Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
23 вересня, 2014   ▪   Павло Дзигора   ▪   Версія для друку

Чи потрібний державі український університет на Донбасі?

Невже ніхто не очікував захоплення Донецького національного університету? На що сподівались? На здоровий глузд «рейдерів революції»? Чи на їхню повагу до центра освіти та науки? Чи на відсутність у них фінансування та здатності організувати роботу гуманітарного закладу?
Чи потрібний державі український університет на Донбасі?

Мовляв, «красногвадейская атака на капітал» вузу просто неможлива, а тому...

Так, якби завдання полягало в тому, щоб щось створити, то захоплення дійсно не відбулося б. Якби ДНР планувала чи, принаймні, якось бачила своє майбутнє, то мовчки б зголосилася з тим, що український виш з реальними, а не фейковими дипломами, має право на існування. Для дітей і молоді це було б на краще. Он Об’єднані Арабські Емірати, дбаючи про освіту своїх громадян, мають на своїй території і англійські, й американські, і навіть російські вузи. Проте сьогодні очевидно, що в цій фарсовій, але потенційно кривавій трагедії думки про майбутнє не було – а тому в ній дивовижним чином переплелися зовсім різні історії.

Передусім особистісні і персональні. Банальний бунт ображених вигнанців і помста невизнаних геніїв. Серед окупантів ДонНУ – ті, кого ще раніше «попросили» з університету за профнепридатність, ті, хто затаїв образу за колишню відмову у працевлаштуванні, і ті, хто побачив для себе шанс легко вскочити в крісло ректора. Тепер вони збирають наради викладачів, де пояснюють всім «нову політику партії».

Читайте також: Звернення колективу ДонНУ до Кабінету міністрів

А політика ця проста як цвях: згідно з законами ДНР усім нескореним – смертна кара, усім, у кого в голові думка про Україну – смертна кара, для решти – «закони воєнного часу», за якими «працювати маєте безкоштовно, а вчити будете ополченців та їхніх дітей». «Ми прийдемо до вас додому! Хто не вийде на роботу, буде давати пояснення в поліції. Дипломів України більше не буде. Держави Україна не існує. Тільки дипломи ДНР. Не виключено, що ми станемо філією МДУ. Всім бажаючим – терміново записатися на зарплату. Якщо не буде грошей, дамо вам пайки. Наше міністерство державної безпеки буде відслідковувати всі прояви вільнодумства…»

На запитання про перспективи «нове керівництво» воліє мовчати чи просто зривається у крик: «Ви – провокатор! Ви у нас допроситеся. Будете сидіти у підвалах, там розуму й наберетесь…» ДНР не тільки має традицію, але й з наснагою її продовжує, ми всі знаємо про Шарікових, Швондерів, «Інститут красной професури»...

Коли у квітні–травні «організатори процесу» вклали в руки тим, хто чесно виступав проти кричущої соціальної несправедливості, зброю та змусили їх стріляти, а потім ще й запевнили, що постріли були влучними і вони таки «вбили з десяток укрів», склалася ситуація, в якій раніше чесним та обуреним, вже не було іншої дороги. Їх пов’язали кров’ю, зробили вбивцями і пригрозили Україною, яка тепер ув’язнить кожного на п’ятнадцять років. Отже, тепер воювати мусите до останнього, а ще краще – до власної смерті.

Так само сталося з університетом. «Вклавши» в руки деяким викладачам можливість працювати в «університеті ДНР», організатори процесу відрізали для них інші дороги. Тепер – «чи до смерті з нами, чи – на п’ятнадцять років в Україні». Чи багато людей спокусилося, злякалося, зголосилося бути жертвами, «кровниками», «живим щитом» терористів? Це покаже час.

Зараз Донецький національний університет бореться за Україну – бореться за себе, за своїх студентів і за можливість бути. У вересні, щоб не наражати студентів та викладачів на небезпеку, були розпочаті заплановані практики. З 29 вересня мало початися дистанційне викладання курсів. Звернення ректора ДонНУ Романа Гринюка засвідчило патріотичну державницьку позицію більшості колективу. На фоні того, що решта вузів Донецька присягнули ДНР, це було актом неабиякої мужності. Ректора підтримала і професура, і студенти. Присягати ДНР відмовилися навідріз.

ДонНУ обв’язково житиме, можливо, поки що в «екзилі», а якщо Україні відкине його – то в підпіллі або в підвалах ДНР. Бо університет це не стіни – це люди, свобода і гідність. А ще й голод, бо люди з літа не отримують зарплату.

Читайте також: Вихователі зради

Міністерство освіти України підготувало всі документи для погашення заборгованостей за липень і серпень. Міністр Сергій Квіт, у своєму ФБ написав, що плани для порятунку донецького вишу – готуються. Тепер своє слово має сказати Кабмін і його голова Арсеній Яценюк, чия позиція щодо «окремих районів Донбасу» чітка й сувора: там, де Україна, фінансування буде, а там, де України немає, грошей не чекайте.

Колізія із університетом – унікальна. На ворожій території, у просторі загроз фізичного знищення по суті встановлено український прапор – у душах людей, не напоказ і відеосюжет тут не знімеш. Але ДонНУ – це Україна.

Чи побачить цей факт Кабмін? Президент?

Чи буде нарешті прийнято рішення про подальше фінансування і погашення заборгованостей? Про надання приміщення для «центру управління» на якісь іншій безпечній території? Чи простягне Київ руку допомоги донецьким викладачам і студентам? Та й чи помітять їхній опір та гідність, з якими вони в нелюдських умовах виборюють майбутнє університету?

Рано чи пізно Україна обов’язково повернеться на окуповані території – але якими будуть вони тоді, якщо тепер ми не підтримаємо існування Донецького університету? І яка різниця, чому загине інтелектуальна еліта цього краю – знищена від імені ДНР чи заморена байдужістю і бідністю від імені України?


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено