Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
21 вересня, 2014   ▪   Ярослав Тинченко   ▪   Версія для друку

Як шукати зниклих безвісти

В українській Вікіпедії станом на 17 вересня у статті «Втрати силових структур внаслідок вторгнення в Україну російських військових формувань» наведено дані про 1111 загиблих. Фактично до цієї цифри слід доплюсувати ще не менш ніж 200 жертв, чиї тіла зараз вивозять або знаходять на території самопроголошених «ДНР» і «ЛНР». Не виключено, що цифра може бути ще більшою
Матеріал друкованого видання
№ 38 (358)
від 18 вересня, 2014
Як шукати зниклих безвісти

Наше суспільство зараз болісно намагається знайти відповіді на запитання: скільки людей загинуло в зоні АТО, скільки зникло безвісти й потрапило в полон і хто за це відповідатиме? Збройні формування, особовий склад яких зазнав найбільших утрат під час бойових дій, належать до двох не пов’язаних одна з одною структур: Збройних сил та Міністерства внутрішніх справ України. Керівники їх обох, а також Державної прикордонної служби, зобов’язані найближчим часом здійснити спискову звірку особового складу частин і дати вичерпну інформацію про тих, кого недорахувалися.

Людські втрати серед особового складу збройних формувань поділяються на п’ять категорій:
1) загиблі та померлі від ран унаслідок бойових дій
2) загиблі через нещасні випадки, позастатутні відносини, самогубці, а також померлі від хвороб
3) поранені та контужені унаслідок бойових дій
4) зниклі безвісти під час боїв
5) самовільно залишили частину (дезертири)
Перша й друга категорії нині неофіційно звуться «вантаж 200», третя – «300», четверта – «400», п’ята – СЗЧ. Термін «двохсоті» – радянського походження, пов’я­заний із війною в Афганістані:
8 жовтня 1984 року Міністерство оборони СРСР видало наказ
№ 200 про перевезення тіл за­гиблих на батьківщину. Оскільки дія цього документа поширювалась на небіжчиків не тільки з те­атру бойових дій, а й із гарнізонів (самогубці, жертви дідівщини, тощо), а також Чорнобильської зо­­ни, вже у 1986 році термін став загальновживаним.
Кількість дезертирів зазвичай не наводять у офіційних повідом­­леннях. Але згідно з наявною практикою в нас на одного загиблого припадає один СЗЧ. Дехто
з них може повернутися до свого підрозділу. Але є і такі, що перей­­шли на бік ворога, часто за гроші.
Коли є тіло або ж смерть бійця на полі бою підтвердив медик, у збройних формуваннях його прийнято вважати загиблим. У решті випадків – зниклим безвісти. Облік загиблих та померлих військовослужбовців суворо регулюється відповідними наказами. 26 трав­­ня 2014 року тимчасовий в. о. міністра оборони генерал Михайло Коваль увів у дію Наказ № 333 «Про затвердження інструкції
з організації обліку особового складу ЗСУ».

шукати полонених та зниклих безвісти силові структури не зобов’язані

Ч. 7 цього документа присвячена облікові жертв. У її п. 1 сказано: «Командир військової частини про смерть (загибель) військовослужбовця зобов’язаний у день встановлення смерті (загибелі) особисто повідомити телеграмою або по телефону війсь­кового комісара за місцем проживання сім’ї померлого (загиб­­лого). У телеграмі або по телефону він повідомляє дату і причину смерті (загибелі) військовослужбовця».

Із наказу № 333 бачимо, що ЗСУ не розшукують зниклих. Про цю категорію бійців ідеться у п. 3 ч. 7: «Військовослужбовці, які померли від захворювання або загинули в результаті подій, стихійного лиха і нещасних випадків, а також безвісти відсутні, після встановлення причин і обставин смерті (загибелі), розслідування причин відсутності і отримання підтверджувальних документів виключаються наказом по стройовій частині зі списків особового складу військової частини».

Іншими словами, якщо зни­к­лий безвісти впродовж певного часу (зазвичай двох тижнів), не з’явився в частину або не дав про себе знати, його просто викреслюють зі списків. Опісля родині надсилають «сповіщення на військовослужбовця (працівника), який загинув (помер), зник безвісти чи потрапив до полону», що «є документом, який містить відомості про місце, дату та причину загибелі (смерті), обставини, за яких військовослужбовець (працівник) зник безвісти чи потрапив до полону, а також характеристику його вірності Батьківщині». Родині мають відправити тіло й речі воїна, а якщо його поховано деінде, надати фотографію та адресу могили. Приблизно такі самі норми мають регулювати облік утрат в інших силових структурах, зокрема МВС та ДПСУ.

Читайте також: Коли інших вже не ждуть

Цікаво, що наказом № 333 запроваджено «ідентифікаційні жетони з особистим номером військовослужбовця Збройних сил». Але встановлений порядок їх виробництва (додаток
№ 43) – це яскравий зразок непотрібної, ба наві­­ть шкідливої в цьому випадку бюрократії. Замовлення, ви­готовлення, облік, збереження й видачу жетонів, згідно з наказом, покладено на Центральне управління речового забезпечення ЗСУ. Щоб виробити їх і вручити бійцям, отже, слід:

1) провести конкурсні торги «відповідно до чинного законодавства»;
2) до 1 листопада зібрати списки військовослужбовців, яким необхідно виготовити ці жетони;
3) виготовити та видати жетони до 15 січня.
На тлі війни згадки про конкурсні торги та якісь запізнілі дати бачаться, м’яко кажучи, абсурдними. А понівечені тіла наших солдатів тим часом збирають волонтери – без жетонів, документів та інших розпізнавальних знаків.
Таким чином, шукати полонених та зниклих безвісти силові структури не зобов’язані. Хто ж тоді має це робити? СБУ, прокуратура, слідчі органи МВС? Але, наскільки нам відомо, до їхньої компетенції вирішення каких питань теж не належить.
Щоб зарадити проблемі, 4 вересня при голові СБУ Валентинові Наливайченку створено Міжвідомчий центр допомоги в питаннях звільнення полонених та розшуку зниклих безвісти. Попри великий резонанс у пресі навколо заснування цієї установи, фактично вона має змогу хіба що приймати заяви від родин зниклих. І жодних пошукових або слідчих дій не проводить, бо не має таких можливостей фізично.

Зниклі безвісти, своєю чер­­гою, поділяються на три категорії:

1) загиблі чи страчені в полоні, чиї тіла або залишаються на місці бою, або поховані часто в безіменних могилах
2) перебувають у полоні «офіційних» структур сепаратистів або ж їх насильно утримують в інших незаконних збройних формуваннях
3) перейшли на бік ворога або втекли із зони АТО, можуть переховуватись як на українській території, так і в інших країнах (скажімо, в Росії).

Третю категорію зниклих безвісти зазвичай ніяк не можна виявити, доки вони самі не дадуть про себе знати.

Що ж до другої категорії, бранців, то їхнім визволенням фактично заопікується лише Цен­­тр звільнення полонених громадської організації «Офіцерсь­кий корпус». Станом на 13 вересня на його обліку були 853 наші полонені, утримувані на територіях, що підконтрольні сепаратистам, та 408 зниклих безвісті. Перший список складений переважно представниками самопроголошених «ДНР» та «ЛНР», дру­­гий – передусім на підставі заяв громадян.

Читайте також: Біль запілля

Треба розуміти, що наші офіційні структури та громадські організації безсилі якось вплинути на лідерів терористичних «республік» у питанні звільнення бранців. Що ж до сепаратистів, то вони, вочевидь, розглядають їх як обмінний фонд і політичних заручників. Тому Центр звільнення полонених і його керівник Володимир Рубан обмежені у своїх можливостях і цілком залежать від позиції та забаганок іншої сторони.

Найбільшою проблемою міг бути пошук тіл загиблих, які залишились на території, підконтрольній самопроголошеним «ДНР» та «ЛНР». Але, на щастя, Головне управління військового співробітництва та миротворчих операцій Генштабу ЗСУ досягнуло згоди із представниками останніх щодо ексгумації поховань та вивезення тіл загиблих українських вояків. Із боку сепаратистів головною умовою була участь у евакуації цивільних осіб, не задіяних у силових структурах.

30 серпня 2014 року представники Головного управління військового співробітництва звернулись до дирекції Національного військово-історичного музею України (який діє у структурі МО) із проханням допомогти в організації волонтерських груп для пошуку та вивезення тіл за­гиблих. Планували залучити до цієї роботи колективи слідопитів, які займалися перепохованнями вояків часів Другої світової, а також не заангажованих у бойових діях майстрів військово-історич­ної реконструкції. Дирекція музею телефонувала багатьом керівникам клубів, та лише кілька з них погодились узяти участь у цій гуманітарній місії.
Транспорт, пальне, екіпірування, інвентар були винайняті на власні гроші або передані волонтерськими організаціями. Вже 1 вересня група вирушила в зону АТО. Умови роботи складні: спочатку проходження наших блокпостів, потім – супротивника. На території, контрольованій «ДНР», пошукова робота здійснюється під наглядом збройної охорони. Доки тривали бойові дії, група двічі потрапляла під обстріл, один раз – під «Град».

На сьогодні ситуація змінилася мало. Волонтерська коман­­да, по суті, працює за власний рахунок, причому її члени ніяк офіційно не оформлені. На щастя, групу очолив один із лідерів все­українського пошукового руху, керівник Союзу «Народна пам’ять», людина фанатично віддана цій справі, бізнесмен із Кривого Рогу Ярослав Жилкін. Крім того, що й сам власноруч працює лопатою, у цю справу він постійно вкладає свої заощадження. Але, вочевидь, рано чи пізно вони можуть вичерпатись…

Читайте також: Не маємо права кидати

Іще одна проблема – інформація про місця поховань або знаходження тіл. Від початку ходили чутки, буцімто в районі Савур-Могили є понад 200 трупів, а неподалік Старобешевого (так званий Іловайський котел) – іще понад 600. За фактом ці цифри не підтвердились. Штабелів тіл немає. Максимальна кількість похованих в одній могилі – вісім осіб. Звичайно, не виключено, що трапиться й більше захоронення.
Громадські координатори гру­­пи опитують командирів, поранених, родичів зниклих безвісти, місцевих жителів, збираючи інформацію про конкретні місця поховань. Ускладнює роботу й той факт, що в зоні АТО немає електрики, а тому не працюють мобілки в людей, які раніше виходили на зв’язок і повідомляли, що власноруч десь захоронили наших бійців. Наявна «база поховань» у групи поступово вичерпується. Її поповненню цілком могли б посприяти Міністерство оборони, МВС, ДПСУ, а також Донецька та Луганська обласні державні адміністрації.

Участь Міноборони, МВС та ДПСУ полягала б у тому, щоб вони зобов’язали в найкоротший термін начальників відділів кадрів, командирів частин та офіцерів, зайнятих виховною роботою, опитати свій особовий склад, аби з’ясувати:

1) час, обставини та місце­знаходження тіл загиб­­лих бій­­­ців, які залишились на тимчасово окупованій території;
2) час, обставини та місце загибелі бійців, про наявні­­сть останків яких нічого не відомо;
3) час, обставини та місце полонення (або зникнення) бійців, яких вважають зниклими безвісти.

Разом зі статистичною інформацією слід надати списки осіб, які загинули або зникли безвісти. На підставі цих даних можна буде зробити висновок, де і скільки загиблих шукати.

Хоча наше законодавство не визначає, хто відповідає за по­лонених та зниклих безвісти, фактично цю відповідальність беруть на себе командири частин. Якщо, звичайно, мають совість. У нашому випадку цей обов’язок повинні визнати за собою особис­­то керівники силових відомств: Валерій Гелетей і Арсен Аваков. Лише вони можуть наказати підлеглим оперативно зібрати й надати зазначену інформацію.

Пошуку тіл загиблих та поховань могли б серйозно пособити Донецька й Луганська обласні державні організації, а також працівники Міністерства охорони здоров’я, Міносвіти, МВС, прокуратури тощо. За офіційними та приватними каналами можна опитати голів сільських та міських рад, дільничних міліціонерів, колишніх та нині діючих працівників охоронних органів, лікарів, викладачів і т. ін., які залишились на землях, підконтрольних сепаратистам. Якщо на території їхніх населених пунктів лежать непоховані солдати або з’явились якісь військові братські могили, вони, мабуть, знатимуть про це.

Доки триває тепла осінь, волонтерська група з пошуку та вивезення і далі вести продовжувати роботу. Коли підуть дощі, а потім – сніг, вона стане неможливою. Отож інформація потрібна терміново. Якщо хтось із читачів її має, він може зателефонувати до Союзу «Народна пам’ять» або надіслати інформацію електронною поштою (всі контакти є в інтернеті).

 


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Саміт лідерів країн-членів ЄС, що проходить 28-29 червня в Брюсселі, майже виключно присвячений потенційному виходу Британії з організації
    29 червня, Віталій Рибак
  • Тиждень звернувся до Асли Айдинташбаш, експерта Європейської ради з міжнародних відносинз проханням прокоментувати останні заяви турецького президента щодо Росії
    29 червня, Віталій Рибак
  • 16 січня 2015-го десантники 25-ої бригади отримали наказ здійснити марш зі свого місця розташування до південно-західної околиці Авдіївки (мікрорайон Хімік). Разом з десантниками в цей сектор висунулися й бригадні артилерійські підрозділи.
    28 червня, Анатолій Шара
  • Хто і як сьогодні змінює Конституцію України? Який зв’язок між цими нововведеннями та ключовими реформами в державі? Про це Тижню розповів експерт із конституційного та адміністративного права, голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко
    28 червня, Анна Корбут
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про візит Володимира Гройсмана до Берліну, значення Brexit для України, стабілізацію української економіки та переклад книги Олега Шинкаренка на англійську
    28 червня, Віталій Рибак
  • Багато блогерів та журналістів вже не раз робили аналіз справ «молодих, але невизнаних» республік. Хтось перевіряв бюджети, дехто слідкував за темпами виробництва на окупованих територіях. Інших цікавив політичний бомонд Донецьку чи Луганську.
    28 червня, Павло Василів
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено