Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
27 листопада, 2014   ▪   Станіслав Козлюк   ▪   Версія для друку

Неостанній герой

Георгій Тороповський – 18-річний доброволець батальйону «Кривбас», воював під Іловайськом, Савур-Могилою, Амвросіївкою. Загинув дорогою до Дніпропетровська. Знайомі говорять про насильницьку смерть, міліція обстоює «зручну» версію. Тиждень поспілкувався з матір’ю героя.
Матеріал друкованого видання
№ 47 (367)
від 20 листопада, 2014
Неостанній герой

– Жора в мене був справжнім героєм. Чоловіком і Людиною. Саме з великої літери. Слово тримав і мав свої принципи.

Сидимо в кімнаті Георгія. На стінах – дитячі фотографії, на ліжку – колекція м’яких іграшок. На підлозі – бронежилет, два шоломи, тактичні окуляри, рукавички, захисні щитки на ноги. Його мати Тетяна Тороповська показує колекцію забавок сина, сховану в одній із шаф. Танки, САУ, реактивні установки, винищувачі… На самій шафці стоїть модель німецького лінкора часів Другої світової війни Tirpitz.
– Навіть не пригадаю, коли він почав захоплюватися військовою тематикою. Ще з раннього дитинства. Якось так і пішло по житті, – задумливо каже вона.

Активіст Майдану

Георгій Тороповський. Активний учасник Майдану, боєць 31-ї сотні Лева, Залізної сотні, доброволець у зоні АТО, член «Правого сектору». Влітку йому виповнилося 18 років, він збирався офіційно підписати контракт на службу в Збройних силах.
Тетяна показує «трофей» часів протестів у Києві – захисну каску бійця Внутрішніх військ.

– Коли почалась активна фаза Майдану, він просто написав мені записку. Це було 22 січня. Просив його зрозуміти, пояснював, що не може лишатися осторонь тих подій. Тоді йому було 17, – каже вона, простягаючи потертий чорний шолом.

Читайте також: Перемир’я не було і не буде

– Приховував свій реальний вік. Кому називав цифру 19, кому – 22. Дуже просив не говорити майданівцям, скільки йому насправді. Обіцяв, що в такому разі просто піде з дому, – додає жінка.

Показує колекцію книжок: енциклопедії з військової справи, історія літакобудування.

– На Майдані Жора стояв на барикаді, що була на Грушевського, на передовій. Звісно, ходила, відвідувала його. Просила додому повернутися. Відмовлявся. Допомагав немісцевим хлопцям, – продовжує Тетяна.

Перебираємося до іншої кімнати – просторої зали. На столі, поруч із великим телевізором, – портрет Георгія у військовій формі. Тут-таки – його медаль «За мужність», лампадка й ікона.

– Узагалі син дуже цікавився військовою тактикою. Це ж він порадив підпалити «Міст закоханих» у Маріїнському парку. Бо тітушки постійно бігали через нього в тил до хлопців.

Передивляємося дитячі фотографії з подорожей. Південна Африка, Ангола, ОАЕ, Туреччина, Франція. Там само – фото з барикад на Майдані та із зони АТО.

– А коли почалася стрілянина, допомагав поранених витягати. Хлопці базувалися в Українському домі. Тоді з Жорою зв’язок утратила. Зрозуміло, що в голову недобрі думки лізли. Встигла хіба що винести речі й документи його знайомих із будівлі, сховались у церкві Св. Олександра на Трьохсвятительській. Як потім виявилося, син усю ніч допомагав із пораненими, був на барикаді біля Профспілок. Уже на ранок зателефонував, – згадує вона.

Показує відео, змонтоване після смерті Георгія. Фоном жіночий голос начитує рядок за рядком. Мати прикриває обличчя рукою.

– Пізніше він перебрався до будівлі КМДА. Там намагався навіть свою сотню зробити. Назвавав її «залізною». Вирішив податися до «Правого сектору». А додому повернувсь аж 5 березня. Майже через два місяці. День побув – і назад.
Знімає зі стіни фото. На тлі червоного неба – чорний силует військового з автоматом. Тетяна довго на нього дивиться, вішає на місце.

– Це фото Жора зробив. Уже там, у зоні АТО. Він фотографією захоплювався. Взагалі мав багато захоплень. Дигерством займався, кілька разів знаходив незаконні врізи в каналізаційні системи. Навіть нагороду від міської влади отримав. Знайомий був із Мустангом – хлопцем, який зірку в Москві розфарбував. З середини  березня до кінця червня тренувався в «Десні» (військовий навчальний центр на Чернігівщині. – Ред.). А як у столиці заспокоїлося, – повертається Тетяна до розповіді, – в Крим стали збиратися. Кілька разів телефонував, казав: «Сьогодні вже точно висуваємося». Зрозуміло, я швидко їм якусь передачу зібрала, відвезла вночі. На щастя, не поїхали. Знаю, що пізніше він подорожував до Дніпропетровська з Автомайданом. Принаймні так казав (усміхається). Оглядав електрички, що курсували на Слов’янськ. Перевіряв дахи у вагонів, аби нічого «зайвого» не було. А потім подався на Донбас. Добровольцем.

на війні

Тетяна показує дитячі зошити й щоденники сина. Серед звичайних для підлітка роздумів про світ і своє місце в ньому натрапляємо на невеличку оповідь про війну України з Росією. Зі схемами й мапами. Карта бойових дій дуже подібна до зони АТО початку літа. Акуратним почерком наприкінці виведена дата: 2011 рік.

– Він і на Сході не розповідав, що йому 17. Служив у 40-му батальйоні територіальної оборони. Був під Іловайськом, Амвросіївкою, Старобешевим, Карлівкою, Савур-Могилою. Дістав поранення.
Показує медаль сина. Разом із нею – невеличкий осколок.

Читайте також: Запах пороху

– Жора з-під Амвросіївки, коли там колону розбили, вивів загін – 17 бійців. Там-таки був поранений у ногу, потрапив у госпіталь. Щоправда, пролежав недовго: мала приїхати якась комісія, то він утік. Бо ж непов­нолітній. Коли медаль отримав, мало не до стелі від щастя стрибав, – перебираючи папки з паперами, каже Тетяна.

– Розвідником був. Пам’ятаю, в серпні зателефонував. Каже: «Мамо, нам треба безпілотник. Пошукай щось». Подивилася, звісно. Дешеві варіанти, тисяч по шість, були надто поганої якості, адекватні – по кількадесят. Тоді Жора зробив креслення власного безпілотника, через знайомих передав на Південмаш. Там його трохи доробили, сказали, що для реалізації проекту треба 28 тис. Син тоді гроші почав шукати: по знайомих, до мене теж звертався. Останню частину суми ми наприкінці серпня зібрали. Нині безпілотник уже готовий, апробацію проходить, – із гордістю в голосі каже вона.

Показує інші фото зі Сходу. Хлопці на матрацах у багажнику, ті самі матраци й велосипед. Краєвиди Донбасу, портрети.

– Вони просто на цих матрацах у багажнику машини спали. Потім був під Іловайськом. Не в самому котлі, а неподалік. Вони частину фронту прикривали. Згодом їм наказ надійшов. Нібито в місті був генерал Хомчак (командувач військ сектору Б, очільник оперативного командування «Південь». – Ред.). А за правилами його треба було виводити із зони активних бойових дій. Хлопці, звісно, прийшли туди. Але генерала там уже не застали. Жора телефонував у 20-х числах серпня. Був дуже схвильований. Казав що під Іловайськом починається справ­жнє пекло. Та їх вивели. Додому він повернувся 31 серпня.

Показує заліковку сина. Георгій мав навчатись у Національному авіаційному на ракетобудуванні, заочна форма.

– Думали на стаціонар, але він якось каже: «І як це ти собі уявляєш, щоб я в аудиторії сидів?». Після того й подали документи на заочку. Поки Жора був у Києві, зібрав усі документи, аби на контрактну основу служити піти. І поїхав до Дніпропетровська. Оформлюватись.

Убивство чи нещасний випадок?

Читайте також: Невідворотна війна

За вікном уже глибокий вечір. Досі сидимо на кухні за кавою. Перериваючись на розповіді про дитинство й захоплення Георгія, Тетяна говорить про загибель сина.

– 16 вересня він сів на поїзд «Київ – Дніпропетровськ». Одягнений був у свою форму. Десь о 23-й поїхав, а о 3:25 повідомили, що його знайдено на коліях у Кіровоградській області. О 2:41 із його телефона був якийсь виклик. Тобто він іще залишався живий, – ділиться Тетяна думками.

Загалом за майже півтора місяця нової інформації у слідства немає. Міліціонери стверджують, що Георгій сам винен. Мовляв, екстремал напідпитку поліз покататися на даху поїзда. Звідти й упав. Утім, родичі й знайомі переконані: хлопця вбили. Припускають, що це мог­ло статись і через службу в зоні АТО.

Тетяна згадує, як їздили на впізнання разом із командиром Георгія. Він звертав увагу на гематоми на спині й голові хлопця, які, на його думку, доволі важко дістати, впавши з вагона.

– Поховали ми його в Борисполі. Там місцева влада спеціальне місце для героїв виділила. Тоді ж і його медаль привезли, яку мали вручити особисто. Людей багато прийшло, молоді, – каже мати.

Показує останні фотографії, зроблені на камеру GoPro. У темному тамбурі вагона – троє чоловіків, у кадрі – кулак. Судячи з усього – Георгія.

– На камері ще відеозапис є. На жаль, битий. Треба віддати на розшифровку. Із цим, щоправда, виникли певні складнощі. Важко знайти компанію, яка має право працювати з цими файлами. Але потрудимось, – обіцяє наостанок Тетяна.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Світові медіа аналізують результати проміжного звіту міжнародної слідчої групи щодо збиття літака MH17 17 липня 2014 року в небі над Україною і роздумують над притягненням до відповідальності кремлівського режиму.
    29 вересня, Ольга Ворожбит
  • Те, що колись видавалося немислимим, сьогодні не таке далеке від реальності
    29 вересня, The Economist
  • Низькі рейтинги нинішнього владного дуумвірату викликають у його учасників приплив політичних амбіцій в умовах певної невизначеності. Поки що приховані, але від того не менш сильні. Тиждень спробував спрогнозувати, у що можуть мімікрувати нинішні партії влади й на які суспільні сили вони спиратимуться.
    29 вересня, Богдан Буткевич
  • Попри прагнення деяких (переважно українських) політиків вилучити тему Волині з українсько-польських відносин, у Польщі кампанія обговорення «злочинів українських націоналістів» набула мистецького підживлення
    29 вересня, Юлія Олійник
  • Георгій Тука, який майже півроку працює в новому Міністерстві тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, розповів Тижню про своє ставлення до конфлікту переселенців і держави довкола соціальних виплат та боротьби з контрабандою на Донбасі.
    29 вересня, Андрій Голуб
  • Однією з головних новин минулого тижня стала спроба так званого державного перевороту в угрупованні «ЛНР». Після того як лідер луганських сепаратистів Ігор Плотницький 21 вересня заявив, що проти нього готувався заколот, який провалився, багато хто спочатку сприйняв це як чергове інформаційне вкидання чи самопіар сепаратиста. Адже жодних конкретних імен Плотницкий не називав.
    29 вересня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено