

Із Дебальцевого з любов’ю

Коли ти повертаєшся з війни, ти маєш бачити і відчувати, для чого і кого ти ризикуєш життям.
Із Дебальцевого з любов’ю
Худецька Ольга

- Я прямо не знаю, що ще їм принести на зустріч до потягу. Може, вони голодні? Давай замовимо їм піццу!, - Настя Сніжна вже купила повітряних кульок для своїх приятелів-добровольців, але вважає, що необхідно їх зустріти  «чимось серйознішим».

Після дзвінка Володимиру Назаренку з батальйону «Київська Русь», який саме їде в потязі, виявляється, що хлопці ситі і усіляко відмовляються від пропозицій нагодувати. Настя в роздумах – може чогось солоденького?

До прибуття ще є трохи часу, а людей перед центральним входом до залізничного вокзалу вже немало і вони продовжують підходити.

- От що фейсбук животворящий робить, - посміюються хлопці, які зустрічають бойових побратимів. – Казали дівчата, що, поки їхали, навіть по радіо в авто чули оголошення  типу «всі кияни - на вокзал».

Нарешті оголошують прибуття. Сьогодні потяг вирішили урочисто прийняти на першому пероні. Поки поїзд їхав, Назаренко на прохання зустрічаючих пройшовся вагонами, і тепер люди знають, біля яких вагонів чатувати бійців.

- По всьому перону розходимось, по всі довжині потягу, бо бійці практично в кожному вагоні їдуть, - координує присутніх хлопець.

Настя Сніжна

Кількасот людей рушають на перон. Дуже багато квітів та повітряних кульок. Хтось несе цілі ящики солодощів. Дівчата домальовують плакати і біжать усіх наздоганяти.

На перон підтягуються і військові. Хтось сьогодні їде на Схід, хтось в Києві на ротації чи в госпіталі і прийшов зустріти побратимів.

До одного з таких військових, Богдана з львівського батальйону територіальної оборони, підходить дівчина і просить дозволу пригостити кавою з молоком – у неї її ціла батарея, придбана для бійців у найближчому закладі. Посміхаючись, роздає стаканчики з духмяним напоєм хлопцям в камуфляжі. Інша дівчина просить Богдана дозволу обійнятись. Він лише каже бути обережніше з рукою – нещодавно поранений.

- Осколками посікло. Я в останній момент розвернувся так трохи вбік, то дісталось менше. Я в шпиталі лежав, але приїхав на один день в Київ до сестри, бо вже цілих чотири дні пролежав, не годен вже. Чи можна мені вже їздити? Та можна-можна, - розповідає Богдан.

Пізніше він признається, що дренажі звісно ж повитягав сам, і ніхто його не виписував – але на один день в Київ до сестри «то не страшно». Сам він в АТО з травня. Зголосився ще в березні, але «у військоматі щось довго тягнули, аж в травні пішов».

- Як вирішив? Хіба можна якось інакше рішити? Чоловік мусить йти захищати свою країну, коли на неї напали, що тут вирішувати?

Читайте також: Говорить Небо

Богдана вже потихеньку беруть в кільце дівчата, раз-по-раз хтось намагається вручити квіти. Боєць спершу відмовляється – нема куди покласти, «та і не з Дебальцевого я, я в шпиталь вертаюсь».

- Ну ви даєте! І яка різниця звідки ви? Ви для нас усі герої,  - обурюється жіночка і змушує його взяти квіти. Поки одні дівчата його обіймають, інші  заправляють ще одну квітку за лямку рюкзака.

Олег у новій українській формі нетерпляче виглядає поїзд на самому краєчку платформи. Питаю, чи не друзів-побратимів раптом зустрічає.

- Ні, я батька зустрічаю, він військовий.

- Ви обидвоє в армії?

- Ну так. Спершу я поїхав в АТО на тиждень, потім він, потім знову я, отак і їздимо, - сміється.

Настя Сніжна, почувши такі сімейні розклади, одразу просить передати одну з повітряних кульок його батьку. А жіночки поруч, почувши розповідь Олега, першим ділом питають, чи одружений він та бажають йому найгарнішу і найкращу у світі дружину.

Богдан, Львів, тероборона

…Потяг № 711\712  повільно причалює до перону під привітний гудок машиніста. Пасажири не змовляючись першими випускають на перон військових. Їх, розгублених, тут же кидаються обіймати незнайомі люди, й дуже швидко завалюють квітами.

- Аню! Аню! Де моя дружина? - гукає один з них, коли його нарешті відпустили з обіймів.

- А-ня! А-ня! А-ня! - з готовністю скандує натовп, допомагаючи знайти дружину.

Тут же поруч дзвінке дівчаче гукання до бійця з позивним «Чорнота», його шукають бойові побратими.

Читайте також: Зниклі безвісти й військовополонені: про реальну ситуацію

 - Я просто не знаю, що я можу ще для них зробити. Прийшла пообіймати усіх і сказати їм «дякую». Вони ж навіть не уявляють, скільки людей їм вдячні за їх мужність, - каже киянка Віка. Її подруга Світлана примчала зустрічати незнайомих бійців з Черкас  - ледве встигла. Тепер обіймається з військовими за двох: «що, дарма так гнала трассою?», - сміється.

Окрім квітів, бійцям тицяють пакунки зі смаколиками, поють чаєм, запрошують вечеряти, хто без транспорту – розбирають по машинам. Одного з військових наполегливо умовляють не соромитись скористатись автівкою, він сміючись махає рукою: «та у Вінницю я, у Вінницю, потяг чекаю, ви вже десяті, хто питає».

Алла Федорченко

У холі вокзалу жінка просить Аллу Федорченко з батальйону «Січ» записати її номер.

- Я все одно тут поруч, наберете мене обов’язково, коли зберетесь їхати – відвезу.

Алла дякує і з охапкою квітів йде шукати побратимів, яких вже розтягнули навсебіч фотографуватись.

Хтось з бійців дістає карту, щоб показати журналістам у більш звичний для нього спосіб, що і де відбувалось. Каже, що бачили по той бік чеченців. Розповідають про відхід і спалену техніку.

Утім, більшість намагається оминати цю тему.

Читайте також: «Збройні сили Новоросії». Проти кого ми ведемо війну?

- Давайте краще не про це, - стомлено  посміхається боєць у відповідь на питання, як довго виходили з Дебальцевого.

Група вояків прямує до виходу, їх проводжають оплесками і скандуванням «герої!».

- Не робіть з нас зірок, ми робимо те, що маємо робити, - майже обурюється один з бійців.

Володимир Назаренко, його бійці-побратими та друзі

Тим часом хлопці з «Київської Русі» шикуються з прапорами для фото. Володимир Назаренко звертається до людей, які обступили бійців зі всіх сторін:

- Друзі, ми щиро дякуємо за таку зустріч! Будь ласка, проявіть таку ж увагу та небайдужість до поранених бійців, які приїждають в п’ятницю в Ірпінський шпиталь. Їх буде досить багато і їм потрібна ваша допомога.

Хлопці кажуть, що хочуть якнайшвидше відновити боєздатність та повернутись на передову.

А на найближчий час плани прості:

- Додому і пити чай, розвалившись у м’якому кріслі!

- Виспатись!

- Відпочити і вранці в шпиталь до хлопців.

- А на вихідних - на рибалку!

-… А я в спецназ хочу перевестись. У понеділок піду дізнаватись що і як.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Довгий час кіберзлочинності не приділяли належної уваги. Вірус WannaCry має підштовхнути до зміни такого ставлення
    25 травня, The Economist
  • Чому Англії та Ізраїлю вдалося. І чим їхні уроки корисні для нас
    25 травня, Валерій Примост
  • Є старовинний козацький спосіб зупиняти кров. Дуже жорсткий, але дієвий. Рану засипали порохом (сучасний бездимний не годиться, має бути з деревного вугілля, селітри та сірки) і, поки не просяк кров’ю, підпалювали. Кров запікалася, рана дезінфікувалася. Мабуть, важко, доки не спробуєш, зрозуміти, що відчуває людина під час цієї процедури, але таке життя.
    25 травня, Роман Малко
  • «Нам потрібні нові форми мислення, аби вирішити проблеми, створені старими». Це гасло із Twitter Йона Аґірре Суча.
    25 травня, Ольга Ворожбит
  • Класик західного постмодернізму 86-річний Джозеф Макелрой — один із найвпливовіших прозаїків повоєнної Америки й водночас автор, чиєму літературному талантові більш ніж за 60 років писання текстів зуміло віддати шану лише кілька десятків критиків.
    25 травня, Олена Кухар
  • Генеральний прокурор відповів на питання народних депутатів у Верховній Раді, а очолюване ним відомство створило шефу гідну PR-підтримку.
    24 травня, Андрій Голуб
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено