Суспільство

  ▪   Валерія Бурлакова

«Не загинути за Україну». На війну вирушила друга група бійців «Січі»

...Хтось досі запалює лампадки біля верхнього виходу з метро «Хрещатик». Пелюстки кинутих на холодний асфальт квітів вітер змішує з першим жовтим листям. Небесна Сотня дивиться з портретів на людей, що поспішають пробігти повз – спокійно та уважно.

«Поки ти тут, на хвилину замислись... Що відчував молодий двадцятирічний хлопець, затуляючи собою та фанерним щитом пораненого скривавленого друга, коли навкруги кулі прошивали дерева та сталеві стовпи?», - напис чорним по білому на невеличкій табличці, вкопаній у тутешню пропитану кров’ю землю. – « Пам’ятай: це було на Інститутській 20 лютого 2014 року”.

Більшість з тих, хто нині шикується тут з автоматами – пам’ятає. На зброї, розгрузках, зап’ястках хлопців – майданівські вервочки. У очах – спокій. Вже вдруге саме з вулиці Небесної сотні проводжають на Схід бійців добровольчого батальону «Січ» - підконтрольного МВС з’єднання, що складається здебільшого зі свободівців.

Свята справа

Перша група бійців, що вирушила в зону АТО, складалась з 83 осіб. Сьогодні на Схід їде 69 – це забезпечить ротацію близько 70% складу батальону, що базується у Слов’янську. Водночас частина бійців з першої групи залишиться з новачками й ділитиметься досвідом.

Проблеми «Січі», розповідає керівництво– такі ж, як і у інших добровольчих батальонів: всього більш-менш вистачає (наприклад, захистом січовики забезпечені «на 70-80%»), однак немає важкої техніки. Бракує й простого дизельного палива.

Читайте також: Армія без держави чи держава без армії?

Але це життя. «Вирушаємо з позитивним настроєм», - каже один з бійців батальону. Неподалік стоїть його вагітна дружина. – «Адже їдемо захищати свою землю – це свята справа для кожного з нас».

Священники моляться та благословляють добровольців. Тарас Компаніченко співає «Лента за лентою».

Перехожі, що біжать у своїх справах, інколи зупиняються, задивляються, хрестять хлопців. Жоден з них вже не питає що відбувається, як це неодмінно було б ще деякий час тому. Всі все розуміють. Матуся молодого бійця у яскраво-жовтих окулярах заходить зі спини строю, віддає хлопцеві пакет з речами та з усмішкою балакає з сином. Спокійно. Без сліз.

Десь тут, на перетині Майдану та зони АТО, війна стає буденною справою. «Ми вас любимо і чекаємо», - майже без помилок виведено дитячою рукою на малюнку, який довго розглядає один із січовиків. Нижче – зелені дерева, великий будинок, жінка з дітьми, український прапор на флагштоку. І - велике жовто-блакитне серце. Вже загартоване.

«Головне завдання кожного з вас – не загинути за Україну, а зробити так, щоб загинули наші вороги», - наголошує Олег Тягнибок. І хлопці їдуть. Їдуть, щоб повернутися.

Читайте також: Едуард Мальований: «Ми повернемося з війни і спитаємо кожного»