Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
1 лютого, 2015   ▪   Оксана Коваль   ▪   Версія для друку

Уявні спільноти і реальні трагедії

Минулий тиждень здався одним із найтяжчих від часів жертв на Майдані торік у лютому. У голові б’ється лише одна думка: Донецьк, Волноваха, Маріуполь... Хто наступний?! І справді: скільки ще потрібно жертв, аби «світова спільнота» нарешті зробила те, чого від неї очікуємо я, моя донечка, батьки, друзі?
Матеріал друкованого видання
№ 4 (376)
від 29 січня, 2015
Уявні спільноти і реальні трагедії

На тлі останніх кривавих подій я почала гостріше сприймати кожне з визначень уявних спільнот. Здається, поки ми триматимемося за ці абстрактні поняття, відповідальність за скоєні злочини ніколи не настане. Бо вона не буває «колективною» – тільки персоніфікованою. Не хочу зараз говорити про позиції лідерів європейських країн, президента США, України чи «царя всєя Россіі». Я про інше (і вже чую, як хтось каже, що це не своєчасно): нічого не зміниться в нашій країні, допоки ми не розмежуємо «спільної відповідальності» на «мою», «твою», «його» або «її», доки не збагнемо, що кожен із нас – і тут, на окупованій території, і там, «на материку» – по-своєму причетний до нинішніх подій. Тут, під «деенерівським» режимом, мене дуже дратують ті усталені штампи, якими так часто полюбляють користуватися наші політологи, соціологи й журналісти: «дончани», «мирне населення», «українці східних областей», «біженці з Донбасу» тощо. Зрозуміло, було б значно простіше, якби всі ми були монолітом, єдиним організмом, що має один мозок, одну душу, пару очей, які дивляться завжди в потрібному напрямку, й тіло, що рухається певним маршрутом. Однак треба відверто визнати: такої спільноти, як «жителі Донбасу», не існує. І річ не лише в тому, що ми різнимося за етнічним походженням, віросповіданням, поділяємося на мешканців міст і сіл, належимо до відмінних соціальних прошарків і маємо не­однакові статки. Важливо інше: у нас різні світогляд, цінності, бачення добра і зла.

Читайте також: Донбас урятує люстрація

Майже відразу після новорічних свят моя близька подруга як відповідальна людина й турботлива донька вкотре поїхала до батьків у Ясинувату. Трохи нашкребла грошей, купила ліків, назбирала подарунків своїм рідним пенсіонерам. Як завжди із пригодами дісталася до колись рідного міста. І з жахом занурилась у місцеву атмо­сферу. Кілька днів трималася спокійно, уникала розлогих розмов «за жизнь», не піддавалася на провокації та всілякого роду закиди. Мужньо витримувала тортури трьох місцевих телеканалів: «Новороссия», «ДНР» і «Оплот». Намагалася не реагувати на відверто маразматичні судження тамтешніх «експертів» про поточні події, ігнорувала зачитування «левітанівським» голосом «указів та розпоряджень ДНР», а також повідом­­лення «з полів» про кількість видобутого вугілля й прибирання в місті (?!). Але в останній день усе-таки не витримала. Поштовхом стало повернення додому «з полювання» щасливого, усміхненого батька, який приніс якісь пакунки – «здобич». Виявилося, той день був на диво урожайним: старенькі отримали пенсію від України, вихопили по тисячі гривень від «ДНР», вирвали в черзі гуманітарну допомогу від Росії. Чого їм забракло? Так, пайка гуманітарки від Києва! Саме так про це прямо й заявив батько, гордо виклавши із сумки російські «дарунки» й додавши: «От дивись! Не те, що ваші нацики!».

Це огидне слово боляче різонуло вухо й напружені нерви. Не витримала й вигукнула: «Як же ви можете бути настільки дурними, всеїдними, безпринципними?!». І тут почалося. Вислухала таке, що ані уявити, ані стерпіти. Від заяв «Що таке ваша Україна? Та її тут скоро не буде! А от ДНР тут назавжди! Ви там у колонії живете, вами управляють іноземці, а ми тут у вільній країні! І наша молодь не втекла, вона бореться за розбудову своєї держави, а ви не діти, ви мерзота, яка зрадила Донбас!» − і до класичного: «Я тебе породив – я тебе й уб’ю!». А далі штурхан у спину.
Так моя подруга покинула родинну домівку.

Читайте також: Не мир, а меч

Я слухала її розповідь, сидячи на кухні у своїх батьків. І думала про розлам між поколіннями, про кару інфільтрованою радянщиною. А за що це нам – тим, хто так прагнув вирватися із совка? Мене тіпало і смикало від злості й гніву. Ці люди безнадійні. Їх уже ніщо не порятує. Вони дістають снаряд російського «Граду» в автобус, зупинку, будинок – і далі голосять, що це українці «упражняються». Ходять повз танки й установки залпового вогню, які стоять тепер на дитячих майданчиках у їхніх дворах, – і не перестають говорити, що цю зброю «ополченці відвоювали в укрофашистів».

Вони знищили наше сьогодення, все життя думаючи й голосуючи шлунками, і, що страшніше, зазіхнули на майбутнє своїх онуків. Мені боляче, але тепер я розумію тих людей із різних регіонів України, які ненавидять нас, «жителів Донбасу». Вони мають право. У тому, що так є, і моя частка вини та відповідальності.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Новини за темою
Останні публікації згорнути
  • 16 січня 2015-го десантники 25-ої бригади отримали наказ здійснити марш зі свого місця розташування до південно-західної околиці Авдіївки (мікрорайон Хімік). Разом з десантниками в цей сектор висунулися й бригадні артилерійські підрозділи.
    28 червня, Анатолій Шара
  • Хто і як сьогодні змінює Конституцію України? Який зв’язок між цими нововведеннями та ключовими реформами в державі? Про це Тижню розповів експерт із конституційного та адміністративного права, голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко
    28 червня, Анна Корбут
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про візит Володимира Гройсмана до Берліну, значення Brexit для України, стабілізацію української економіки та переклад книги Олега Шинкаренка на англійську
    28 червня, Віталій Рибак
  • Багато блогерів та журналістів вже не раз робили аналіз справ «молодих, але невизнаних» республік. Хтось перевіряв бюджети, дехто слідкував за темпами виробництва на окупованих територіях. Інших цікавив політичний бомонд Донецьку чи Луганську.
    28 червня, Павло Василів
  • Чи варто змінювати Конституцію, порушуючи її, і чому нинішні інновації не доведуть до добра? Колишній генпрокурор, суддя КСУ у відставці Віктор Шишкін на прохання Тижня проаналізував новітній конституційний процес в Україні
    28 червня, Роман Малко
  • Чимало проблем, пов’язаних з українським Основним Законом, стали результатом спроб вибудувати його на ґрунті радянської конституційної спадщини, яка не відповідає новим реаліям
    27 червня, Олександр Крамар
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено