Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
18 серпня, 2014   ▪   Валерія Бурлакова   ▪   Львів   ▪   Версія для друку

Тил Батьківщини

Чим живе Львів під час війни на Сході
Матеріал друкованого видання
№ 33 (353)
від 14 серпня, 2014
Тил Батьківщини

У Львові спека. Сплять, плавлячись на серпневому сонці, русалки та кентаври, виблискує бруківка на площі Ринок. Мружать очі, ховаючись у тіні, впевнені в собі львівські коти й російськомовні туристи. Чи то нові мешканці Міста Лева, декотрі з яких іще можуть дозволити собі «віддихати» вранці понеділка. Хто тепер розбере?.. «Какой у вас самый вкусный салат без майонеза и обязательно с мясом, но не жареным, ни в коем случае не жареным? – голосно запитує огрядний чоловік в одній із найвідоміших їдалень центру. – Ну вот, мне его. И укрáинский борщ, и водочки двести».

Добрий вечір
«Ти не спитала, звідки він?..» – цікавиться, підійшовши за кілька хвилин, львів’янин Дмитро. Його молодший брат на війні: пішов добровольцем у лави батальйону «Айдар».
Дмитро осмикує патріотичну фут­­болку. «Одну таку порвав якийсь м...к. Я гуляв із собакою в центрі й бачу: якийсь п’яний чіпляється до перехожих. «Сла­­ва Україні!» – кричить і хоче, щоб йому відповідали. Підійшов. «Сла­­­­­ва Україні!» – зрадів той. «Добрий вечір», – відказую і пояснюю йому, що не варто саме так виявляти свій патріотизм, спочатку протверезіти непогано було б. Він образився, на мене кинувся – битися...»

історії про «відпочинок» дорослих сильних чолов’яг зі Сходу на Заході часто-густо є лейтмотивом у антивоєнній риториці львів’ян

Брата Дмитро від поїздки на війну дуже відмовляв. Сам, щоправда, хотів би за місцем мешкання записатися до батальйону територіальної оборони. Але й тут є своя специфіка. «Був кіпіш, іще по телеку показували: такий батальйон відправляли в зону АТО, жінки трасу перекривали... Люди записуються в територіальну оборону, щоб у випадку чого боронити власні міста, а їх відсилають на Схід!..
А зараз чебуреки тобі покажу», – різко змінює тему Дмитро. Проходимо ще метрів десять. З іронічно-урочистим виглядом чоловік тицяє пальцем у кафе «Кримські чебуреки», яке нещодавно, за словами львів’янина, відкрили просто у серці міста біженці з півострова. Вивіску фастфуду прикрашає щасливо усміхнений кулінарний виріб.

Фашисти-бандерівці
Сергій і Олександра, молоде львівське подружжя, наперебій розповідають про нових російськомовних мешканців віддалених спальних районів. Про те, як допомагали жінці в супермаркеті (на вагах, де, щоб зважити овочі, необхідно надрукувати їх назву) «подолати» продукти, які вона вперто підписувала російською. «Ах, так тут по-украінскі треба! – сміється Сергій. – Звісно, «по-украінскі»... Це ж Львів, крихітко».

Читайте також: Зрозуміти Донбас

Близька подруга родини займається корекцією брів у Тернополі. «Прийшов до неї днями мужик, біженець із Донецька, – розповідає Сергій. – На новому місці він, як бачимо, почувається чудово – переймається формою брів...»

«У Моршин теж приїхав утікач із Донецька. Їх помістили в нас у санаторіях. Жінку влаштували десь працювати. Здається, квіти обрізає. Малого, п’яти років, узяли до садочка. Вихователька в шоці. Бо він там ходить, на наших дітей пальцем тицяє: фашисти! Бандерівці!»

У Львові подейкують, що мер Моршина нині розпорядився боє­здатних чоловіків із Донбасу в місті не лишати. Приймати лише жінок та дітей. Цим рішенням, можливо, міфічним, тут захоплюються. Адже саме історії про «відпочинок» дорослих сильних чолов’яг зі Сходу на Заході часто-густо є лейтмотивом у антивоєнній риториці львів’ян. Мешканців міста, яке вже понад півроку – від лютого – регулярно бачить материнські сльози та молодих хлопців у домовинах. «Там пацани вмирають, а він тут сидить – брови висмикує!..» – знову згадує Сергій нового мешканця Тернопільщини.
Але має львів’янин також інші історії. Про людей із Донецька, якими пишається і щиро захоплюється. Один із таких – хлопець із першої хвилі біженців, якому Сергій допомагав облаштуватись на Галичині. Донеччанин, що брав активну участь у проукраїнських акціях, втік до Львова просто з лікарні. Приїхав зі зламаною щелепою та іншими травмами просто в чому був – у самому спорткостюмі. Навіть не зібрався: під будинком на нього чатували знайомі сепаратисти. Казав, що більше не зможе жити в Донецьку. Бо не хоче.

До Львова перевіз родину – дружину й донечку, а згодом і батьків. Але потім, коли в зоні АТО почалися справді активні бойові дії, не витримав. Рідних лишив у Львові, а сам поїхав воювати за рідну землю.

На львівському вокзалі – великі черги біля кас… Полудень вихідного дня. Раптом із-за рогу, з якогось перону, починають виходити хлопці в камуфляжі. Їх багато. В одного – забинтовані по лікоть руки. В іншого – обпечене вогнем обличчя.

Читайте також: Атака панікою

Люди забувають про свої справи, відвертаються від віконечок, поспіхом ховають у кишені щойно придбані квитки, кидають на підлогу пакети й щосили аплодують захисникам. Молода дівчина в зеленій сукні радісно усміхається. В очах пані років 50 – сльози.

Хтось із бійців радіє раптовим зустрічальникам. Утім, більшість  ховає очі. «А я свого не відпущу. Не відпущу», – всім і нікому обіцяє жінка, що не змогла стримати сліз. Але й далі б’є в долоні, хоча хлопці вже пройшли. Відпустить... На вулиці вояки сідають у мікроавтобуси прикордонної служби.

Утратити свободу

Львівський ресторатор і громадський діяч Вадо Арзуманян свого часу – після подій у Нагірному Карабаху – теж був біженцем. Утім, на відміну від власників «Кримських чебуреків», відкриває в місті заклади, які стають його гордістю, а не сумним жартом.

«Чи можна засуджувати людей, які в одну мить утратили все? Абсолютно все? – розмірковує чоловік. – Як і мешканці інших регіонів, вони мили вікна вдома, купували посуд, улаштовували свій побут... І в одну мить у них нічого не стало. Це дуже важкий стан. І аж ніяк не завжди людина, яка не пройшла цього, зрозуміє ситуацію. Постраждали здебільшого не власники великих маєтків, не багатії, які мають змогу поїхати, куди завгодно. Такі люди взагалі не реєструються як біженці. Їх просто не видно – хіба що іноді в ресторанах. Удару зазнали інші – хто жив на зарплату. Хто зусиллями не одного покоління створював те, в чому жив. І перш ніж звинувачувати їх у чомусь, спитаймо особисто себе: чому так сталося? Адже й певна частина Західної України, й певна – Центральної (про Східну мовчу) віддали свої голоси Януковичу. А хтось не голосував зовсім...»

Після Баку він опинивсь у Єревані. Там, у Вірменії, приймав біженців: «Тоді була створена спеціальна структура при уряді, до якої входили такі самі переселенці, що почали займатися справами інших переселенців. Їм було простіше порозумітися. Дуже часто погано вдягнена, неприваблива зовні людина може виявитися якимось лідером думок у своєму регіоні. Або ж відомим у себе в місті чи селі лікарем. І тут вона опиняється в такому стані... Це дуже важко пояснити комусь, хто такого не переживав. Звісно, серед біженців є негідники, котрі, як ми бачимо, ходять містом з оголеним торсом, із пивом у руках. Але де їх немає? Це наша Україна. Вона різна. Той-таки Львів, він різний».

Читайте також: Санкції: де український фронт?

Потім, каже, вирішив переїхати до Львова, де в нього було багато родичів. «Після Баку я втратив... відчуття Батьківщини. І в Єревані не віднайшов, – серйозно каже Вадо. – Повернув мені його Львів. Відчуття Батьківщини, яку хочеться захищати. Це те, чим ти пишаєшся, заради чого здатен прийняти будь-яке рішення. Адже Батьківщина починається з міста, будинку, де живеш. Я знайшов це саме у Львові. І щасливий, що нарешті збагнув не з підручників, що таке Батьківщина. Не думаю, що в якомусь іншому місті почувався б так».

Чи відчують те саме люди, що втекли з Донбасу? Чи стане бодай Львів місцем, яке «хочеться захищати», яке вони любитимуть понад усе? «Треба бути чесним до кінця. Вони жили на території, де їхня думка нікого не цікавила, де інші все вирішували за них. Якось я зустрічався з луганськими чиновниками – виступав перед ними, розповідав про успіхи та досягнення Львова. Про те, з чого ми починали і як виконуємо стратегію розвитку міста. Про Львів як про результат величезної спільної роботи. Після виступу мені почали ставити запитання, і тільки тоді я помітив: цим людям просто не дають змоги думати. Депутати ухвалюють рішення за вказівкою мера. Є якісь «смотрящіє», котрі теж можуть їх приймати. І є олігархи, які мають право на все в цьому регіоні... Ті люди все життя прожили там, де їхня думка нікого не цікавила. А тут вони потрапили в абсолютно іншу реальність. Може, це викликає навіть внутрішній протест – чому тут так живуть? – розмірковує чоловік. – Треба врахувати й те, що 80% населення Східної України практично не виїжджало за межі своїх міст. Мені здається, що це була цілеспрямована політика, і я не виключаю навіть, що її писано було за межами нашої країни».

Читайте також: Слов’янськ. Майже мирне життя

Щоб залякувати «бандерівцями» Схід? «Саме так. Щоб створювати стереотипи. Туристи зі Сходу дуже багато відкривали для себе, приїжджаючи до Львова: я багато спілкуюся з людьми. Вони бачили абсолютно інше місто, зовсім інакших, гостинних людей. Це було не вигідно політикам, які поділили Україну на Захід і Схід, на «правильних» і «неправильних». А відрізняємось ми – Львівська область – хіба тим, що мали більше можливостей жити, боячись тільки законів. Ми не тремтіли перед окремими особистостями, «авторитетами».

Більшість із тих, хто приїхав до Львова сьогодні, з «авторитетами» досі не попрощалися, переконаний Вадо Арзуманян. «Вони переконані, навіть якщо повернуться, якщо там усе відновиться, то контролюватимуть ситуацію все одно ахметови й інші особи, які завжди все вирішували за них. Тож, певно, їм слід пройти це лікування. Зрозуміти, що рішення повинні приймати прості люди – не олігархи, не мери міст, не кримінал. Мабуть, зрозумівши це, вони відстоюватимуть зі зброєю в руках такий стан речей і його цінуватимуть. Думаю, Західна Україна воює не тому, що така зла на Росію. Просто вона знає, щó може втратити. На Сході часто вважають, що їм губити нічого – загубить більше той, хто має великі гроші. Тут, на Заході, можна втратити свободу. Це найбільша цінність».

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено