Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
4 вересня, 2014   ▪   Ганна Трегуб   ▪   Версія для друку

Євген Головаха: «30 років – це мінімальний термін для ціннісних змін»

Соціолог Євген Головаха розповів Тижню про механізми трансляції радянських цінностей, підґрунтя ностальгії за СРСР та потребу підірвати міф про більшовицьку соціальну турботу як дієвий спосіб дерадянізації суспільства.
Матеріал друкованого видання
№ 35 (355)
від 28 серпня, 2014
Євген Головаха: «30 років – це мінімальний термін для ціннісних змін»

У. Т.: Молодість багатьох людей в Україні припала на часи Брєжнєва. Вони досі сумують за ковбасою по 2 крб 20 к., на виборах голосують за політичні сили, котрі обіцяють як не повернення в минуле, то омріяну стабільність. Яким є їхній соціологічний портрет в українському контексті?

– Той, хто прожив у таких умовах, має певні уявлення про те, що за СРСР панувала рівність, що не існувало такої кричущої диференціації між людьми, медицина, освіта, різні навчально-просвітницькі та спортивні речі для дітей були безкоштовні тощо.

Але є нюанси щодо зміни поколінь. Скажімо, на Заході України багато хто з найстарших пам’ятає і передав дітям відомості про те, що робили червоні «визволителі». Там є традиція, ментальна установка, яка не заважає перемогти радянському стереотипові про рівні­сть і безкоштовність задоволення найперших потреб. Якщо брати регіони, де автохтонного українського населення не було, зокрема міста Донбасу (українці збереглися там по селах), то багато хто з тамтешніх жителів їздив по лінії комсомолу на будівництва, має про це спогади молодості. Останнє накладається на пошану до представників важкої промисловості, яка була в СРСР першим номером, а тих, хто в ній працював, по-особ­ливому шанували. До того ж вони дуже суттєво пов’язані родинними й культурними та іншими зв’язками з Росією. Тому в них радянсько-російський стереотип дуже потужний. Так чи так, ідеться про дві третини населення Донбасу. Але це не означає, ніби всі вони хотіли б бути в Радянському Союзі чи РФ. Просто в них такі почуття. Якщо нам далі справді жити разом із Донбасом, те треба враховувати.

Читайте також: Оксана Міхеєва: «Потрібно вивести людей із медійної коми»

Перше покоління найконсервативніше, найбільш охоп­лене ностальгією за минулим. Інститут соціології НАНУ кілька років проводив опитування. Цікавилися, зокрема, тим, коли було краще: нині чи за радянських часів. Загалом майже 60% населення середнього віку вважало, що таки в СРСР. У старшому поколінні відповідна цифра становить 80%. Ця ностальгія дуже сильна. Тоді вони були спокійні, а їхнє життя було розміреним. Мали впевненість, що хоч маленька пенсія, але буде. Це туга за визначеністю. Для більшості людей, окрім наймобільніших чи найавантюрніших, стабільність і впевненість – дуже важливі цінності. Але для багатьох те, що можна було жити на побутовому рівні, як вони вважали, краще, не означало потреби відмовитися від своєї країни, європейського майбутнього. Просто люди констатували, що зараз у них дуже скрутні часи.

«Через жах війни й наступ зовнішнього агресора люди зрозуміли: вони живуть не у вигаданому ними світі, а в реальному, де треба захищати те, що є»

У. Т.: Сучасні совки часто бачаться старими й немічними, але саме від слабкості й злоби стають агресивними. Як суспільству поводитися з ними?

– Будь-які совки, ватніки, гопники – це частина тієї культури, коли люди жили не із прізвищами, а із прізвиськами. Цілим соціальним групам за таким принципом давали назви: «отщєпєнци», «кулакі» тощо. Зараз та сама практика. Якби ми були на іншому рівні культури, знайшли б інше наймення.
Їх треба пожаліти в будь-якому разі. Вони не бачать для себе будь-якої перспективи у новому світі, живуть минулим і справді розлючені на сучасність. Ігнорувати їх у політичному сенсі неможливо, бо вони завжди голосуватимуть за минуле. Якби в нас була достатньо потужна пропаганда такого рівня, як РФ провадить у себе й на Донбасі, то, думаю, вони спокійно сприймали б і нашу дійсність. Якби ми могли забезпечити їм стабільні засоби існування (бо для них є звичною бідність) і переконали в тому, що в Україні вони житимуть спокійно, ніким не зачеплені, можна було б трансформувати їх не в ліберально-демократичні сили, але принаймні в нейтральні, які не заважали б більш просунутим у політичному плані громадянам будувати новий світ. Системи, як це зробити, в нас не налагоджено, бо йдеться не про саму лише пропаганду, а й про соціальну роботу, тобто впевненість людей, що їх не кинуть напризволяще, як із ними не чинили, за їхнім переконанням, у радянський час.

Читайте також: Донбас. Невідворотна санація

Хоча насправді кидали ще страшніше, ніж зараз. Я дуже добре знаю, як тоді жили люди, котрі не могли себе обслуговувати. Це було страшно. Про це сьогодні треба більше говорити. Ми ж вирішили, що радянську минувшину треба забути. Це неправильно. Слід пам’ятати про її жахи. І не тільки про фізичне винищення моря народу, як-от під час Голодомору, а й про отакі прості побутові ситуації. Якщо відмовитися від минулого, забувши про нього, воно нагадає про себе такими трагедіями, як ті, що нині маємо в Україні. Треба підірвати міф про радянську соціальну турботу, розказувати про те, як цілі категорії жили в нелюдських умовах тощо. Це не пропаганда в чистому вигляді, а відверта розмова про минуле.

У. Т.: Про яку саме соціальну роботу для адаптації Homo sovieticus ідеться?

– Це має бути реальна адресна допомога людям, які справді погано живуть. Отримуючи її, вони будуть вдячні державі Україна так само, як і тим, хто перед виборами роздавав їм гречку й за кого щиро голосували. Я побачив, як таке можна зробити, у Великій Британії на початку 1990-х років, і тоді мені видалося, що в комуністичному суспільстві жили вони, а не ми. На Донбасі це особливо буде важливо, адже там люди у скру­­ті. Розвалена інфраструктура – це жах для літніх, немічних, дітей тощо.

У. Т.: Роки Брєжнєва називають часом ситості й стабільності, за якими ностальгують. Справді є за чим сумувати?

– Це був дуже цікавий період. Я його називаю добою приватизації власного життя. Що за Сталіна, що за Хрущова панувала ідеологія, і люди вважали особисте другорядним щодо неї. Таку настанову нав’язували дуже жорстко. За Брєжнєва громадяни зажили власним життям, а вторинною виявилася вже ідеологія. Саме тоді сталися зміни, після яких радянська репресивна машина вже не відродилася. Перебудова – це наслідок цього періоду.

Що ж до ситості, то навпаки: саме за брєжнєвських часів усе поступово зникало. Як у нас є система тотальної корупції, тоді існував тотальний блат, коли люди все отримували поза офіційними джерелами, обмінюючись послугами. У тому часі закорінені багато з наших нинішніх проблем. Із тотального блату виросла тотальна корупція тощо.

Читайте також: Велике розмежування з Росією

Чому за тими роками так ностальгують? Це був визначений, дуже стабільний час. Повторю, що для більшості визначеність і стабільність фактично пріоритети. Проводячи європейське дослідження, ми дізналися, що безпека і влада – дві головні цінності українців на відміну від західноєвропейців. Безпека в розумінні «визначеність» – те, що тебе не репресуватимуть, ти знатимеш, що з тобою і з твоєю родиною буде через рік-два. Ці дві риси визначають саме брєжнєвську добу. А ще це справді час деградації всього суспільного життя. Оскільки більшість тоді жила у власному, приватному світі, її соціальне не турбувало. А потривожило вже тоді, коли почалися грандіозні геополітич­­ні зміни, розвалився СРСР. Відтак узялися порівнювати, тому за брєжнєвськими роками й ностальгують.

У. Т.: Ті, хто сильно сумує за радянськими часами, доволі непогано сприймають ідею «Русского міра». Зокрема, це добре видно на Донбасі, де за умови відкидання місцевим населенням насаджуваних ідей сепаратистський рух, що переріс у неоголошену війну, не здобув би підтримки стількох осіб. Більшість із них – це не 60-річні, а значно молодші. Чому так відбувається?

– Ці регіони втратили значення в державному масштабі як найбільш шановані промислові центри. Рівень безробіття в них зашкалює. До того ж пропаганда виявилася дієвою, особливо російського телебачення або тако­­го українського, яке віддзеркалювало інтереси Партії регіонів. Іще один чинник – зв’язки з РФ. Культурні, мовні, родинні, економічні, а також контрабанда. Все це в комплексі формувало на Донбасі інтереси, спрямовані в бік Москви, а не Заходу. Переконати в необхідності протилежного еліта не спромоглася. Їй стан речей був на руку, бо так легше виявилося керувати тамтешніми людьми й просувати свої інтереси.

У. Т.: Навіть серед молодих знаходиться відсоток тих, хто підтримує радянсько-російський вектор. Що це за феномен? Де причини?

– Цей механізм здавна відомий, бо йдеться про трансляцію цінностей, упереджень, ідеологічних переконань. У світовій політичній соціології давно доведено: є великий прошарок молоді, який некритично відтворює ідеологію батьків. Якщо ті бояться бандерівців, то їхні діти – так само. Є два погляди. Існує теорія раціонального вибору, а також інша, яка говорить про важливість неусвідомлених елементів формування світогляду й відносин. За раціональною здається, що людина молода є прогресивною, бачить різницю, обирає. Та насправді вона підсвідомо відтворює в неї закладене. Це особи, для яких власна критична рефлексія небагато значить. Їм потрібні авторитетні джерела. А батьки, діди, до речі, є саме такими для великої частини населення. Немає різниці, чи йдеться про Донбас, чи про Західну Україну. Щодо останньої, то не всі там такі вже й затяті патріоти. Вони некритично відтворюють передане їхніми батьками та дідами. А коли молодь не сприймає ідеологічних переконань своїх старших, виникають серйозні родинні конфлікти. Так жити важко. Люди-конформісти не хочуть конфлікту за ідеологічною ознакою із близькими. Старше покоління вже не змінюється, і в плані ідеологічних переконань теж. Молодь це може, але не хоче, бо так легше жити.

У. Т.: Як із цим боротися?

– Нікуди ви ватніків і Homo sovieticus не подінете. Самі собою вони не зникнуть. Для подолання такої ситуації ми мало що зробили. Молодь повинна їздити багато і світом, і рідною країною. Тоді вона почувається більш упевненою, починає порівнювати. Але ж на Донбасі 70% населення взагалі ніколи не виїжджали зі свого регіону. Сидячи отак на місці, покоління за поколінням відтворює звич­­ну картину світобудови. Через те треба буде сприяти постійній міграції з тих регіонів, де загроза відновлення радянських стереотипів найбільша. Це може бути освітній обмін між, наприклад, Донецьком і Луганськом та Львовом чи Тернополем, а також виїзд на навчання, стажування, роботу за кордон. Зав­дяки тому можна було б перебудувати механізми соціальної інерції і трансляції цінностей. Інакше змін доведеться чекати довго.

За нормальної соціальної політики, без ненажерності й нахабства політичних та економічних так званих еліт ми не мали б цієї проблеми в нинішньому вигляді. Щоб змінити стан речей, потрібні десятиліття. Цінності, повірте мені, трансформуються дуже повільно. Гадаю, якби не було війни, Україні вистачило б на це і 30 років. Та нині важко сказати, скільки часу знадобиться. Три десятиліття – мінімальний термін для того, щоб сталися якісь ціннісні зрушення.

Читайте також: Володимир Василенко: «Наша незалежність – це не примха долі, а закономірність»

Кілька слів про фактор нинішньої війни. Багато людей, які сумували за Радянським Союзом, але побачили, що країна, в якій вони живуть, має ворога, суттєво змінили свою думку. За останніх півроку значно іншим став рівень усвідомлення патріотичності, інтеграції, національної належності. Може, потрібен був жах війни й наступ зовнішнього агресора, щоб люди зрозуміли: вони живуть не у вигаданому ними світі, а в реальному, де треба захищати те, що є. Таких значно побільшало. Зокрема, в Миколаєві я побачив біля колишнього обкому, як зник пам’ятник Лєніну. Мене здивувало, що в місті не було цьому спротиву! То справж­­нє диво, адже йдеться про великий промисловий, кораблебудівний центр, де багато громадян жили за радянських часів у пошані, а нині мають помітні проблеми.

За останні роки Україна значно поляризувалася і більшість її громадян сприйняла цінності європейського просто­­ру, що важливо. Понад 60% українців нині вважають, що їхній напрямок – Європа. Все, це вже вибір країни. Раніше такого не було, був поділ.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Пострадянська автократія намагається перетворити чорне золото на модерність
    29 травня, The Economist
  • За перипетіями Великодня і травневих свят залишилася майже непоміченою одна не менш знакова подія, яку оминули увагою вітчизняні ЗМІ. 6 травня Арсєній Павлов, відомий більшості під позивним Моторола, лідер батальйону «Спарта», що стратив 15 наших бійців в аеропорту, отримав ключі від квартири в самісінькому центрі Донецька у висотній новобудові.
    29 травня, Станіслав Васін
  • Деякі західні оглядачі останнім часом порушують питання про те, чи є Туреччині місце в НАТО і чи надійний вона партнер для Альянсу. Скептики в країні (особливо наближені до влади) також аналізують вигоди від союзництва, яке триває десятки років, та обстоюють більш незалежний підхід до зовнішніх відносин. Утім, останні події показують: сторони потрібні одна одній у контексті масштабних глобальних викликів, щоб успішно пройти період неспокою.
    29 травня, Пінар Севінчлідір
  • Тиждень поспілкувався з головою Проектного Офісу Реформ Міністерства оборони про перспективи реформування оборонної сфери в співпраці із західними партнерами.
    28 травня, Богдан Буткевич
  • Позаблокова Фінляндія адаптує свою оборонну стратегію відповідно до вимог часу
    28 травня, Анатолій Шара
  • 14 травня у кварталі Сонячний у Луганську в приміщенні супермаркету «Абсолют», що працював ще кілька днів тому, відкрився великий і сяючий новими кольорами «Спар» із величезною вивіскою «7:00 — 22:00». Якщо брати мірки довоєнні, то хіба це подія? Так, відкриття чергового супермаркету у великому місті — майже буденне явище.
    28 травня, Яна Вікторова
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено