Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
25 жовтня, 2014   ▪   Валерія Бурлакова   ▪   Волноваха   ▪   Версія для друку

У Волновасі все спокійно

У прифронтовій Волновасі, де ще не всі місцеві визначилися, кого ж вони підтримують у цій війні, на зміну бойовим будням прийшли міліцейські – присутні тут силовики здебільшого борються з вуличним криміналом, а не з озброєними сепаратистами
Матеріал друкованого видання
№ 43 (363)
від 23 жовтня, 2014
У Волновасі все спокійно

Чоловік на людній зупинці піднімає середній палець – так він вітає «укропів». Неприємно, але що вдієш... Їдемо далі.

Волноваха, 20-тисячне містечко на півдні Донецької області, потопає в жовтому осінньому листі. Із розсипів різнокольорових жіночих сумочок на місцевому ринку виринають камуфляжні кевларові рюкзаки, на стіні за розмальованими в жовто-блакитні кольори стовпами виведено «Порошенко с..ка фашист». Дів­чата на підборах курять на ґанку «гламурної» крамнички одягу. У справах поспішають хлопці з автоматами. По одному не ходять – щонайменше по двоє.

«Теж на рибалку збираєтеся?» – жартують бійці 72-ї, випадково зустрівши в рибальському магазині, єдиному місці, де можна купити хоч якийсь камуфляж, рукавиці й таке інше, бійців батальйону «Київ-2». Продавчиня приязно всміхається і балакає з хлопцями українською, змушуючи забути свого земляка, який тикав колоні «фак».
«Жизнь – главная ценность», – наголошує на очевидному борд місцевого мажоритарника від партії президента. Друге гасло політика, реклами якого в місті до абсурду багато: «Стоп войне». Однак війна триває. Вдалині чути артилерію.

Залпи трохи приглушує музика з машини, що зупинилася на розі: «...Звезды в лужах делить с тобой, теплый ужин делить с тобой». Притискаючи до серця пухнасте кошеня, вулицею впевнено крокує замурзаний хлопчик років десяти. Життя теж триває.

Читайте  також: Невідворотна війна

Левове Серце

...Близько 10-ї вечора четверо бійців добровольчого батальйону «Київ-2» заступають на нічне чергування в місцевому райвідділку міліції. Разом із правоохоронцями вони щоночі їздять на виклики. У величезній будівлі міліції Волновахи напівтемно. Немає, як і в усьому місті, води. А ще дуже холодно.

Із розсипів різнокольорових жіночих сумочок на місцевому ринку виринають камуфляжні кевларові рюкзаки, на стіні за розмальованими в жовто-блакитні кольори стовпами виведено «Порошенко с..ка фашист»

З кінця довгого коридору, по обидва боки якого височіють десятки наглухо зачинених дверей, лунають лайка, зойки та прохання не бити. «Пожалуйста, ну пожалуйста...» – захлинається хтось. Це міліціонери вибивають зізнання в місцевого, який, озброєний травматичним пістолетом, пограбував продуктову крамницю. «Припиніть», – роздратовано видихає, прямуючи до них, В., один із добровольців, дорослий спокійний чоловік, який пройшов чотири вій­ни. Правоохоронці слухаються. Куримо на ґанку райвідділка. З-поміж іншого розповідають, що мають ще одного затриманого – дезертира-контрактника...

На екрані телевізора в міліції – канал «Оплот». У новинах розповідають про щасливе, мирне життя так званої ДНР: півгодинний сюжет присвячений тому, як донецькі хлопчики займаються карате. Перемикаю канал – і бачу NovorossiaTV.

«Українські телеканали в нас глушать», – наче вибачаючись, каже правоохоронець. NovorossiaTV транслює «Річард Левове Серце».

«Залиш, – просить А., вішаючи автомат на спинку стільця. – Хороший фільм».

...На стільчик біля забарикадованого мішками з піском вікна райвідділка сідає заплакана дівчинка з білими кучерями.

Читайте також: Останній блокпост

Їй 15. Вона прийшла подати заяву – сама, посеред ночі. Пояснює, що «високий чоловік у темному одязі» вкрав у неї телефон і намагався її зґвалтувати. Мала схлипує та заїкається.

«Треба проїхати туди, де це сталося, може, знайдемо його», – каже В. Двоє бійців лишаються в райвідділку. Двоє разом із черговим міліціонером сідають у машину батальйону й вирушають у ніч.

На всю вулицю один ліхтар. Обшарпані одно- та двоповерхові будиночки й асфальт наче після бомбардування. Поруч дитячий садочок. Земля біля різнокольорових лавочок вкрита порожніми пляшками й сміттям.
«Ось барак, у якому вона живе», – показує міліціонер. Дів­чинку він знає добре. Каже, що вона не вперше заявляє про спроби зґвалтування. Жодного разу це не підтверджувалося.

І все ж таки А. та міліціонер оглядають територію. Ми з В. стоїмо біля машини. У світлі фар з’являється п’яна жінка років п’ятдесяти. Завмирає. Вдивляється в наші обличчя і зрештою підходить ближче й просить запальничку. Закурює. Стає поряд.
– Откуда вы? – раптом питає, видихаючи дим.
– Із Західної України, – каже В.
– З Одеси, – відповідаю я.
– Ах, Одесса, жемчужина у моря... Ах, Одесса, ты знала много горя, – усміхаючись починає співати. Потім розповідає, що із Західної України, з Франківщини, був її колишній чоловік. А ще, каже, головне, щоб не бомбили. Аби тільки не бомбили.

Міліціонер тим часом знаходить батьків дівчинки, яка прийшла до райвідділка. Це лисуватий повний чоловік і флегматична фарбована білявка. Вони дуже п’яні, хоч і не співають.
І їм, здається, абсолютно не цікаво, де їхня донька і що з нею сталося.

«Може, вона й справді вигадує... Але з такими батьками це не дивно. Може, мала просто додому йти не хоче, хоче бодай якогось спілкування, уваги», – В. нервово курить. За віком він міг би бути батьком дівчинки. Не виключено, що така й чекає на нього вдома...

Читайте також: Вустами «кіборга»: Не хочу, щоб війна змінила мене

Перевіряємо документи в кількох чоловіків, які блукають нічним містом. Чомусь усе згадуємо Майдан. І повертаємося до райвідділка дивитися NovorossiaTV, пити розчинну каву і гріти руки диханням, від якого в холодному повітрі приміщення здіймається пара.

«Коли?»

Уже за годину надходить наступний виклик. Бешкетують якісь чоловіки – ломляться в зачинене кафе на трасі. Їдемо туди.

На місці вже є бійці 72-ї. Кілька хлопців намагаються розібратися в ситуації, решта стоїть біля БТР, на якому вони сюди і примчали. «Ніка», – виведено білою фарбою на борту машини. «Богиня перемоги», – знайомить мене з нею хлопець із позивним на честь кота з доброго дитячого мультфільму.   

Їдемо до райвідділка разом із чоловіками напідпитку, що влаштували скандал. Один із них місцевий. Другий – його товариш, що приїхав у гості й нібито винайняв номер у готелі при кафе. Каже, що туди й намагався потрапити, але сторож не відчиняв. За це чоловіки прокололи шини його велосипеда. За кермо машини гостя міста сідає міліціонер – припаркуємо біля відділка.
Уже в місті донеччанин, той, що приїхав до друга, курить із нами на ґанку. Все пропонує випити. І все розповідає про своє життя. Про те, як працював на заправці на трасі Донецьк – Маріуполь. Пояснює, що треба робити, аби залити клієнту – «це тільки тим, що на мерсах різних» – на літр-два менше бензину. Каже, що після заправки промишляв брухтом. Що «через Коломойського» пересів нещодавно з «Тойоти» на «Таврію» – набрав кредитів у Приват Банку.

Коли чоловіків відпускають, хоче сісти за кермо. Бійці не дозволяють. Тоді друзі забирають із машини пакет зі спиртним та закускою, обіцяють більше не бешкетувати – хіба що присісти десь випити дорогою додому – та йдуть собі. Вже зникають у темряві. Аж раптом один із них повертається до нас, мокрий від дощу, захеканий від бігу, у розстібнутій спортивній куртці на голе тіло. «Я, хлопці, спитати забув, – спиняється біля сходів райвідділка, дивиться вгору несподівано дитячими блакитними очима. – Коли вся ця х... закінчиться?»
«Цього ніхто не знає, – відповідає В. – Ніхто».

Викликів поки що немає – і ми засинаємо на матах у спортзалі райвідділка. По даху барабанять краплі дощу. У Волновасі все спокійно. Але доки так буде, не знає ніхто.
– К2, К2, – шепоче рація на світанку. – Почуєте кулемет – без паніки.
– Плюс (це фраза використовується військовими як знак «так, прийняв» – Ред.).
А. мружить очі від ранкового сонця, щільніше натягує шапку й перевертається на другий бік.

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • За якою траєкторією вже понад 25 років іде студентський рух у країнах колишнього СРСР
    23 липня, Арсеній Сітніков
  • Хіт-парад 12-2, «Червона рута» в Севастополі, касети-фірмачі та інші радощі середини 1990-х
    22 липня, Сергій Харинович
  • Погодьтеся, вести довгі розмови про систему правосуддя в невизнаній «республіці» доволі дивно. Які закони можуть бути на території цілковитого беззаконня та невизнаності? І саме це найбільша перешкода з усіх можливих. Можна запастися ліками, можна подбати про харчі, але як можна будувати життя там, де не дотримують законів?
    22 липня, Вікторія Малишева
  • Сильна кураторська команда готує в Америці нову виставку сучасного мистецтва, яку вже готові «авансом» порівнювати з німецькою Документою. Втім, із останньою цьогоріч не все так райдужно, як прогнозували на початку літа.
    21 липня, Олена Кухар
  • Молоду людину араби називають словом «шаб» або «шаба». Множина «шабаб» (молодь) вживається дуже часто і в літературній, і в розмовній мові, а також у різних діалектах: «шабаб хоче того», «шабаб протестує», «шабаб мігрує».
    21 липня, Михайло Якубович
  • Ще з часів Середньовіччя університети вважалися особливим середовищем, а ті, хто там навчався, нерідко конфліктували з містом. В Університеті Болоньї перший студентський рух виник ще в XIII столітті, більше ніж за 500 років до того, як схожа солідарність з’явилася в будь-якому іншому університеті. Звісно, у студентів тієї епохи вимоги були значно меркантильнішими, ніж у їхніх наступників у XX столітті, й стосувалися передусім власної безпеки. Тоді вони ще не прагнули впливати на викладачів чи міняти світ.
    21 липня, Ольга Ворожбит
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено