Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
11 грудня, 2014   ▪   Дмитро Крапивенко   ▪   Версія для друку

Бунт у вотчині

Не надто масштабний політичний конфлікт у Вінниці посилив недовіру між владою та суспільством
Матеріал друкованого видання
№ 50 (370)
від 11 грудня, 2014
Бунт у вотчині

«Провокаторами, які створюють картинку для російських телеканалів», у нас за останній рік кого тільки не називали. Набридло танцювати на Майдані й наважився на рішучі дії (до яких, до речі, закликали зі сцени) – вже агент ФСБ; почав публічно критикувати владу (у країні немає воєнного стану, а отже, й цензури) – розхитуєш човна під час війни; закликаєш до впровадження того ж таки воєнного стану – прагнеш диктатури й економічного колапсу (адже країнам, що воюють, кредитів не дають); займаєшся волонтерством – розбещуєш державу, яка не виконує своїх функцій; пішов у добровольчий батальйон – продався олігархам; в армію – на гарматне м’ясо до нездар-генералів. Такі звинувачення, озвучені окремими опініонмейкерами, багаторазово відтворені FB-спіль­нотою, стають такою собі фальшивою громадською думкою, нещадною до всіх, за винятком хіба що диванної сотні (своїх-бо не б’ють!). Є ще й інші бенефіціарії: політики, для яких війна ніби індульгенція, а протести – потенціійний політичний капітал, що його просто треба вчасно встигнути конвертувати.

Усі великі чвари у провінційному вимірі вироджуються як не в Кайдашеву сім’ю, то в Івана Івановіча з Іваном Нікіфоровічем. Вінниця, якій через невелику кількість населення й дрібний номенклатурний потенціал усе-таки не судилося стати «кузнею кадрів» а-ля Донецьк часів Януковича чи Дніпропетровськ – Кучми, вибухнула несподіваним, утім, вельми показовим бунтом. Конфлікт цікавий зовсім не протистоянням між «порошенківським» головою ОДА Анатолієм Олійником та «майданівським» головою облради Сергієм Свитком (належить до «Батьківщини»), а наданим йому масштабом. Захоплення  приміщення обласної адміністрації (чи радше несанкціоноване проникнення туди) – подія надзвичайна, але її інтерпретація просто шокуюча. Сторона Олійника відразу взяла на себе роль борців за соборність країни і звинуватила супротивників мало не в сепаратизмі, цілком серйозно називаючи опонентів «проросійськими бойовиками». Звісно, навіть конспіролог-початківець поєднає в ланцюжок заворушення у Вінниці та близькість до кордону із Придністров’ям, намалює на мапі напрямок головного танкового удару з Тирасполя й аплодуватиме своїм «аналітичним висновкам». Прибічники колишнього «рухівця», а нині представника «Батьківщини» ма­­ють свою риторику: мовляв, «зливають Майдан», адже пан Свитко – один із активістів Революції гідності і його тепер намагаються усунути від головування в облраді учорашні регіонали. Але дві булави для двох гетьманів – це якось не по-українськи, тож до гри долучилась і місцева «Свобода», представники якої роками відпрацьовували технології «приватизації» протестів по всій Україні: незаконна забудова, корупційний скандал, невиплати зарплати – чекайте, що на найближчому мітингу з’я­вля­­ться люди з партійною символікою. Насамкінець «зачекінились» у Вінниці й айдарівці під проводом комбата Сергія Мельничука, нині депутата від Радикальної партії Олега Ляшка: вони приміряли на себе роль миротворчого контингенту, який пообіцяв не допустити в місті «подібних інцидентів».

влада, передусім президентська вертикаль, нарощує дистанцію між собою та громадськістю, робить ставку на номенклатуру

Вінниця викрила протиріччя нинішньої коаліції: доки «пани» в Києві намагаються демонструвати єдність, на батьківщині президента по різні боки барикад опинилися представники майже всіх партій, які в нас прийнято називати проєвропейськими. Найменш суттєвою в усій цій історії є «картинка для російських каналів». Навіть якщо уявити собі, що в Україні раптом настане лад і спокій, пропагандистська машина РФ не залишиться без роботи: репортажі про закатованих «соотєчєствєнніков», неонацизм, холод, голод і «громадянську вій­ну в Україні» виходитимуть із належною регулярністю, доки на це існуватиме політичне замовлення Кремля.

Недолугими бачаться і спроби привнести сепаратистську риторику у вінницький бунт: лідера свободівців Олексія Фурмана встиг­­ли охрестити «народним губернатором Вінниччини» (побідні титули навесні здобули лідери самопроголошених «респуб­лік» на Донбасі), знищення портретів президента намагаються інтерпретувати як «наругу над державними символами», прибічників Свитка звинуватили в зазіханні на територіальну цілісність країни. За всім цим базарним політиканством губляться проблеми аж ніяк не обласного масштабу. Перша: урізання «кво­­ти Майдану» на всіх рівнях, від уряду до місцевих рад, матиме ефект стиснутої пружини, яка може розігнутись у найменш зручний час у найменш зручному місці. Друга: в суспільства залишається низький рівень довіри до влади і ще нижчим є імунітет до правопорушень на кшталт захоп­лення адмінбудівель. Третя: міліціонери не готові захищати можновладців від повсталого народу, та й у примовку «був би наказ – розігнали б» тепер мало хто вірить. Четверта: влада, передусім президентська вертикаль, нарощує дистанцію між собою та громадськістю, робить ставку на номенклатуру, зволікає у веденні діалогу з активістами й намагається втішити себе аргументом, мовляв, погорлають і розійдуться, однак і він уже не працює, не заколисує.

Читайте також: Залишається тільки справжнє

Повторення вінницьких подій можливе фактично в будь-якому регіоні, де зберігатиметься класична, за Лєніним (!), революційна ситуація: верхи не можуть, низи не хочуть жити по-старому. А вона не є чимось унікальним у наших умовах. Оновлення влади відбувається з дуже відчутними домішками минулого: у місцевих радах досі працюють учорашні регіонали; децентралізація і решта реформ залишаються красивими словами в деклараціях про наміри; навіть Верховна Рада, яка працює неквапливо, з численними перервами, засвідчує те, що нинішня політична еліта має ілюзію власної невразливості до наступних виборів. Ціну такої омани важко навіть уявити. Справжня реалізація реформ, природно, викличе неабияке невдоволення в масах, із чого скористаються популісти всіх мастей. А влада, якщо обмежиться поясненнями із трибун та участю в телевізійних ток-шоу, навряд чи буде почута. Тож пояснення суті реформ має стати такою собі просвітницькою роботою, ніби в давні часи кампанії з популяризації щеплень, письменності тощо.

В Україні як ніколи в дефіциті відвертість. Чиновники різного калібру дурять своїх шефів, включ­­но з президентом, показухою. Фронтовики розповідають, що під час візиту верховного головнокомандувача зі складів при­­возять сучасні намети, перед очи­­ма Порошенка постають бійці тільки в новій формі. Хоча насправді вона є зовсім не в кожно­­го, ілюзію створено. Щойно кортеж покидає військову частину, лоск зникає і повертаються важкі бойові будні. Утім, за доби технологій створювати потьомкінські села можна тільки для тих, хто бажає їх бачити й не прагне жити в об’єк­­тивній реальності. Влада пла­­тить тією самою монетою, розповідаючи, що ситуація під контролем, економіку ось-ось відновлять, енергоносіїв вистачить – замість того, щоб повідомити реальний стан справ, не замислюючись про іміджеві та електоральні втрати. «Народ нас не зрозуміє», – любили повторювати радянські партійні бонзи, які, зрештою, опинились на смітнику історії. Схоже, українська влада намагається жити за тим-таки фальшивим принципом «дєдов і отцов», не усвідомлюючи серйозності наслідків такого підходу до людей, котрі так і «не дістали чіткого сигналу», що на Печерських пагорбах сидять свої, з якими треба співпрацювати, а не ламати один перед одним комедію.

Читайте також: Привид «ХНР» – з підвалу на базар


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Чи справдяться колись сподівання нації на прихід нової еліти, яка допоможе їй вирватися із замкненого кола
    26 серпня, Роман Малко
  • У переліку головних загроз для України найближчим часом розвідники називають перекидання систем ППО на Донбас та масштабні навчання ЗС РФ на кордонах
    26 серпня, Андрій Голуб
  • Як співіснує удаваний і справжній патріотизм на звільненому Донбасі
    26 серпня, Єлизавета Гончарова
  • Своєю поведінкою та політичними й діловими зв’язками Дональд Трамп відіграє роль «корисного ідіота» для Владіміра Путіна
    26 серпня, Едвард Лукас
  • Французький погляд на Україну змінюється під впливом внутрішнього українського фактора
    26 серпня, Алла Лазарева
  • 18 вересня в Росії відбудуться вибори депутатів Державної думи. Однак передвиборчого ажіотажу в країні не спостерігається. Скандали, інтриги, війна компроматів — усе це не про російські вибори.
    25 серпня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено