Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
15 серпня, 2014   ▪   Денис Казанський   ▪   Версія для друку

Що змінилося у Словянську

Слов'янськ повертається до мирного життя. Сьогодні тут вже майже відновився колишній ритм.
Що змінилося у Словянську

В центрі міста, гуляючи вулицями, важко уявити, що пару місяців тому тут була війна. Відкрилися кафе і магазини, на вулицях торгують морозивом з кіосків, люди неквапливо крокують жаркими, тінистими вулицями. Війна майже не торкнулася центру Слов'янська, відгриміла в основному на околицях. На центральній площі немає ушкоджень, в будівлі міської ради йде рутинна робота.

Міське МВС, з якого починався захоплення міста террористами у квітні, зараз працює в звичайному режимі. Над входом український прапор. Вулиця розчищена від барикад.

По місту тепер можна їздити з українським прапорцем на авто. Раніше за це кидали у підвал.

Читайте також: Слов’янськ. Майже мирне життя

Деякі будівлі постраждали від мін, але масштаби руйнувань в центрі міста невеликі. Найчастіше від вибухів просто вилітало скло у вікнах. Порівняно з тим, що відбувається в Луганську та Шахтарську, Слов'янськ може вважатися везучим місцем.

До того ж, відверто кажучи, місто і до війни виглядало кепсько. Місцями складно відрізнити довоєнну розруху від артилерійських руйнувань.

Місто все ще живе в СРСР не тільки ментально, але й фізично.

Барикади і блокпости на дорогах давно розібрані, рух відкрито по всіх вулицях. Але дух війни ще не повністю вивітрився з міста. Війна вгадується в деталях, які в Слов'янську давно вже стали частиною звичного життя.

Російські триколори, які ще недавно були всюди, тепер повністю зникли з вулиць. Тепер тут Україна,  і, здається, ніхто не проти.

Жителі міста періодично збираються на Віче з українськими прапорами. Українській громаді більше не треба переховуватися від злочинців.

Слов'янському вокзалу, який був помпезно реконструйований пару років тому, пощастило більше, ніж донецькому аеропорту. Він абсолютно цілий і виглядає дуже круто, як для провінційного містечка. Це «подарунок» місту від сина Миколи Азарова – Олексія, який таким чином піарився перед виборами у парламент в 2012 році.

Однак, на окраїнах міста - зовсім інша картина. Найбільше дісталося селищу Семенівка. Тут, схоже, зруйнований кожен другий будинок. На вулицях селища здається, ніби раптово опинився десь у Боснії або під Вуковаром в 1993 році.

Тут проходила лінія оборони сепаратистів. Окопи і бліндажі у Семенівки до сих пір стоять так, ніби їх залишили тільки вчора. Саме тут воював той самий Моторола, весілля якого стало хітом українського інтернету.

Снаряди рвалися навколо позицій бойовиків. Вибухами було повністю знищено місцеве СТО

Залізні листи обшивки, якими було обшито будівлю, розірвані на клаптики, як фольга

Житлові будинки навколо укріплень також зруйновані.

Вулиця Орденоносців, 13. Символічно…

Всюди валяються хвости від мін та снаряди, що не розірвалися. Місцеві жителі скаржаться, що цим мотлохом завалені їх двори.

Осколками зрешечене все навколо. Можна уявити собі, що коїлося в Семенівці, дивлячись на поверхні парканів та гаражних воріт.

Пробиті вщент дорожні знаки

Придорожній магазин, де торгували керамічними фігурками, перетворився на кладовище розбитих садових гномів. У Cлов’янську розвинуте керамічне виробництво, тому виготовлення та продаж такого товару тут є популярним бізнесом.

Деякі громадяни, не чекаючи допомоги від держави, вже взялися за відновлення своїх будинків. Губернатор Тарута пообіцяв, що держава виділить кошти для будівництва нового селища в Слов'янську замість зруйнованої Семенівки, але не всі хочуть чекати, поки це станеться, і станеться колись взагалі.

Найбільший страх місцевих жителів - що війна може повернуться.

«Коли вони відступали, то обіцяли скоро прийти знову» - говорять у селищі - «Тільки б не це знов. Не хочемо, щоб цей кошмар колись повторився. Нам потрібен мир».

Можливо, тут не дуже люблять Україну, але можна сказати точно – повернення ДНР не чекають, та хочуть нарешті жити спокійно. Слов’янськ не буде Газою, як це пророкували раніше. Йому не потрібен титул “міста-героя»,  який нав’язували йому російські ЗМІ. Слов’янськ хоче бути тихим провінційним містечком, куди на літо відправляють відпочивати дітей до бабусі та де торгують садовими гномами на узбіччі.




Матеріали за темою:

Теги
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Директор Центру підтримки аеророзвідки, автор ідеї та продюсер документального фільму «Невидимий батальйон» Марія Берлінська розповіла Тижню про своє перше бойове завдання, державний підхід до аеророзвідки, місце жінок у сфері безпеки та важливість міжнародної уваги до подій в Україні.
    20 листопада, Валерія Бурлакова
  • Як автоматизується полювання на відмивачів грошей
    19 листопада, The Economist
  • Експертиза, яка дає змогу вийти за межі лише виробництва культурного проекту й піднятися до рівня стратегування і, що головне, втілення тих стратегій у життя, — це дуже рідкісна річ в українському культурному середовищі. У наших реаліях навіть міністр культури має бути бодай трохи митцем, але чомусь не обов’язково професійним менеджером і політиком, здатним аналізувати статистичні дані, розуміти політичні наслідки слів та дій, а також передбачати ефективність інвестицій.
    18 листопада, Тетяна Філевська
  • На балконі нашого офісу Вася смачно затягується цигаркою, яку підкурює від іншої цигарки, і продовжує свій монолог у мій бік, але вже й не дивиться на мене: — Так, а ще мені треба, щоб ти начитав для радіо українські класні прислів’я, ще картинка, ще... — я вже й не слухаю. Усі його слова далі звучать як «бла-бла-бла», а в моїй голові народжується діалог для опонування.
    18 листопада, Тарас Білка
  • Івона Костина, заступниця керівника громадської організації «Побратими», яка займається психосоціальною адаптацією ветеранів, була координатором команди Іnvictus Games в Україні. У вересні в рамках цих ігор в Канаді вона відвідала дві тематичні конференції й поділилася отриманим досвідом.
    17 листопада, Ганна Чабарай
  • Кажуть, якщо довго й наполегливо про щось мріяти, мрія обов’язково здійсниться. Можливо, українські політики в це не вірять, але після Революції гідності вони справляли враження безнадійних, але наполегливих мрійників, бо використовували чи не кожну можливість, щоб публічно заявити про необхідність «плану Маршалла» для України.
    17 листопада, Любомир Шавалюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.