Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
21 лютого, 2015   ▪   Денис Казанський   ▪   Версія для друку

Подбати про своїх

Грузинський досвід роботи з біженцями може бути корисним для України
Матеріал друкованого видання
№ 6 (378)
від 12 лютого, 2015
Подбати про своїх

Війна, яку приніс в Україну агресор, поставила перед нею проблеми, не знані раніше. Мир у суспільстві, який вдавалося зберігати в попередні роки, був порушений окупаційними російськими військами, що захопили спочатку Крим, а потім частину Луганщини й Донеччини.
Руйнування, тисячі жертв, понад 1 млн біженців: країна переживає трагедію національного масштабу, наслідки якої доведеться ліквідовувати довгі десятиліття. Практика інших держав, що зазнавали таких бід, свідчить: шлях не буде легким.

Найсвіжіший і найближчий нам приклад – Грузія. Ця традиційно дружня Україні пострадянська держава за недовгий період своєї незалежності пережила кілька кривавих воєн. Громадянський конфлікт почався ще 1991 року в Тбілісі, де зіткнулися прихильники тогочасного президента Звіада Ґамсахурдіа та бойовики, які підтримували Едуарда Шеварднадзе, а в 1992-го бойові дії перекинулися на Південну Осетію та Абхазію. Криваві баталії закінчилися після того, як уряд цілком втратив контроль над бунтівними автономіями. Над Південною Осетією у 2008 році його спробував поновити Міхеїл Саакашвілі, але це закінчилося, як ми пам’ятаємо, війною з РФ й окупацією російськими військами Абхазії та Південної Осетії. Грузія втратила близько 20% своєї території.

Воєнні конфлікти призвели до масштабного потоку біженців із проблемних регіонів до Тбілісі. Переселенцями відтак стали 250 тис. осіб. Після відме­жування Абхазії та Самачабло (Південної Осетії) від Грузії в бунтівних республіках почалися етнічні чистки, через що грузинам довелося втікати, залишаючи свої домівки мародерам і загарбникам. Майже весь потік прямував до великих міст, насамперед столиці. У 1990-х Тбілісі мало жахливий вигляд. Біженці були всюди. Одягнені в чорне, вони заповнювали підземні переходи й сиділи на вулицях, випрошуючи милостиню. Всі готелі, профілакторії та пансіонати були зайняті грузинами, що втекли від війни. Їм віддавали школи, дитячі садки й навіть цехи підприємств, які зупинили виробництво. Роками вони примудрялися виживати на копійки від держави. В умовах безробіття і кризи 1990-х селяни без освіти не знаходили роботи.

Читайте також: «Допоможіть Небу». Як українізується Херсон

Україні така апокаліптична ситуація поки що не загрожує. Хоча потік біженців із Донбасу дуже великий і вже перевищив 1 млн осіб. Окрім того, економічний стан країни теж погіршується, що не сприяє успішній адаптації переселенців в інших регіонах. Цілком очевидно, що проблеми біженців нам іще доведеться вирішувати не один рік, і для успіху в цьому варто брати на озброєння грузинський підхід, аналізуючи здобутки та помилки.

Довгий час влада Грузії взагалі не займалася цими громадянами. Вони жили в наданих їм або самочинно захоплених будівлях. По-справжньому вирішувати їхні проблеми стали тільки за президента Саакашвілі, проте негараздів у них і досі хоч греблю гати.

Роботою із внутрішніми переселенцями в Грузії опікується окрема держустанова з довгою назвою «Міністерство зі справ вимушено переміщених з окупованих територій осіб, біженців та розселення». Ймовірно, аналогічним шляхом незабаром доведеться піти й Україні.

Грузинське міністерство переважно працює над житловими питаннями. Після 2008 року в країні побудовано сотні тисяч квадратних метрів помешкань для біженців як із Самачабло, так і з Абхазії. Квартири й будинки отримали тисячі родин. Хоча й такі результати задовольнили аж ніяк не всіх. У Грузії знайшлося чимало критиків діяльності міністерства.

За довгі роки життя в Тбілісі біженці цілком звикли до злиднів. Люди ладні були тулитись у тісних кімнатках колишніх санаторіїв і готелів, аби тільки нікуди не переїжджати із центру столиці. Особливо після Революції троянд, коли до міста поїхали іноземні фахівці та бізнесмени й воно почало стрімко розвиватися. Тисячі біженців жебракували просто на головній вулиці, не відходячи далеко від місця проживання. Мешкали вони в головних готелях Тбілісі («Колхеті», «Грузія», «Іверія»), що нагадували багатоповерхові нетрі, обвішані ковдрами та шматтям, із буржуйками в номерах.
Виселення цих громадян з обжитих ними будівель викликало справжні бунти у столиці. Люди не хотіли покидати центр, проте в середині 2000-х нова влада Грузії поставила собі за мету приватизувати головні готелі Тбілісі й заповзялася переселяти «постояльців» у спеціально побудоване для них житло в інших містах і селищах. Зрештою з готелю «Іверія» вдалося виселити 800 осіб, запропонувавши їм як компенсацію $7 тис. на людину, й невдовзі він був проданий компанії Radisson. Нині Radisson Blu Iveria Hotel один із найпрестижніших у столиці.
Після такого переселення владу різко критикували за порушення прав людини. Опозиція стверджувала, що «режим Саакашвілі» відправляє біженців у резервації, побудовані в депресивних регіонах, де немає роботи. Тому аналогічний маневр із готелем «Грузія», який продали мережі Hilton у 2011-му, вже не пройшов. Люди відмовилися залишати його, погрожували бунтами й голодуванням.

«Резервації» насправді, звісно, такими зовсім не бачаться. Найчастіше це просто великі селища на кілька тисяч невеликих котеджів. Кожен із них обійшовся в $10 тис., і в разі відмови від переїзду туди будь-який переселенець міг просто отримати цю суму як компенсацію.
Разом із котеджем переселенцю зазвичай давали невелику присадибну ділянку. Селища стали зводити відразу після війни у 2008 році, й прийняли вони переважно утікачів другої хвилі. Люди заселялися туди вже через кілька місяців після початку вторгнення Росії. Масиви будували найчастіше з нуля поблизу основних автотрас. У кожному такому поселенні відразу з’являлися дитячі садки та школи.

Читайте також: Вижити за будь-яку ціну

Утім, людей спрямовували не тільки в сільську місцевість. Восени 2011 року Міхеїл Саакашвілі відкрив цілий мікрорайон для біженців із Абхазії в місті Поті. Там налічувалося 32 чотириповерхові будинки, у які переселили 1,2 тис. сімей із санаторіїв та готелів. Загальна вартість проекту становила 28 млн ларі (близько $14 млн).

Критики заявляли, що у провінції біженці не знайдуть роботи і що, випроваджуючи людей із Тбілісі, президент фактично прирікає їх на злидні. Багато переселених і досі зляться на нього за таке погане житло. Із селищ людям доводиться їздити на роботу в інші міста за кількадесят кілометрів, що в Грузії вважається великою відстанню.

Утім, хоча будівництво помешкань для біженців триває, роботи ще дуже багато і проблему аж ніяк не вирішено. У готелях Тбілісі сьогодні все ще мешкає 5 тис. біженців, яких поки що відселити не змогли, бо вони вимагають собі житло у столиці. Нова влада поводиться з ними обережно, бо таких загалом понад 200 тис. осіб, тобто майже 5% населення Грузії. Виборців керівництво країни втрачати не хоче.

Біженці все ще користуються численними пільгами й отримують щомісячні виплати з бюджету, хоча багато хто живе у Тбілісі більш ніж 20 років. Гроші уряд платить навіть молодим людям, що були дітьми на момент утечі із зони бойових дій, а нині давно вже подорослішали, мають роботу, житло та власних малюків. Ніхто не наважується відібрати в них пільги, бо це був би непопулярний крок.

Читайте також: Джованна Барберіс: «Щонайменше 127 тис. українських дітей стали вимушеними переселенцями»

Очевидно, Україні теж доведеться будувати помешкання для переселенців із зони АТО, багато з яких назавжди втратили домівки внаслідок обстрілів або не можуть повернутися до них із якихось інших причин. І братися за це час уже сьогодні. Але жодної системної роботи з біженцями в державі досі немає, і наші переміщені особи змушені наразі так само тулитися в пансіонатах та непристосованих для життя будівлях, як і грузинські.

Імовірно, справами таких громадян повинен займатися щонайменше спеціальний департамент, а то й ціле міністерство, до завдань якого входитимуть як переселення та розміщення, так і працевлаштування. Може, доведеться обрати й інший варіант: платити переселенцям компенсації, щоб вони купили нову землю, або надавати ділянки під котеджі. Вочевидь, для реалізації таких програм доведеться залучати іноземну допомогу. Зазвичай у такому сприянні не відмовляють, але в Україні взагалі немає ані кошторису, ані якогось чіткого плану залучення відповідних коштів.
Ситуація на фронті, на жаль, схиляє до думки, що слово «біженець» надовго ввійде в лексикон українців, як це давно вже сталося в грузинів та жителів інших країн, що зазнали воєн та конфліктів. Тож вирішувати проблеми все одно доведеться. Інакше отримаємо такі самі нетрі з буржуйками й антисанітарією, де зростатимуть цілі покоління наших співвітчизників.

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Унікальне поєднання низки природних переваг Полтавщини не конвертується в належний рівень життя населення краю
    30 вересня, Олександр Крамар
  • «Суддівське» засідання Верховної Ради перетворилася на політичне шоу, від якого постраждали передусім ініціатори.
    30 вересня, Андрій Голуб
  • Чи відбудеться зміна поколінь на електоральному полі вчорашніх регіоналів
    30 вересня, Денис Казанський
  • Про особливості проекту головного кошторису країни на наступний рік
    30 вересня, Любомир Шавалюк
  • Революцію роблять романтики, а користаються нею негідники — це про нас. Хоча насправді буває по-різному. Навіть радикально протилежно, якщо романтики від самого початку добре знають, чого насправді хочуть. У нашому випадку з цим не склалося. У нас мрії та їх реалізація — речі чомусь не надто взаємопов’язані, відповідно завжди відбувається експромт, потім зрада чи перемога, ну й насамкінець розчарування.
    30 вересня, Роман Малко
  • Світові медіа аналізують результати проміжного звіту міжнародної слідчої групи щодо збиття літака MH17 17 липня 2014 року в небі над Україною і роздумують над притягненням до відповідальності кремлівського режиму.
    29 вересня, Ольга Ворожбит
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено