Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
6 лютого, 2015   ▪   Ольга Ворожбит   ▪   Версія для друку

Ульріх Шпек: «Позиція меншості в питанні російської агресії стала позицією більшості»

Тиждень розмовляв з експертом у справах ЄС, дослідником Центру Карнеґі у Брюсселі Ульріхом Шпеком про внутрішні супе­речності Євросоюзу, роль Німеччини у збереженні його єдності й ставлення європейської спільноти до Росії.
Матеріал друкованого видання
№ 4 (376)
від 29 січня, 2015
Ульріх Шпек: «Позиція меншості в питанні російської агресії стала позицією більшості»

У. Т.: Видається, що погіршення ситуації у Східній Україні посилює протиріччя між членами ЄС. Що думаєте із цього приводу?

– «Протиріччя», мабуть,  –надто сильне слово. У Євросоюзі налічується 28 держав-членів, і ви ніколи не досягнете стовідсоткової згоди. Завжди є думка більшості й меншості.

У будь-якому разі буде багато сумнівів і деякі країни не погоджуватимуться, але суть у кінцевому результаті. Ми щойно бачили нову заяву глав держав та урядів ЄС про те, що вони «звертають увагу на докази постійної і дедалі більшої підтримки, яку Росія надає сепаратистам і яка підкреслює її відповідальність». Вони попросили міністрів закордонних справ оцінити ситуацію і розглянути відповідні заходи, зокрема санкції. Звичайно, щоб дістатися до цих рішень треба пройти цілий процес і, як я сказав, не всі будуть згодні. З одного боку, є «яструби», які закликають протистояти Росії, надаючи активнішу підтримку Україні. Дехто навіть припускає постачання до України зброї для захисту. Із другого – помітне занепокоєння тим, що відносини з Росією стануть іще гіршими, навіть небезпечними і призведуть до нової холодної війни. Оці відмінності й спричинилися до подвійної стратегії з двома основними лініями. Перший елемент – це санкції, а другий – переговори, які є спробою дипломатичними засобами повернути Росію в більш «кооперативний» стан. Попри те, з посиленням інтенсивності бойових дій на Сході України за явною участю РФ дедалі важче дотримуватися подвійного підходу. Стало зрозуміло, що Москва не зацікавлена в деескалації і що мінські домовленості були тільки на папері. Відтак м’якша, дипломатична частина стратегії бачиться проблематичною. Це дуже хисткий баланс, і перспектива його збереження дуже залежить від подій на Сході України.

У. Т.: Наскільки сильні позиції «яструбів» усередині ЄС?

– Від початку жорстку лінію обрали Польща, держави Балтії, може, певною мірою Румунія. Але південні члени Союзу (Італія, Іспанія, Греція, країни Південно-Східної Європи) не квапляться конфронтувати з Росією через Україну. Однак позиція меншості протягом останнього року стала позицією більшості. У цьому процесі відіграла найбільшу роль Анґела Меркель. Вона була готова перейти до більш «яструбиного» курсу щодо Росії. Проте основною рушійною силою цієї зміни є сама РФ, її агресивна поведінка й війна в Україні.

У. Т.: Чи вдасться пані Меркель зробити прихильниками жорст­кої позиції ті країни, що вірять у переговори з Росією? Це особливо цікаво у контексті останніх виборів у Греції...

– Німеччина стала в єврозоні лідером під час кризи. Німці ніколи не рвались у провідники Європи, радо залишаючись на задньому плані. Криза євро змусила ФРН виступити вперед, як велику країну із сильною економікою. Відтак із позиції лідера під час кризи єврозони Анґела Меркель опинилася в лідерах у питанні конфлікту з Росією. Звичайно, лідерство не означає домінування. Одначе воно свідчить, що шанси ЄС дійти спільної думки збільшуються, коли цим керує німецька канцлерка, а не хтось інший. Але це сталося вже як результат попередніх переговорів. Меркель також повинна завжди з’ясовувати, чого хочуть інші, й намагатися знайти спільний підхід, озвучуючи ці побажання на початку процесу ухвалення рішень. Ось чому Франція нині є основним партнером Німеччини в переговорах із Росією.

Читайте також: Лондонські мізки не промиваються

Діючи спільно із французами, німці мають велику надію, що інші південні країни, як-от Іспанія та Італія, приймуть такий результат переговорів. Париж у цьому питанні перебував десь посере­дині, швидше на боці скептиків у питанні санкцій, але Берлін таки щонайменше наполовину перетяг його до іншого табору. Окрім того, країни Півдня можуть не поділяти поглядів Меркель чи Німеччини щодо України, Росії та конфлікту, але внутрішня динаміка всередині ЄС така, що їм потрібен Берлін у вирішенні інших питань. Так, ФРН дістає важелі. Отже, вельми ймовірно, політика санкцій триватиме. Понад те, ми не бачимо жодних доказів, що Москва намагається прий­няти й виконати мінські домовленості. Навпаки, вона погіршує ситуацію. Оце і є головна гарантія відновлення санкцій. Зараз, після останніх нападів, ми, ймовірно, побачимо ще й нові обмеження.

У. Т.: Наскільки результати останніх виборів у Греції можуть послабити спільну європейську позицію в питанні агресії РФ проти України?

– Я не настільки стурбований результатами цього голосування. Знаю, що дехто у новому грецькому уряді видається доволі прокремлівським, але проблемою для Греції є не Росія чи Україна, а те, буде вона сама в єврозоні чи ні й за яких умов. Отже, ядром переговорів є економіка. Й основний партнер тут Німеччина.

Читайте також: Яцек Саріуш-Вольський: «Коли зважати на розколи всередині ЄС, то добре, що нині запроваджено санкції»

Цілком можливо, що Афіни намагатимуться посилити свій вплив, посилаючи до Брюсселя чи Берліна сигнали щодо ветування санкцій проти Росії. Утім, я не думаю, ніби вони аж у такій сильній позиції, щоб до цього вдаватися. Це може призвести до певних збоїв у роботі, але не стане реальною перешкодою. Країни, які сильно залежать від ЄС у плані економічного благополуччя, зазвичай погоджуються із загальними принципами його політики, коли вони не мають чітких національних інтересів, як-от Кіпр. Останній блокує відносини ЄС із НАТО через свої внутрішні конфлікти. Він може робити так, вбачаючи в цьому великий національний інтерес, але я не чекаю такого від Греції.

У. Т.: На початку існування Європейського Союзу Франція і Німеччина були його локомотивами. Чи можуть вони стати провідниками політики ЄС проти російської агресії в Україні?

– Історичний інтерес Парижа досі на Півдні. Це Магриб (Марокко, Туніс, Алжир), Африка на південь від Сахари, а також Близький Схід, як-от Сирія, котра теж була його протекторатом. Оце напрямок, куди дивиться Франція. А Берлін тим часом звертає свій погляд на Схід. Там його економічні інтереси, і він відчуває, що здатен там щось зробити. Це також викликає велике занепокоєння в сусідів Німеччини на сході, зокрема в Польщі. Коли Франк-Вальтер Штайнмайєр став у грудні 2013-го міністром закордонних справ Німеччини, він намагався відновити співробітництво із Францією у сфері зовнішньої політики, пропонуючи своєму тамтешньому колезі Лоранові Фабіусу спільне лідерство й спільну роботу. ФРН більше цікавитиметься тим, що відбувається на Півдні, й тісно взаємодіятиме із Францією в цьому плані, тоді як остання працюватиме з Німеччиною над проблемами Сходу. Вони відвідали разом деякі країни Східного та Південного сусідства. Анґела Меркель аналогічно координує свою роботу з президентом Франції Франсуа Олландом, залучаючи його до питань, пов’язаних із Росією.

Читайте також: Росія vs Європа. Чому?

Якщо ви стежите, хто і як часто розмовляє з Путіним, то саме вона попереду всіх, але Олланд у цій грі теж присутній. Утім, я не думаю, що французький інтерес достатньо сильний і Франція справді інвестуватиме в цю східну політику. У майбутньому, як мені бачиться, важливу роль у східній політиці Німеччини, швидше за все, відіграватиме Польща, а в південній – Франція. Це називається Веймарським трикутником (Варшава – Берлін – Париж). Певний час він працював добре, так було й під час української кризи, коли міністри закордонних справ Поль­щі, Франції та Німеччини намагались переконати Віктора Януковича підписати угоду з Майданом. На жаль, Польща була відрізана від цієї групи, яка тепер працює в нормандському форматі. Ми не знаємо, який це матиме розвиток, але зараз німецько-польська співпраця бачиться дуже сильною в Європейській раді завдяки Анґелі Меркель, чий дід був поляком, і Дональдові Туску, нині президентові ЄР. Туск і Меркель дуже тісно взаємодіяли й взаємодіють у питаннях України та Росії.

Біографічна нота

Ульріх Шпек – дослідник Цент­ру Карнеґі у Брюсселі, вив­чає питання зовнішньої політики Європейського Союзу та стратегічної ролі Європи в глобальному середовищі.
У 2010–2013 роках був асоційованим членом аналітичного центру FRIDE у Мадриді. Доти працював на «Радіо Свобода» у Празі та Брюсселі, а 2006-го був науковим співробітником Американського інституту сучасних німецьких досліджень у Вашингтоні. Здобув PhD із сучасної історії у Франкфуртському університеті

 


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено