Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
12 серпня, 2014   ▪   Катерина Новікова   ▪   Версія для друку

Де українська православна церква?

Сама назва однієї з найвпливовіших українських церков – Українська православна церква Московського патріархату – відображає суперечність сьогоднішнього церковного жит­тя в нашій країні.
Матеріал друкованого видання
№ 32 (352)
від 7 серпня, 2014
Де українська православна церква?

Якщо князь Володимир хрестив Русь, а не Москву, то наскільки УПЦ МП, як підпорядкована Москві, є українською? Адже московська держава і московська церква тісно пов’язані з російською моделлю теократизму, а сьогодні ще й з модифікованою агресивною концепцією «Русского міра».

Хоча Київська Русь успадкувала християнство візантійського обряду ще до розколу церкви, однак антагонізм Візантії та Рима вже існував і на руські землі з християнством прийшла й полемічна література. Для Русі-України візантійська епоха закінчилася поділом земель між сильними сусідами й утвердженням країни у сфері культури і релігії як своєрідного форпосту на сході Європи та моста між двома цивілізаціями. Натомість для східних і північних земель дезінтеграція Русі від ХІІ століття започаткувала не лише постання своєї державності, а й нові поділи руського християнства.
Північна сусідка, Москва, сформувалася як нова сила після 1453 року, коли під атакою турків упав Константинополь. У 1461 році в місті було встановлено резиденцію митрополита як знак нового теологічного бачення Москви в статусі «Третього Рима». Проголосивши себе царем (титул походить від слова «цезар»), Іван IV Ґрозний посилив централізацію держави і продов­жив давню традицію цезарепапізму, тобто схеми, за якої церква повністю підпорядкована державі і служить їй. На той час церкви Єрусалима і Константинополя перебували в скрутній фінансовій ситуації через мусульманське панування. Саме тому патріарх Константинополя Єремія був змушений переїхати до Москви, яка 1584 року отримала статус патріархату.

Читайте також: Олександр Саган: «У суспільстві та й у самій УПЦ МП є запит на лідера, який розпочне унезалежнення від Москви»

Наш західний сусід – католицька Польща – проводила активну місіонерську діяльність з метою полонізації українських земель. Берестейська унія й поява греко-католиків зрештою стали спробою наближення до західноєвропейської цивілізації, збереження тотожності української церкви та мови і національної ідентифікації українців. Проте парадоксально, що греко-като­лиць­ке духовенство – зараз справжні патріоти України – тоді було вкрай полонізоване і тим самим віддалене від народу. У XVIII столітті греко-като­ли­цькі інтелігенти писали латиною або польською і ледве 10% з них уміли читати церковні книги кирилицею. Таким чином, саме православ’я в ті часи відповідало інтересам українського народу.

Українське православ’я і його святе місто

Київська митрополія православної церкви була поділена на московську (в межах Московії) та київську (в Польсько-Литовській державі). В історії української культури та національної ідеї православна церква відіграла велику роль. Від XVI столітті у Речі Посполитій активно розвивалася система осередків освіти. Надзвичай­но важливими інтелектуальними центрами були Острозька колегія князя Василя-Костянтина Острозького, а також православне братство у Львові та єзуїтська колегія (згодом університет) у Вільні. Після 1648 року на перший план виступив Київ, що особливо піднісся за служіння митрополита Петра Могили. Саме цей діяч розпочав процес реформування православ’я в межах церковної єпархії. Завдяки йому православна церква повернула собі втрачені після унії права. Митрополит також здійснив стандартизацію літургії на підставі слов’янських і грецьких текстів із додатковими перекладами з латинського обряду.

Тоді ж славетний монастир Київсько-Печерська лавра став центром науки, літератури і мистецтва. Сьогодні Лавра «прославлена» скандалами, пов’язаними з настоятелем Павлом (Лебедем), і звинуваченнями у переховуванні тітушок під час Майдану. А тоді Петро Могила дбав про культ місцевих святих, канонізував лаврських угодників, а їхні історії пізніше було зібрано у творі Сильвестра Косова «Патерик», виданому 1635 року. 1632-го митрополит також відкрив славетну Могилянську колегію, що потім одержала статус академії. Вона була створена на взірець єзуїтських навчальних закладів. Саме ця установа стала першою освітньою інституцією на східнослов’янських землях.

Читайте також: Релігійна палітра України

Важливою подією XVIІ століття стали переклади і видання біблійних текстів староукраїнською мовою. Ця заслуга також належить саме тогочасним православним. Усе це відкривало нові перспективи для української культури, а тим самим і для формування національної ідеї. Сприйняття західноєвропейської релігійно-філософ­ської думки не розмивало, а зміцнювало давню грецько-візантійську традицію українського православ’я.

Підпорядкування Київсь­кої митрополії у 1685 році Московському патріархатові призвело до занепаду релігійно-культурного життя українського православ’я. Освітні центри один за одним зникали, а письменники, теологи і науковці виїжджали до Москви. Твори літератури, особ­ливо теологічні, піддавали суворій цензурі, конфіскували і палили. Такого не було за польського правління, коли вільно друкували навіть відверто антикатолицькі полемічні твори.

Саме Русь упродовж віків була спадкоємицею скарбу грецько-візантійського християнства. Київ же формувався як святе місце на кшталт Єрусалима, Рима чи Константинополя. Треба пам’ятати про це у зв’язку з концепцією «Русского міра» РПЦ, яку ще раніше опрацьовували русофільські кола. Згідно з ними, Київ – святе місто у фундаменті російської ідеї. Саме тому свято хрещення Київської Русі привертає стільки уваги РПЦ. Торік Київ відвідав не лише Московський патріарх Кірілл, але й Владімір Путін, узявши участь також у конференції «Українського вибору» Мед­вед­чука «Православно-сло­в’янські цінності». Цього року 28 липня те святкування мало поминальний характер через смерть митрополита УПЦ МП Володимира, тоді ж УПЦ КП закликала всіх українців до створення єдиної помісної церкви.

Пострадянський розкол

Сьогодні в Україні правосла­вна Церква поділена на УПЦ МП, УПЦ Київського патріархату і Українську автокефа­льну православну церкву, розколоту, своєю чергою, після смерті її патріарха у 2000 році. Чому це сталося і чому в країні й досі нема єдиної української церкви? Чо­му всі спроби перемов щодо об’єднання досі не досягли успіху?

Зараз духовенство УПЦ МП поділене на проросійських ієрархів, що плетуть інтриги, і проукраїнських священнослужителів, прибічників покійного митрополита Володимира, які обрали «шлях терпеливості». Так зване політичне православ’я, тобто використання церкви як засобу проведення політики, було засуджене на Соборі єпископів УПЦ у грудні 2007 року. Однак у 2012-му була здійснена невдала спроба усунути митрополита, оскільки предстоятель УПЦ намагався утримувати лінію церкви, орієнтуючи її не на державу, а на суспільство.

Читайте також: Євроінтеграція і УПЦ МП

Проте події Майдану, анексія Криму і війна на Сході країни виявили складнощі відносин церкви, держави і суспільства. Безперечно, влада намагалася загравати з конкретними конфесіями – Ющенко підтримував УПЦ КП, а Янукович – МП. Хоч УПЦ МП закликала до миру під час Майдану й засуджувала війну, не слід забувати про неоднозначну роль цієї церкви й окремих її ієрархів, тут ідеться про відкриту підтримку нею режиму в минулі роки і сепаратистів на Сході зараз. У Криму московська церква почала відбирати храми в УПЦ КП, при цьому кримські татари простягнули руку допомоги братам у переслідуванні, дозволивши правити богослужіння у мечетях. Патріарх і Священний Синод РПЦ після анексії півострова заявили, що кордони державні і церковні не завжди збігаються, тому буде збережена офіційна назва – єпархія Української православної церкви, що перебуває під юрисдикцією Києва.

Зовсім нещодавно, у липні, за благословенням місцеблюстителя Онуфрія був нагороджений хрестом настоятель ужгородського кафедрального собору – відомий закарпатський сепаратист-русин, що притягався до кримінальної відповідальності. Свого часу УГКЦ, що становить також продовження грецько-візантійської руської традиції, за активну участь у Євромайдані отримала попередження про можливість припинення реєстрації. Така небезпека також могла очікувати УПЦ КП.

Насправді таких прикладів антиукраїнської діяльності можна наводити багато. Складність оцінки полягає в тому, що УПЦ МП, намагаючись зберегти нейтральність у відносинах церкви і держави, не займає чіткої позиції. Немає офіційної заяви засудження влади Януковича за смерть людей на Майдані і конкретних ієрархів за підтримку терористів, переховування їх у монастирях чи подавання набоїв до блокпостів сепаратистів тощо. Тому зараз УПЦ МП настільки неоднозначно сприймається в суспільстві, що часто лунають заклики позбавити її реєстрації за підозрою у сприянні тероризму. Тим часом у Департаменті в справах релігій і національностей Міністерства культури України було прийнято рішення про неможливість приїзду патріарха Московського Кірілла на територію нашої країни у тому числі й тимчасово окуповану, аби уникнути провокацій і міжконфесійного протистояння. Адже політична ангажованість Москви в церковні справи особливо небезпечна в часі неоголошеної війни з Росією.

Нам усім потрібна Українська церква

Чому зараз усе-таки важливо зберегти УПЦ МП та підтримати проукраїнську і європейську течію в ній? Ключем до відповіді є канонічність церкви. УПЦ МП є спадкоємицею Київської митрополії, яку після смерті митрополита Володимира очолює Синод і місцеблюститель митрополит Онуфрій. Московський патріархат не має прав бути спадкоємцем Київської митрополії, згідно з рішеннями Константинополя. Натомість УПЦ КП, що у 1992 році від’єдналася від МП, Вселенський патріархат уважає розкольницькою. Підпорядкованість Києва Москві з XVII століття визнається всіма церквами де-факто, але не де-юре. Право визнати статус церкви як автономної чи автокефальної має лише Константинопольський патріархат або Нарада предстоятелів православних церков (Синаксис).
Переговори з патріархом Константинополя щодо примирення УПЦ КП і УАПЦ  тривали з 2005 року, але не мали успіху через брак єдності в позиції українських ієрархів. Полем битви за Київ як основу російської церкви і ґрунт для збереження української Церкви стає власне УПЦ МП.

Україна потрібна Росії також тому, що тут більшість християн. Якщо православні церкви в Україні об’єднаються, це буде найбільша громада східного християнства світу. Натомість РПЦ, у разі виходу УПЦ із її юрисдикції, втратить провідні позиції.

Читайте також: Одвічні цінності

Вибори предстоятеля УПЦ МП відбудуться 13 серпня на Соборі всіх єпископів УПЦ, що регулює статут про управління УПЦ. Імена єпископів буде внесено до бюлетенів таємного голосування. Митрополит буде обраний у другому турі з трьох висунутих у першому кандидатів.

Ситуація з УПЦ МП сьогодні надзвичайно складна не лише через вибір кандидата на нового очільника церкви. Насправді це питання не лише українського православ’я. Шлях розколу означає глухий кут розвитку всієї візантійської традиції, а нерозуміння ситуації з боку Вселенської церкви віддає українських православних Москві. Але надія є, адже історія УПЦ доводить, що їй удавалося вистояти навіть у найважчий час після підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату. Варто пам’ятати про тих ієрархів і вірян УПЦ МП, які протистоять поширенню «Русского міра» і сприяють розвитку української культури, серед них є багато науковців і митців, представників вітчизняної інтелігенції. З’являються гарні сучасні церкви, розписи яких продовжують традиції київської іконописної школи, відкриваються освітні осередки і видавництва.

Хто прийде на зміну блаженнішого Володимира? Чи переможе кандидат партії проросійських церковних олігархів або виважений мудрець, що й надалі охоронятиме українське православ’я, балансуючи у відносинах із Москвою? Чи, може, врешті прийде реформатор на кшталт Петра Могили? Серед імовірних кандидатів звучать імена владик Антонія та Онуфрія, прибічників Володимира та Вінницького митрополита Симеона.

Тим часом у Facebook з’явився профіль «Будущее Украинской Церкви» з цікавою аватаркою – фотографією митрополитів Володимира й Філарета. Можливо, зараз для об’єднання церков потрібне зречення Філарета. У свою чергу патріархія УАПЦ визнає головним пріоритетом здобуття помісного статусу церкви за участі Вселенського патріарха Варфоломія як гаранта канонічності процесу.
Україні потрібна єдина православна церква і справжнє відродження Київської митрополії. Адже розділена вона не має впливу на суспільство. Жодна Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій не зможе замінити єдиного голосу вірників. Тож варто відкинути політичні міркування, власні інтереси та образи й нарешті об’єднатися. Потрібно докладати зусиль до об'єднання і звертатись до Наради православних предстоятелів церков із проханням визначити канонічний статус Української православної церкви. В іншому разі УПЦ загрожує суспільна маргіналізація. Відродження церкви йде пліч-о-пліч із розбудовою громадянського суспільства і звільнення від тавра homo­sovie­ticus. Адже в основі європейських цінностей прав людини і демократії лежать саме християнські засади.

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • 18 вересня в Росії відбудуться вибори депутатів Державної думи. Однак передвиборчого ажіотажу в країні не спостерігається. Скандали, інтриги, війна компроматів — усе це не про російські вибори.
    25 серпня, Денис Казанський
  • Кадрові перестановки у Кремлі щось означають. Але що, не знає ніхто
    25 серпня, The Economist
  • Етос служіння як головна ознака профпридатності «верхів»
    25 серпня, Ігор Лосєв
  • Тиждень поспілкувався зі спікером Верховної Ради України Андрієм Парубієм про зміну поколінь у політиці, роботу над помилками минулого й актуальний порядок денний для політичних еліт і всього суспільства
    25 серпня, Станіслав Козлюк
  • Жоден суддя, обвинувачений у переслідуванні активістів Майдану, за два роки так і не був засуджений за винесення неправомірних рішень. Максимальне покарання, яке вони дістали, — звільнення
    25 серпня, Станіслав Козлюк
  • 25 років — час одного покоління. Я пам’ятаю себе частиною покоління, яке зустрічало Незалежність у 1991-му й свідомо робило свій вибір на користь вільної України. 25 років тому нам було важливо, щоб Україна просто була. Сьогодні я відчуваю себе частиною покоління, якому мало, щоб Україна просто була. Нам важливо реалізувати унікальний шанс створити нову країну — Україну Гідності.
    24 серпня, Павло Клімкін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
найти на джоб, новости авто, Синоптик: Ветрено будет в первой половине недели на всей территории.
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено