Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
23 жовтня, 2014   ▪   Богдан Буткевич   ▪   Версія для друку

Невідворотна війна

Чимало українців радіє хай і суто формальному, але перемир’ю, що триває на Донбасі, хоча початкові зав­дання військової операції на Сході досі не виконані: російським бандформуванням таки вдалося закріпитися приблизно на третині території Донецької та Луганської областей.
Матеріал друкованого видання
№ 43 (363)
від 23 жовтня, 2014
Невідворотна війна

Та й солдати наші все одно гинуть щодня. Утім, як свідчать соціологи, середньостатистичний українець утомився від війни, потрясінь і хоче бодай якогось миру. Президент Порошенко цей тренд уловив, тому постійно заявляє, що воювати не збирається. Ось тільки реальність буде зовсім іншою – війна обов’язково триватиме, бо так підказують і невблаганна логіка історичних подій, і інтереси майже всіх сторін конфлікту.

За останній тиждень ситуація на Сході стала більш динамічною: промосковські терористи спробували наступати на місто Щастя через Бахмутку, в Донецьк знову почали прибувати підрозділи російського спецназу, а після величезного вибуху на тамтешньому хімзаводі (його сепаратисти намагалися списати на обстріл української армії) ватажок «ДНР» Захарченко заявив, що бойовики в односторонньому порядку виходять із перемир’я. Про постійні бої в районі донецького аеропорту та Дебальцевого годі й казати. Змінилась і риторика сепаратистів: усі вони заговорили про неодмінний наступ. Щоправда, одні, як-от Ґіркін-Стрєлков, – Збройних сил України, а другі, навпаки, – російських терористів. І все це на тлі виборчого процесу.

Не можна не визнати, що нинішня лінія фронту не влаштовує жодної зі сторін. Українській було б дуже бажано відбити Донецьку агломерацію (як із суто ідеологічного, так і з економічно-політичного погляду), а також Новоазовськ. Тоді як для російських бойовиків ситуація взагалі критична, адже підконтрольна їм територія є безперспективною в господарському сенсі, до того ж вони не контролюють абсолютної більшості найважливіших промислових потужностей Донбасу, таких як Сєверодонецька агломерація, Краматорськ, Артемівськ, Авдіївка, Маріуполь та ін. Тому годувати населення взимку їм просто нічим, що загрожує бунтами «за ковбасу», які цей регіон прекрасно вміє влаштовувати за будь-якої влади. Власне, перші ластівки вже з’явились, як-от в Антрациті.

Читайте також: Останній блокпост

Для України мир є дуже важливим передусім в економічному сенсі: до країни, що воює, не йдуть інвестиції, а саме їх приплив є одним із головних завдань влади. Зайве навіть казати про страждання сімей загиблих, про поранених та цивільних громадян у зоні бойових дій. Здавалось би, Порошенко в цьому руслі й висловлюється, й діє, дістаючи оглушливу критику. Однак якщо розібратися, то Петрові Олексійовичу припинення конфлікту аж ніяк не вигідне. Бо війна дає змогу, як відомо, списати на неї майже все. І ще один важливий плюс. Згідно з законом про особливий статус Донбасу, Україна має і надалі годувати фактично непідконтрольні території. В разі поновлення збройного протистояння потреба в цьому відпадає, як і необхідність вкладати космічні суми у відбудову вщент зруйнованої інфраструктури, вирішення проблем сотень тисяч людей, що втратили засоби для виживання й житло.

Війна вигідна всім основним учасникам конфлікту, а значить неодмінно дістане продовження

Наступний момент: активна патріотична частина громадянського суспільства у разі реального замороження бойових дій нарешті повернеться додому й зосередиться на люстрації, реформах тощо (а це для будь-якої української влади є небажаним), тоді як зараз вона прив’язана до окопів та блокпостів у вигляді солдатів чи волонтерів.

Так само Порошенку потрібен мир лише до виборів, котрі, як він сподівається, дадуть йому бажану більшість у парламенті. Тільки-но він її здобуде, як його вже ніщо не утримуватиме від запровадження воєнного стану, котрий допоможе в боротьбі проти політичних супротивників та цементуванні власної влади. Понад те, ми ж досі не в курсі всіх домовленостей, досягнутих у Мінську й термінів їх виконання. Зреш­тою, не забуваймо і ще одного: військова перемога – це наймогутніший «покращувач» рейтингу та індульгенція чи не на весь президентський термін. Не кажучи вже про банальну істину: «Хочеш миру – готуйся до війни».

Росія також не зацікавлена зупиняти конфлікт, адже цілковите затишшя відразу викличе купу запитань до політики Моск­ви, які й так уже лунають у колах самих сепаратистів та російських націоналістів: чому Кремль досі не визнав «ДНР» та «ЛНР» і явно не планує брати їх під своє крило (хоч і постачає зброю та свіже гарматне м’ясо); чому їм Путін розповідає про «криваву хунту», а сам сідає з нею за стіл переговорів у Мінську; чому Кремль «зливає» проект «Новоросія» загалом тощо. Додаймо сюди економічну ситуацію в РФ, що стрімко погіршуватиметься, й неодмінний спад шовіністичного безумства, який спричинятиме різке посилення протестних настроїв. Війна дає і постійний привід для торгів із Заходом, і важіль впливу на Україну. Тому тліючий конфлікт, у який Росія підкидатиме дров і втручатиметься, якщо підконтрольним бандитам знову ставатиме непереливки, бачиться єдиним реальним варіантом утримання ситуації для Москви якщо не в стратегічному, то в тактичному сенсі. Адже на велику війну проти України Кремль уже остаточно не піде: це стало зрозуміло після Мінська й особливо стрімкого обвалу цін на нафту.

Проросійські бандформування так само зацікавлені у вій­ні, адже поки вона триває, вони круті «комбатанти», плюс знову-таки на війну та «укропів» можна списати все: і голод, і холод, і грабунки, і реквізиції. Щой­но встановиться мир, вони миттю перетворяться на тих, ким є насправді, – бандитів із купою зброї, які не вміють нічого, окрім стріляти з неї.

Читайте також: Вустами «кіборга»: Не хочу, щоб війна змінила мене

Єдиний, хто зацікавлений у закінченні бойових дій, – це Європа, котра дуже бажає все повернути в русло спокійного «договорняку». Однак інструментів у неї дуже мало, не вважати ж такими імпотентні організації на кшталт ОБСЄ, тим більше що запровадити санкції супроти наф­тогазового сектору РФ Євросоюз усе ще не наважується через брак єдності в цьому питанні та могутній вплив російської п’ятої колони всередині самої Європи.

Отже, війна вигідна всім основним учасникам конфлікту, а значить неодмінно дістане продовження. Питання тільки в тому, коли. А мета й результат для України мають бути незмінні: визволення Донбасу неминуче, як свого часу зруйнування Карфагена для Риму.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено