Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
7 лютого, 2015   ▪   Василіса Маринник   ▪   Версія для друку

Люди як небажаний додаток до території

Репресії тривають. 29 січня заарештовано одного з лідерів Меджлісу Ахтема Чийгоза, який лишався на півострові. Нібито за організацію масових заворушень біля ВР Криму торік 26 лютого. Та, кого тут дехто вважає прокурором, каже, що Чийгоза підозрюють, зокрема, в тяжкому злочині, мовляв, це він став призвідцем загибелі двох осіб на тому мітингу. Правозахисники твердять, що це абсурд, бо навіть за законом РФ Крим підвладний їй лише від березня 2014-го. Росія не може судити особу, яка щось чинила, перебуваючи в українському законодавчому полі. Годі вже й казати, що на відео чітко видно: Чийгоз, навпаки, стримував запал присутніх.
Матеріал друкованого видання
№ 5 (377)
від 5 лютого, 2015
Люди як небажаний додаток до території

Попри те що він особа вельми неоднозначна, починаєш міркувати про логіку останніх подій. Як цей арешт співвіднести з обшуком на телеканалі АТR кількома днями раніше? Із тим, що останнім часом Меджліс, який зостається в Криму, у принципі бездіяльний? Із тим, що дружина Чийгоза Ельміра Аблялімова у квітні призначена Аксьоновим на посаду директора Бахчисарайського історико-культурного заповідника, а в грудні знята? Чи є зв’язок між цими подіями?

Снуєш нитку логіки, але розумієш: хоч би яка виходила картина, можеш помилитися. Видно тільки вершину айсберга, годі зрозуміти, що відбувається під водою. Політологи ворожать, кого з відомих кримських татар затримають наступного.

Фінська журналістка Анна-Лена Лаурен, яка багато років прожила в РФ, у одній зі своїх книжок пише, що російська влада завжди розглядала завойовані землі виключно як територію. Люди – це навіть не бонус, а небажаний додаток. Я домислюю: з ними можна порозумітись і вжитись, якщо перетворити їх на слухняних адептів (для того й чинять репресії проти опозиційних ЗМІ: ATR не єдиний, раніше цькувань зазнали Чорноморська телерадіокомпанія та Центр журналістських розслідувань). Тих, хто не пристосовується, краще позбутися: чи то їх заарештовують, чи то вони покидають свої землі добровільно, чи то їх до цього змушують.

До речі. І. теж переїхав на материк. Я думала: хто-хто, а вже він точно за жодних обставин не розлучиться з півостровом. Крим проріс крізь нього. Його предки поселилися там наприкінці позаминулого століття. Дід був репресований у 1930-х. Бабуся поїхала за ним, а після розстрілу чоловіка сім років поверталася додому. Працювала по року-два у різних містах Росії, переселяючись дедалі західніше, аби нарешті опинитись у Криму. Дитиною І. грався банками з-під італійської кави у двоюрідної бабусі в Алупці. Радянські часи й італійська кава! Таке могло бути хіба що в припортовому, поліетнічному Криму. Літніми вечорами вони з матір’ю ходили на пришвартовані кораблі до її друзів-моряків, де смакували справжньою кримською стравою – шкарою зі ставриди. Колись давно ми з І. влаштували вечір української єдності: я готувала закарпатську страву токан, а він цю саму шкару.

Тепер І. переїхав, сказав, що в Криму небезпечно. У вільний час гуляє набережною Дніпра. Працює журналістом і визнає: «Коли треба писати не про Крим, почуваюся так, ніби час марную».

Мешканка Севастополя О. теж покинула своє місто. Російський філолог, викладала у школі. Здавалося б, чому їй не лишитись у Криму? Зробили це з чоловіком для доньки, бо у класах облаштували лєнінські куточки, де висить портрет Ільіча й лежать книжки про «маленького Володю». Учителі мають проводити для дітей класні години на теми «Росія і Крим: ми разом» або «Як в одній літері відображається доля народу» (за віршем одного поета «Робота над помилками», де йдеться про те, що «в слове «Крым» снова пишется Ы»!). «Зараз дочці вісім; якщо вона слухатиме оточення, то виросте зомбі, а якщо нас, то мусить йому протистояти, постійно налаштовувати фільтр, аби не сприймати всього, що кажуть довкола. Це постійний психологічний дискомфорт. Тому ми вирішили покинути все й переїхали на материк».

Переїжджають ті, хто не хоче, аби діти були зомбі чи конфліктували з оточенням; ті, хто боїться репресій; підприємці, яким не вигідні умови праці в РФ; програмісти, які через санкції США не можуть із Криму працювати на американські компанії; громадські діячі, що стали «іноземними агентами»; ті, кому російська медицина не в змозі забезпечити лікування (вона в РФ побудована на інших принципах, ніж в Україні; наприклад, заборонено замісну терапію для наркозалежних, що визнана в цивілізованих країнах).

І, до речі, йдеться не лише про тих кримчан, які виступали за єдність України. Є й ті, хто радів аншлюсові, але зараз переїжджає бодай на якийсь материк: чи то в Україну, чи то в Росію у пошуках кар’єри, бо на півострові їм працювати невигідно й важко. Як казала одна знайома, «особисто мене ніщо таке не торкнулося. Але жити там стає неможливо». Один із блогерів (тепер киянин) риторично запитує: чи не слід було всім тим, хто хотів Росії, переселитися туди без анексії? А нам, які так прагнули залишитись у Криму й змушені були перебратися на материкову Україну, там і лишитись?


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Унікальне поєднання низки природних переваг Полтавщини не конвертується в належний рівень життя населення краю
    30 вересня, Олександр Крамар
  • «Суддівське» засідання Верховної Ради перетворилася на політичне шоу, від якого постраждали передусім ініціатори.
    30 вересня, Андрій Голуб
  • Чи відбудеться зміна поколінь на електоральному полі вчорашніх регіоналів
    30 вересня, Денис Казанський
  • Про особливості проекту головного кошторису країни на наступний рік
    30 вересня, Любомир Шавалюк
  • Революцію роблять романтики, а користаються нею негідники — це про нас. Хоча насправді буває по-різному. Навіть радикально протилежно, якщо романтики від самого початку добре знають, чого насправді хочуть. У нашому випадку з цим не склалося. У нас мрії та їх реалізація — речі чомусь не надто взаємопов’язані, відповідно завжди відбувається експромт, потім зрада чи перемога, ну й насамкінець розчарування.
    30 вересня, Роман Малко
  • Світові медіа аналізують результати проміжного звіту міжнародної слідчої групи щодо збиття літака MH17 17 липня 2014 року в небі над Україною і роздумують над притягненням до відповідальності кремлівського режиму.
    29 вересня, Ольга Ворожбит
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено