Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
9 лютого, 2015   ▪   Роман Малко   ▪   Версія для друку

Волонтер Тарас Герман: «Закінчаться гроші – люди придумають щось інше»

Настав момент, коли держава мала б почати потроху перебирати ініціативу від волонтерів. Ми їй дали великий кредит часу й можливостей, щоб реалізувати певні процеси, поки самі займалися безпосередньо «тиловим забезпечен­­ням». Хотілося б уже бачити якісь кроки на державному рівні – те, що називається стратегією розвит­ку.
Матеріал друкованого видання
№ 5 (377)
від 5 лютого, 2015
Волонтер Тарас Герман: «Закінчаться гроші – люди придумають щось інше»

Цілком усе тилове забезпечення Збройних сил, хоч би як того бажали, ми не замінимо. Стараймося скільки завгодно, але це нереально. Не те фінансуван­­ня, і зовсім не ті можливості. Ми допомагаємо, але завжди стоїмо перед складним вибором: кому потрібніше?!

Про співпрацю з Міноборони та корупцію

Учора надійшли дані щодо канадської гуманітарки, і ми формуємо списки. Наш представник Ігор Васильєв брав участь у блокуванні Одеського порту, коли звідти невідомо як і куди хотіли вивезти допомогу. Волонтери організували доставку й показали, що тільки на логістиці за­ощади­­ли 300 тис. грн.

Зміни поступово, не скажу, що дуже активно, але відбуваються. Державна машина дуже важка й велика. Тільки-но Асоціація волонтерів почала щось робити, як тендерна комісія Мін­оборони (тоді справа саме торкнулася закупівель) сказала, що йде всім складом у відставку, бо не може працювати в таких умовах.

Коли розуміємо, що треба робити, й коли за це беремося, дуже важко не перейти межі й не стати гвинтиком корупційної схеми. Постійно треба себе перевіряти й перестраховуватися. Бо це маши­­на, проти якої важко боротися, її будували роками в усіх міністерствах одні й ті самі люди. За рік мало що змінилося. Ті, хто де-факто сприймався як ікона зла, може, й відійшли, але сірі кардинали, які насправді робили це все, залишилися у своїх кріслах. Вони мають той самий вплив і надалі все вирішують. Протистояння займе не один рік, бо це дуже глибоко вкоренилось і перебороти його дуже важко. Бо, скажімо, ти придбав тушонку по 13 грн, а міністерство на тому самому комбінаті її купує по
40 грн…

про волонтерів

Волонтерство – це бажання всіх обігріти, всім допомогти, але воно не завжди здійсненне.

Читайте також: Невидимий фронт Маріуполя

Так, ми багато чого робили й робимо, але все це завдяки людям. Ми лише посередники і не є якимись особливими. І не треба цим користатися, відразу йти в політику. Завтра війна закінчиться, і не маю певності, що балотуватимуся на мера, бо я людина популярна й багато чого зробив. Зробив, бо так хотів. Волонтерів не треба приписувати до святих. Бо тут у нас є навіть кримінальники, котрі зай­маються волонтерством. Розуміють, що назад вороття немає, а побув волонтером, то, може, якось амністують. Сподіваюся, наші співвітчизники навчаться відділяти зерно від полови.

Про донорів і горілку

Гроші дають звичайні громадя­ни. Тому на нас дуже велика відповідальність. Мусимо підходити до всього максимально критично, шукати найдешевші й водночас найякісніші речі, щоб доправити їх туди, куди справді треба. Часто діємо в обхід деяких командирів. Хоча і їх можна зрозуміти. Вони відповідають за людей. Тож, коли посилки обшукують, це теж іноді не зайве. Тільки так у них виявляють, наприклад, горілку. І в цьо­­му плані питання до волонтерів: що вони собі дозволяють? Часом до нас приходять громадяни, кажуть: «Дамо вам пляшку горілки, візьмете?». Відповідаю: «Ні». – «Чому?» – «А ви зустрічатимете труну, яка до вас завтра приїде?» Може, ті люди ніколи з таким не стикались, але це справді небезпечно.

Раніше багато грошей збирали по супермаркетах, великих магазинах. Стояли волонтери, ми давали їм відповідні супровідні документи, щоб людина, маючи сумніви, могла зателефонувати чи підійти на склад і подивитись, як ведеться робота. Спочатку часто приходили й казали: «Ми купимо вам на 2–3–5 тис.». – «Будь ласка». У нас завжди є актуальний список, він доволі гнучкий. Нові потреби формуються щодня. Приємно, що тепер люди просто приходять і кажуть: «Даємо вам гроші (не важливо, яку суму), ви знаєте, куди їх краще витратити». Це велика довіра, тож цим не можна зловживати, треба розуміти, що нині тяжкі часи.

Читайте також: Вижити за будь-яку ціну

Часто зранку телефонують і питають: «Що на сьогодні потрібно?». Називаємо. «Гаразд, зараз привеземо». Маємо величезну базу таких додзвонювачів. Навіть зробили свій call-центр, щоб краще організувати роботу. Центр збирає інформацію про поранених, записує на вишкіл «Захисти свій дім», координує волонтерів, котрі мають авто, тощо. Зараз ми ще хочемо додати їм роботи і відкрити люстраційну гарячу лінію з питань зловживань.

Дуже багато не задіяно. Чи не більше ніж половина. Вони просто, мабуть, вважають, що їх вій­на не стосується. Живуть своїм життям. Не бракує «героїв», які вештаються барами. Хоч чимало й інших. Наприклад, коли ми збирали гроші по супермаркетах, то магазини, куди ходять люди менш забезпечені, давали набагато більше, ніж розкручені торгові центри. Чи то бідніші краще знають лихо, чи причина в іншому, але така статистика є, і вона чітко проглядалася.

Волонтери видихаються…

Певно, так. Люди й отримують менше. Самому часом важко дивитися, коли якась бабця приходить і хоче пожертвувати 50 грн. Намагаєшся її відмовити, сказати, щоб, може, собі купила якісь ліки чи вітаміни. Адже бачу, що їй це так само конче потрібно. Сума, яку громадяни віддали від початку Майдану, – це, мабуть, кілька бюджетів держави. Уявити її нереально. Гадаю, забезпечити такий обсяг грошей і речей не змогла б жодна, навіть розвинена, держава. Люди видихаються, це правда. І їх можна зрозуміти, бо ресурси не безмежні. Кожен отримує значно менше, ніж раніше. Але знову-таки громадяни не перестають жертвувати. Немає такого страшного спаду, і ти бачиш: не можуть допомогти фінансово, то допомагають якимсь таким теплом, що не вимірюється грішми. Багато дівчат почали робити сухі борщі. Готові пакети, де є повноцінна страва, заливаєш гарячою водою, кидаєш тушонку, вариш – і все. Готовий обід. У грошах це копійки, але взимку така їжа дуже цінна. Окрім того, роблять вітамінні набори, які, напевне, коштують дуже дорого. Туди входять імбир, мед, курага. Коли немає грошей, але є інші можливості, українці не впадають у депресію і все одно допомагають. Тому, думаю, нас побороти неможливо, бо закінчаться гроші – люди придумають щось інше. Старий одяг переробляють на якісь подушечки, устілки, щось перешивають. Порють светри й шиють балаклави. Звичай­­но, хотілося б, щоб держава уже перебирала це на себе, та водночас розумію, що так, як зроблять люди, з такою душею і віддачею, чиновники не зуміють.

Звільнення полонених

Коли проводили останній обмін, здається, 255 на 170 наших, то додатково відбувся ще один. Люди вибирали багато продуктів і речей та обмінювали на все те полонених. Це дуже складне питання. Хтось каже: «Так не можна». Але ж їх якось треба витягати. Якщо треба віддати їжу, то грім із нею. Ми прийняли таке рішення, просто ніде не оголошували про це, бо почалися різні закиди, мовляв, наші хлопці голодують, а тут харчами сепаратистів забезпечують. Але ж треба було шукати якісь шляхи, не можна сидіти й чекати.

Потім обмінювалися в інший спосіб. При держадміністрації створили Центр пошуку полонених, загиблих і зниклих безвісти учасників АТО, який теж брав активну участь. Наші волонтерські машини їздили на «деенерівську» територію, їм робили перепустки, і вони забирали полонених. Ми розуміли, що на нас лежить доля не тільки тих людей, які в полоні, а й тих, що по них вирушили. Тому все намагалися тримати в таємниці, аж доки відбулося. Дякувати Богу, все склалося добре.

Читайте також: Катерина Амосова: «Рабів до раю не пускають» - це правда»

У нас є люди, котрі безпосередньо спілкуються з представниками «ДНР» та «ЛНР». Якщо з’я­­вляється якась інформація, контактують із їхніми ватажками. З’ясовують, чи є така людина, чи затримана вона, чи не поранена, чи не в шпиталі. Усе вивчають, і коли дані підтверджуються, тоді починається процес перемовин. Що? Де? Куди? Як можна визволити, які вимоги, що хочуть.
Із полоненими там доволі складна ситуація. Багато є негативної інформації. Більшість добровольців радше загинуть, ніж потраплять у полон, бо там дуже сильно знущаються. Вояків із ЗС вони більше милують, кажуть, що ті вимушені воювати.

Коли міняють тіла наших 200-х на їхніх, то контактують переважно на рівні командирів підрозділів. Зустрічаються й кажуть, мовляв, у нас є стільки ваших, у вас – наші, обміняймося. Немає загиблих – поміняються, коли будуть.

Про людей на Сході

Я раніше ніколи не був на Сході. Мав таке нещастя. І якби не вій­­на, то, певно, нескоро й поїхав би туди. Але зараз уже добре знаю Донецьку та Луганську області, можу бути провідником. Враження різне. У де­яких районах, як у Криму, ніколи не було Украї­ни, і тамтешнім жителям вона байдужа. Вони, мабуть, не дуже далекоглядні, їм «главное, шоб бил мір», але для його настання нічого робити не хочуть. «Главноє, штоб спокойно» і все таке. Хоча водночас, як на мене, важко знайти село чи містечко, котре зараз перейшло під захист ЗСУ й хотіло б повернутися в «ДНР» – «ЛНР». Якщо люди вже там були і їх визволили, то зайдіть у будь-який населений пункт – усі люб­лять українську армію. Але, мабуть, щоб та любов з’явилася, треба було відчути різницю.

Такий стан – результат 20 років державності, упродовж яких національні питання порушували хіба що тоді, коли комусь було вигідно. І для мене в нинішній війні це найбільша трагедія. Отже, треба робити висновки й думати, як наново будувати краї­ну.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Чому і як між собою пов’язані питання існування й легалізації приватних музейних колекцій та міжнародна репутація України
    28 серпня, Ганна Трегуб
  • Присутність американських солдатів на чужій землі стає дедалі контроверсійнішою
    28 серпня, The Economist
  • Заповітне право на свободу пересування по ЄС не таке надійне, як здається
    28 серпня, The Economist
  • Можливо, люди в мікрокраїнах Європи поводяться неідеально, але те ж саме можна сказати і про більших сусідів
    27 серпня, The Economist
  • Чим цікаві мислителі Кримського ханства сьогодні
    27 серпня, Михайло Якубович
  • Понад рік тому друзі написали: «Ми придумали, як допомогти! Від нас до вас жінка возить гуманітарку. Брати адресні пакети вона відмовляється, але ми включили тебе в загальний список отримувачів, головне прийти вчасно».
    27 серпня, Яна Вікторова
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено