Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
13 листопада, 2014   ▪   Богдан Буткевич ,   Ганна Трегуб   ▪   Версія для друку

«Донецький синдром»

Кожна війна таїть загрозу не лише очевидних і миттєвих наслідків. Страшне її відлуння. У
Матеріал друкованого видання
№ 45 (365)
від 6 листопада, 2014
«Донецький синдром»

 неї важко входити, але ще важче виходити. Особливо для тих, хто пройшов крізь пекло боїв, обстрі­­лів, смер­ть товаришів... Замість героїчних спогадів у чималої кількості учасників війни ви­никають соціально-психоло­­гіч­­ні розлади. Від фізичних травм та ушкоджень до спершу непомітних, але вкрай небезпечних патологій, що виявлять себе лише згодом, у цивільному житті. Усі ці фактори можна об’єднати у місткому визначенні «посттравматичний синдром», який впер­­ше почали досліджувати американські вчені після війни у В’єтнамі. На території України найвідомішим та найбільш дослідженим донедавна був так званий афганський синдром – комплекс травм та уражень, що отримали учасники війни в Афганістані. Тепер, коли на Донбасі триває своя війна, через яку вже пройшли десятки, а то й сотні тисяч українців, з’являється загроза виникнення нового – «донецького синдрому».   

ВЕТЕРАНИ ДОНБАСУ

Історія соціальної психіатрії знає різні приклади так званих ветеранських синдромів: в’єтнам­ського, афганського, чеченсь­кого, війни у Перській затоці тощо. Будь-яка війна є значним потрясінням для людини, ос­кільки вона потрапляє у ненормальні для психіки умови. Американська кампанія у В’єт­­намі стала переламним моментом, відколи на такі речі взагалі стали звертати увагу. Адже у перші 10 років після неї, у мирний час, США втратили близько 20 тис. осіб. Було підраховано, що кількість тих, хто гине в перші 10 років по закінченні воєнної кампанії, перевищує кількість загиблих впродовж бойових дій. Дослідження виявили, що набагато масштабнішими за суто фізичні ураження є відстрочені наслідки війни, що впливають не тільки на психічне здоров’я військовослужбовців. Підлягають деформації також психологічна врівноваженість та світогляд комбатантів, як і вся їхня подальша доля.

Доктор медичних наук професор Всеволод Стеблюк, який брав участь в АТО як анесте­­зі­олог-доброволець, зокрема, вря­­ту­­­­вав під Іловайськом близько 80 осіб, а нині активно займається питанням психологічної реабілітації українських війсь­кових, розповідає, що Україна стоїть на порозі формування власного «ветеранського синдрому» – донецького, який бере свій початок ще у подіях на Майдані.

Читайте також: Іловайськ: цифри і факти

«Україна перебуває в перманентному соціальному стресі вже майже рік, – констатує він. – Події Революції гідності, особ­ливо її найгарячіших фаз, що супроводжувались актами насильства, вперше поставили проблему стресових розладів у величезних груп людей. На момент завершення протистояння у центрі Києва ми мали 3 основні групи пацієнтів: активісти Майдану, працівники правоохоронних органів та родичі й близькі як з одного, так і з іншого боку. Але спільним у всіх трьох груп були клінічні форми: посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) та гостра реакція на стрес, розлади адаптації».

«У нас, швидше за все, буде «донецький синдром», – підтверджує начальник Соціально-психологічного центру Збройних сил Сергій Грилюк. – Я маю на увазі досвід ведення гібридної війни в суспільстві. Наступна проблема – довелося перебудовувати свідомість більшості військовослужбовців. Чимало учасників АТО опинились у стані психологічного надлому, коли усвідомили реальність ведення війни з Росією».

Як у будь-якій війні, маємо дві категорії постраждалих: військові та цивільне населення. Серед учасників бойових дій мож­­на виділити групу кадрових військових, контрактників, для яких виконання бойових завдань є, власне, професійною діяльністю. Їхній рівень стресостійкості вищий за середній. «Попри розвал української армії у попередні роки, ця категорія армійців, мабуть, була психологічно готова до можливих ускладнень, – характеризує цю групу Стеблюк. – Проте, серед контрактників є велика кількість осіб, що пішли на службу через матеріальні преференції і не розраховували на ймовірність бойових дій».

Наступна група – мобілізовані резервісти, які здебільшого примусово вдягнули форму та взяли зброю. Серед українських військових на Донбасі вони є найвразливішою категорією щодо стресових ситуацій. «Примусово патріотом і воїном не стають, – зазначає Стеблюк. – Відповідно вже до початку участі в бойових діях ця категорія військових перебувала в стресовому стані, й безпосередні ускладнення ситуації призводили до вираженої дезадаптації».

Читайте також: У Волновасі все спокійно

Працівники міліції з батальйонів патрульної служби особливого призначення та Національна гвардія також мотиваційно поділяються на кілька груп. Є працівники спецпідрозділів, що зазнали стресогенного впливу під час Майдану («Беркут», «Сокіл», внутрішні війська). Для них участь в АТО є своєрідною компенсацією, продовженням стресової ситуації, яка в процесі адаптації переходить у «хронічну». Серед учасників АТО з числа працівників МВС також є такі, що використовують ситуацію задля кар’єр­­ного зростання, повернення на службу (бо були звільнені за негативними мотивами), уникнен­­ня відповідальності за події на Майдані та звільнення від люстрації. Це цілком «зрілі воїни», у яких розвинені пристосувальні механізми.

Утім, найбільш стійкими щодо ПТСР є ідейні патріоти з добровольчих батальйонів незалежно від їхнього підпорядкування, для яких участь в АТО – реалізація життєвої позиції, можливість реально протидіяти злочинності, захищати Батьківщину. Здебільшого вони учасники Майдану, громадські активісти тощо. Для них участь у бойових діях – принципова позиція та можливість самореалізації. Це «люди війни», які почуваються комфортно саме в умовах стресового напруження.

Цивільні особи, своєю чергою, поділяються на дві групи: вимушені переселенці та родини учасників АТО. Стрес-факторами для першої групи є зміна усталеного способу життя, відсутність впевненості у завтрашньому дні, матеріальні негаразди, «ворожі­­сть» оточення. Для другої групи стрес-фактор – переживання за долю своїх близьких, втрата чи постійна небезпека втрати рідної людини. Професор Стеблюк наголошує, що найбільш активного прояву «донецького синдрому» слід очікувати протягом найближчих півроку.

КЛІНІЧНА КАРТИНА

Начальник військово-медичного департаменту Міноборони Віталій Андронатій засвідчив, що приблизно у 80% військово­службовців, які повернулися із зони проведення АТО, діагностуються психологічні порушення. Поки що причиною є конкретні фізичні проблеми.

«Йдеться про важкий травматичний стан, про загрозу жит­­тю людини або її фізичній цілісності, – розповідає лікар-психі­атр Андрій Карачевський, викладач кафедри психіатрії та наркології Національного медичного університету імені О. О. Богомольця, який нині на волонтерських засадах надає бійцям АТО психологічну допомогу. – Після такого можуть спіткати безсоння, дратівливість, почуття вини за те, що вижив, пригніченість. Сняться жахіття – ситуації, в якій людині загрожувала реаль­­на смертельна небезпека. За американською класифікацією, якщо це відбувається у перший місяць після події, то йдеться про гострий стресовий розлад, через місяць і пізніше – це вже посттравматичний синдром».

Читайте також: Невідворотна війна

Варто розуміти, що не всі, хто був на війні та навіть дістав там психічну травму, потім матимуть ПТСР. «Серед тих, кому загрожувала смертельна небезпека, 10% чоловіків і 20% жінок можуть діагностувати посттравматичні розлади, а серед комбатантів – більше 30%, – пояснює Андрій Карачевський. – Припустімо, що нині на Донбасі воює близько 100 тис. осіб. Тож ПТСР матимуть близько 30 тис., у 10 тис. ці розлади минуть самі, але ще приблизно у 10 тис. вони будуть важкими та триватимуть роками. Це люди, яких легко спровокувати на агресію, вони звикли швидко вирішувати всі питання і тому можуть створювати проблеми у суспільстві. А ще їм більше, ніж іншим загрожує алкоголізм, наркоманія, такі особи більшою мірою схильні до самогубства».

Військові ветерани – це справді проблемна група населення, вони, за статистикою, частіше гинуть у ДТП, стають членами кримінальних угруповань, вживають алкоголь та наркотики тощо. Дослідження, проведені американськими фахівцями серед учасників афганської операції 2001 року виявили, що чверть їх мали ПТСР.

На думку психотерапевтів і реабілітологів, уже можна виділити кілька видів цих розладів у різних категорій військових в Україні. Перший вид – це так звана активна адаптація чи долання стресу через протидію. «Такий тип реакції властивий більшості «ідейних», – зазначає Всеволод Стеблюк. – Проявляється агресивною, переважно у площині мислення, поведінкою, непримиренним ставленням до ворогів, безкомпромісністю, зниженою здатністю до комунікації, загостреним почуттям справедливості. Ця категорія постраждалих практично не застосовує для зняття стресу алкоголь чи наркотики, оскільки ніщо для них не порівнюється з адреналіном, отриманим від бойових дій. Постійне відчуття небезпеки, ризи­­ку смерті є для них своєрідним психостимулятором. Цим людям складно перейти до мирного життя, сенс їхнього існування – боротьба». Потенційно – вони є ефективним знаряддям революцій, бунтів, воєнних переворотів тощо.

Другий вид – захисне гальмування. На думку фахівців, це оптимальна форма адаптації. Такий тип реакції розвивається в осіб із сильною, врівноваженою нервовою системою. Саме реакції захисного гальмування давали змогу їм засинати під час обстрілів, відпочивати, «збиратися до купи» в найекстремальніші моменти, спостерігаючи за реальністю немовби на екрані кіно. На думку Всеволода Стеблюка, цьому також сприяє характер бойових дій на Донбасі, коли відсутній прямий вогневий контакт, а йде війна артилерії. Постійні повторювані обстріли з мінометів та систем залпового вогню змушують пасивно очікувати їх закінчення в укритті. У мирному житті захисне гальмування проявляється у частковій втраті пам’яті щодо найбільш трагічних моментів бойових дій. Людина ніби блокує для себе найстрашніше, щоб убезпечити себе від додаткового переживання.

Третій вид – найтяжший та, на жаль, найбільш поширений – так звані тривожно-депресивні реакції. Це може бути як безсоння з неспокійними думками, передчуттям небезпеки, страхами, так і важка депресія із втратою соціальної та особистої активності, зневірою у майбутньому, намірами та спробами самогубства. Найчастіше вони виникають у бійців, що отримали каліцтва чи дуже важкі поранення. Подолання таких розладів за допомогою алкоголю чи наркотиків тільки погіршує ситуацію.

Фахівці зазначають, що серед учасників бойових дій на сьогодні переважають перший та меншою мірою третій типи реакцій. Дуже часто медики мають справу з «міксами»: тривожність та активація, епізоди безсоння та необхідність дії, депресивні розлади і гальмування.
 
ПОТРІБНІСТЬ ПОТРІБНОСТІ

За твердженнями експертів, «донецький синдром» мало чим бу­де відрізнятися від в’єтнамсь­­кого чи афганського, хоча є певні серйозні відмінності, адже в нашому випадку не йдеться про війну на закордонних територіях, а справедливий захист Батьківщини певною мірою пом’якшує ефект ПТСР. На Сході українці зараз захищають свою землю й чітко розуміють, заради чого терплять. Однак усе не так просто, як хотілося б.

У нашому випадку, з одного боку, мас-медіа ніби пропагують героїзацію учасників АТО, постійно присутні гострі репортажі, сповнені турботи та тривоги, з другого – цілком мирне існування решти суспільства, що переймається лише власними проблемами, постійні спроби політиків піаритися за рахунок війни та огидна бюрократія, що намагається ще й заробити на ній. Така двоїстість ситуації призводить до посилення внутрішнього конфлікту в душах постраждалих: «Як же так, ми воюємо за країну, за нашу землю. Втрачаємо найкращих, найрідніших, а владі й іншим людям глибоко байдуже до всього».

Читайте також: Останній блокпост

Психотерапевти та реабілітологи солідарні в думці, що психологічна реабілітація учасників АТО повинна розпочинатись із профілактичної підготовки бійців до бойового стресу ще в «учебках». Однак у Міністерства оборони нерідко не доходять руки навіть вдягнути солдатів, що вже казати про психологічну допомогу. Тим більше що відповідна служба при Генеральному штабі створена зовсім недавно й ще не є дієвою. А головне – дати бійцям відчуття потрібності, немарності всього того, що вони пережили на фронті.

«Важливо розуміти, що лю­ди з ПТСР не підуть до психіатричного стаціонару, та їм не так вже й необхідна госпіталізація. В першу чергу вони потребують психотерапевтичної допомоги, а у важчих випадках – медикаментозної, – зазначає Андрій Карачевський. – На сьогодні відсутня взаємодія всіх учасників процесу реабілітації, яка повинна починатися ще на етапі медичної евакуації, у мобільному шпиталі (цю роль часто відіграють волонтери) і мусить продовжуватися на більш кваліфікованому рівні – у стаціонарних лікарнях».

Учасники АТО повинні бути під наглядом лікарів, регулярно проходити психотестування для раннього виявлення розладів, депресії, суїцидальних нахилів. «Ми стоїмо лише на початку боротьби з наслідками воєнного стресу, і за відсутності належних умов уже найближчим часом матимемо велику групу абсолютно неадаптованих до мирного життя людей, – підсумовує Всеволод Стеблюк. – Дуже довго існуватиме й небезпека загострення цих розладів із відповідними наслідками – сплесками насильства та зростанням кількості самогубств. З власного досвіду та за рекомендацією друга, який про­йшов Афганістан, можу сказати, що ніщо так не лікує дезадаптацію, як відчуття потрібності і як громадянина, і як члена родини для своїх близьких».


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Пострадянська автократія намагається перетворити чорне золото на модерність
    29 травня, The Economist
  • За перипетіями Великодня і травневих свят залишилася майже непоміченою одна не менш знакова подія, яку оминули увагою вітчизняні ЗМІ. 6 травня Арсєній Павлов, відомий більшості під позивним Моторола, лідер батальйону «Спарта», що стратив 15 наших бійців в аеропорту, отримав ключі від квартири в самісінькому центрі Донецька у висотній новобудові.
    29 травня, Станіслав Васін
  • Деякі західні оглядачі останнім часом порушують питання про те, чи є Туреччині місце в НАТО і чи надійний вона партнер для Альянсу. Скептики в країні (особливо наближені до влади) також аналізують вигоди від союзництва, яке триває десятки років, та обстоюють більш незалежний підхід до зовнішніх відносин. Утім, останні події показують: сторони потрібні одна одній у контексті масштабних глобальних викликів, щоб успішно пройти період неспокою.
    29 травня, Пінар Севінчлідір
  • Тиждень поспілкувався з головою Проектного Офісу Реформ Міністерства оборони про перспективи реформування оборонної сфери в співпраці із західними партнерами.
    28 травня, Богдан Буткевич
  • Позаблокова Фінляндія адаптує свою оборонну стратегію відповідно до вимог часу
    28 травня, Анатолій Шара
  • 14 травня у кварталі Сонячний у Луганську в приміщенні супермаркету «Абсолют», що працював ще кілька днів тому, відкрився великий і сяючий новими кольорами «Спар» із величезною вивіскою «7:00 — 22:00». Якщо брати мірки довоєнні, то хіба це подія? Так, відкриття чергового супермаркету у великому місті — майже буденне явище.
    28 травня, Яна Вікторова
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено