Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
4 січня, 2015   ▪   Спілкувалася: Ганна Трегуб   ▪   Версія для друку

Віра Роубалова: Потрібно готуватися до змін як в Україні, так і в Росії

Чеський психолог Віра Роубалова у розмові із Тиждень.ua поділилася досвідом про збільшення рівня психосоматичних захворювань як наслідок неподоланого посттравматичного синдрому після збройних конфліктів, вплив трансгенераціної передачі інформації про пережиту війну на наступні покоління та волонтерство як спосіб позитивного долання чужих і власних психологічних травм.
Віра Роубалова: Потрібно готуватися до змін як в Україні, так і в Росії

Тиждень.ua: Як мінімізувати наслідки посттравматичного синдрому в українському суспільстві:

Перша річ, яка може допомогти – це чесність перед собою та іншими. Визнання власного страху, навіть якщо реакція і поведінка тієї чи іншої особи за його присутності була не надто героїчною,  є рятівною. Героїзм – це добре, але подекуди це дуже нездорова річ.

Ще маю сказати про феномен посттравматичного прогресу. Дуже часто діти тих, хто вижив у війнах чи інших важких обставинах, працюють в соціальних службах, медиками,  психологами і психіатрами тощо, тобто там, де надають необхідну допомогу іншим людям. Свій або успадкований негативний досвід вони намагаються повернути на позитивні рейки.   

Другий момент: в Україні події на Майдані і війна з Росією супроводжуються появою нових цінностей – повагою до солідарності і допомоги одне одному. Також завдяки травмам може змінитися екзистенційна позиція людини: коли поряд з тобою існує небезпека, війна, гинуть люди, переоцінюєш своє власне життя, хочеш прожити його з користю, долаєш власний егоїзм. І конкретних людей і суспільства як такі рятує небайдужість до життя і долі інших.

Тиждень.ua: Як травматичний досвід транслюється у родинах біженців і переселенців, тобто від старших членів до молодших? Які наслідки для майбутніх поколінь матиме трансгенераціна передача такої інформації, і як вона на них може вплинути?

Війна, внутрішнє переселення, або життя біженця – велика травма для дітей, і про це треба починати говорити вголос. Долати таку травму дорослі можуть, коли виговорюються, а діти – коли малюють. Якщо взяти за приклад Грозний, то нині ми побачимо там великий відсоток людей, хворих на рак чи цукровий діабет. Це посттравматичні хвороби. Так само страх, який ще криється глибоко в підсвідомості жертв і є бомбою сповільненої дії.   

 Щоб цього не траплялося, потрібно створювати умови, аби люди, які пережили збройні конфлікти, могли відкрито говорити про свої проблеми. Йдеться не лише про психологічні консультації, а й медіа. Часто ті, кому треба подолати згаданий стан, пишуть книги про свій досвід. Часто навіть дуже непогано виходить, згадайте хоча б приклад Віктора Франкла, або когось з пізніших авторів.  

Читайте також: Сербський досвід подолання наслідків війни

 Тиждень.ua: Що в психологічному плані відрізняє тих, хто боровся проти комуністичного режиму 25-30 років тому і тих, хто народився в проміжку між 1985-1991 роками, і кому доводиться нині давати опір Росії, яка і практично, і символічно відтворює спадщину СРСР?

Загальних портретів робити не вмію, тому розповім про себе. Моїй родині за соціалізму жилося набагато легше, ніж іншим. Ми з чоловіком виховували чотирьох дітей, і перед ними говорили абсолютно все, що ми думали, і не забороняли їм говорити почуте у школі. Чого нам було боятися? Не боялися, що мого чоловіка виженуть з роботи, тому що його на той момент вже давно як звідусіль вигнали. Ми були вільними людьми. Чи було просто? Ні. Ми ходили на допити, у нас були обшуки, мій чоловік певний час сидів у в’язниці.

А що ж молодь, про яку питаєте? Я працюю з людьми, які пережили Голокост, а також із другим та третім поколінням їхніх нащадків. Чітко прослідковую трансгенераціну передачу інформації, тобто з покоління в покоління. Те саме можна сказати і про людей, які пережили комуністичний репресивний режим у Чехословаччині 1950-х років. До цього часу когось розкуркулили, і їхні діти не могли навчатися в університеті, почували ненависть і відразу до цього режиму. Їхні діти сприймають революцію 1989 року як звільнення. Якщо до 1950-х років хтось просто виживав, а далі його діти вступили до компартії, якось там собі крутилися, то їхні діти не сприймають отриману у 1989 році свободу як вагому цінність. Вони досі вважають, що існує дві правди, і радше схильні до егоїзму. Впливи родини і того, що ця родина робила протягом довгого періоду впливає на представників її наймолодшої генерації дуже сильно. Якщо родина була солідарною, мала сімейні цінності, за які вона готова була боротися, то їхні діти і онуки думають і чинять так само.

Те, що відбувається у вас після Майдану, є дуже цінним досвідом, і викликає подив, бо у вас в родинах відбувалося те саме, що й у нас, чехів, тобто та трансгенераціна передача досвіду, про який я розповідала вище. Після Майдану ваше покоління вирішило, що прийшов час взяти свою долю до власних рук , не чекати, що хтось і щось скаже, і ви це будете робити. З’явилося бажання керувати своєю долею. Я це дуже чітко побачила у центрі допомоги внутрішнім переселенцям з Донбасу в Дніпропетровську, коли люди зорганізувалися, не чекаючи, що хтось згори їм допоможе. 

Читайте також: Петрушка Шустрова про самопроголошені республіки 

Тиждень.ua: СРСР припинив своє існування завдяки внутрішньому опору, дисидентам. Хто може стати їхньою альтернативою у протидії агресії «руского міра»?

Що стосується вільних і незалежних країн довкола Росії, то там важливо зберегти цінності свободи, прав людини, чітку позицію. Неприпустимо, аби їх замінили економічні або комерційні інтереси. Задля свободи потрібно бути готовими чимось жертвувати заради неї. Коли в Україні відбувалася Революція гідності, то до Києва тричі приїздив Карл Шварценберг, чехи загалом дуже співчували вам, і відчували майже те саме, що й ви. Зрозуміло було, що на Майдані вирішувалося питання життя і смерті, чи лишиться Україна і надалі під повною владою Росії чи вона стане вільною.

Мені дуже часто довелося їздити до Грозного, і про російських, зокрема чеченських, дисидентів можу сказати, що тамтешні люди живуть у величезному страху, мають для цього суттєві і вагомі причини боятися за власне життя і життя близьких. Ті, хто й нині продовжує відстоювати в тих краях принаймні власні права – великі герої. Так само і ті, які вголос висловлюють свій протест проти Путіна.

Хочу сказати, що потрібно готуватися до змін як в Україні, так і в Росії. Правову підоснову змін треба готувати наперед, ще до того часу, як зміни як такі відбудуться, аби чітко прописати всю повноту відповідальності тих, хто вдається до репресій, порушує права громадянина і суспільства як такого. Якщо цього не буде, отримаєте розчарування і скепсис, а цього не можна допустити. Також було би добре відкрити широку дискусію стосовно нашого минулого, і це велике складне завдання. У Чехії цього не сталося повною мірою, тому що дуже небагатьом людям вистачило сміливості чесно зізнатися, що вони були завербовані і працювали на комуністичні спецслужби, або долучилися до комуністичної партії Чехословаччини. І дуже мало не просто це самостійно визнали, а й вибачилися, визнавши свої дії помилкою.

Не думаю, що треба когось вішати на ліхтарні стовпи, але якщо когось покарано за злочини – це одна справа, але ще є така річ, як колективна відповідальність. Більшість боялася, і це також їхня провина в якомусь значенні.

Читайте також: Донецький синдром

Біографічна нота 

Віра Роубалова – чеська дисидентка і громадська активістка. Онука видатного чеського історика та гебраїста,одного з творців Празького єврейського музею Соломона Лєбена. Одна  з підписантом Хартії 77. Останні кілька десятків років активно займається психотерапією і наданням психологічної допомоги біженцям та особам, які потерпіли в наслідок збройних конфліктів, зокрема з екс-Югославії та Чечні.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Чи й справді найдорожчий у світі шолом для реактивного винищувача такий крутий?
    25 вересня, The Economist
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
  • Як імперські палаци прийшли на зміну маєткам козацької старшини
    24 вересня, Ольга Ковалевська
  • Якщо ви хочете дізнатися середню ціну на новий гаджет, то знайдете сайт, який робить вибірку з усіх пропозицій. Якщо цікавитеся відгуками на нову стрічку, котра тільки-но вийшла в кінотеатрах, — шукатимете їх там-таки, у мережі. Але якщо вам потрібно дістати середнє арифметичне від мови й політики в Україні, ви зобов’язані поїхати на Полтавщину.
    24 вересня, Олекса Коба
  • Думаю, найдосвідченішими розвідниками могли б стати таксисти. Ба навіть уже стали, з єдиною поправкою: всю зібрану інформацію вони перетравлюють самі та згодовують колегам. Від їхньої інфи, що здобута на шляхах війни, жодної користі — лише змарнований настрій та трохи гумору, якщо сам «розвідник» має таке почуття.
    24 вересня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено