Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
25 жовтня, 2014   ▪   Валерія Бурлакова   ▪   Волноваха   ▪   Версія для друку

У Волновасі все спокійно

У прифронтовій Волновасі, де ще не всі місцеві визначилися, кого ж вони підтримують у цій війні, на зміну бойовим будням прийшли міліцейські – присутні тут силовики здебільшого борються з вуличним криміналом, а не з озброєними сепаратистами
Матеріал друкованого видання
№ 43 (363)
від 23 жовтня, 2014
У Волновасі все спокійно

Чоловік на людній зупинці піднімає середній палець – так він вітає «укропів». Неприємно, але що вдієш... Їдемо далі.

Волноваха, 20-тисячне містечко на півдні Донецької області, потопає в жовтому осінньому листі. Із розсипів різнокольорових жіночих сумочок на місцевому ринку виринають камуфляжні кевларові рюкзаки, на стіні за розмальованими в жовто-блакитні кольори стовпами виведено «Порошенко с..ка фашист». Дів­чата на підборах курять на ґанку «гламурної» крамнички одягу. У справах поспішають хлопці з автоматами. По одному не ходять – щонайменше по двоє.

«Теж на рибалку збираєтеся?» – жартують бійці 72-ї, випадково зустрівши в рибальському магазині, єдиному місці, де можна купити хоч якийсь камуфляж, рукавиці й таке інше, бійців батальйону «Київ-2». Продавчиня приязно всміхається і балакає з хлопцями українською, змушуючи забути свого земляка, який тикав колоні «фак».
«Жизнь – главная ценность», – наголошує на очевидному борд місцевого мажоритарника від партії президента. Друге гасло політика, реклами якого в місті до абсурду багато: «Стоп войне». Однак війна триває. Вдалині чути артилерію.

Залпи трохи приглушує музика з машини, що зупинилася на розі: «...Звезды в лужах делить с тобой, теплый ужин делить с тобой». Притискаючи до серця пухнасте кошеня, вулицею впевнено крокує замурзаний хлопчик років десяти. Життя теж триває.

Читайте  також: Невідворотна війна

Левове Серце

...Близько 10-ї вечора четверо бійців добровольчого батальйону «Київ-2» заступають на нічне чергування в місцевому райвідділку міліції. Разом із правоохоронцями вони щоночі їздять на виклики. У величезній будівлі міліції Волновахи напівтемно. Немає, як і в усьому місті, води. А ще дуже холодно.

Із розсипів різнокольорових жіночих сумочок на місцевому ринку виринають камуфляжні кевларові рюкзаки, на стіні за розмальованими в жовто-блакитні кольори стовпами виведено «Порошенко с..ка фашист»

З кінця довгого коридору, по обидва боки якого височіють десятки наглухо зачинених дверей, лунають лайка, зойки та прохання не бити. «Пожалуйста, ну пожалуйста...» – захлинається хтось. Це міліціонери вибивають зізнання в місцевого, який, озброєний травматичним пістолетом, пограбував продуктову крамницю. «Припиніть», – роздратовано видихає, прямуючи до них, В., один із добровольців, дорослий спокійний чоловік, який пройшов чотири вій­ни. Правоохоронці слухаються. Куримо на ґанку райвідділка. З-поміж іншого розповідають, що мають ще одного затриманого – дезертира-контрактника...

На екрані телевізора в міліції – канал «Оплот». У новинах розповідають про щасливе, мирне життя так званої ДНР: півгодинний сюжет присвячений тому, як донецькі хлопчики займаються карате. Перемикаю канал – і бачу NovorossiaTV.

«Українські телеканали в нас глушать», – наче вибачаючись, каже правоохоронець. NovorossiaTV транслює «Річард Левове Серце».

«Залиш, – просить А., вішаючи автомат на спинку стільця. – Хороший фільм».

...На стільчик біля забарикадованого мішками з піском вікна райвідділка сідає заплакана дівчинка з білими кучерями.

Читайте також: Останній блокпост

Їй 15. Вона прийшла подати заяву – сама, посеред ночі. Пояснює, що «високий чоловік у темному одязі» вкрав у неї телефон і намагався її зґвалтувати. Мала схлипує та заїкається.

«Треба проїхати туди, де це сталося, може, знайдемо його», – каже В. Двоє бійців лишаються в райвідділку. Двоє разом із черговим міліціонером сідають у машину батальйону й вирушають у ніч.

На всю вулицю один ліхтар. Обшарпані одно- та двоповерхові будиночки й асфальт наче після бомбардування. Поруч дитячий садочок. Земля біля різнокольорових лавочок вкрита порожніми пляшками й сміттям.
«Ось барак, у якому вона живе», – показує міліціонер. Дів­чинку він знає добре. Каже, що вона не вперше заявляє про спроби зґвалтування. Жодного разу це не підтверджувалося.

І все ж таки А. та міліціонер оглядають територію. Ми з В. стоїмо біля машини. У світлі фар з’являється п’яна жінка років п’ятдесяти. Завмирає. Вдивляється в наші обличчя і зрештою підходить ближче й просить запальничку. Закурює. Стає поряд.
– Откуда вы? – раптом питає, видихаючи дим.
– Із Західної України, – каже В.
– З Одеси, – відповідаю я.
– Ах, Одесса, жемчужина у моря... Ах, Одесса, ты знала много горя, – усміхаючись починає співати. Потім розповідає, що із Західної України, з Франківщини, був її колишній чоловік. А ще, каже, головне, щоб не бомбили. Аби тільки не бомбили.

Міліціонер тим часом знаходить батьків дівчинки, яка прийшла до райвідділка. Це лисуватий повний чоловік і флегматична фарбована білявка. Вони дуже п’яні, хоч і не співають.
І їм, здається, абсолютно не цікаво, де їхня донька і що з нею сталося.

«Може, вона й справді вигадує... Але з такими батьками це не дивно. Може, мала просто додому йти не хоче, хоче бодай якогось спілкування, уваги», – В. нервово курить. За віком він міг би бути батьком дівчинки. Не виключено, що така й чекає на нього вдома...

Читайте також: Вустами «кіборга»: Не хочу, щоб війна змінила мене

Перевіряємо документи в кількох чоловіків, які блукають нічним містом. Чомусь усе згадуємо Майдан. І повертаємося до райвідділка дивитися NovorossiaTV, пити розчинну каву і гріти руки диханням, від якого в холодному повітрі приміщення здіймається пара.

«Коли?»

Уже за годину надходить наступний виклик. Бешкетують якісь чоловіки – ломляться в зачинене кафе на трасі. Їдемо туди.

На місці вже є бійці 72-ї. Кілька хлопців намагаються розібратися в ситуації, решта стоїть біля БТР, на якому вони сюди і примчали. «Ніка», – виведено білою фарбою на борту машини. «Богиня перемоги», – знайомить мене з нею хлопець із позивним на честь кота з доброго дитячого мультфільму.   

Їдемо до райвідділка разом із чоловіками напідпитку, що влаштували скандал. Один із них місцевий. Другий – його товариш, що приїхав у гості й нібито винайняв номер у готелі при кафе. Каже, що туди й намагався потрапити, але сторож не відчиняв. За це чоловіки прокололи шини його велосипеда. За кермо машини гостя міста сідає міліціонер – припаркуємо біля відділка.
Уже в місті донеччанин, той, що приїхав до друга, курить із нами на ґанку. Все пропонує випити. І все розповідає про своє життя. Про те, як працював на заправці на трасі Донецьк – Маріуполь. Пояснює, що треба робити, аби залити клієнту – «це тільки тим, що на мерсах різних» – на літр-два менше бензину. Каже, що після заправки промишляв брухтом. Що «через Коломойського» пересів нещодавно з «Тойоти» на «Таврію» – набрав кредитів у Приват Банку.

Коли чоловіків відпускають, хоче сісти за кермо. Бійці не дозволяють. Тоді друзі забирають із машини пакет зі спиртним та закускою, обіцяють більше не бешкетувати – хіба що присісти десь випити дорогою додому – та йдуть собі. Вже зникають у темряві. Аж раптом один із них повертається до нас, мокрий від дощу, захеканий від бігу, у розстібнутій спортивній куртці на голе тіло. «Я, хлопці, спитати забув, – спиняється біля сходів райвідділка, дивиться вгору несподівано дитячими блакитними очима. – Коли вся ця х... закінчиться?»
«Цього ніхто не знає, – відповідає В. – Ніхто».

Викликів поки що немає – і ми засинаємо на матах у спортзалі райвідділка. По даху барабанять краплі дощу. У Волновасі все спокійно. Але доки так буде, не знає ніхто.
– К2, К2, – шепоче рація на світанку. – Почуєте кулемет – без паніки.
– Плюс (це фраза використовується військовими як знак «так, прийняв» – Ред.).
А. мружить очі від ранкового сонця, щільніше натягує шапку й перевертається на другий бік.

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
финансовый менеджер по работе с клиентами киев работа, http://www.ukr.net/news/crimea.html, Рекомендую смотреть здесь
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено