Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
31 грудня, 2014   ▪   Денис Казанський   ▪   Версія для друку

Міфи про Закарпаття

Закарпаття для людини зі Східної України є найзагадковішим регіоном країни. Парадокс полягає в тому, що будучи по суті воротами в Європу, найзахідніша українська область при цьому є для решти України ведмежим кутом через жахливе транспортне сполучення.
Міфи про Закарпаття

Найшвидший потяг з Києва йде до Ужгорода 16,5 годин. До сусіднього Львова же швидкісним «Інтерсіті» зі столиці можна доїхати всього за 5! Годі й казати про міста сходу, звідти до Закарпаття їхати поїздом більше доби. Тому, подорож на захід України для більшості туристів з Харкова, Донецька чи Запоріжжя зазвичай закінчувалося Львовом,  далы заїжджали тільки відчайдушні мандрівники.

Така відірваність Закарпаття від решти країни породила масу чуток і легенд. Чого тільки не почуєш про цей регіон по телевізору. Як і Галичина, він щільно оповитий міфами російського виробництва, з тією лише різницею, що про Закарпаття в Росії традиційно відгукуються з більшою симпатією та регулярно пишуть про проросійські настрої серед місцевих жителів.

Через регулярні репортажі в російських ЗМІ, в Україні також поступово зміцнилася впевненість у тому, що за Карпатами існує сепаратизм, і місцеві русини тільки й мріють про те, щоб відокремитися від України та створити свою Підкарпатську Русь. Часто згадують і угорців, які нібито теж сплять і бачать, як би тільки організувати повстання і вийти зі складу України. Зусиллями медіа фактично була створена паралельна реальність, в яку повірили ті, кому не доводилося бувати в Закарпатті.

Сепаратизм

Окремішність Закарпаття - не національна категорія, а економічна й ментальна. Обумовлена поганим транспортним сполученням зі столицею, слабкими економічними зв'язками з Великою Україною і Карпатським хребтом. Кордон зі Словаччиною проходить прямо по околиці Ужгорода. Кордон з Угорщиною - по околиці сусіднього Чопа. Будапешт звідси в два рази ближче за Києв, і транспорт туди ходить краще, ніж до Львова. З'їздити до Словаччини для місцевого - все одно, що для жителя Краснодона з'їздити у Росію. Шенген відкритий практично у всіх.

Не дивно, що Україна, а особливо східна її частина, сприймається місцевими, як щось далеке і малозрозуміле. Якщо у Словаччині бував, ймовірно, кожен житель Ужгорода, то в Донбасі - одиниці. Велика частина місцевих взагалі погано собі уявляє що це за регіон і читає новини звідти, як художню літературу про якусь далеку дикунську країну. Разом з тим учасників АТО зустрічають тут з почестями. Закарпатці воюють під Луганськом, і ветерани конфлікту приходять в школи на урочисті лінійки та стають героями місцевих ЗМІ.

Відразу ж розвіюється тут і створений в Росії міф про проросійські настрої в Закарпатті. Росія сприймається в Ужгороді приблизно так само, як у всій Україні сприймається Казахстан. Без ворожнечі та ненависті, просто як чужа країна. Закарпатці давно вже живуть в європейській реальності, економічно прив'язані до Євросоюзу і навпаки - практично ніяк не пов'язані з Росією та її економікою. Відгородитися колючим дротом від сусідньої Словаччини, щоб завозити окатиші з Казахстану тут хоче вельми нечисленна купка громадян, яка проте користується великою популярністю у журналістів російського ТБ.

Читайте також: Лояльні прагматики. Чим Закарпаття схоже на Донбас

Контрабанда

З роботою в маленьких містечках Закарпатській області важко. Промислових підприємств тут небагато. Велика частина місцевого населення їздить на заробітки в сусідні європейські країни, або заробляє контрабандою, перевозячи цигарки, алкоголь і одяг через кордон. Через падіння курсу гривні це ремесло останнім часом стало особливо вигідним. Сигаретні блоки і пляшки провозять під куртками або в невеликих сумках, але без фанатизму - з баулами через кордон не пропустять. У Словаччині та Угорщині товар із задоволенням куплять в будь-якому сільському магазині. Виручка з одного блоку сигарет сягає 10 доларів. Якщо працювати кожен день, можна заробити великі, як для України, гроші.

У колишні часи існували навіть підземні тунелі з Ужгорода до Словаччини з рейками і вагонетками, якими контрабанда переправлялася величезними партіями. Правда останнім часом боротьба з контрабандою в ЄС посилилася, і тунелі були ліквідовані.

Зароблене за кордоном місцеві вкладають зазвичай в нерухомість. Закарпатські села виглядають так, як в східноукраїнських областях виглядають будинки місцевої знаті. Особняки в два-три поверхи - така ж буденна картина для Закарпаття, як і для Конча-Заспи. Окремі села цілком складаються із палаців, побудованих заробітчанами. Особливо славиться Верхня Апша у Тячівському районі, де в деяких будинках налічується більше 30 кімнат. Правда, селяни в них не живуть, не маючи достатньо грошей на опалення. Населена зазвичай лише невелика частина будинку. Хорошим тоном вважається побудувати палац більше, ніж у сусіда. Само собою, коли десь в Донецьку хтось із місцевих політиків в черговий раз заявляє, що Донбас годує Західну Україну, тут лише крутять пальцем біля скроні.

Інша перевага близькості Євросоюзу - можливість купувати дешеві європейські автомобілі. Близько третини машин в Ужгороді мають угорські або словацькі номери. Щоб їздити на такому авто в Україні, необхідно раз на тиждень виїжджати за кордон, але в Ужгороді та Чопі, де від центру міста до митниці всього 10 хвилин їзди, це не є проблемою. Купити автомобіль в Словаччині можна за сущі копійки. Наприклад, ось цей «Пежо» обійшовся власнику всього в 27 тисяч гривень. В Україні за такі гроші можна купити хіба що 25-річні «Жигулі».

Русини

Русинське питання настільки заплутане і політизоване, що в ньому не розбираються толком і самі русини. Головним чином про нього любить говорити російське ТБ, яке зображує русинів, як дружній Росії народ, що страждає від українського ярма. Над популяризацією цієї версії працюють відповідні русинські організації, які отримують гроші з Росії і в потрібний момент озвучують потрібні Кремлю меседжі. Найвідомішими представниками кремлівського пулу є священик Дмитро Сидор та голова організації «Підкарпатська Русь» Петро Гецко, що нині проживає в Москві. Існують проросійські русинські організації головним чином у віртуальному просторі інтернету, де зображують бурхливу діяльність, щоб вчасно отримати черговий транш.

Насправді, русинських організацій існує дуже багато, і основна частина їх на Росію не орієнтується, тому й не фігурує в російських новинах. В одній тільки Закарпатської області, де за переписом русинами проживає 10 тисяч русинів(населення області близько 1,2 млн), зареєстровано 12 подібних об'єднань. Мати русинську організацію досить вигідно. Часто вони отримують гроші на свою діяльність від русинських об'єднань Угорщини та Сербії, або від американських чи канадських мігрантів з русинської діаспори (в США і Канаді існує 7 русинських організацій), а також від місцевого бізнесу. Приміром, в Мукачеві русинські організації спонсорує Віктор Балога. В основному гроші йдуть на друк словників русинської мови та організацію всіляких круглих столів.

Читайте також: «Дружба народів» на Закарпатті дала тріщину. Кому це вигідно?

Про те, хто ж такі насправді русини, теж ведуться суперечки. Одні вважають русинів українським субетносом, інші - окремим народом зі своєю культурою та мовою, який має право на автономію та навіть державність. Згоди щодо цього немає навіть у середовищі самих русинів. Більшість їх одночасно називають себе і русинами та українцями. Швидше за все, справа тут в банальній термінологічної плутанини. Відомо, що в колишні часи «русинами» часто називали всіх українців, і лише в 1920-х роках термін «українці» повністю витіснив поняття «русини» майже на всій території України. У цьому можна легко переконатися, дивлячись на старі етнографічні карти Росії та Польщі.

Слово «русин» у сучасному Закарпатті найчастіше є синонімом слова «місцевий». Закарпаття взагалі характеризує надзвичайна етнічна строкатість. Крім власне русинів в області проживають також інші українські субетноси - гуцули, бойки та лемки, які точно так само мають свою особливу вишивку та говорять своїми діалектами, але при цьому не мають політичних організацій. Деякі русинські діячи також відносять їх до русинів, які втратили русинську ідентичність в наслідок українізації, що в свою чергу викликає неприйняття вже у лемків та гуцулів. В цілому ж на вулицях Мукачева та Ужгорода люди переважно говорять українською мовою з вкрапленнями слів з місцевих діалектів, і лише десь у віддалених селах можна почути зовсім вже незрозумілі для харків'янина або киянина місцеві говірки. Російською в основному говорять приїжджі.

Колишній секретар міської ради Ужгорода Віктор Щадей, вважає, що русинське питання надумане і надзвичайно політизоване Росією, але насправді реального сепаратизму в області немає.

- Усі ці організації, які виступають за автономію, вкрай маргінальні. І ситуація у нас абсолютно не схожа на ситуацію в Донбасі. Там сепаратизм підігрівали місцеві клани, які набирали бойові загони з гопників або шахтарів, плюс до цього сепаратизм підживлювався ззовні. У нас просто не звідки взятися бойовикам. Від Росії ми надто відірвані. Великих підприємств, якими б володіли сепаратисти і армії войовничих гопників у нас немає. Молодь цікавиться заробітками, їздить за кордон, а не сидить у селищах без діла. Тут абсолютно інша специфіка. Всі ці русинські організації складаються з 50 - 60 осіб. Це свого роду бізнес. Росія дає гроші, створює якусь ілюзію, в яку потім сама ж і вірить. Росіяни тут не бувають, тому вони вірять телевізору і вважають, що тут також живуть росіяни, які тільки й мріють влитися в Митний союз. Але кому тут потрібен Митний союз? Тут у кожного родичі працюють в Європі.

Читайте також: «Вставай, Україно!» в Ужгороді: Закарпаття підтвердило статус пасивного і аполітичного регіону

Щадей також розповів, що русини з Сербії, у яких також є кілька своїх організацій, розмовляють іншою мовою, яка не зрозуміла мешканцям Закарпаття.

А ведуча щотижневої програми «Русинська родина» на місцевому телеканалі «Тиса» Віра Кобулей, каже, що закарпатські русини зовсім не хочуть відокремитися від України, а лише просять визнати їх самостійним корінним народом Закарпаття. Україна ж, за її словами, в цьому відмовляє і наполегливо називає русинів українцями.

В цілому ж русинська тема використовується Росією, схоже, з однією метою - довести, що Україна є «в'язницею народів», в якій росіяни і русини страждають від страшних культурних і мовних утисків, і таким чином створити грунт для звинувачення України у фашизмі. В цілому ж спільного між росіянами та русинами ще менше, ніж між росіянами та українцями. Зрозуміти на слух закарпатські діалекти росіянину буває ще складніше, ніж літературну українську мову.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено