Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
29 серпня, 2014   ▪   Валерія Бурлакова   ▪   Версія для друку

Едуард Мальований: «Ми повернемося з війни і спитаємо кожного»

Старшина підконтрольного Міністерству оборони України добровольчого батальйону «Київська Русь» про перемоги добровольців, застарілу техніку на передовій, покійного комбата, голодних російських десантників, зустріч із міністром оборони та необхідність контролювати владу
Матеріал друкованого видання
№ 35 (355)
від 28 серпня, 2014
Едуард Мальований: «Ми повернемося з війни і спитаємо кожного»

Він народився в Росії. І ледь не загинув за Україну – у бою 15 серпня Едуарда Мальованого знайшла ку­ля снайпера. Того дня старшина втратив око. І друга – комбата «Київської Русі» Олександра Гуменюка.

«Я повернуся на фронт», – впевнено каже боєць. Ми крокуємо алеєю київського військового шпиталю. Лагідне сонце пробивається крізь крони дерев, на ґан­­ку відділення нейрохірургії дрімає підгодований солдатами кудлатий пес, десь чути жіночий сміх. «Більшість людей не розуміє, що зараз відбувається, – хитає головою старшина. – Не розуміє...»

У. Т.: Проведення параду до Дня Незалежності поділило суспільство на два табори...

– Якби я знав, що необхідна нам техніка зараз на Сході, можна було б провести парад. Показати людям, що ми потроху спільними зусиллями щось робимо, стараємося, допомагаємо нашим бійцям... Але знаю інше: наш 11-й батальйон «прасують» «Ураганами» та мінометами, майже всю техніку розбили вщент, у хлопців залишилася лише стрілецька зброя. Чим воювати? Коли нам дадуть техніку, щоб ми нормально воювали? Чи, скажімо, чому в нас патрони калібру 5,45? АК-74, калібр 5,45. Чому не дати 7,62?..

У. Т.: А все це є на складах?

– Звісно. То чому б не видати нам нормальні ПКТ, які не клинить? Адже на складах новіші кулемети є! Таке враження, що то саботаж. І це бентежить...

Читайте також: Що змінилося у Словянську

У нас майже всі добровольці. Ми хочемо воювати, не боїмося, рватимемо цих покидьків, доки не очистимо від ворогів рідну землю. Але чому так поводиться держава? Якщо нас послали на Схід просто для того, щоб відстріляти патріотів і потім займатися тут своїми махінаціями, то не дочекаються. Ми повернемося.

У. Т.: Іноді кажуть, що через перспективу «неспокійного» повернення добровольці й недоотримують зброю та важку техніку...

– Уже пізно. Ми повернемося, і це кажуть не тільки добровольці. Вони забувають, що зернятко, яке впало в землю на Майдані, вже проросло – скоро будуть і плоди. Повернемося і наводитимемо лад тут. Звісно, ми не фашисти, не нелюди, як ці терористи... І не вбиватимемо людей – просто прийдемо і спитаємо кожного. Винен? Відповідай за законом. Не можеш впоратися? Рапорт на стіл і йди відпочивай.

Ми не відступатимемо. Не здаватимемося... Я потрапив під кулю. Якби мене не підібрали свої і якби до мене підійшов сепаратист, то дістав би гранату й підірвав би і себе, і його. Здаватися не збираюся, бо я на своїй землі. Йтиму до кінця. І хлопці мої підуть до кінця.

Так дістало вже все! Брехня ЗМІ, брехня уряду, мовляв, у нас усе добре... Та недобре! Наводьте лад у країні. Допомагайте армії. Більшість людей не розуміє, що зараз відбувається. Якщо ми там загнемося, якщо, не дай Боже, програємо війну, якщо, не дай Боже, сюди прийдуть ті нелюдські істоти, з якими там б’ємося... Ми станемо рабами. І дуже погано, що тут, де так тихо, так спокійно, це розуміють не всі.

Подумайте. Згуртуйтеся! Кон­тролюйте владу, адже ще на Майдані ми казали про те, що кожну гілку влади потрібно контролювати.

У. Т.: Громадський контроль?

– Так, обов’язково, бо вони зовсім знахабніли. Знову. Вони що, забули? І чи пам’ятаємо ми, заради чого Небесна сотня загинула? Просто так?

У. Т.: Отже, громадськість мала б контролювати і Міноборони, і МВС... Але як?

– Насамперед ЗМІ мають почати казати людям правду, а не висвітлювати те, як Яценюк приходить сюди, у шпиталь, і роздає годинники. Це ж смішно!

На «5 каналі» я казав, що хочу зустрітися з міністром оборони. Мені пообіцяли цю зустріч. Але потім передали слова Гелетея: «Я зі старшиною говорити не буду». Пане Гелетею, перепрошую, а я що, не така сама люди­­на, як і ви? Не маю права з вами просто порозмовляти? Сісти і спокійно обговорити те, як нам у найближчий час можна хоч трохи техніки додати, щоб ми могли нормально вести бої?
Коли триває бій і немає техніки, за яку можна було б хоча б сховатися, кожен боєць – це просто жива мішень. Так і вийшло зі мною. БТР пішов на 20 м уперед, я за собою повів бригаду з 26 осіб, і в мене влучив снайпер, тому що був на відкритій місцевості, а не за БТР (на якому до того ж стоять два кулемети: ПКТ та ПКВТ). Коли ми йдемо за технікою, більше шансів вижити, зберегти життя. А коли БТР заглух чи, навпаки, рвонув на 20 м уперед, бо має розігнатися, щоб просто рушити з місця... Самі розумієте.

Читайте також: Волинський фронт

Пам’ятаю бій за 5 км від Фащівки. Тоді нас обстріляли з гранатомета. Нас було лише 15, але ми мали ДШК та один БТР із ПКТ і ПКВТ (див. словничок). І відпрацювали доб­ре! Класично! Тому що БТР стояв рівно, а не на підйомі, йому було легко перемкнутися, увімкнути першу передачу... Ми тих сепаратистів знищили. Спалили їхню напхану боєприпасами машину. Комбат був задоволений, він тоді стрибав від радощів.

У. Т.: Олександр Гуменюк? Батя?..

– Так, справді Батя. Він ніколи не ховався за спинами хлопців. Завжди йшов уперед... Хоча коман­­дир завжди має бути позаду, я розумію це, намагався його стримувати. Але 15 серпня мене було поранено. Я просто не зміг... Коритиму себе за це все життя.

У. Т.: Хлопці часто кажуть, що не вистачає не тільки техніки, а й найелементарнішого... Бронежилетів, скажімо.

– Бронежилети нам постачають прості люди.

У. Т.: Волонтери?

– Так, волонтери. Між іншим, я бачив бронежилети від Міністерства оборони. Один із них просто розвалився у мене в руках.

У. Т.: Старий чи що? Коштують недешево – однакові бронежилети четвертого класу свого часу обійшлися прикордонникам у 2599 грн, а Міноборони – у 4140 грн за штуку...

– Ні! Він новий! Тканина така... Почав одягати – раз, і порвалася лямка. Хотів поправити – ще шматок відпав! Закуповуєте бронежилети – а ви не думали перевірити їх? Відстріляти? Я знаю хлопців, які постачають нам їх із Житомира. Ми відстрілюємо бронежилети, вони якісні, рятують нас! І коштують із розвантаженням близько 1200 грн за штуку.

Читайте також: Життя на стрічці. Тривожна ділянка українсько-російського кордону

У. Т.: Четвертого класу?

– Майже п’ятого. Витримує 7,62 зі снайперської гвинтівки на 50 м. Хороша броня, більшого й не треба фактично.

У. Т.: Хороша броня за 1200 грн – це без корупційної «націнки»...

– Я і кажу... Але ж життя людини – це найдорожче. Воно безцінне! Як можна наживатися на ньому? Красти? Тих, хто це робить, треба просто прилюдно розстрілювати. Щоб не кортіло нікому.
У нас багато нормальних людей. І ми маємо гуртуватися та ввести контроль над цими... я їх також можу назвати покидьками... які саботують війну. Які не дають техніку. Які дають не техніку, а просто лайно – 1968 року БТР! Машина працює через раз! Сама основа БТР нормальна. Поставте нормальний двигун – дизельний камазний...

У. Т.: Тобто це нескладно й недорого?

– Нескладно й недорого! ПКТ і ПКВТ клинить. ДШК клинить. Як воювати?!

У. Т.: А що ви Гелетею сказали б?

– Не треба нехтувати людьми. Тобі, друже Гелетею, дуже багато цікавого може розповісти і звичайний старшина, який пройшов три війни. Плюс ось ця, четверта...

У. Т.: То ви три війни пройшли?

– Так, Югославія, Африка, Ліван. Я був миротворцем. І в 95-й бригаді служив.

Читайте також: МВС планує скорочення добровольчих батальонів та не приймає до своїх лав «злочинців» з Майдану

У. Т.: Ще, напевно, Майдан...

– Так. Я був на Майдані, був на Грушевського... Вперше при­їхав після того, як студентів роз­ігнали.

...Козел цей, Янукович, обікрав усю країну, втік і зіткнув нас лобами з росіянами. Але ми ж усі слов’яни… Брати якісь, я не знаю? Де їхня совість? Не ми почали війну! Нам просто набридло так жити, набрид Янукович – ми котилися в прірву! І вирішили навести лад у своїй країні. Яка «ДНР», яка «ЛНР», що це взагалі? Що ви довели своїми «деенерами»? Що можете вбивати своїх же громадян, які за вас же голосували? Зараз ми приїжджаємо і вони кажуть: «Слава Богу, що ви приїхали...»

Чого не вистачало, щоб спокійно жити? Чого не вистачає? Усе через покидьків, які сидять у ВР, у міністерствах, позаймали свої місця. Там змінюються лише покоління – батько, син, зять... А наш комбат загинув – чому йому не дати Героя України? Я не за орденами йшов. Але мої хлопці, 26 пацанів по 22–23 роки, у тому бою в пух і прах розгромили російський спецназ – тих було близько 60. Зі старою технікою... Як їх не нагородити? У них руки не опускаються, ні. Просто боляче тут, у душі. Так, вони патріоти. Вони все одно стояли і стоятимуть. Але чому таке ставлення до людей? Чому в АТО кажуть, що «ми трьохсотих не нагороджуємо»? Як це так, хлопці? Вам шкода те залізко солдатові подарувати? Йому буде приємно... У нього буде надія.

У мене надія є. Бо до мене люди приходять. До всіх хлопців, які поранені тут лежать, приходять. І завдяки цьому хочеться жити. Хочеться діяти. Я відновлюся й одразу на фронт. А коли повернуся сюди, вже з перемогою, продовжуватиму справу свого комбата Баті. Боротимуся за те, щоб у нас була нормальна армія. За те, щоб тих, хто саботує на місцях, відправили на пенсію або взагалі на Соловки, як-то кажуть... Якщо заслужив.

У. Т.: Який ваш прогноз щодо розвитку подій у зоні АТО?

– Прогнозів не маю. Маю бажання дійти до кінця.

У. Т.: До Кремля?

– Для початку закриємо свій кордон. З такими втратами через те, що техніки та нормального озброєння не вистачає... Хоча його не не вистачає – його не дають! Зберемо потім нормальну армію боєздатну. І діятимо далі. Крим – це нахабне, несправедливе вторгнення...

Не розумію росіян. Чому вони лізуть до нас? Ми самі розберемося... Я, чесно кажучи, народився в Росії, у Тульській області, місті Єфремов. Служив у Росії за часів СРСР. У мене багато там друзів. Слухав Путіна до війни – здавалося, гарно говорить... Але якщо він повів війська проти нас – задумайтеся! Особливо десантники. Про братерство десанту ви забули? Це ж закон! Десантник десантника не б’є! Брат проти брата?! Подумайте, хлопці... Згадайте Югославію. Коли до Сербії приїхав, там російські десантники – побратими, блін – попросили поїсти. Дайте, кажуть, пожерти щось, пацани, бо в нас ніфіга немає... Ми все з БТР витягаємо, даємо їм, будь ласка!.. Бо ми ж брати... Ну а як? Як інакше?!
Путін не вічний. Закінчиться путінська пропаганда...

У. Т.: І буде соромно?

– Так. Буде соромно дивитися нам у вічі. Пропаганда пропагандою, але ж є ще здоровий глузд, є розум. Які фашисти?! З таким уже треба до психіатра звертатися.

У. Т.: Усією країною... Ви зараз у Києві. І, поза сумнівом, усе одно підтримуєте зв’язок із хлопцями на передовій. Наскільки офіційні зведення зазвичай відповідають реальності, наскільки збігаються з розповідями бійців? Часто доводиться чути про заниження втрат.

– Так, кількість загиблих, мені здається, занижується. За­гиб­лих, напевно, більше... Те, що вони недоговорюють, на їхній совісті. Треба казати правду. Чого боятися?

У. Т.: Деморалізації?

– Яка деморалізація? Люди гинуть у будь-якій війні. І треба казати правду. Треба, щоб люди розуміли: то не АТО. Ця війна справжня.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Чи й справді найдорожчий у світі шолом для реактивного винищувача такий крутий?
    25 вересня, The Economist
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
  • Як імперські палаци прийшли на зміну маєткам козацької старшини
    24 вересня, Ольга Ковалевська
  • Якщо ви хочете дізнатися середню ціну на новий гаджет, то знайдете сайт, який робить вибірку з усіх пропозицій. Якщо цікавитеся відгуками на нову стрічку, котра тільки-но вийшла в кінотеатрах, — шукатимете їх там-таки, у мережі. Але якщо вам потрібно дістати середнє арифметичне від мови й політики в Україні, ви зобов’язані поїхати на Полтавщину.
    24 вересня, Олекса Коба
  • Думаю, найдосвідченішими розвідниками могли б стати таксисти. Ба навіть уже стали, з єдиною поправкою: всю зібрану інформацію вони перетравлюють самі та згодовують колегам. Від їхньої інфи, що здобута на шляхах війни, жодної користі — лише змарнований настрій та трохи гумору, якщо сам «розвідник» має таке почуття.
    24 вересня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено