Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
7 лютого, 2015   ▪   Василіса Маринник   ▪   Версія для друку

Люди як небажаний додаток до території

Репресії тривають. 29 січня заарештовано одного з лідерів Меджлісу Ахтема Чийгоза, який лишався на півострові. Нібито за організацію масових заворушень біля ВР Криму торік 26 лютого. Та, кого тут дехто вважає прокурором, каже, що Чийгоза підозрюють, зокрема, в тяжкому злочині, мовляв, це він став призвідцем загибелі двох осіб на тому мітингу. Правозахисники твердять, що це абсурд, бо навіть за законом РФ Крим підвладний їй лише від березня 2014-го. Росія не може судити особу, яка щось чинила, перебуваючи в українському законодавчому полі. Годі вже й казати, що на відео чітко видно: Чийгоз, навпаки, стримував запал присутніх.
Матеріал друкованого видання
№ 5 (377)
від 5 лютого, 2015
Люди як небажаний додаток до території

Попри те що він особа вельми неоднозначна, починаєш міркувати про логіку останніх подій. Як цей арешт співвіднести з обшуком на телеканалі АТR кількома днями раніше? Із тим, що останнім часом Меджліс, який зостається в Криму, у принципі бездіяльний? Із тим, що дружина Чийгоза Ельміра Аблялімова у квітні призначена Аксьоновим на посаду директора Бахчисарайського історико-культурного заповідника, а в грудні знята? Чи є зв’язок між цими подіями?

Снуєш нитку логіки, але розумієш: хоч би яка виходила картина, можеш помилитися. Видно тільки вершину айсберга, годі зрозуміти, що відбувається під водою. Політологи ворожать, кого з відомих кримських татар затримають наступного.

Фінська журналістка Анна-Лена Лаурен, яка багато років прожила в РФ, у одній зі своїх книжок пише, що російська влада завжди розглядала завойовані землі виключно як територію. Люди – це навіть не бонус, а небажаний додаток. Я домислюю: з ними можна порозумітись і вжитись, якщо перетворити їх на слухняних адептів (для того й чинять репресії проти опозиційних ЗМІ: ATR не єдиний, раніше цькувань зазнали Чорноморська телерадіокомпанія та Центр журналістських розслідувань). Тих, хто не пристосовується, краще позбутися: чи то їх заарештовують, чи то вони покидають свої землі добровільно, чи то їх до цього змушують.

До речі. І. теж переїхав на материк. Я думала: хто-хто, а вже він точно за жодних обставин не розлучиться з півостровом. Крим проріс крізь нього. Його предки поселилися там наприкінці позаминулого століття. Дід був репресований у 1930-х. Бабуся поїхала за ним, а після розстрілу чоловіка сім років поверталася додому. Працювала по року-два у різних містах Росії, переселяючись дедалі західніше, аби нарешті опинитись у Криму. Дитиною І. грався банками з-під італійської кави у двоюрідної бабусі в Алупці. Радянські часи й італійська кава! Таке могло бути хіба що в припортовому, поліетнічному Криму. Літніми вечорами вони з матір’ю ходили на пришвартовані кораблі до її друзів-моряків, де смакували справжньою кримською стравою – шкарою зі ставриди. Колись давно ми з І. влаштували вечір української єдності: я готувала закарпатську страву токан, а він цю саму шкару.

Тепер І. переїхав, сказав, що в Криму небезпечно. У вільний час гуляє набережною Дніпра. Працює журналістом і визнає: «Коли треба писати не про Крим, почуваюся так, ніби час марную».

Мешканка Севастополя О. теж покинула своє місто. Російський філолог, викладала у школі. Здавалося б, чому їй не лишитись у Криму? Зробили це з чоловіком для доньки, бо у класах облаштували лєнінські куточки, де висить портрет Ільіча й лежать книжки про «маленького Володю». Учителі мають проводити для дітей класні години на теми «Росія і Крим: ми разом» або «Як в одній літері відображається доля народу» (за віршем одного поета «Робота над помилками», де йдеться про те, що «в слове «Крым» снова пишется Ы»!). «Зараз дочці вісім; якщо вона слухатиме оточення, то виросте зомбі, а якщо нас, то мусить йому протистояти, постійно налаштовувати фільтр, аби не сприймати всього, що кажуть довкола. Це постійний психологічний дискомфорт. Тому ми вирішили покинути все й переїхали на материк».

Переїжджають ті, хто не хоче, аби діти були зомбі чи конфліктували з оточенням; ті, хто боїться репресій; підприємці, яким не вигідні умови праці в РФ; програмісти, які через санкції США не можуть із Криму працювати на американські компанії; громадські діячі, що стали «іноземними агентами»; ті, кому російська медицина не в змозі забезпечити лікування (вона в РФ побудована на інших принципах, ніж в Україні; наприклад, заборонено замісну терапію для наркозалежних, що визнана в цивілізованих країнах).

І, до речі, йдеться не лише про тих кримчан, які виступали за єдність України. Є й ті, хто радів аншлюсові, але зараз переїжджає бодай на якийсь материк: чи то в Україну, чи то в Росію у пошуках кар’єри, бо на півострові їм працювати невигідно й важко. Як казала одна знайома, «особисто мене ніщо таке не торкнулося. Але жити там стає неможливо». Один із блогерів (тепер киянин) риторично запитує: чи не слід було всім тим, хто хотів Росії, переселитися туди без анексії? А нам, які так прагнули залишитись у Криму й змушені були перебратися на материкову Україну, там і лишитись?




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Колишній аеророзвідник, ветеран АТО Євген Ярило та його брат-шахтар Євген Гущин відкрили в Києві ветеранську тату-майстерню Der Igel (з нім. «їжак»). Обоє кардинально змінили рід занять, дуже цим задоволені й закликають інших займатися тим, чим справді хочеться.
    21 жовтня, Ганна Чабарай
  • Президент Польщі проти свого колишнього керівника
    21 жовтня, The Economist
  • В Україні зростає кількість муніципальних структур, які претендують на виконання функцій поліції
    20 жовтня, Андрій Голуб
  • Майор авіації в відставці, який з 2014 року перебуває у СІЗО Бахмута, нещодавно отримав вирок в десять років позбавлення волі за звинуваченням у здирництві. Підсудний наголошує на тому, що давав свідченням під тискам і тортурами, але уповноважені органи не квапляться розслідувати заяви про катування
    20 жовтня, Єлизавета Гончарова
  • 2017-го минає 25 років як відкрився український офіс глобального лідера юридичних консалтингових послуг, міжнародної компанії Baker McKenzie. На святкування цієї річниці до Києва завітав виконавчий директор компанії Пол Ролінсон, із яким Тиждень розмовляв про глобальні економічні тенденції та пов’язані з ними юридичні виклики.
    20 жовтня, Любомир Шавалюк
  • Учасниця 83-го Міжнародного Конгресу PEN, виконавчий директор Південноафриканського PEN-клубу, дисидентка часів апартеїду Мерґі Орфорд розповіла Тижню про досвід насильства та вразливість демократії, російські впливи в ПАР, біженців і природу криміналу.
    20 жовтня, Ганна Трегуб
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено