Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
4 жовтня, 2014   ▪   Валерія Бурлакова   ▪   Версія для друку

Олександр Воробєй: «Якщо Харків узявся робити партизанський рух, то він буде найпотужніший в Україні»

Поранений під Донецьком боєць добровольчого батальйону «Шахтарськ», 25-річний харків’янин Олександр Воробєй розповів Тижню про те, як свого часу «закосив» від армії, а також про побратимів, «страшні погрози» батальйонного командування, свідомість харків’ян та партизанський рух у місті.
Матеріал друкованого видання
№ 39 (359)
від 25 вересня, 2014
Олександр Воробєй: «Якщо Харків узявся робити партизанський рух, то він буде найпотужніший в Україні»

У. Т.: Знаю, що ти був на Майдані і, певно, приїхав туди з іншими харківськими хлопцями або ж постійно з ними перетинався... Що знаєш про їхню дальшу долю? Чи багато стали добровольцями, волонтерами?

– Я був там із друзями-киянами, але знаю і про чимало харків’ян. Хтось приїжджав раз по раз, хтось залишався постійно, але з Харкова прибула маса людей, як і загалом зі Сходу. З моїх друзів та знайомих, які стояли на Майдані, майже всі пішли добровольцями в батальйони. Наприклад, багато харків’ян воюють нині в «Азові», а в «Шахтарську» з моїх земляків складається навіть окремий взвод. І це лише ті, кого знаю особисто. З нашого міста дуже багато чоловіків захищають Україну.

Люди, які не можуть дозволити собі воювати (а причини в них різні: здоров’я, вік, діти), стають волонтерами. Наприклад, хлопці з харківського спортивного клубу Blade Brothers надсилають теплі речі для вояків  цілими машинами. Вони цього не афішують, але допомагають на дуже серйозні суми. Та й загалом у Харкові волонтерський рух досить потужний.

У. Т.: А чому ти пішов саме в батальйон «Шахтарськ»?

– Спочатку хотів вступити до лав «Харкова-1» чи «Слобожанщини», але там обов’язковою вимогою є військовий квиток. А я в юності вдало «закосив» від армії і отримав «білий»... Тоді дуже радів. Та влітку цього року прийшов до військкомату, щоб мене визнали придатним до служби, але там ніхто не схотів брати на себе відповідальність, хоч би й за плату. Це при тому, що я досить розвинений фізично та ще й багаторазовий призер спортивних змагань із ножового бою. Не знаю інших країн, де спортсменів не пускають на війну навіть за гроші.

Отож ми з друзями поїхали записуватися до «Шахтарська», там такої бюрократії не було.

Читайте також: Залишається тільки справжнє

Чи стало сюрпризом те, що батальйон складався переважно зі східняків? Ні. Я ж і сам зі Східної України, зі Слобожанщини. Знаю, що в нас основна маса населення – за Україну. А якщо відключити російські канали, то, мабуть, усі 100% будуть.

У. Т.: Як тебе поранили?

– Я був, мабуть, першим пораненим у батальйоні. Нам поставили завдання зачистити селище Піски під Донецьком. Ми розбилися на групи й перевіряли подвір’я, сараї, будинки. Одне дворище видалося мені підозрілим: всюди бите скло, незрозумілий дріт висів від хати до сараю – не так, як зазвичай це буває в господарстві... Я подумав, може, дім заміновано і став дуже уважно його оглядати.
А поки обдивлявся, ззаду прилетіли два ВОГи (граната для підствольного гранатомета) й куля в ногу. Упав, трохи проповз уперед, сховався за грушею. Зробив кілька неприцільних пострілів у бік, звідки вели вогонь: влучити не сподівавсь, але хотів дати зрозуміти противнику, що я живий і небезпечний, після чого почав перетискати ногу джгутом. Їх мені обидві зачепило, а джгут був лише один, тож я наклав його на ту, з якої кров цебеніла сильніше. Моя порада новобранцям: носіть два джгути і тримайте їх на прикладі автомата, це абсолютно виправдано. Аптечку можете загубити, а зброя завжди в руках.
Майже відразу прибігли побратими Сокіл і Аттіла, засипали мене «Целоксом», витягли звідти. Лікарі кажуть, що я пережив геморагічний шок і мені перелили 3,8 л крові. Тобто, якби не друзі, швидше за все, стік би кров’ю.

Потім доправили в Червоноармійську лікарню, а звідти до Дніпропетровська, де я і провів півтора місяця. Мені дуже пощастило: «зловив» два ВОГи, але при тому осколками лише посікло м’язи: органи й артерії лишили неушкоджені. Мабуть, іще маю щось зробити у своєму житті.

У. Т.: Хто з бійців «Шахтарська» запам’ятався найбільше? Може, хтось чимось вразив, чогось навчив?

– Та весь батальйон вражав. Там були зовсім різні люди, від ідейних націоналістів до звичайних мешканців Донбасу, але всі хотіли йти воювати за нашу країну. Кожен розумів, що його можуть убити, поранити, покалічити, катувати, і все одно рвався в бій. Знаєш, яка в нас там була найстрашніша погроза, із тих, що ними командування підтримувало дисципліну? Казали: «Не видамо тобі зброї і не візьмемо на бойовий вихід, залишишся на базі». І всі боялися. З тієї самої причини ніхто не хотів обіймати якісь господарські посади: а раптом залишать у тилу?!

У. Т.: Пам’ятаєш день, коли в Харкові ставили на коліна українських активістів? Чи змінилася тоді твоя думка про місто? Чи інакша вона взагалі, ніж рік тому? Може, розчарувався? Чи навпаки?

– На коліна наших євромайданівців ставили найманці з Росії, це знає весь Харків, бо тоді на вулицях було повно «гастролерів». Місто наше здебільшого російськомовне, але ми за артикуляцією чітко визначаємо нехарків’ян і всі знають, що тут була купа бійців із РФ. Їх відкрито вербували в Бєлгороді через соціальну мережу «Вконтакте», й це давно не секрет.

Читайте також: «Не загинути за Україну». На війну вирушила друга група бійців «Січі»

Дякувати Богу, Харків таки зумів зробити те, що не змогли Луганськ та Донецьк: він зібрався й вибив із себе нечисть.

В авангарді, звісно, були націоналісти й ультрас, потім підтягнулись звичайні громадяни.

Відтоді свідомість жителів нашого міста помітно підвищилась. Як я вже казав, багато з нас воюють на Сході, маємо потужні волонтерські лави, нині зростають партизанські. Організації «Громадська варта» й «Східний корпус» сформували партизанський рух на випадок, якщо до нашого міста прийде російське військо. Вони навчають людей рукопашного та ножового бою, тактики й поводження зі зброєю. Рух набув великого резонансу, і в нього йде дуже багато людей: самих бійців, чув, уже за тисячу. Для Харкова це просто неймовірно. Донецький сценарій тут не спрацює, хіба що місто окупують росіяни... але їм буде непереливки. Мабуть, у цьому і є наша особливість: ми до всього підходимо по-діловому, і якщо Харків узявся робити партизанський рух, то він буде найпотужніший в Україні. Наскільки мені відомо, зараз це так і є: навіть у Києві стільки людей не записалося в партизани.

У. Т.: Як ставляться до ситуації в країні загалом і до того,зокрема, що ти пішов воювати, твої батьки, друзі, знайомі?Чи всі зрозуміли й схвалили?

– Так, бо вони за єдину Україну. Насправді мене дуже часто підтримують навіть незнайомі люди, і ще більше поваги вони виявляють, дізнаючись, що я доброволець. Жодного разу не почув у свій бік слів «каратель», «фашист» чи якихось інших, котрими маніпулюють російські ЗМІ. Хіба що мої родичі з Росії – оті досі впевнені, ніби тут «нацисти-правосеки» воюють із російськомовними немовлятами.

Чиатйте також: Колючий дріт як реальність

У. Т.: А «вати» в місті багато, на твою особисту думку?

– Дедалі більше людей розуміють, із ким ми ведемо війну. Хоча є і такі, що не хочуть дивитися правді в очі й утікають від проблем, але вони завжди будуть, поки танки не зайдуть у місто. Я гадаю, що частка «вати» в нас коливається від 10% до 30%. Вона суттєво зменшиться, якщо провести нормальну люстрацію і відключити російські канали, котрі заливають нас ворожою пропагандою.

У. Т.: А як почуваєшся зараз і які дальші плани?

– Судячи з усього, мені ще досить довго відновлюватись...

Я вже ходжу потроху, але сильно шкутильгаю. Як одужаю, то подивлюся: може, треба буде йти далі воювати.

Наразі ділюся своїм скромним бойовим досвідом із харківським партизанським рухом: наш клуб ножового бою проводить для хлопців тренування. Сам тренувати ще не можу, але допомагаю методологічно. Ну і, власне, намагаюсь розвивати свій улюблений спорт – спортивний ножовий бій, цього тижня ми відкриваємо нову залу в Харкові... Узагалі є чим зайнятися.

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено