Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
6 лютого, 2015   ▪   Ярослав Тинченко   ▪   Версія для друку

Російські військові бази та совковий спадок Заходу

Серед журналістів і громадськості поширена помилкова думка, буцімто між Росією та країнами НАТО існує серйозне протистояння. Насправ­­ді керівництво Альянсу зацікавлене в потужних Збройних силах РФ, здатних стримати потенційну загрозу зі Сходу від ісламських фундаменталістів. Крім того, си­ль­­на й авторитетна Росія – це фактор для стримування китайської експансії, якої в Європі та Сполучених Штатах серйозно побоюються.
Матеріал друкованого видання
№ 5 (377)
від 5 лютого, 2015
Російські військові бази та совковий спадок Заходу

У 1990-ті роки країни НАТО, передусім США, досить зневажливо ставилися до військового потенціалу Росії. Але після трагедії з вежами-близнюками у Нью-Йор­­ку, збройної кампанії в Іраку та операції в Афганістані, яка досі для американців не завершилася, Пентагон дійшов висновку, що без сильного східного союзника не обійтися. Найбільше зближен­­ня поміж НАТО й Росією спостерігалось у середині 2000-х років. 2008-го воно похитнулося внаслідок російсько-грузинської війни, але невдовзі відносини знову стабілізувалися. Ба більше, кілька років тому РФ здійснила чимало реформ в армії за так званими стандартами Альянсу. Наприклад, сучасна організація її військ – суто натовського зразка.
Нині Збройні сили Російської Федерації де-факто мають трьох імовірних супротивників у глобальному масштабі, з яких кожні два можуть бути союзниками про­­ти третього. Це НАТО й умовно країни Близького або Далекого Сходу.
Чи не найбільшим угрупованням, спрямованим де-факто про­­ти мілітарної потуги НАТО, є сухопутні та берегові війська Балтійського флоту, зосереджені в Калінінградській області. Цей регіон відірваний від Росії і лежить поміж країнами Балтії та Польщею, а тому частини, розташовані на його території, численні й оснащені найсучаснішою технікою. За озброєнням калінінградське угруповання дорівнює половині потенціалу Польщі, а за особовим складом – арміям країн Балтії разом узятих. У випадку виникнення бойових дій на допомогу «калінінградцям» може прий­­­ти армія Республіки Білорусь – одна з найбільших у Європі, ос­кіль­­ки ця країна перебуває в оборонному союзі з Російською Федерацією. Суто російськими базами в РБ є радіолокаційна станція «Вол­­га» (Ганцевичі) та вузол зв’язку ВМФ (Вілейка).

На території України умовний «фронт» Росії проти НАТО переривається, але в Молдові, точні­­ше в самопроголошеній Придністровській Республіці, має продовження. Ще нещодавно так зване угруповання миротворчих сил у ПМР налічувало 2,5 тис. військовослужбовців. Нині їх, як декларують у Росії, трохи більше ніж 1 тис. Ці підрозділи охороняють численні склади військового май­­на в Тирасполі, на яких зберігається понад 100 танків Т-64, близь­­ко 150 бойових машин піхоти, артилерійські системи, зенітно-ракетні комплекси тощо. З наявною зброєю можна легко розгорнути посилений корпус.

Читайте також: Західний невроз Росії та російський – Заходу

Потужним резервом згаданого угруповання служить Крим із великою кількістю різноманітних військ, включно з ракетними, що здатні створити «щит» у небі Придністров’я.

А ось бази РФ на Кавказі можуть бути як супротивниками, так і союзниками для Альянсу. Оскільки Вашингтон та Москва мають однакову позицію щодо загрози від ісламських екстремістів, російська військова присутність у цьому регіоні вигідна країнам НАТО.

Військові контингенти РФ на Кавказі відіграли одну з вирішальних ролей під час російсько-грузинської війни в серпні 2008 року. На сьогодні в цьому регіоні залишається три військові бази РФ, організовані, до речі, за натов­­ським зразком.
В Абхазії (зі штабом у Сухумі) – 7-ма військова база, де служить понад 4 тис. осіб. У її складі – авіаційні, гірсько-піхотні та спеціальні частини, завданням яких є контроль над стратегічно важливою Кодорською ущелиною, Інгурською ГЕС, сухумським портом. Як допоміжні використовуються так звані збройні сили самопроголошеної Республіки Абхазія – близько 3 тис. осіб. 7-ма військова база – потужне російське угруповання, здатне як діяти проти Грузії, так і використовуватись в операціях на Близькому Сході.

Другою за чисельністю є 4-та гвардійська військова база в Південній Осетії зі штабом у місті Цхінвалі. Основу військ станов­­ля­­ть механізовані та авіаційні частини.

Чисельність техніки на 7-й та 4-й базах невідома, але на озброєння цих сил надійшли танки, бронемашини, артилерійські системи та літаки як зі скасованих залог Росії у Грузії, так і з військ колишнього Північно-Кавказького військового округу.

Найстарішою російською базою на Кавказі є 102-га, яка дислокується у вірменському Гюмрі. Саме туди 2007 року було виведено штаб угруповання військ РФ у Закавказзі. Станом на 1 січня 2000 року на цій базі налічувалося майже 3 тис. бійців, 74 танки Т-72, 148 бойових машин, 84 гармати й артилерійські системи. Це приблиз­­­но стільки само, як було на озброєнні Грузії напередодні російсько-грузинської вій­­ни 2008 року. Нині у Вірменії служить понад 5 тис. військових РФ, а на озброєнні в них окрім згаданих зразків є зенітно-ракетні комплекси С-300 та винищувачі МіГ-29.

Кожна з російських баз на Кавказі завдяки транспортній авіації впродовж лічених годин може бути переформована в потужний корпус з усіма належни­­ми видами озброєння. Ці війська за потреби Москва може використати проти Грузії, Азербайджану, Туреччини (входить до складу НАТО) або країн, що можуть бути ворогами Альянсу.

Російські залоги в Середній Азії де-факто діють в інтересах північноатлантичної сторони. Ос­­­кільки РФ надійно контролює регіон, американські війська мо­жу­­ть сміливо проводити операції в Афганістані або Пакистані, не остерігаючись удару в спину.

Казахстан, Киргизстан і Таджикистан входять до створеної Росією Організації Договору про колективну безпеку (його підписали також Білорусь та Вірменія), а отже, є безпосередніми союзниками Москви. Крім того, усі три країни належать до так званої Шанхайської організацій співробітництва – регіонального війсь­ково-політичного блоку (його чле­­нами є також Росія, Китай та Узбекистан). Тобто в Середній Азії утворився свій військово-політичний союз, який хоч і декларує, що не є військовим блоком на зразок НАТО, але фактич­­но відіграє досить впливову роль.

Читайте також: Розбійники, глава VII. Росія розв'язала власну громадянську війну

Безпосередня військова присутність Росії в Середній Азії пред­­ставлена передусім 201-ю війсь­ковою базою в Таджикистані, на якій нині служить понад 7,5 тис. військових. Її залоги є в Душанбе, Курган-Тюбе, Кулябі та інших міс­­цевостях. Під контролем бази – оптико-електронний комплекс «Окно» для здійснення нагляду за космічним простором (Нурек). У її складі – численний бойовий арсенал, оскільки ще на початку 1990-х тут були: 180 танків Т-72, 340 бойових машин, чимала кількість артилерійських систем тощо.

На території Киргизстану діє авіабаза в місті Кант із літаками Су-25 та гелікоптерами Мі-8, вузол зв’язку ВМФ, сейсмічна станція, випробувальна база протичовнової торпедної зброї – 400 вій­­ськовослужбовців. У Казахста­­ні – випробувальний космодром (Байконур), полк транспортної авіації (Костанай), випробувальний полігон ППО (Сари-Шаган).

У разі виникнення бойових дій на якомусь із напрямків командування Збройних сил РФ може за лічені години перекинути потужну підтримку будь-якій із військових баз. Для цього існують досить численні, в кількості 35 тис. військовослужбовців, повітряно-десантні війська. Вони складаються з чотирьох дивізій: 7-ї (Новоросійськ), 76-ї (Псков), 98-ї (Іваново), 106-ї (Тула); чотирьох бригад: 11-ї (Улан-Уде), 31-ї (Ульяновськ), 56-ї (Камишин), 83-ї (Уссурійськ); полків зв’язку та спеціального призначення (45-го з Кубинки під Москвою), Рязанського училища та 242-го навчального центру в Омську.

Повітряно-десантні війська – еквівалент корпусу морської піхоти США, а отже, перебувають на вістрі всіх наступальних операцій Збройних сил Росії. Їхня тактика – діяти швидко й максималь­­но непомітно, як це було, зокре­­ма, в серпні 2014 року на Донбасі під час війни проти України.

Читайте також: Півострів несвободи

Попри те що зараз Росія активно заангажована у воєнному конфлікті на Донбасі й потерпає від санкцій, її керівництво не розглядає можливості виникнення збройного протистояння з державами НАТО через Україну. Перед-
у­­сім це пов’язано з настроями в суспільствах Європи та США. Чимало жителів цих країн вважають РФ «необхідним злом» (засобом проти можливої загрози зі Сходу) або ж узагалі стають на її бік, коли йдеться про конфлікти на території колишнього СРСР. Зокрема, в деяких країнах досить поширена думка, що у 1990-ті роки Росія добровільно зреклася своїх військових трофеїв у Європі після Другої світової війни й вивела збройний контингент зі Східної Німеччини, Чехо-Словаччини та Угорщини. Крім того, РФ зрештою відмовилася від своїх амбіцій на Балканах. Отож, мовляв, дякуймо їй за це й не лізьмо в «її» справи, скажімо, у Грузії чи Україні.

Усе це чудово усвідомлюють і в Кремлі. Отож бойова діяльність Збройних сил РФ нині ґрунтується на воєнній доктрині, виробленій колишнім начальником Генштабу Росії, а тепер головним військовим аналітиком генералом Макаровим. У 2010 році він заявив: «Раніше ми воювали багатомільйонними угруповання­­ми, основу яких становили фрон­­ти. Досвід військових конфліктів останнього десятиліття показав, що така війна можлива, але малоймовірна. У перспективі війська перейдуть до активних маневрових дій. На зміну фронтальним битвам прийдуть дії міжвидових груп на всю глибину побудови супротивника. Сторони прагнутимуть до ураження критично важливих об’єктів, а також до веден­ня безконтактних бойових дій».

Отож, попри війну на Донбасі та скандали на кшталт убивства російським солдатом у Гюмрі вір­­менської родини, країни НАТО й далі заплющуватимуть на це очі, бо для них Росія швидше союзник, ніж супротивник.
А «страшилки» про «легіони НАТО» в Україні та якесь примар­­не американсько-російське протистояння потрібні лише для того, щоб якомога більше небезпечного для влади Путіна елементу з Росії поїхало на Донбас, де знайшло б свою смерть.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Як комп’ютерні віруси зменшують боєздатність і чиє засоби убезпечитись від них
    28 березня, Юрій Лапаєв
  • Моє свідоме життя почалося на проспекті Миру, у панельній дев’ятиповерхівці під номером 54, де з балкона на шостому поверсі було видно чи не всеньке місто, бо тоді ще свічки новобудов не затуляли ані острівця на Південному Бузі, ані дальніх околиць Ракового, де жила моя бабуся та які можна було розгледіти в дитячий бінокль.
    28 березня, Юрій Даценко
  • Франція досить боязко ставиться до надання безвізового режиму для України через проблеми власної внутрішньої політики.
    27 березня, Алла Лазарева
  • Перший заступник міністра закордонних справ України Вадим Пристайко розповів Тижню про нещодавні переговори, що відбулися в Парижі в рамках “нормандського формату”, на які несподівано не приїхали представники РФ.
    27 березня, Алла Лазарева
  • Як зійшли нанівець турецькі конституційні реформи
    26 березня, The Economist
  • Українські письменники в гостях у Сталіна
    26 березня, Ярина Цимбал
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено