Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
1 лютого, 2015   ▪   Василіса Маринник   ▪   Версія для друку

Слон і моська

У понеділок, 26 січня, до першого і єдиного кримськотатарського телеканалу ATR, знову ж таки єдиного опозиційного мовника на півострові, завітали десятки силовиків, представники Слідчого комітету й Центру протидії екстремізму. Журналісти повідомили: це для вилучення матеріалів, які стосуються подій 26 лютого минулого року – багатотисячного мітингу за цілісність України під стінами кримського парламенту.
Матеріал друкованого видання
№ 4 (376)
від 29 січня, 2015
Слон і моська

Заступник гендиректора телеканалу з інформаційної політики Ліля Буджурова звернулася до глядачів у прямому ефірі й припустила, що владу не влаштовує існування непідконтрольного їй телеканалу, як і інформаційна присутність кримських татар на півострові загалом, і що такі дії є ударом не лише по окремому медіа, а й по всьому кримськотатарському народу.

У цьому зверненні є одна важлива деталь: Ліля Буджурова говорить про МІСЦЕВУ кримську владу. Себто ту, що її в неросійських ЗМІ найчастіше беруть у лапки. Медійниця пояснює: «Швидше за все, ця акція спланована й організована кримською владою». Вона посилається на указ Путіна про реабілітацію депортованих народів і цитує його коментар щодо цього документа.

Чим це вважати? Вірою в доброго царя? У те, що укази згори спотворюють місцеві посіпаки?

Наприкінці минулого року цей самісінький телеканал був нагороджений знову ж таки кримською владою «за внесок у розвиток свободи сло­­ва». Багато хто обурився тим, що відзнаку прийнято. А Ліля Буджурова на своїй сторінці у Facebook написала пост, який мав близько сотні поширень.
Ішлося про те, що ATR постійно потерпає і від своїх, і від чужих: коли запрошують на ефір представників теперішньої влади, свої засуджують, мовляв, «продалися». Посадовці натомість погрожують: ставите «не ті» запитання – чекайте проблем. Але, як пише журналістка, «чи подобаються нам умови, в яких сьогодні працюємо, чи ні, однак ATR, прий­нявши рішення (ми не підемо, ми залишаємося в Криму і з кримськими татарами), повинен, як і доти, бути фаховим телеканалом, себто мати професійні відносини з усіма: і з владою, і з опозицією».

Найприкріше, що діалог доводиться будувати з тими, хто на це апріорі не здатний. Адже йдеться про розмову високим стилем зі знавцями виключно мови мату й кулака. Це гра з картярами, від яких чекаєш чого завгодно.

І, поза сумнівом, ATR про це знає. Коли якийсь інший кримський ЗМІ стверджує, мовляв, місцевих чиновників слід заслати в Сибір за те, що вони спотворюють ініціативи мудрої та доброї влади з Москви, я вірю, що автор справді може так думати. А в те, що ATR не до кінця розуміє, з ким має справу, – ні.

Читайте також: Півострів несвободи

Тим своїм постом Ліля Буджурова відкидає будь-які нові звинувачення. Вона дає зрозуміти, що ніхто не може оцінити ситуацію телеканалу. Бо жоден із тих, хто критикує і звинувачує, не тямить, що означає бути єдиним для свого народу медіа, яке намагається працювати без брехні в умовах російського беззаконня.

І невідомо, що гірше: коли ти віриш у доброго царя чи коли змушений вдавати цю віру.

Хай там як, але вкотре стає зрозуміло, що таке робота журналіста під владою РФ. Це постійне борсання, на яке держава, посміюючись, дивиться з висоти свого гігантського п’єдесталу.

Гігантського п’єдесталу?

Цього тижня в Криму відбулася ще одна подія, що стає в один ряд із візитом силовиків до ATR. Трьох активістів кримськотатарського національного руху затримали дорогою з материка на півострів. Одного – Синавера Кадирова – депортували як іноземного громадянина з українським паспортом і кримською реєстрацією. Це при тому, що коли хочуть притягти до кримінальної відповідальності (як-от режисера Олега Сенцова), то український паспорт із кримською реєстрацією є підставою для того, щоб вважати особу громадянином РФ.

Авторитарний лад нелогічний, абсурдний. Хіба не парадокс: наскільки грізна держава нівелює людину, настільки ж її і звеличує? Вона у трійці лідерів за кількістю озброєнь – і боїться окремих осіб, які точно не можуть їй протидіяти силою. Має кількамільйонну армію – і тремтить перед мирними зібраннями. А в офісі одного зі ЗМІ, працівники якого можуть захищатися хіба що мікрофонами, в кожному кабінеті вона ставить омонівця в цілковитій боєготовності.
Очевидно, таки є щось сильніше за грізну державу, за її армію.

Читайте також: Війна форматів

Ця держава така слабка, що їй не залишається нічого, крім нарощувати озброєння й примножувати лави силовиків, обманюючи саму себе, мовляв, подолати слово, розум і стійкість духу можливо. Крім навіювати собі, ніби минуле знищенне й реально вилучити всі його речові докази, поводячись як орвеллівська Океанія. Крім запевняти себе в тому, що за цифрової епохи можна працювати методами XVIII століття.

Грізна держава бореться методами більш і менш хитрими. І такими абсурдними, що часом аж кумедними. І її боротьба іноді дуже нагадує те саме борсання. Раптом помічаєш, як слон і моська міняються місцями. Нарешті стає зрозуміло, хто з них насправді хто.
Стоячи на гігантському п’єдесталі, грізна держава сама ж таки дає зрозуміти, що його збудовано з піску. Що картярі спорудили картковий будиночок, який розвалиться від подиху вітру.
І навряд чи той вітер якась сила зупинить. Навіть якщо йому доведеться віяти ще не один рік.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Довгий час кіберзлочинності не приділяли належної уваги. Вірус WannaCry має підштовхнути до зміни такого ставлення
    25 травня, The Economist
  • Чому Англії та Ізраїлю вдалося. І чим їхні уроки корисні для нас
    25 травня, Валерій Примост
  • Є старовинний козацький спосіб зупиняти кров. Дуже жорсткий, але дієвий. Рану засипали порохом (сучасний бездимний не годиться, має бути з деревного вугілля, селітри та сірки) і, поки не просяк кров’ю, підпалювали. Кров запікалася, рана дезінфікувалася. Мабуть, важко, доки не спробуєш, зрозуміти, що відчуває людина під час цієї процедури, але таке життя.
    25 травня, Роман Малко
  • «Нам потрібні нові форми мислення, аби вирішити проблеми, створені старими». Це гасло із Twitter Йона Аґірре Суча.
    25 травня, Ольга Ворожбит
  • Класик західного постмодернізму 86-річний Джозеф Макелрой — один із найвпливовіших прозаїків повоєнної Америки й водночас автор, чиєму літературному талантові більш ніж за 60 років писання текстів зуміло віддати шану лише кілька десятків критиків.
    25 травня, Олена Кухар
  • Генеральний прокурор відповів на питання народних депутатів у Верховній Раді, а очолюване ним відомство створило шефу гідну PR-підтримку.
    24 травня, Андрій Голуб
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено