Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
21 лютого, 2015   ▪   Денис Казанський   ▪   Версія для друку

Подбати про своїх

Грузинський досвід роботи з біженцями може бути корисним для України
Матеріал друкованого видання
№ 6 (378)
від 12 лютого, 2015
Подбати про своїх

Війна, яку приніс в Україну агресор, поставила перед нею проблеми, не знані раніше. Мир у суспільстві, який вдавалося зберігати в попередні роки, був порушений окупаційними російськими військами, що захопили спочатку Крим, а потім частину Луганщини й Донеччини.
Руйнування, тисячі жертв, понад 1 млн біженців: країна переживає трагедію національного масштабу, наслідки якої доведеться ліквідовувати довгі десятиліття. Практика інших держав, що зазнавали таких бід, свідчить: шлях не буде легким.

Найсвіжіший і найближчий нам приклад – Грузія. Ця традиційно дружня Україні пострадянська держава за недовгий період своєї незалежності пережила кілька кривавих воєн. Громадянський конфлікт почався ще 1991 року в Тбілісі, де зіткнулися прихильники тогочасного президента Звіада Ґамсахурдіа та бойовики, які підтримували Едуарда Шеварднадзе, а в 1992-го бойові дії перекинулися на Південну Осетію та Абхазію. Криваві баталії закінчилися після того, як уряд цілком втратив контроль над бунтівними автономіями. Над Південною Осетією у 2008 році його спробував поновити Міхеїл Саакашвілі, але це закінчилося, як ми пам’ятаємо, війною з РФ й окупацією російськими військами Абхазії та Південної Осетії. Грузія втратила близько 20% своєї території.

Воєнні конфлікти призвели до масштабного потоку біженців із проблемних регіонів до Тбілісі. Переселенцями відтак стали 250 тис. осіб. Після відме­жування Абхазії та Самачабло (Південної Осетії) від Грузії в бунтівних республіках почалися етнічні чистки, через що грузинам довелося втікати, залишаючи свої домівки мародерам і загарбникам. Майже весь потік прямував до великих міст, насамперед столиці. У 1990-х Тбілісі мало жахливий вигляд. Біженці були всюди. Одягнені в чорне, вони заповнювали підземні переходи й сиділи на вулицях, випрошуючи милостиню. Всі готелі, профілакторії та пансіонати були зайняті грузинами, що втекли від війни. Їм віддавали школи, дитячі садки й навіть цехи підприємств, які зупинили виробництво. Роками вони примудрялися виживати на копійки від держави. В умовах безробіття і кризи 1990-х селяни без освіти не знаходили роботи.

Читайте також: «Допоможіть Небу». Як українізується Херсон

Україні така апокаліптична ситуація поки що не загрожує. Хоча потік біженців із Донбасу дуже великий і вже перевищив 1 млн осіб. Окрім того, економічний стан країни теж погіршується, що не сприяє успішній адаптації переселенців в інших регіонах. Цілком очевидно, що проблеми біженців нам іще доведеться вирішувати не один рік, і для успіху в цьому варто брати на озброєння грузинський підхід, аналізуючи здобутки та помилки.

Довгий час влада Грузії взагалі не займалася цими громадянами. Вони жили в наданих їм або самочинно захоплених будівлях. По-справжньому вирішувати їхні проблеми стали тільки за президента Саакашвілі, проте негараздів у них і досі хоч греблю гати.

Роботою із внутрішніми переселенцями в Грузії опікується окрема держустанова з довгою назвою «Міністерство зі справ вимушено переміщених з окупованих територій осіб, біженців та розселення». Ймовірно, аналогічним шляхом незабаром доведеться піти й Україні.

Грузинське міністерство переважно працює над житловими питаннями. Після 2008 року в країні побудовано сотні тисяч квадратних метрів помешкань для біженців як із Самачабло, так і з Абхазії. Квартири й будинки отримали тисячі родин. Хоча й такі результати задовольнили аж ніяк не всіх. У Грузії знайшлося чимало критиків діяльності міністерства.

За довгі роки життя в Тбілісі біженці цілком звикли до злиднів. Люди ладні були тулитись у тісних кімнатках колишніх санаторіїв і готелів, аби тільки нікуди не переїжджати із центру столиці. Особливо після Революції троянд, коли до міста поїхали іноземні фахівці та бізнесмени й воно почало стрімко розвиватися. Тисячі біженців жебракували просто на головній вулиці, не відходячи далеко від місця проживання. Мешкали вони в головних готелях Тбілісі («Колхеті», «Грузія», «Іверія»), що нагадували багатоповерхові нетрі, обвішані ковдрами та шматтям, із буржуйками в номерах.
Виселення цих громадян з обжитих ними будівель викликало справжні бунти у столиці. Люди не хотіли покидати центр, проте в середині 2000-х нова влада Грузії поставила собі за мету приватизувати головні готелі Тбілісі й заповзялася переселяти «постояльців» у спеціально побудоване для них житло в інших містах і селищах. Зрештою з готелю «Іверія» вдалося виселити 800 осіб, запропонувавши їм як компенсацію $7 тис. на людину, й невдовзі він був проданий компанії Radisson. Нині Radisson Blu Iveria Hotel один із найпрестижніших у столиці.
Після такого переселення владу різко критикували за порушення прав людини. Опозиція стверджувала, що «режим Саакашвілі» відправляє біженців у резервації, побудовані в депресивних регіонах, де немає роботи. Тому аналогічний маневр із готелем «Грузія», який продали мережі Hilton у 2011-му, вже не пройшов. Люди відмовилися залишати його, погрожували бунтами й голодуванням.

«Резервації» насправді, звісно, такими зовсім не бачаться. Найчастіше це просто великі селища на кілька тисяч невеликих котеджів. Кожен із них обійшовся в $10 тис., і в разі відмови від переїзду туди будь-який переселенець міг просто отримати цю суму як компенсацію.
Разом із котеджем переселенцю зазвичай давали невелику присадибну ділянку. Селища стали зводити відразу після війни у 2008 році, й прийняли вони переважно утікачів другої хвилі. Люди заселялися туди вже через кілька місяців після початку вторгнення Росії. Масиви будували найчастіше з нуля поблизу основних автотрас. У кожному такому поселенні відразу з’являлися дитячі садки та школи.

Читайте також: Вижити за будь-яку ціну

Утім, людей спрямовували не тільки в сільську місцевість. Восени 2011 року Міхеїл Саакашвілі відкрив цілий мікрорайон для біженців із Абхазії в місті Поті. Там налічувалося 32 чотириповерхові будинки, у які переселили 1,2 тис. сімей із санаторіїв та готелів. Загальна вартість проекту становила 28 млн ларі (близько $14 млн).

Критики заявляли, що у провінції біженці не знайдуть роботи і що, випроваджуючи людей із Тбілісі, президент фактично прирікає їх на злидні. Багато переселених і досі зляться на нього за таке погане житло. Із селищ людям доводиться їздити на роботу в інші міста за кількадесят кілометрів, що в Грузії вважається великою відстанню.

Утім, хоча будівництво помешкань для біженців триває, роботи ще дуже багато і проблему аж ніяк не вирішено. У готелях Тбілісі сьогодні все ще мешкає 5 тис. біженців, яких поки що відселити не змогли, бо вони вимагають собі житло у столиці. Нова влада поводиться з ними обережно, бо таких загалом понад 200 тис. осіб, тобто майже 5% населення Грузії. Виборців керівництво країни втрачати не хоче.

Біженці все ще користуються численними пільгами й отримують щомісячні виплати з бюджету, хоча багато хто живе у Тбілісі більш ніж 20 років. Гроші уряд платить навіть молодим людям, що були дітьми на момент утечі із зони бойових дій, а нині давно вже подорослішали, мають роботу, житло та власних малюків. Ніхто не наважується відібрати в них пільги, бо це був би непопулярний крок.

Читайте також: Джованна Барберіс: «Щонайменше 127 тис. українських дітей стали вимушеними переселенцями»

Очевидно, Україні теж доведеться будувати помешкання для переселенців із зони АТО, багато з яких назавжди втратили домівки внаслідок обстрілів або не можуть повернутися до них із якихось інших причин. І братися за це час уже сьогодні. Але жодної системної роботи з біженцями в державі досі немає, і наші переміщені особи змушені наразі так само тулитися в пансіонатах та непристосованих для життя будівлях, як і грузинські.

Імовірно, справами таких громадян повинен займатися щонайменше спеціальний департамент, а то й ціле міністерство, до завдань якого входитимуть як переселення та розміщення, так і працевлаштування. Може, доведеться обрати й інший варіант: платити переселенцям компенсації, щоб вони купили нову землю, або надавати ділянки під котеджі. Вочевидь, для реалізації таких програм доведеться залучати іноземну допомогу. Зазвичай у такому сприянні не відмовляють, але в Україні взагалі немає ані кошторису, ані якогось чіткого плану залучення відповідних коштів.
Ситуація на фронті, на жаль, схиляє до думки, що слово «біженець» надовго ввійде в лексикон українців, як це давно вже сталося в грузинів та жителів інших країн, що зазнали воєн та конфліктів. Тож вирішувати проблеми все одно доведеться. Інакше отримаємо такі самі нетрі з буржуйками й антисанітарією, де зростатимуть цілі покоління наших співвітчизників.

 


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Рік тому 23 травня було вбито командира бригади «Прізрак» так званої «ЛНР» Олексія Мозгового. Його машина спочатку була підірвана на керованому фугасі, а після - розстріляна з кулеметів. Офіційної версії загибелі досі немає, як і будь-яких результатів з боку псевдослідства «МДБ ЛНР». Відразу ж відповідальність за його смерть поспішили взяти на себе партизани загону «Тіні». І з того самого моменту не вщухають пристрасті навколо його смерті.
    24 травня, Павло Василів
  • 5 квітня 1918 року над міською думою Єлисавета, де тепер знаходиться Кіровоградська обласна держадміністрація, вперше замайорів синьо-жовтий або, як тоді називали, жовто-блакитний прапор.
    24 травня, Максим Сінченко
  • Швейцарський політолог, спеціаліст з державного адміністрування Андреас Ладнер в інтерв’ю для Тижня розповів про практики децентралізації та прямої демократії, їхній зв’язок та прямий вплив на ухвалення рішень в країні, а також взаємозалежність рівня життя з делегуванням владних і фінансових компетенцій від центрального на локальні рівні.
    24 травня, Ганна Трегуб
  • Пенсійні проблеми стосуються всіх, і не тільки пенсіонерів
    24 травня, Віталій Мельничук
  • Науковці знайшли спосіб спостерігати за трендами в еволюції людини
    24 травня, The Economist
  • Війна — поняття неймовірно багатобічне. У наш час ми маємо прекрасну нагоду спостерігати всю її різноманітність. Практично для кожного є очевидною війна на Донбасі з її матеріальними наслідками та нівеченням людських доль. Для багатьох безсумнівним є факт інформаційної війни. Але зовсім небагато наших громадян усвідомлюють наслідки, до яких вона призводить.
    24 травня, Любомир Шавалюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено