Суспільство

  ▪   Валерія Бурлакова

«Ми все бачимо». Київ згадав загиблих на Майдані

На Майдані віче. Людське море, ліхтарики у сотнях рук, жовто-блакитні прапори на плечах та рев «Слава Україні!». Здається, варто звернути на Грушевського – і побачиш шеренги спецпризначенців, палаючі шини, ряди скляних пляшок та хлопців у балаклавах. А, може, й Сергія Нігояна. Живого

Бо тут, на сцені, все як колись. Емоційно та трохи безглуздо. «Енергетична незалежність!» – це Руслана висуває якісь вимоги. «Чуєш, Путін?! Крим і Донбас наші! Крим і Донбас наші!».

Після співачки слово бере Мустафа Найем. Згадує 21 листопада минулого року. «Йшов дощ, - каже депутат. – Я йшов на Майдан і не вірив...». Не вірив, що на площу дійсно вийдуть люди. Ну, хіба що кількадесят.

Настає черга Марії Бурмаки. «А ти не бійся жити! Сонце, дощ і вітер, небо, зорі, квіти...», - співає вона. Біля машини з банером, що закликає допомогти батальону «Донбас», стоїть доброволець на милицях. Уважно слухає.

«Ми вийшли подивитися одне одному в очі», - каже хтось у мікрофон. Може, так і є. Але сотні людей прийшли сюди здебільшого для того, щоб подивитися в очі загиблих героїв – запалюють лампадки на Інститутській, несуть туди квіти. Стоять подовгу. Хто просто нахиливши голову, хто - на колінах.

Ми все бачимо», - наголошує банер на мостику над Майданом. Нижче підпис: «Небесна сотня». Колись на цьому місці ще висіло привітання для «беркутів»: «Ласкаво просимо до пекла».

 Небесної сотні стосується й більшість плакатів – а їх сьогодні геть небагато – які тримають у руках люди. «Порошенко, Яценюк, Ярема, безнаказанность убийц «Небесной сотни» - на вашей совести».

Прямуючи додому, всі згадують що було. Хто говорить про свою сотню, хто про свою барикаду. Багато розмов про те, що Майдан почався зовсім не 21 листопада. А ще більше – про те, що він і досі не закінчився.

Читайте також: Ми повернемось з війни і спитаємо кожного