Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
1 лютого, 2015   ▪   Оксана Коваль   ▪   Версія для друку

Уявні спільноти і реальні трагедії

Минулий тиждень здався одним із найтяжчих від часів жертв на Майдані торік у лютому. У голові б’ється лише одна думка: Донецьк, Волноваха, Маріуполь... Хто наступний?! І справді: скільки ще потрібно жертв, аби «світова спільнота» нарешті зробила те, чого від неї очікуємо я, моя донечка, батьки, друзі?
Матеріал друкованого видання
№ 4 (376)
від 29 січня, 2015
Уявні спільноти і реальні трагедії

На тлі останніх кривавих подій я почала гостріше сприймати кожне з визначень уявних спільнот. Здається, поки ми триматимемося за ці абстрактні поняття, відповідальність за скоєні злочини ніколи не настане. Бо вона не буває «колективною» – тільки персоніфікованою. Не хочу зараз говорити про позиції лідерів європейських країн, президента США, України чи «царя всєя Россіі». Я про інше (і вже чую, як хтось каже, що це не своєчасно): нічого не зміниться в нашій країні, допоки ми не розмежуємо «спільної відповідальності» на «мою», «твою», «його» або «її», доки не збагнемо, що кожен із нас – і тут, на окупованій території, і там, «на материку» – по-своєму причетний до нинішніх подій. Тут, під «деенерівським» режимом, мене дуже дратують ті усталені штампи, якими так часто полюбляють користуватися наші політологи, соціологи й журналісти: «дончани», «мирне населення», «українці східних областей», «біженці з Донбасу» тощо. Зрозуміло, було б значно простіше, якби всі ми були монолітом, єдиним організмом, що має один мозок, одну душу, пару очей, які дивляться завжди в потрібному напрямку, й тіло, що рухається певним маршрутом. Однак треба відверто визнати: такої спільноти, як «жителі Донбасу», не існує. І річ не лише в тому, що ми різнимося за етнічним походженням, віросповіданням, поділяємося на мешканців міст і сіл, належимо до відмінних соціальних прошарків і маємо не­однакові статки. Важливо інше: у нас різні світогляд, цінності, бачення добра і зла.

Читайте також: Донбас урятує люстрація

Майже відразу після новорічних свят моя близька подруга як відповідальна людина й турботлива донька вкотре поїхала до батьків у Ясинувату. Трохи нашкребла грошей, купила ліків, назбирала подарунків своїм рідним пенсіонерам. Як завжди із пригодами дісталася до колись рідного міста. І з жахом занурилась у місцеву атмо­сферу. Кілька днів трималася спокійно, уникала розлогих розмов «за жизнь», не піддавалася на провокації та всілякого роду закиди. Мужньо витримувала тортури трьох місцевих телеканалів: «Новороссия», «ДНР» і «Оплот». Намагалася не реагувати на відверто маразматичні судження тамтешніх «експертів» про поточні події, ігнорувала зачитування «левітанівським» голосом «указів та розпоряджень ДНР», а також повідом­­лення «з полів» про кількість видобутого вугілля й прибирання в місті (?!). Але в останній день усе-таки не витримала. Поштовхом стало повернення додому «з полювання» щасливого, усміхненого батька, який приніс якісь пакунки – «здобич». Виявилося, той день був на диво урожайним: старенькі отримали пенсію від України, вихопили по тисячі гривень від «ДНР», вирвали в черзі гуманітарну допомогу від Росії. Чого їм забракло? Так, пайка гуманітарки від Києва! Саме так про це прямо й заявив батько, гордо виклавши із сумки російські «дарунки» й додавши: «От дивись! Не те, що ваші нацики!».

Це огидне слово боляче різонуло вухо й напружені нерви. Не витримала й вигукнула: «Як же ви можете бути настільки дурними, всеїдними, безпринципними?!». І тут почалося. Вислухала таке, що ані уявити, ані стерпіти. Від заяв «Що таке ваша Україна? Та її тут скоро не буде! А от ДНР тут назавжди! Ви там у колонії живете, вами управляють іноземці, а ми тут у вільній країні! І наша молодь не втекла, вона бореться за розбудову своєї держави, а ви не діти, ви мерзота, яка зрадила Донбас!» − і до класичного: «Я тебе породив – я тебе й уб’ю!». А далі штурхан у спину.
Так моя подруга покинула родинну домівку.

Читайте також: Не мир, а меч

Я слухала її розповідь, сидячи на кухні у своїх батьків. І думала про розлам між поколіннями, про кару інфільтрованою радянщиною. А за що це нам – тим, хто так прагнув вирватися із совка? Мене тіпало і смикало від злості й гніву. Ці люди безнадійні. Їх уже ніщо не порятує. Вони дістають снаряд російського «Граду» в автобус, зупинку, будинок – і далі голосять, що це українці «упражняються». Ходять повз танки й установки залпового вогню, які стоять тепер на дитячих майданчиках у їхніх дворах, – і не перестають говорити, що цю зброю «ополченці відвоювали в укрофашистів».

Вони знищили наше сьогодення, все життя думаючи й голосуючи шлунками, і, що страшніше, зазіхнули на майбутнє своїх онуків. Мені боляче, але тепер я розумію тих людей із різних регіонів України, які ненавидять нас, «жителів Донбасу». Вони мають право. У тому, що так є, і моя частка вини та відповідальності.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Пострадянська автократія намагається перетворити чорне золото на модерність
    29 травня, The Economist
  • За перипетіями Великодня і травневих свят залишилася майже непоміченою одна не менш знакова подія, яку оминули увагою вітчизняні ЗМІ. 6 травня Арсєній Павлов, відомий більшості під позивним Моторола, лідер батальйону «Спарта», що стратив 15 наших бійців в аеропорту, отримав ключі від квартири в самісінькому центрі Донецька у висотній новобудові.
    29 травня, Станіслав Васін
  • Деякі західні оглядачі останнім часом порушують питання про те, чи є Туреччині місце в НАТО і чи надійний вона партнер для Альянсу. Скептики в країні (особливо наближені до влади) також аналізують вигоди від союзництва, яке триває десятки років, та обстоюють більш незалежний підхід до зовнішніх відносин. Утім, останні події показують: сторони потрібні одна одній у контексті масштабних глобальних викликів, щоб успішно пройти період неспокою.
    29 травня, Пінар Севінчлідір
  • Тиждень поспілкувався з головою Проектного Офісу Реформ Міністерства оборони про перспективи реформування оборонної сфери в співпраці із західними партнерами.
    28 травня, Богдан Буткевич
  • Позаблокова Фінляндія адаптує свою оборонну стратегію відповідно до вимог часу
    28 травня, Анатолій Шара
  • 14 травня у кварталі Сонячний у Луганську в приміщенні супермаркету «Абсолют», що працював ще кілька днів тому, відкрився великий і сяючий новими кольорами «Спар» із величезною вивіскою «7:00 — 22:00». Якщо брати мірки довоєнні, то хіба це подія? Так, відкриття чергового супермаркету у великому місті — майже буденне явище.
    28 травня, Яна Вікторова
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено