Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
26 січня, 2015   ▪   Ярослав Тинченко   ▪   Версія для друку

«Збройні сили Новоросії». Проти кого ми ведемо війну?

Наші медіа досі зображують супротивників Зброй­­них сил України напівбандитськими зграями терористів, ні на що не здатними без російських добровольців, чеченсь­­кого спецназу та регулярних вій­­­ськ РФ. Це викривлене уявлення про ворога призводить до його недооцінки, зверхнього став­­­­лення, що є одним із факторів поразки.
Матеріал друкованого видання
№ 3 (375)
від 22 січня, 2015
«Збройні сили Новоросії». Проти кого ми ведемо війну?

На територіях самопроголошених «ДНР» і особливо «ЛНР» уже давно немає напіванархістських збройних загонів із місцевого непотребу. Сепаратистські «республіки» мали час та могутніх покровителів, аби організувати, одягнути й озброїти власні війська. Звісно, серед місцевих сепаратистів є чимало російських добровольців, а в тилу з базою в Зугресі неподалік кордону стоїть чеченський спецназ. Нещодавнє «викрадення» одного з лідерів «ДНР» Губарєва чеченцями а потім його «щасливе» повернення наочно довело, що кадировці виконують функцію загороджувальних загонів: утекти в Росію вони не дозволять нікому, особ­ливо таким, як цей діяч.
Для багатьох жителів територій, підконтрольних самопроголошеним «ДНР» та «ЛНР», референдум про незалежність став «прощанням з Україною». Наші політики, а потім війська через збройне втручання Росії не подужали переломити ситуацію, що дало змогу антиукраїнським силам упродовж літа максимально організуватись. Коли у вересні почалось перемир’я, загони «народного ополчення Донбасу» («ДНР») та «армії Південного Сходу» («ЛНР») почали реорганізовуватись у «збройні сили Новоросії».

Одним із головних доказів існування будь-якої армії є власна уніформа зі знаками розрізнен­­ня. Ще в червні 2014 року в Мос­к­­ві фахівці-уніформологи почали розробляти мундири для вояцтва «республік». У проектах вони були дуже подібні до російських. Шити форму мали в Кри­­му, причому вже тоді йшлося про замовлення в межах 15–40 тис. комплектів.

Вочевидь, грошей на виготовлення такої кількості уніформи не знайшлося. Точніше, в Росії, певно, вирішили, що краще дати «збройним силам Новоросії» ста­­ру уніформу РФ зразка 1998-го, яку кілька років тому скасували і якої залишилося чимало на складах. Відтак вояки самопроголошених «ЛНР» та «ДНР» на більшості фото й відео фігурують у російських камуфляжах «Флора» (ВСР-98) або ж «Горка», що зараз у Збройних силах РФ замінені новими – «Российская цифра».

Читайте також: Про що ми мовчимо в окупації

Приблизно так само було з відзнаками. Різноманітні ордени й медалі з георгіївськими хрестами та двоголовими орлами наштампували «небайдужі» московські фалеристи. Прапори, що їх лідери «ЛНР» вручали своїм «бойовим частинам» наприкінці 2014 року, страшенно схожі на «творчі доробки» так званої Академії російської символіки «Марс» у Москві. Лише відзнаки в «ЛНР» та «ДНР» залишилися радянсь­­кими – зірочки на погонах, пряжках ременів, ґудзиках, гвардійські значки, російсько-більшовицькі кокарди на шапках. Отож зовні «збройні сили Новоросії» – точна копія російських військ, якими вони були під час кампаній у Чечні та Грузії. А зірочки на погонах і система звань, як у Збройних силах України… І хтось після цього в Міністерстві оборони України ще розповідатиме про якийсь там спадок радянських традицій?..

Звісно, збройні сили не можуть існувати без командного складу. У сепаратистів його (тоб­­то офіцерів і навіть генералів) достатньо. По-перше, це офіцери – уродженці Донецької та Луганської областей, які проходили службу в ЗСУ. Подейкують, що серед них чимало наших колишніх полковників та підполковників, які працювали в апараті Міністерства оборони України, Генеральному штабі, обіймали відповідальні посади у бригадах. По-друге, не бракує і кадрових російських офіцерів, ба навіть генералів запасу.

Наявність кістяка офіцерсь­­кого складу «збройних сил Новоросії» стала особливо помітна наприкінці 2014 року. Кульмінацією боротьби поміж кадровими офіцерами та партизанськими ватажками стала ліквідація за наказом Плотницького сумнозвісного командира диверсійної гру­­пи «Бэтмен» самопроголошеної «ЛНР» Олександра Бєднова 1 січ­­­ня 2015-го. Показовий розстріл його разом із шістьма поплічниками став уроком для інших партизанських командирів самопроголошеної «ЛНР», які відтоді мали або підпорядковуватися вій­­сь­­ковій дисципліні, або покинути «республіку».

Цікава річ: убивство ватажка «Бэтмена» показало також, що збройні формування «ЛНР» та «ДНР» мають між собою чимало розбіжностей. Бойовики, незгод­­ні з політикою Плотницького, втекли на територію «ДНР» – до загонів Гіві та Мотороли.

Нині в самопроголошеній «ЛНР» є так званий корпус «народної міліції збройних сил Новоросії». У ньому – чотири номерні бригади (одна з них – десантно-штурмова), окрема артилерійська, бригада особливого призначення «Одесса», комендантський та «казачій» полки. Кожна із бригад має кілька мотострілецьких, танковий та розвідувальний батальйони. До складу так званого корпусу «народної міліції ЛНР» влилися батальйони: «Заря» (яку створив і очолював Плотницький), «Леший», «Бэтмен», «СССР», імені Святого Георгія, «Витязь», «Русь», «Моджахед», «КГБ Одесса», «Август», 2-й окремий «Дон», 3-й десантний Станично-Луганський та інші загони з різними екзотичними назвами.
Наприкінці 2014-го – на початку 2015 року так званий корпус «народної міліції ЛНР» актив­­но проводив бойові навчання із залученням танків та бойовими стрільбами. Постановочні репортажі з танками самопроголошеної «ЛНР», які не раз фігурували на російських та українських телеканалах, цілком однозначно свідчили про наміри сепаратистів найближчим часом перейти до наступальних дій.

Читайте також: Війна за «ЛНР». Єфремов проти Козіцина

Успіх у стрімкій організації «збройних сил Новоросії» на території «ЛНР» пояснюється тим, що керівництво цієї сепаратистської «республіки» від перших днів свого існування орієнтувалося на цілковиту інтеграцію до складу РФ. Саме тому військова допомога Росії ще від трав­­ня 2014 року була значно відчутніша саме там, а не в «ДНР». Уже в червні під Луганськом були зафіксовані перші російські військові частини. А коли виник конфлікт між прихильниками «ЛНР» та лідерами донських «каза­­ков», у його врегулюванні взяла участь офіційна Росія, приборкавши сепаратистські апетити отамана Козіцина та подібних йому персонажів.

Що ж до рядового складу так званого корпусу «народної міліції ЛНР», то він здебільшого скла­дається з місцевих, переваж­­но добровольців. По-перше, вони відчувають реальну підтримку Росії, а тому не бояться, що українська влада повернеться і притягне їх до кримінальної відповідальності. По-друге, за чутками, рядовим у цих «збройних силах» платять по $350 за місяць, офіцерам – по $500, що для регіону, в якому панує тотальне безробіття, дуже висока зарплата.
Приблизно така сама грошова винагорода і в «народному ополченні Донбасу» – донець­­кому крилі «збройних сил Новоросії». Але, на відміну від луганців, у сепаратистів із «ДНР» залишилася стара «партизанська» організація. Дисципліна тримається не на військових статутах та армійських звичаях, а на особистому авторитеті командирів. Автор цих рядків періодично спілкується телефоном із мешканцями Донецька, які живуть біля міського військкомату. Згідно з їхніми твердженнями, туди щодня приходить до 40 добровольців. Це люди різного віку – від 18-річних юнаків до пенсіонерів.

Військовий лідер «ДНР» Олександр Захарченко ще у вересні виступав проти об’єднання своїх загонів у «збройні сили Новоросії». Це була одна з головних причин його конфлікту з комендантом Горлівки Безлером та усунення останнього від командування.

Найвідомішими формуваннями «ДНР» є бригади «Оплот» (яку очолював Захарченко), «Вос­­­ток», «Кальмиус», «Призрак» (сепаратиста з Луганщини Мозгового), батальйони «Спарта» (командира Мотороли) та «Сома­­лі» (командира Гіві). Кістяком цих формувань є радикальні супротивники нинішньої української влади з Донбасу, а також Харківської, Запорізької, Одеської та інших областей, а також чимала кількість російських доб­ровольців. Окрема категорія – дезертири зі складу Збройних сил України, колишні працівни­­ки правоохоронних органів, рядові міліціонери тощо.

Читайте також: Зимова польова форма: українська, російська, натовська

З огляду на наявність великої кількості добровольців, що походять із території, підконтрольної українській владі, військові керівники «ДНР» раз по раз заявляють про наміри здійснити «каральні» походи на Київ – проти «фашистської хунти». Терористичні акти в Харківській, Запорізькій та Одеській областях, які сталися в останні місяці, свідчать про масове проникнення диверсійних загонів.

Кількість «збройних сил Новоросії» достеменно невідома. Але, очевидно, не менша ніж 10 тис. Їхнє завдання-мінімум – вирівняти лінію фронту, відібравши район аеропорту «Донецьк», Дебальцевого, Станиці Луганської та Трьохізбенки. Завдання-макси­­мум – відбити ті території Донецької та Луганської областей, на яких відбувся референдум про незалежність самопроголошених «ДНР» та «ЛНР». Крім політичного ці плани мають важливий економічний аспект. Під українським контролем залишились аграрні райони Донеччини й Луганщини, які могли б цілком забезпечити сільськогосподарсь­кою продукцією населення мегаполісів. Захоплення Маріуполя й Сєверодонецька посилило б промисловий потенціал сепаратистських «республік», а Артемівська з його великими складами зброї – дало б змогу розпоряджатися відповідним арсеналом. Глоба­­льне завдання – просунутись до Придністров’я і реанімувати проект «Новоросія».
Звісно, Україна зіткнулася з агресією Росії, яка всіляко підтримує сепаратистські «республі­­ки». Але бої з українськими військами в районі Донецького аеропорту та Станиці Луганської ведуть переважно одягнуті в російську форму наші колишні громадяни. І щоб ця війна швидше закінчилася, ми для початку маємо визнати цей факт.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено