Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
23 грудня, 2014   ▪   Ярослав Тинченко   ▪   Версія для друку

Як російські війська 23 серпня заходили на Донбас

Чотири дні «брати» з РФ готувалися до розстрілу наших військ під Іловайськом
Матеріал друкованого видання
№ 51 (371)
від 18 грудня, 2014
Як російські війська 23 серпня заходили на Донбас
Павло Нетьосов

25 серпня біля села Дзеркальне Авмросіївського району Донецької області наші війська захопили 10 російських десантників. Що вони робили за кількадесят кілометрів від державного кордону в глибокому українському тилу, ніхто з віт­чизняних керівників достемен­­но не пояснив і досі не вважає за потрібне це зробити.

Якщо подивитись на абсолютно чесні схеми інформаційно-аналітичного центру РНБО за 20-ті числа серпня, то справді складається враження: підрозділів РФ під Дзеркальним бути аж ніяк не могло. Інакше їм довелось би прориватися з боями через блокпости ЗСУ.

Утім, коли ми зауважимо, що КПП «Маринівка» був захоплений сепаратистами й російсь­кими загонами ще 13 серпня, а «Успенка» – кілька днів потому, то все стане на свої місця.

Однак війська РФ заходили в Україну не відразу по захопленні КПП «Успенка». Спочатку територію від Маринівки до Іловайська зачищали роз­віду­­вально-диверсійні загони ворога. Уже 15 серпня в інтернеті з’явився відеоролик зі знищеною у великій кількості українською війсь­ковою технікою в селі Степанівка, де була база нашої 30-ї механізованої бригади. Приблизно тоді ж таки, 13–17 серпня, південніше та північніше села Амвросіївка (де був штаб Сектору Д) почали зникати машини з військовослужбовцями. Лише за ці дні в там­­­­тешньому «бермудському три­­кутнику» загубилося бли­зь­­ко 20 військовослужбовців. Їх­ня до­ля досі невідома, але документи зниклих безвісти з’яви­­лись на сайтах «ДНР» уже 24–25 серпня.

Підрозділи українських вій­ськ із Сектору Д фактично залишались тільки в Кутейниковому, Амвросіївці та на Савур-могилі, тоді як територія навколо поступово переходила під контроль диверсійних загонів, які планомірно вичавлювали наші блокпости.

Від села Чумаки й далі на схід аж до Іловайська залишилося чимало польових укріпле­­нь, побудованих російськими війсь­­ками

19 серпня загони сепаратистів почали штурм Савур-могили, але його відбила невеличка залога (трохи більше ніж 40 бійців). 22-го атаки на гору було поновлено, причому перед тим із російської території було завдано потужного артилерійсь­кого обстрілу, внаслідок якого меморіальна стела на честь радянських солдатів, які воювали там під час Другої світової війни, завалилась немов картковий будиночок. Загони сепаратистів наступали за підтримки двох танків. Штурм було відбито. Серед залоги двоє воїнів дістали поранення, одного контузило. Тимур Юлдашев після ураження голови перестав бачити. Потерпілих перенесли в підвал колишньої кафешки поруч із меморіалом, перекриття якого надійно захищало від бомбардування. На щастя, в наступні два дні атак на Савур-могилу не було. Але й евакуювати поранених ті, хто залишався в тилу, чомусь не квапилися. За кілька кілометрів на схід, за селом Петровське, стояли підрозділи 51-ї мехбригади, але оборонцям гори вони не надавали жодної допомоги. До Савур-могили намагалися пробитися 17 спецназівців із 3-го полку та підрозділи 2-го батальйону тероборони «Горинь», однак їм завадив супротивник.

Тим часом російські війська ще від 17 серпня (як стверджували полонені десантники) готувалися до «навчань» на території Донбасу. Десантникам бу­ло наказано зафарбувати номе­­ри на бойових машинах і намалювати білі кола (крапки). У ніч із 23 на 24 серпня підрозділи 98-ї повітряно-десантної дивізії РФ (а може, й інші війська) пройшли з КПП «Маринівка» в район Іловайська полями приблизно за маршрутом: Маринівка – Степанівка – Мануйлів­­ка – Велика Шишівка – Русь­­ко-Орлівка – Покровка – Іловай­­ськ. Аби максимально забезпечити і приховати цей рух, диверсійні загони сепаратистів пересувалися паралельно до колони, прикриваючи її з боку українських військ. Наприклад, коли росіяни проходили Мануйлівку, диверсійні загони займали село Петровське на південь від неї.

Прибувши вранці 24 серпня до Іловайська, війська РФ відразу вступили в бій із українськими частинами, що там перебували. Так, у залізничне депо, де стояли підрозділи батальйонів «Миротворець» та «Херсон», в’їхав танк Т-72 без жодних розпізнавальних знаків із замазаними цифрами (біле коло, пев­­но, нанести не встигли), який відразу обстріляв… позиції сепаратистів. Потім, розібравшись у ситуації, танкісти повернули баш­­ту в бік депо.
Тим часом російські десантники разом із диверсійними загонами почали, планомірно займаючи територію, рух на південь до Старобешевого та Кутейникового. Власне, під час цієї операції наші війська й захопили 10 російських десантників.

Але ж до фатального 29 серп­­ня, коли в «зеленому коридорі» було розстріляно колони з українськими бійцями, що відступали з Іловайська, залишалося ще кілька днів. Що робили російські підрозділи весь цей час?

Читайте також: Андрій Левус: «Успішна постреволюційна Україна – це крах російського проекту»

Щоб відповісти на це запитання, треба було у вересні потрапити в поля Амвросіївського чи Старобешівського району й на власні очі побачити яскраві сліди перебування росіян: гори побутового сміття, стріляних гільз, ящиків із-під боєприпасів.

Приміром, між селом Чумаки та хутором Горбатенко є велике поле із трьома спаленими КамАЗами посередині. Навколо нього – знищена колона нашої військової та цивільної техніки, а також поодинокі підбиті бронемашини й вантажівки. Через це місце намагалася пройти українська колона, рухаючись «зеленим коридором» від сіл Многопілля та Червоносільське на Старобешеве.

Будь-хто з місцевих мешканців міг побачити понівечену військову техніку, нагромаджену там, і покопирсатися в ній усередині. Згадані КамАЗи помітно відрізняються від решти машин. На дверях вантажівок, попри те, що вони обгоріли, помітно сліди від погано намальованих білих кіл. Довкруж пакети з написом «Военторг. Индивидуальный рацион питания», подерті камуфляжі Збройних сил РФ «цифра», десантні тільняшки, інше побутове сміття російського виробництва. Зокрема, чимало пляшок від води «Зеленый городок» («Освящена архиепископом Ива­­новским и Кинешемским Амвросием»), виробник – ТОВ «Живая вода», Росія, Івановська область, селище Ломи.

Тут-таки на полі безліч ящиків із-під боєприпасів, а також стріляних гільз та артилерійських набоїв, що були попсуті в момент вибуху вантажівок. На гільзах чітко позначено тип та калібр: «Уменьшенный Ж10А 122-Д30». Це від снаряда, яким стріляють із далекобійної 122-міліметрової гармати Д-30.

У війську Російської Федерації гаубиці Д-30 були офіційно зняті з озброєння на початку 2013 року. Принаймні так написано у відкритих джерелах. Але це не зовсім відповідає дійсності: під час переозброєння армії РФ Д-30 як легкі гаубиці зберегли в повітряно-десантних частинах.

Поруч із КамАЗами візуально можна було визначити позиції 12 або 13 гармат. В одній зі спалених машин несподівано виявили кілька документів, які беззаперечно свідчать про належність гармат і вантажівок. Це «Тетрадь для решения задач по стрельбе и управлению огнем и тактике командира 1 гав 2 габатр гаубичного артиллерийского дивизиона войсковой части 62297» та «Формуляр Д-30А № Х545

2 габатр». Якщо перекласти цивільною мовою, то ці документи належали 2-й гаубичній артилерійській батареї 1065-го гвардійського артилерійського полку Російської Федерації. У «Форму­ля­рі» під багатьма нотатками стоїть підпис командира згаданої одиниці  гвар­­дії капітана Любімова.

1065-й гвардійський артилерійський полк дислокується в Костромі й разом із 217-м та 331-м парашутно-десантними на­­лежи­­ть до 98-ї гвардійської повітряно-десантної Свірської Червонопрапорної ордена Кутузова дивізії (штаб у місті Іваново).

Читайте також: Війна за «ЛНР». Єфремов проти Козіцина

Отже, артилерійський полк належить до того самого з’єд­нан­­ня, що й захоплені 25 серпня нашими військами 10 російських десантників. Полонені служили у 331-му парашутно-десантному полку. Один із них на допиті, запис якого виклали в інтернет (але тепер хтось видалив звідти), стверджував, що він та його товариші зайшли в Україну в скла­­ді батальйонно-тактичної групи, до якої належали десантники, сапери, розвідники, артилерійський дивізіон і частини забезпечення на 30 бойових машинах, 18 самохідно-артилерій­­сь-
ких установках (САУ) «Нона» та автотранспортних засобах.

98-ма повітряно-десантна ди­­візія нині у процесі переозброєння, але міняють у ній на нові переважно БТР та БМД. Артилерійські системи «Нона» поки що залишаються радянського зраз­­ка. У 331-му полку їх точнісінько 18. Тобто в Україну вони зайшли всі.

На озброєнні 1065-го артилерійського полку налічується 18 САУ 2С9 «Нона» та 12 гаубиць Д-30. Чи використовували в поході проти України «Нони» 1065-го полку, наразі сказати важко. Але гаубиці «зайшли» всі.

Зазвичай 331-й та 1065-й полки ніколи не «ходять» окре­­мо від 217-го парашутно-десант­­ного з Іванова (так, наприклад, було під час вторгнення до Грузії). Прямих доказів участі цієї частини в іловайських подіях поки що немає. Але наші війсь­­ковослужбовці, які перебували в полоні російських військ 29–31 серпня, чітко зазначають, що бачили десантників як із Костро­­ми, так і з Іванова.

Неподалік артилерійських позицій є добре побудована лінія піхотних укріплень з ходами сполучення та кулеметними гніздами. Тут теж російські камуфляжі, військторгівські коробки з-під харчів та пляшки івановського розливу. Є і кілька посудин із-під води «Горный родник» (виробництво «Терское месторождение»), що може свідчити про перебування тут крім івановських десантників якихось військових із Північного Кавказу. На краю російських позицій – два підбиті танки Т-72М1 (модернізований). На башті одного з них – ретельно замазані фарбою бортові номери. Техніки такого типу в Україні не було в принципі, бо її почали виробляти вже після розпаду Радянського Союзу, а з «довісками» – взагалі тільки в останні роки.
На озброєнні 98-ї дивізії танків немає зовсім. Але Т-72М1М, знищені на краю позицій десантників РФ, майже такі самі, як той російський, на якому воював наш полковник Євген Сидоренко і який належав до 8-ї окремої механізованої бригади Зброй­­них сил Російської Федерації, дислокованої в Чечні. Не виключено, що ці танки також належали 8-й або якійсь іншій механізованій бригаді з Північного Кавказу й були надіслані на підкріплення десантникам.

Не виключено, що саме 8-ма бригада залишила по собі гори дерев’яних ящиків із-під протитанкових ракетних комплексів: «Фагот», «Шмель», «Муха». Подекуди в цій тарі збереглись російські «упаковочные листы» 2005 року. Вони підписані підполковниками Моісєєвим, Тіуновим, старшим прапорщиком Кубатовим (начальник сховища – старший прапорщик Дубнов).
Від села Чумаки й далі на схід аж до Іловайська залишилося чимало польових укріпле­­нь, побудованих російськими війсь­­ками. По пляшечках із написами «Зеленый городок» та «Горный родник» можна легко й майже безпомилково визначити, де стояли які війська.

Читайте також: Вантаж 200: не ідентифіковано

Іще одна цікава й велика артилерійська позиція була на південь від села Петровське. Тут теж можна спостерігати капітально зведені позиції для стрілецьких підрозділів із брустверами та кулеметними гніздами, а також ямами, що їх наповнює військово-побутове сміття. Вій­сь­­кторгівські упаковки з-під індивідуального харчування з написом «Армия России» (іншого типу, ніж у десантників) красномовно свідчать: тут стояли бійці східного сусіда. Відразу за лінією окопів – цілі гірки стріляних гільз, якщо судити з написів, від 152-міліметрових гаубиць 2А65 «Мста». Останні перебувають на озброєнні лише сухопутних вій­ськ, а отже, можуть належати мотострілецьким або танковим частинам.

Пізніше (а саме 29–30 серп­­ня) місцеві мешканці оповідали полоненим українцям, яких утриму­­­­вали російські військовослужбовці, що війська РФ готувалися зустріти їх з Іловайська кілька днів: рили окопи, споруджували укріплення, навіть установлюва­­ли військові містечка (їх на південь від Іловайська не мен­­ше ніж чотири). Зокрема, одне було біля Дзеркального, де 25 серпня захопили згаданих 10 десантників. Цікаво, що перед тим у селі стояв підрозділ 51-ї бригади Збройних сил України. На жаль, відступаючи звідти, наші хлопці покинули чимало техніки. А потім туди прийшли російські десантники, про що красномовно свідчать традиційне військторгівське побутове сміття та кілька подертих і закривавлених камуфляжів-«цифр» виробництва РФ.

Крім 98-ї повітряно-десант­­ної дивізії та 8-ї окремої механізованої бригади більш-менш точно встановлено участь у розстрілі українських військ під Іловайськом іще двох російських з’єднань. Одне з них – це 31-ша десантно-штурмова бригада, двох вояків із якої було полонено ще під час боїв у Іловайську, а відео з ними викладено в інтернеті.
Другу частину можна визначити поки що умовно. Йдеться про «курську танкову дивізію» (за словами бійців батальйону «Донбас»), яка перебувала в селі Червоносільське 29 серпня, коли туди пробились донбасівці. Їх зустріли вогнем… кілька російських танків Т-80, а захоплені в полон 20-річні солдати-контрактники казали, що вони з Курська. Вочевидь, це був підрозділ 1-ї окремої танкової бригади Збройних сил РФ. Її штаб заквартирований у місті Богучар, а один із батальйонів (колишній 6-й гвардійський мотострілецький Челябінсько-Петраковський Червонопрапорний полк) – у Курську. На озброєнні цього підрозділу справді 13 танків Т-80.

Варто згадати і ще про одну цікаву знахідку: збитий безпілотник ізраїльського виробництва № 93, який валявся на полі неподалік села Новозар’ївка. Саме такі літальні апарати масово закупило російське оборонне відомство у 2012 році. Пізніше їх скопіювали й почали випускати також на російських підприємствах.

Значна частина регулярних військ РФ вийшла з території Донбасу приблизно наприкінці серпня – на початку вересня 2014 року, залишивши за собою чимало сміття, серед якого трапляються й цікаві документи.

Велика кількість матеріалів, що підтверджують присутність російських частин на Донбасі, потрапила до рук офіцерів із Головного управління розвід­­ки Збройних сил України. Але  будь-які прохання надати їх для експонування в музеях та на виставках чомусь уперто блокує наше вище військове керівництво. Загадковим чином зникло з інтернету і щонайменше два відео з допитами російських десантників, де було озвучено ціка­ві деталі про склад та завдання батальйонно-тактичної групи 331-го пара­шутно-десант­ного полку. Взагалі останнім часом складається враження, що у приховуванні матеріальних доказів наявності регулярних військ РФ на Донбасі зацікавлена не тільки Москва…

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Про особливості проекту головного кошторису країни на наступний рік
    30 вересня, Любомир Шавалюк
  • Революцію роблять романтики, а користаються нею негідники — це про нас. Хоча насправді буває по-різному. Навіть радикально протилежно, якщо романтики від самого початку добре знають, чого насправді хочуть. У нашому випадку з цим не склалося. У нас мрії та їх реалізація — речі чомусь не надто взаємопов’язані, відповідно завжди відбувається експромт, потім зрада чи перемога, ну й насамкінець розчарування.
    30 вересня, Роман Малко
  • Світові медіа аналізують результати проміжного звіту міжнародної слідчої групи щодо збиття літака MH17 17 липня 2014 року в небі над Україною і роздумують над притягненням до відповідальності кремлівського режиму.
    29 вересня, Ольга Ворожбит
  • Те, що колись видавалося немислимим, сьогодні не таке далеке від реальності
    29 вересня, The Economist
  • Низькі рейтинги нинішнього владного дуумвірату викликають у його учасників приплив політичних амбіцій в умовах певної невизначеності. Поки що приховані, але від того не менш сильні. Тиждень спробував спрогнозувати, у що можуть мімікрувати нинішні партії влади й на які суспільні сили вони спиратимуться.
    29 вересня, Богдан Буткевич
  • Попри прагнення деяких (переважно українських) політиків вилучити тему Волині з українсько-польських відносин, у Польщі кампанія обговорення «злочинів українських націоналістів» набула мистецького підживлення
    29 вересня, Юлія Олійник
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено