Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
21 лютого, 2015   ▪   Роман Малко   ▪   Версія для друку

Павло Білоус: «Влада зрозуміла, що люди таки щось вирішують»

Майданівець, а нині доброволець, батько шістьох дітей Павло Білоус розповів Тижню про те, чому не скористався нагодою пролізти у владу, а пішов на вій­ну, чому політичний фронт важливіший для країни і через що Порошенкові ніколи не стати Тарасом Бульбою.
Матеріал друкованого видання
№ 7 (379)
від 19 лютого, 2015
Павло Білоус: «Влада зрозуміла, що люди таки щось вирішують»

У. Т.: Стоячи на Майдані, ти мав передчуття, чим усе закінчиться? Може, були якісь аналогії з 2004-м?

– Аналогії були – ті самі люди. А от чим закінчиться, ми, чесно кажучи, не знали. Думав у разі чого тікати з країни, бо в тюрму сідати не дуже хотів. Взагалі цей Майдан був украй непередбачуваним. Спочатку скептично до нього ставився, бо попередні Майдани – мовний, студентський, податковий – то було несерйозно.  

Коли вбили перших людей, мене в Києві не було, поїхав додому, а коли повертався, збирався вже як на війну. Каску залізну, бронежилет позичив. Усе було серйозніше. 18 лютого якраз сотнею керував… Мене тоді оглушило відразу двома гранатами. Впала одна, я відвернувся – й одразу друга, осколком під око. Міліметром вище – і був би одно­оким. Мене перемотали, і я, трохи контужений, сиджу під деревом, бачу: всі тікають. Кричу: «Куди ви, хлопці?». А потім дивлюся – менти буквально за метрів десять ідуть і стріляють від пуза. Нас загнали в куток, я почав ставити оборону щитами, щоб хоч якось прикритися, бачу: вікно без ґрат, розбив його. Залізли туди, вилізли через інше, через двір, так і втекли. А ті, хто не встиг, дістали.  

У. Т.: Суспільство змінилося після Майдану?

– Думаю, так. Хоча, може, й не сильно, бо на Майдані було відносно небагато людей, а от тепер, коли йде війна і фактично в кожній сім’ї є той, хто пішов воювати, змінилося суттєво. Аби ще люди якось навчилися голосувати правильно. У них немає пам’яті. Політична пам’ять відсутня. Забули, за кого голосували дві каденції тому. Президента, може, й згадають, а партії – ні. Це ж нонсенс. Проголосував – проконтролював.

Нас зрадили, але не все пропало. Нічого ще не пропало. Кожен має робити те, що може

У. Т.: Розчарування, як після Помаранчевої революції, зараз є?

– Звичайно. Я від самого початку розумів, що голосувати за Порошенка – це неправильно. Але більшість завжди не права. Ніколи нормальних людей не вибирають. Прикро, що так сталося. Люди не готові, напевно, бояться змін. Але куди вже гірше?
Якби Порошенко спалив свій завод у Липецьку і сказав, як Тарас Бульба, «щоб ворогам нічого не залишилось», я б і сам за ним пішов. А так що.

У. Т.: Багато активістів Майдану пішли в політику, багато на війну. Чому ти вибрав війну?

– Тому що в політиці я вже був і зрозумів, що на місцевому рівні політика не вирішується, а на велику в мене не вистачає грошей. От і все.

У. Т.: Але був момент, коли можна було пролізти, як багато хто й зробив.

– Пролізати не мій метод. Хоча можна було. Колись я був тільки у двох партіях. Спочатку в УНА – УНСО, доки не розвалилася, а після Помаранчевої революції в «Батьківщині». Хоча з таким самим успіхом міг потрапити і в «Нашу Україну». З «Батьківщини» мене фактично вигнали, бо в місті політсила (75% депутатів) продалася Партії регіонів. Ми намагалися з цим боротися, достукатися до вищого керівництва, але нічого не вийшло, тому пішли.

Читайте також: Із Дебальцевого з любов’ю

Мені сказали, що можна піти навіть у БПП чи до Яценюка, але не подобається мені ніхто з них. Ні зараз, ні поведінкою на Майдані. Тому поки що шляху у велику політику для мене немає. Принаймні я його не бачу.

У. Т.: Чому люди, які жертвували собою за якісь принципові речі, віддають потім свою долю в руки сумнівним типам, не йдуть у владу, не намагаються ламати систему і відповідно всі їхні жертви видаються марними?

– Йти, звісно, варто. Але людина думає: ну як я піду, ну що я Наприклад, у нас у Кам’янці-Подільському зараз при владі зно­­ву регіонал. У 2012 році я був головою ОВК. Два тижні чинився шалений тиск. Потім мене поміняли, бо на мені було чотири судові справи з ПР. Щоб не допустити регіонала, поставили іншо­­го кандидата. Так у нас змінилося аж шестеро голів за вибори. Кожного пресували. Сьогодні мер фор­­ма­­льно нібито легітимний, але насправді всі знають, що він про­й­­шов завдяки фальсифікаціям, просто це не доведено. Понад те, зараз місто знову проголосує за нього, бо немає альтернативи.

От у мене є товариш, який був би хорошим мером. Він бага­­то років працював заступником міського голови, чесна, порядна людина, але каже, що сам нічого не зробить, що потрібна коман­­да. З тим законодавством, що є, міський голова нічого не вирішує. Він залежить від багатьох факторів. Тобто знову ж таки нормальні люди в мери не йдуть, бо розуміють, що не впораються, законодавство не змінилося, людей бракує, когось залякали, когось купили тощо. От стану міським головою, але що я можу зробити, коли повноважень немає, апарат той самий? Відповідно підуть ті, що весь час сидять. Там 10% змінюється, а 90% лишається вже багато років. Тому зараз у нас у Кам’янці знову виберуть того самого і знову п’ять років буде болото. І це кругом. Так само і з ВР. Або віддаватися якійсь партії, або свою робити, але на це не вистачає ресурсів. От у нашому місті кандидатом був один регіонал, який став одразу великим демократом, і чотири кандидати від демократичних партій, що, якби об’єдна­лися, мали б шанс виграти. Але вони того не зробили. Амбіції, партійні інтереси і т. ін. Я не знаю, як із тим боротися.

У. Т.: Який із фронтів, політичний чи реальний, важливіший для країни?

– Політичний, звичайно. У вересні яка була лінія фронту? Я, чесно кажучи, думав, що цей дебальцівський апендикс з’єдна­ється з волноваським і ми зможемо оточити «ДНР». Але політики вирішили інакше… Фактич­­но політична воля не дала нам тоді перемогти. Хоча б тактично. Тому тут усе залежить від політиків, від верховного головнокомандувача, від тих осіб, які не хочуть воювати, а хочуть домовлятися.  

У. Т.: Рішення піти на війну було важким?

– Воно було природним, тому що 16 років я член «Братства Легіонерів». Це військовий пластовий табір, який ми організовували. Готували дітей не до війни, а про всяк випадок. Навіть не думали, що так може бути, але це сталося. Я взагалі дивуюся, що так мало пластунів воює. Чому зразу не пішов? Бо зголошувався спочатку в СБУ, нас багато написало заяви. Проходив перевірки, тести, комісії і не потрапив у першу хвилю. В СБУ мене не взяли, окуліст забанив. Тоді подався в батальйон УНСО, готувався такий, але коли зрозумів, що його не буде, записався добровольцем у 25-й. Там були знайомі, мене буквально за кілька днів оформили, і я поїхав у Десну, а за кілька тижнів потрапив під Дебальцеве. Там уже став медиком. В армії був зв’язківцем і досі вважаю, що зв’язок – це її нерви. Але потрапив зв’язківцем у медпункт, а тепер які телефоністи – всюди рації, ходив як неприкаяний. Потім став асистувати під час операцій, навчився крапельниці ставити, уколи робити, доглядати за хворими, возили поранених, виносили їх.
Коли тільки потрапив у 25-й, мене паралельно запросили в один батальйон спецпризначення. Написав рапорт, хотів перевестися, але з Міноборони в МВС перевестися неможливо. Тому, як почалася ротація, написав заяву на звільнення, була підстава: троє і більше неповнолітніх дітей.

У. Т.: Скільки в тебе дітей?

– Шестеро. Двоє повнолітніх і четверо неповнолітніх. Три місяці заява плавала у хвилях бюрократії і таки виплила. Отримав наказ, звільнився з військової служби й одразу подався в батальйон МВС, де зараз проходжу процедури. Шкодую за одним... Якби знав, що таке буде під Дебальцевим, поїхав би зі своїми туди знову. Але хто знає, що буде.

Читайте також: Говорить Небо

Є в мене друг, пластун, теж у 25-му батальйоні. Думав, що він в оточенні, бо вся його рота в оточенні, але, виявляється, ні. БМП, яка везла поранених, підбили на передовій, і він пішов добровольцем її визволяти. Визволили, відвезли в госпіталь, а назад повернутися не змогли, бо там оточення. Ніби ризикнув життям, міг загинути, але дивом опинився у відносній безпеці. Тут не вгадаєш. Можна десь сачконути, а потім потрапити в таку ситуацію, що жах. Неможливо спрогнозувати, де знайдеш, а де ні. Я за нього дуже переживаю – вихованець. Як дитина, як син. Хотів із собою забрати, але перевестися нереально, а закосити він не схотів. Його батьки навіть не знають, що воює, думають, що в Києві працює айтішником. І він не один такий.

У. Т.: Як діти сприймають те, що батько воює?

– Найменший, коли я приїхав, тиждень на руки не йшов, боявся, чужа людина. Йому було два місяці, коли я пішов на Майдан. Старші скучають. Надіслали малюночки класні. З одного боку трупи москалів лежать із прапором російським, у них стріли запхані, а з другого – горбики із хрестами і теж прапор російський. Могилки вже готові. Менший каже: «Тато добріший став». «Чому?» – дружина питає. «А ми босі по хаті ходимо, а він не свариться». А другий філософськи: «Так, війна міняє людей».

Читайте також: Зниклі безвісти й військовополонені: про реальну ситуацію

У. Т.: Що після війни?

– Не знаю, подивимося. Може, залишуся в спецпідрозділі МВС. Як будуть якісь реформи, із задоволенням пішов би в якусь структуру. Можливо, у внутрішню безпеку. Я не міліціонер, але хотів би розслідувати справи, пов’язані з продажними ментами, якби була на це якась політична воля. Бо якщо бути чесним ментом у нечесній компанії, то підставлять і зроблять злодієм. Коли нічого не зміниться, у мене є чим займатися. Є діти, роботу знайду, житиму далі. Ну й громадська діяльність 100%. У цьому навіть немає сумніву, обов’язково. Все ж таки влада, хай там як, зрозуміла, що люди щось вирішують. Подивилися на Януковича і зробили висновки. Вони не дурні. Тобто можна з ними говорити і якість питання хоч помаленьку вирішувати.

У. Т.: Що ти сказав би тим, хто кричить «нас зрадили» і «все пропало»?

– Нас зрадили, але не все пропало. Нічого ще не пропало. Кожен має робити те, що може. Може воювати – йде воювати. Не може – допомагає тим, хто воює, або тим, хто допомагає, або тисне на владу, щоб вона допомагала тим, хто воює. Треба бути активним громадянином з активною життєвою позицією. Усе для фронту, усе для перемоги.

 


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Інвестори бояться виходу Британії з ЄС, але вважають, що вона таки залишиться
    26 травня, The Economist
  • Як змінився образ Порошенка в очах Заходу за роки його політичної кар’єри
    26 травня, Віталій Рибак
  • Системні збої Каннського фестивалю
    26 травня, Катерина Барабаш
  • Про революцію в кабінетах, деокупацію та новий політичний клас Тиждень розмовляв з Андрієм Левусом, народним депутатом («Народний фронт»), головою підкомітету з державної безпеки Комітету з питань національної безпеки і ­оборони.
    26 травня, Роман Малко
  • Політв’язні в руках диктатора — це така собі вільноконвертована валюта, яку він притримує до моменту, коли треба поторгуватись із цивілізованим світом.
    26 травня, Дмитро Крапивенко
  • За інформацією джерел Тижня, проросійські кола просувають, в середовищі французьких політичних еліт, ідею непроголошеного обміну безвізового режиму для України на зняття або послаблення санкцій проти Росії.
    25 травня, Алла Лазарева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено