Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
4 вересня, 2014   ▪   Богдан Буткевич   ▪   Версія для друку

Оксана Міхеєва: «Потрібно вивести людей із медійної коми»

Оксана Міхеєва – історик-викладач із Донецька з великим досвідом роботи, що фахово досліджує проблеми свого регіону ще і як соціолог. Наразі вона змушена була переїхати до Львова, бо проукраїнськи настроєним людям перебувати на Донбасі фізично небезпечно, навіть якщо вони не займаються активною політичною чи військовою діяльністю. Про гуманітарне майбутнє краю Тиждень і поспілкувався з пані Міхеєвою.
Матеріал друкованого видання
№ 35 (355)
від 28 серпня, 2014
Оксана Міхеєва: «Потрібно вивести людей із медійної коми»

У. Т.: Що потрібно для «лікування Донбасу» в сенсі гуманітарної політики? Як і чим рятувати мізки зазомбованих ідеологією «ватнічєства»?

– Питання про «лікування» трохи передчасне. Спершу треба, щоб ті люди, про яких ми говоримо, опинилися на території, контрольованій Українською державою. Однак якщо йдеться про можливу перспективу, то насамперед я хотіла б запропонувати відійти від означень на кшталт «хворий Донбас», населений «зазомбованими ватніками», яких треба «оздоровлювати». На жаль, українська спільнота за останній час створила ціле розмаїття образливих способів таврування. Починати працювати з людьми, які тривалий час діставали відповідним чином подану інформацію, з їх таврування – це фактично провал роботи. Населення територій, що нині перетворилися на зону бойових дій, вочевидь, не є таким однорідним і одностайним, яким бачиться через фокусування ЗМІ на «найцікавіших» та «найяскравіших» образах «ватнічєства». А от стигматизація викликає негативні відчуття в усіх: як у прибічників ідеї «ДНР», так і в тих, хто її не поділяє.

Оперуючи поняттям «хворого Донбасу», ми залишаємось у полоні «географічного виміру» відмінностей, хоча вони вже давно й відчутно пов’язані навіть не з доступом до інформації, а швидше з певним потенціалом критичного мислення її споживача. Сама собою досяжність, наприклад, інтернету не є запорукою того, що людина обиратиме контроверсійні тексти й шукатиме істину. Із можливого розмаїття читач зазвичай визбирує ідеологічно близькі повідомлення й відкидає далекі. Зрештою, він залишається у своїй шкаралупі, навіть контактуючи з повноцінним інформаційним потоком. У момент поляризації суспільства, коли кожен стає фактично зобов’язаним продемонструвати оточенню власну позицію (будь-яка людина прагне до очікуваних стосунків з іншими), коли в оцінці ситуації почали зникати напівтони, в мене виник образ матриці – «русофільської» чи «українофільської», своєрідної таблиці Мєндєлєєва, в котрій є сувора логіка розстановки елементів залежно від їх основних показників. Будь-яка інформація, що не вписується в цю систему, просто відкидається навіть не як опозиційна, а як у принципі неможлива, неприпустима, абсурдна тощо. Думаю, це один із напрямів дуже важливих досліджень того, як складаються жорсткі системи світосприймання, чому вони виявляються такими монолітними й негнучкими, чому одна інформація в них входить, а друга – блокується.

«Ситуація чисток провокує людей і створює загалом нездорову атмосферу донощицтва, зведення порахунків, кляузництва»

 

А щодо змін, то, як на мене, найнадійнішим способом порятунку співвітчизників, причому не тільки на Донбасі, а й в Україні загалом, є поступове виведення їх із медійної коми. Не кажу зараз про «людей зі зброєю» та пособників терористів – це клієнти відповідних структур. А зі звичайними громадянами треба розмовляти, крок за кроком звертаючись до їхнього раціо, а не до них самих, як до хворих. Причому бажано говорити прямо, без телекомунікаційних засобів спілкування. Аргументовано й переконливо. Не забуваймо, що в нинішніх умовах звичайний житель України, перенасичений емоційно забарвленими повідомленнями, захлинається від їх обсягу, а насправді й далі перебуває в інформаційному вакуумі, бо наразі не може зрозуміти ані того, що відбувається (офіційно війну ніхто не оголошував, а вона є і забирає життя), ані того, що на нас чекає далі. У цьому сенсі, гадаю, добре продумана, реалістична й публічно виголошена програма майбутнього розвитку Донбасу могла б стати надзвичайно дієвим способом його «лікування».

У. Т.: Освітня політика для всіх рівнів (школярі, студенти), якою вона має бути? Як викладати так, щоб прищеплювати патріотизм і обходити найбільш суперечливі теми?

– Гадаю, нам уже не можна їх уникати. Якщо на рівні суспільства не вести діалогу, не допомагати людям знаходити місце їхньої історичної пам’яті в загальній системі бачення минулого, ми залишатимемося приреченими на маніпулювання свідомістю через викривлення фактів соціально значущих минулих подій. Не скажу, що в цьому напрямку в Україні нічого не зроблено, але й справ ще багато. Водночас не можна допускати жорсткого тиску в питаннях освіти, особливо у вищій школі, бо вона тоді припинить бути такою.

Читайте також: Донбас. Невідворотна санація

У. Т.: Де брати викладацькі кадри, враховуючи рівень неблагонадійності серед педагогічного складу на Донбасі? Особливо у вишах, декотрі з яких стали справжніми розплідниками сепаратизму, як-от ваш рідний Донецький національний університет. Чи варто і як проводити люстрацію в цій сфері?

– З огляду на мій досвід вивчення радянського суспільства й особливо його системи репресивних органів, для мене страшними є поняття «неблагонадійність», «розплідник сепаратизму», бо це риторика суспільства, що обрало репресії головним способом формування патріотизму й, боронь Боже, одностайності. Моє студентське життя припало на кінець 1980-х – початок 1990-х, на моїх очах розпадався Радянський Союз і народжувалася незалежна Україна. Очевидно, що тогочасні виклики значною мірою вплинули й на викладання у вишах. І я вважаю своєю очевидною перевагою те, що мої наставники були людьми різних поглядів: від тих, які не виявляли особливої реакції на події, до тих, хто був критично настроєний до новацій або, навпаки, радо їх вітав і сприйняв як ковток свіжого повітря можливість говорити на заборонені теми та досліджувати тодішні «білі плями історії». Важливим набутком для мене стало усвідомлення практичної можливості такого розмаїття трактувань подій, а з часом і розуміння того, що ті думки й висновки викладачів, котрі сприймалися як смішні та застарілі з погляду революційно настроєної молодості, з позицій теперішнього віку та життєвого досвіду дедалі більше здаються вартими уваги.

Як на мене, було б дуже добре поступово повернути суспільство до можливості співіснування різних позицій. Розумію, що в умовах війни це важко зробити, бо загострення поділів на «своїх» та «чужих» є майже неуникненним. І, зрештою, це буде довгий процес, бо страх того, що певна настанова може бути використана й реалізована за допомогою зброї, ще довго заважатиме справжньому задоволенню від розмаїття.

Читайте також: Що змінилося у Словянську

Що ж до люстрацій у системі освіти, то як проукраїнськи настроєній людині мені хотілося б, щоб вона оновилась і очистилась. І бажано миттєво. Однак щойно я починаю уявляти собі механізм люстрації за нинішніх умов, як перетворююсь на супротивника таких дій. Українська вища освіта тривалий час поповнювалася людьми, що фінансово забезпечили собі науковий статус. Кількість таких людей постійно збільшувалася і, як на мене, вже досягла критичної маси. Не маючи хисту й потягу до наукової роботи, більшість знаходить себе на адміністративних посадах, формує ради із захисту дисертацій, які продукують таких самих дисер­тантів. Коло замкнулося. Процес люстрації в його практичному втіленні, я майже впевнена, перетвориться на звичайну бюрократичну процедуру на рівні вишу чи загальноосвітньої школи, де ті, кого варто було б люструвати насамперед, вирішуватимуть долю тих, кого варто залишити. А що є достатньою підставою для люстрації? Де межа між правом громадянина демократичної держави висловити свою думку і загрозливою для цілісності країни та її державності «сепаратистською діяльністю»? Чи може встановлення цього бути предметом розгляду громадських утворень: комісій, «трійок», «сімок» тощо, чи це справа суду?

Як показує мій досвід вивчення процесів, майже аналогічних за загальною ідеєю чисткам радянських установ у 1920-х роках, така ситуація провокує людей і створює загалом нездорову ситуацію донощицтва, зведення порахунків, кляузництва тощо. А результат виходить позитивним радше статистично, ніж реально. Такий стан речей викликає негативні почуття як у тих, кого «вичищують», так і в тих, кого залишають, бо людина розуміє, що з черговим поворотом у політиці може опинитися в такій самій ситуації. Зберігаючи для себе як цінність демократичну державність, мусимо пам’ятати про те, що в її межах громадянин має право висловлювати свої думки, відстоювати їх у дискусіях. Не варто зменшувати інтелектуальний потенціал молоді, особливо на рівні вищої школи. В цей час у особистості вже мусить сформуватися зріле і стійке сприймання політичної сфери, що дає змогу «фільтрувати» висловлювання викладачів поза межами предмета, сприймати їх як позицію певної людини. Такі люстрації фактично позбавляють аудиторію шансу осмислити різні позиції і вибрати власну. Хтось поволі присвоює право думати й обирати за інших: так крок за кроком зникає демократичне суспільство і народжується тоталітарне.

Читайте також: Фортеця зі скляними стінами

У середній школі ще складніше, бо там ідеться про дітей, політична соціалізація яких іще в процесі. На цьому етапі учень переважно некритично всотує інформацію про політику, тож відкриваються неабиякі можливості впливу на свідомість. Але навіть тут перспективи люстрації не бачаться мені оптимістичними. Хіба в нас є шерег висококласних і патріотичних учителів, що були б готові заповнити місця «неблагонадійних»? Спробуйте відшукати, наприклад, дипломованого вчителя географії. Хоча навіщо нам тепер знати географію? В нас тепер є інтернет. Та й не відомо, що буде більшим покаранням для шкільного вчителя: звільнення чи повернення на попереднє місце роботи.

У. Т.: Чи варто завозити викладацькі кадри з інших областей?

– Ні, як на мене, набагато краще зробити викладацьку мобільність реальністю. Надсилання педагогічних кадрів із високою місією «акультурації відсталих регіонів» швидше поглибить відторгнення, натомість справжня мобільність посилить єдність країни через обмін позиціями, діалог, демонстрацію прагнення до взаєморозуміння.

У. Т.: Якою, на ваш погляд, має бути нова інформаційна політика на Донбасі?

– Гадаю, що нам вона потрібна загалом у країні. Якщо ми знову вигадуватимемо окрему інформаційну політику для певних регіонів, у нас не з’явиться відчуття цілісної держави. Знаєте, я знущаюся із себе, читаючи «коменти» до публікацій про основні події в Україні (зрозуміло, вони не репрезентативні щоб говорити про суспільну думку, але можемо оцінювати наявні настрої серед людей). Так от перегляд висловлювань із приводу подій у Криму, а згодом на Донбасі підштовхнув мене до роздумів із приводу того, що в населення країни не розвинене «почуття держави». Люди, хай і на словах, виявляються здатними легко віддати території: «Хай забирають, усе одно Крим дорогий, я туди й так не їздив» або «Кому потрібен той Донбас, тільки заважає нам розвиватися». Але ось тут уже варто замислитись: а який наступний регіон почне заважати? І що тоді для нас Україна? А із приводу цілісної інформаційної політики в державі маю оптимістичне бачення. Як показав мій досвід узгодження позицій на рівні різних регіонів України, для вирішення проблеми часто буває достатньо правильно добрати синоніми.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено