Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
4 вересня, 2014   ▪   Дмитро Крапивенко   ▪   Версія для друку

Глибокоешелонована оборона

Наступ росіян на Донбасі зупинив просування українських військ на схід і посилив панічні настрої в нашому тилу. Одначе шок невдовзі мине, і в суспільства не залишиться іншого вибору, окрім як готуватись до холодної зими й тривалого військового протистояння
Матеріал друкованого видання
№ 36 (356)
від 5 вересня, 2014
Глибокоешелонована оборона

Розмови про російське вторгнення в Україну чимось нагадують чи то масовий аутотренінг чи то спіритичний сеанс. Коли армія РФ заполонила Крим, у нас тільки лінивий не говорив про те, що Кремль розпочав військову агресію. І майже відразу поповзли чутки у вигляді експертних думок: мовляв, тепер сунуть за Перекоп, а Київ візьмуть танковим ударом із чернігівського напрямку. Тобто вторгнення ніби попереду. Потім було масове захоплення міліцейських відділків і місцевих органів влади на Донбасі, організоване «зеленими чоловічками» (читай: російським спецназом). Потім – повноцінна війна, яку теж, своєю чергою, охрестили вторгненням РФ. І коли її регулярні частини заповнили контрольовані сепаратистами території, в Україні знову з високих трибун і з домашніх кухонь почулося: «Росія розпочала військову агресію». Не треба далеко ходити по приклади: навіть президент Петро Порошенко в той час, коли російські солдати захопили Новоазовськ та його околиці, нищили наших бійців у Іловайському котлі, наважився сказати, що «точкою неповернення стане (саме так, у майбутньому часі! – Ред.) війна з Росією». Тобто виходить, що події останнього півріччя – це ще не війна. А що ж тоді – міжнародні навчання за участю батальйонно-тактичних груп армії РФ?

Кожна нова хвиля російського вторгнення провокує «пророцтва» про те, що Путіну потрібні: коридор до Криму та Придністров’я, вісім областей «Новоросії», Київ як «матєрь ґородов русскіх», Україна в її нинішніх кордонах, колишні республіки СРСР і країни Варшавського пакту. Судячи з амбіцій та «імператорської величі» кремлівського правителя, йому потрібен світ, і бажано весь. І загарбає він рівно стільки, скільки йому дозволять. Інше питання – в який спосіб. Якщо річ тільки в танках і літаках, то цілком завоювати Україну йому під силу було ще у квітні цього року. Всі відповідні ресурси були, підстави у вигляді законодавчо дозволеного захисту «соотєчєствєнніков» – і поготів. Але зрозуміло, що Путіна не цікавить «Україна за будь-яку ціну», йому потрібна лояльна територія, де вітатимуть «Русскій мір» і цілуватимуть триколор. Цього вчить, зокрема, й досвід останньої війни із Грузією, коли танки РФ зупинилися за 60 км від Тбілісі, але згодом відійшли на територію «незалежних» Південної Осетії та Абхазії. Звісно ж, бронетехніки, щоб дістатися через усю Грузію до Батумі й омити чоботи у водах Чорного моря, не бракувало. Одначе навіть така порівняно мала, але вкрай нелояльна, країна не зацікавила окупантів.

Читайте також: Російські солдати у соцмережах: «закосити» від поїздки в Україну – звичайна справа

У Путіна залишається чимало інших засобів, щоб утримати Київ у орбіті свого впливу (саме там його бачать і чимало європейських політиків). Зрив ратифікації Угоди про асоціацію з ЄС – теж його перемога. Так, за нею не настане миттєве приєднання України до Митного союзу, але це виграний час для нових маневрів і комбінацій, і не лише на донецькому фронті. Дестабілізація в тилу – теж частина плану, який доволі успішно реалізовується. Москва зробила все для того, щоб Україна дістала економічний нокдаун, і напередодні зими його наслідки ставатимуть дедалі відчутнішими. Як наслідок, це може викликати масове невдоволення серед населення, соціальні протести. На що, схоже, й розраховує Кремль. Уже непоодинокими стають спроби організувати так званий тарифний Майдан, гаслом якого має бути боротьба проти зубожіння населення, однак, як показав досвід перших таких акцій, вони опосередковано чи безпосередньо перетворюються на вияв солідарності із сепаратистами. Під ту саму музику танцюють і організатори системного антивоєнного руху, стихійні бунтарі, які плутають люстрацію з розправою над владою. На щастя, такі вияви наразі є маргінальними, однак за щедрого спонсорства, об’єктивного погіршення економічного становища й затягування війни всі ці протести можуть справити ефект міни вповільненої дії, здатної вибухнути за сотні кілометрів від фронту.

Читайте також: Не маємо права кидати

Власне, в сучасній війні його лінія не є аж такою чіткою. Так, у нас є мапа Донбасу й розстановка на ній наших та ворожих сил. Але чи все гаразд у нас у тилу? Чи такий уже безпечний Харків, де антиукраїнські виступи досі залишаються відкритими, де мер не приховує своєї симпатії, а теракти поблизу міста перестали бути рідкістю? Чи випадково розігрується (поки що на рівні інформаційного шуму) сепаратистська карта на Закарпатті? Чи припинили роботу в Україні «сімейні» ЗМІ? Ні, вони й надалі виходять, готуючи своїх господарям ґрунт чи то для реваншу, чи то для дезінформації та поширення панічних настроїв.

Українці, як звичайні громадяни, так і політики, вже мали б вивчити звички ворога. Путін надто любить відволікаючі маневри, чи, як каже він сам, несиметричні відповіді. Після втрати Криму ми почали зводити оборонні укріплення на Перекопі, а в Донбас уже рікою текла російська зброя; весь світ, затамувавши подих, чекав «мирних рішень у Мінську», а бронетехніка з РФ тим часом масово перетинала український кордон. Наївні й миролюбні громадяни зітхнули були з полегшенням після повідомлення про те, що Порошенко домовився з Путіним про припинення вогню на Донбасі, а Кремль у відповідь укотре нагадав, що «не є стороною конфлікту». І запропоновані російським президентом «сім пунктів» плану мирного врегулювання в регіоні – це теж, швидше за все, PR-завіса перед черговою збройною провокацією.

Читайте також: Батальон «Азов»: Реальну небезпеку становить п’ята колона

Армія, ба навіть уся Україна вимушено переходить до оборони. Важливо, щоб вона була, як кажуть військові, глибокоешелонованою. Тобто такою, щоб, прагнучи її зламати навіть великими силами, противник усе одно ризикував потрапити в оточення й зупинив наступ. Військове керівництво у цьому вже, мабуть, переконав досвід «дірявого кордону» з Росією. Збагнуло цей урок, здається, й керівництво політичне, принаймні Арсеній Яценюк анонсував реалізацію проекту «Стіна», який має на меті захистити державні рубежі на російському напрямку. Власне, оборона – це й особиста справа кожного. Можна не чекати повістки і пройти початкову військову та медичну підготовку: принаймні у великих містах такі можливості нині є. Нерозумно розраховувати, ніби влада щось «дасть», треба підготуватися до зими, бо в цей період можуть виникнути проблеми з теплом і світлом, як це трапляється у країнах, що воюють. Варто тримати й інформаційну оборону, бо саме тут зараз наступ ворога помітний не менше, ніж на Донбасі. Так, потрібно часом тримати й оборону від влади, дії якої бачаться подеколи малопрофесійними й недостатньо рішучими. Необхідно тиснути на неї. Але від «майданівських» методів варто відмовитись: спалена чи розтрощена адмінбудівля сьогодні – це пряма допомога ворогу.

Веселий патріотизм і синьо-жовті барви на парканах можуть «прив’янути» під впливом численних зовнішніх обставин, і осінньо-зимова оборона не буде такою емоційною та піднесеною. Тренувати доведеться більше терпіння й нерви, аніж звитягу та знання патріотичних гасел. Утім, усі вже мали час переконатися, що «красива» війна буває лише в кіно, та й то зазвичай у не надто талановитих режисерів.


Матеріали за темою:

Теги
Реклама
Останні публікації згорнути
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
  • Як імперські палаци прийшли на зміну маєткам козацької старшини
    24 вересня, Ольга Ковалевська
  • Якщо ви хочете дізнатися середню ціну на новий гаджет, то знайдете сайт, який робить вибірку з усіх пропозицій. Якщо цікавитеся відгуками на нову стрічку, котра тільки-но вийшла в кінотеатрах, — шукатимете їх там-таки, у мережі. Але якщо вам потрібно дістати середнє арифметичне від мови й політики в Україні, ви зобов’язані поїхати на Полтавщину.
    24 вересня, Олекса Коба
  • Думаю, найдосвідченішими розвідниками могли б стати таксисти. Ба навіть уже стали, з єдиною поправкою: всю зібрану інформацію вони перетравлюють самі та згодовують колегам. Від їхньої інфи, що здобута на шляхах війни, жодної користі — лише змарнований настрій та трохи гумору, якщо сам «розвідник» має таке почуття.
    24 вересня, Вікторія Малишева
  • Наскільки убезпечений від російських впливів український медіа-простір
    23 вересня, Ганна Трегуб
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено