Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
26 вересня, 2014   ▪   Денис Казанський   ▪   Версія для друку

Привид «ХНР» – з підвалу на базар

Без «гастролерів» із Росії сепаратистський рух у Харкові маргіналізувався і перейшов у нелегальний стан. Якби не проросійські симпатії місцевої влади, це явище взагалі не варто було б серйозно сприймати
Матеріал друкованого видання
№ 39 (359)
від 25 вересня, 2014
Привид «ХНР» – з підвалу на базар

Харків останнім часом дедалі частіше стає фігурантом тривожних новин. Якщо судити про події лише за публікаціями у ЗМІ, можна подумати, що там от-от почнеться сепаратистський бунт. Час від часу щось вибухає, ходять чутки, що десь у підпільних цехах шиють прапори «Харківської Народної Республіки», а в інтернеті з’являються відео зі зверненнями так званих партизанів, які обіцяють покінчити з «хунтою». Але чи є загроза насправді? І чи повторить Харків долю Донецька та Луганська?

Гуляючи вулицями міста, відчути загрозу важко. На перший погляд, життя тут абсолютно спокійне. На центральних вулицях щільний потік автомобілів, на площі Свободи веселий натовп студентів, а перед будівлею обласної ради стоїть намет, у якому збирають гроші на потреби армії. Але ця буденна картина не гарантує того, що ситуація справді цілком контрольована. Адже, як ми пам’ятаємо, Донецьк так само кілька місяців майже не звертав уваги на купку людей в ОДА і жив паралельним життям, але потім усе дійшло до того, що на місто стали падати снаряди.

Спокій і закритий кордон

Харків відрізняється від Донецька, як робітник від старого впливового бюрократа. Перший звик діяти прямо, наскоком, силою. Другий – зважено, помірковано. Один лається гучно, інший не лається, але все пам’ятає, обирає вдалий момент для маневру. Колишній столичний статус, шляхетна архітектура, космополітична молодь і слава наукового міста зобов’язують Харків поводитися відповідно. Події березня, коли в центрі там біснувався неконтрольований натовп, на відміну від Донецька, не викликали тут масової підтримки та співчуття. Навколо Харкова немає кільця шахтарських селищ із люмпенізованим, злиденним населенням, яке могло б стати рушійною силою бунту. Тож повстання видалося не надто масовим і було досить швидко придушене.

«Фактично там були тільки росіяни та «Оплот», все чітко організовано, це не стихійний народний бунт, – розповіла активістка місцевого Євромайдану Олена Левицька. – Кремезних хлопців, які билися під стінами ОДА та захоплювали її, привозили на мікроавтобусах. Ударною силою в натовпі, що брав штурмом будівлю та вибивав звідти українських активістів, були спортсмени та бойовики. Міліція їм не заважала».

Сепаратисти в Харкові – це невеликі нелегальні угруповання, які не мають реальної сили та масової підтримки людей

Неспокійними в Харкові були березень і початок квітня. Протягом цього періоду будівлю облдержадміністрації сепаратисти захоплювали кілька разів, але щоразу потім покидали її. Після того як майже припинився рух на українсько-російському кордоні, масові акції в місті стали менш численними та агресивними. А вирішальна битва за ОДА трапилася 8 квітня. Тоді міліції вдалося відбити захоплену 6 квітня будівлю та заарештувати близько 70 проросійських бойовиків, які здебільшого виявилися членами «Оплоту». Після цього вуличні сутички зійшли нанівець і в місті запанував спокій.

«Російський кордон від Харкова лише за 38 км. До Білгорода приблизно 80 км. Присутність східного сусіда в нас завжди була дуже помітна. Це фактично прикордонне місто. Раніше тут було повно росіян, на дорогах постійно траплялися автівки з білгородськими номерами. Купували продукти, одяг, речі на нашому «Барабані» (ринок «Барабашово»), в Україні ж усе завжди було суттєво дешевше. Крім того, у Харкові завжди працювало багато росіян, бо в Білгородській області безробіття і до нас їхали на заробітки. Вони також брали участь у наших протестах, тому на початку акції й були такі масові. Та й зараз ті з них, хто тут живе й працює, явно чекають на якусь заворуху», – каже Левицька.

Після того як кордон був закритий, в Харкові стало спокійніше. На вулицях насправді не зустрінеш жодної машини з російським номером, а місцеві сепаратисти перейшли в нелегальне, підпільне становище. Та більшість тутешніх патріотів вважають, що насправді воно не таке вже й підпільне, бо сепаратистський рух підтримує безпосередньо міський голова Геннадій Кернес. Антиукраїнські настрої дуже поширені серед бюджетників, працівників прокуратури та міліції, а також місцевої влади.

Читайте також: Олексій Хмара: «Українське суспільство чекає будь-яких інструментів відновлення чесності»

«Я працюю в медичному університеті. На нашій кафедрі всі співробітники старшого покоління виступали за Росію, причому агресивно, але зараз притихли. Можливо, почало щось доходити, не знаю… Раніше на базарі агітували за «ХНР», але потім на агітаторів стали скаржитися, і тоді вони зникли», – розповіла мешканка Харкова Ірина Литвиненко.

За словами місцевих, усі панічні чутки зазвичай поширюються на гігантському ринку «Барабашово», але чи свідомо то робиться, чи просто люди чешуть язиками у своє задоволення, сказати важко. Не так давно хтось розповів, що в одному з підпільних цехів шиють прапори «ХНР», і ця інформація швидко розбрелася містом. Але жодного підтвердження знайти так і не вдалося.
Багато з тих, хто торгує на базарі, симпатизують Росії та Путіну, але разом із тим власникам бізнесу не потрібна війна. Харків набагато більше, ніж Донецьк із Луганськом, залежить від малого бізнесу, а останній дуже чутливий до потрясінь. Ніхто не хоче, щоб тут повторилася історія Донбасу. Можливо, саме тому, що це переважно місто торгівців, а не робітників, тут сепаратистське повстання не знайшло масової підтримки. Але сам рух загалом не був розгромлений, він просто зачаївся, і ніхто не може сказати, коли і як знову проявить себе. Зараз українська влада зміцніла, і питань до її легітимності більше немає, тож сепаратистам доводиться чекати наступного приводу для активності.
«Компанія, у якій я працюю, вивчала настрої в Харкові протягом та після Майдану. Реальна частка «ватно-колорадської» тусовки – 30%. Цей відсоток кочував з опитування до опитування, так чи інакше постійно проявлявся у відповідях. Ще приблизно 15% – активні українські патріоти. Решта – дуже пасивна маса, яка має обмежені інтереси і якій усе байдуже», – розповів харків’янин Антон Василенко.

Сепаратизм у підпіллі

У Харкові насправді точиться боротьба між сепаратистами та патріотично налаштованими громадянами. Але вона поки що малопомітна, триває у підворіттях, у дворах спальних районів. Майже щоночі на стінах будинків з’являються написані чорним лозунги «За Новоросію», «Новоросія – це мир», «Харків – Росія». Хтось регулярно зафарбовує їх, але написи поновлюються. Стіни перетворилися на своєрідний чат, де патріоти та сепаратисти залишають одне одному послання. Перші малюють прапори України, другі заляпують їх червоним, маючи на увазі кров мешканців Донбасу, яку пролила Україна на Сході. Та можна побачити в цьому закривавленому прапорі й інший зміст: Україна стікає кров’ю через агресію Кремля та терористичні атаки.

Проте, попри існування антиукраїнського підпілля, слід передусім розуміти, що це саме підпілля, а не відкритий масовий сепаратистський рух на кшталт того, що розгорнувся на Донбасі навесні. Сепаратисти в Харкові – невеликі нелегальні угруповання, які не мають реальної сили та масової підтримки людей. З одного боку, це також тривожний сигнал, бо в Донецьку сепаратизм так само довго існував лише у вигляді маленьких, маргінальних організацій. З другого – як ми вже знаємо з прикладу Донеччини та Луганщини, без підтримки місцевої влади та мовчазного саботажу правоохоронців успіху такі деструктивні сили досягти не можуть. Головне, що відрізняє Харків від Донбасу, – лояльність місцевої влади до Києва. Після того як обласна та міська ради відмовилися підтримати сепаратистів, а міліція лише одного разу жорстко зачистила захоплену ОДА, бунт одразу припинився.

Однак харківські прибічники Євромайдану вважають, що така лояльність тимчасова й ситуативна. Тому переконані: якщо київська влада не проведе на місці люстрацію і не покарає вин­них в організації та підтримці антидержавних заворушень, на Харківщину чекає рецидив.

Читайте також: Віктор Шишкін: «Треба ліквідувати соціалізм для чиновників»

«Після революції змінився колір плакатів: у січні – лютому писали «Харків за стабільність» на синьому тлі, а тепер пишуть «За мир та порядок» на жовто-блакитному. Також з’ясувалося, що колишній очільник ОДА Добкін не сепаратист, а мера не можна покарати, бо він має проблеми зі здоров’ям. Ось такі зміни», – без оптимізму розказує харків’янин Олексій Степюк.

Його однодумці також стурбовані. У патріотичному середовищі впевнені, що Геннадій Кернес непомітно керує сепаратистами й чекає нагоди, щоб проголосити на Харківщині власну республіку, де зможе бути господарем. Приписують йому й таку фразу: «Воювати в Харкові я не дам, ми підемо іншим шляхом». Який саме шлях він мав на увазі, залишається таємницею.

«Можу запевнити: без участі Кернеса в Харкові нічого не відбувається. Тож пам’ятайте про це, коли бачите щось у місті. Він має тут підгодованих євромайданівців, підгодованих комуністів, усі ті сутички в нас, які показує телебачення, – це здебільшого вистава. Мер хоче створити враження, що тут неспокійно, що триває боротьба. Для чого це робить? Мабуть, щоб показати Києву, що тільки він тут здатен усе тримати під контролем, що він корисний. Завжди грає у якусь свою гру. Але що то за гра, ніхто точно сказати не може», – розповів місцевий видавець Денис Ткаченко.
18 вересня в центрі міста й справді сталася невелика сутичка між місцевими комуністами та ультрас, яка бачилася на телеекрані набагато масштабнішою, ніж у реальному житті. Близько 30 осіб переважно похилого віку вийшли на площу Свободи з радянськими прапорами, їх атакувала група молодиків у масках. Міліція спочатку дала нападникам відібрати та розірвати кілька плакатів, після чого взялася гасити конфлікт.

Харків відрізняється від Донецька, як робітник від старого впливового бюрократа

Так само переконаний в існуванні «руки Кернеса» Микола Пахнін, радник голови ОДА Ігоря Балути: «До того як стався замах на Кернеса, у місті постійно відбувалися якісь збурення, провокації. Традиційно все це припадало на суботу – неділю. Була така тактика – брати в облогу обласну адміністрацію, як у Донецьку. А після того як стався замах на мера, протестні акції різко стали звелися до мінімуму. Це було дуже помітно. Незважаючи на те що всі пророкували якісь заворушення у травні: на 1-ше, 9-те, 11-те, місяць минув дуже спокійно, ми навіть самі здивувалися. Наче бабка пошептала. Але тільки-но Геннадій Адольфович з’явився в Харкові у червні, знову почалися безлади. 22-го люди побилися. І щоразу якісь дивні невідомі особи в масках усе це провокували».

Але разом із тим Пахнін упевнений, що донецький сценарій у Харкові реалізуватися вже не зможе, бо сепаратистський рух у місті був серйозно придушений міліцією.

«Чи може тут повторитися донецький сценарій? Я переконаний, що ні. Чому міліція не діяла навесні, коли тут усе тільки починалося? Усі були страшенно деморалізовані. Харківський «Беркут» тоді тільки повернувся з Майдану, багато місцевих правоохоронців лежали в шпиталях поранені, всіма забуті. Балута прийняв справи в дуже розбалансованому стані. Очільникові харківської міліції Анатолію Дмитрієву довелося провести велику роботу. Було притягнуто до відповідальності понад 300 учасників масових заворушень. Основні ватажки були затримані. Увесь цей рух у Харкові був цілком знеголовлений. Проект «ХНР» зазнав фіаско. А щодо цих останніх вибухів і терактів, то я впевнений, що їх тут організовують зовнішні сили та диверсійні групи, які потрапляють до нас із зони АТО», – заявив Пахнін.

Звісно, Харківщина зовсім не схожа на Донеччину, й особливо це помітно в маленьких містечках області. Тут майже немає промислових гігантів, інша архітектура, інша мова, інший народ. Але, схоже, її мешканців ані Путін, ані Кернес питати ні про що не збираються. Тож бути Харкову Україною чи ні, залежить передусім від української влади та її здатності захищати територіальну цілісність і державний суверенітет.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Як живе обласний центр з новою українською назвою
    26 липня, Світлана Орел
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про чорний ринок зброї в Україні, смерть Павла Шеремета, хресну ходу Московського патріархату та військові навчання біля берегів Одеси
    26 липня, Віталій Рибак
  • Літо надихає на мандри. Тому книжки, про які я напишу, теж так чи інакше пов’язані з мандрами й подорожами.
    25 липня, Олександр Стукало
  • Тиждень.ua поспілкувався із комісаром Ради Європи з прав людини Нільсом Муйжнієксом про стан прав людини на Донбасі та в Криму і його подальший план дій щодо цих територій
    25 липня, Віталій Рибак
  • Тиждень поспілкувався з легендарною Дітте Марчер, директором Bodynamic International, засновницею реабілітаційної програми для військових, яка допомогла тисячам людей повернутися до нормального життя після війни. Нині вона допомагає українським солдатам.
    25 липня, Роман Малко
  • Якщо люди-музеї — це здебільшого старше покоління, то в цій підбірці етнографічно-туристичних історій здебільшого свіжа кров. Проекти, що надихають, що з’являються зав­­дяки активній молодій енергії. Може, з роками й вони перетворяться на пам’ятки, але поки що це живі страшенно цікаві організми, котрі навіть диктують свої умови в деяких нішах нашого бідного туристичного ринку.
    24 липня, Богдан Логвиненко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено