Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
8 серпня, 2014   ▪   Богдан Буткевич   ▪   Версія для друку

Життя на стрічці. Тривожна ділянка українсько-російського кордону

Донецька ділянка кордону з Росією – місце запеклих боїв і постійного неспокою
Матеріал друкованого видання
№ 32 (352)
від 7 серпня, 2014
Життя на стрічці. Тривожна ділянка українсько-російського кордону

Коли говорять про вояків на Сході, то в голові одразу з’являються героїчні десантники, браві нацгвардійці або замурзані артилеристи та танкісти. Про прикордонників згадують менше й нерідко в досить зневажливому тоні. Мовляв,  це ті, що кордон здали. Такий підхід нічого спільного з істиною не має – саме ці підрозділи чи не найпершими почали вступати в прямі бойові зіткнення з ворогом, а кордон, за незначними винятками, хлопці в зелених беретах тримали до останнього проти втричі переважаючого супротивника, маючи на руках тільки легке озброєння. Тиждень проїхався вздовж лінії прикордонних застав Донеччини, що вже три місяці воюють на «стрічці», як називають українсь­ко-російську межу самі військовослужбовці.

«СТРІЧКА» В ПУСТЕЛІ

Багато хто з тих, хто стежить за війною по телевізору чи інтернету, думає, що південно-східна частина Донецької області, яку на картах РНБО завжди заспокійливо замальовують у кольори національного прапора, – спокійне місце. Це зовсім не так. Новоазовський і Тельманівський райони кожної ночі спалахують великими чи маленькими боями на кордоні або на узбережжі Азовського моря. Не кажучи вже про Старобешівський та Амвросіївський райони, які є аренами кровопролитних боїв між армією та терористами.

Кожного дня через кордон намагаються прорватись нові терористи та диверсанти

На дорозі від Маріуполя до Новоазовська минаєш посилений військовий блокпост, де перевіряють кожну машину майже до гвинтиків, а потім, на в’їзді до Новоазовська, стоїть даішний, який уже не викликає жодної довіри – міліціонери, яких тепер нагнали в район Маріуполя зі всієї Донецької області, спокійно вимахують своїми жезлами, ніби навколо й війни нема. А трохи згодом починається кордон. Місця тут настільки типово по-українськи красиві, що порівняти це можна з якоюсь Черкащиною чи Полтавщиною, та й заселені вони переважно українцями. Ось тільки за цією оманливою красою та пасторальним спокоєм ховається щоденна війна. Кожного дня через кордон прориваються нові терористи та диверсанти. «Відстрілюємо їх як можемо, – розповідає Олексій, рядовий з мобільного прикордонного загону, що діє в районі селища Сєдово Новоазовського району. – Буквально з ніг збиваємося. Тим більше важко, коли вони на човнах з моря підпливають, обстрілюють і швиденько тікають. Узагалі, тут місцевість надто важка – дуже багато балок, різних ярів тощо. Тобто тепловізори часто не допомагають – вони ж працюють гарно на рівній поверхні, а якщо людина повзе по яру, то її прибори не побачать».

Дорога понад кордоном майже геть порожня, тож ніхто не заважає їхати швидко – власне, це й потреба заради безпеки. «Ви їдьте не менше як 80 км, – каже нам телефоном старший лейтенант Сергій С. з Кіровоградщини, у гості до якого, на прикордонний пункт «Успенка» Амвросіївського району, ми їдемо з волонтерами. – У нас тут постійно з «зеленки» пострілюють, чим хутчіше їдеш, тим більше шансів, що не поцілять». На швидкості машина починає тихенько підвивати. Річ у дорожньому покритті, яке спереду і ззаду вкрите слідами від гусениць, саме тому, коли шини труться об ребристий асфальт, і виникає це специфічне виття.

Читайте також: Неспокійний Карачун

Шлях в’ється гадюкою прямо поруч із кордоном, який буквально за полем, на пагорбі. Але його присутність нічого не видає – ні контрольно-слідової смуги, ні паркана, ні стовпів. За всі 120 км, проїханих уздовж кордону, ми тільки один раз побачили табличку «Державний кордон». Ніяких широко розпіарених свого часу «ровів Тарути» тут і близько немає. Як розповіли нам прикордонники з Новоазовська, ще в березні працівники фірми брата колишнього губернатора Донеччини Шишацького прорили в районі контрольно-пропускного пункту «Новоазовськ» кілька кілометрів декоративного рову, звезли туди всі телеканали для красивої картинки, і на тому все зупинилося. Жодного дальшого укріплення кордону губернатор не здійснював.

Особливо весело, коли бачиш, як за пагорбами, вже на російських територіях, здіймається стовп куряви, який буває тільки тоді, коли швидко їде бронетехніка. Місцеві жителі пояснюють, що кордон із російського боку постійно патрулюють БМП. Натомість у наших прикордонників вистачає сил та людей тільки тримати під контролем головні дороги та вузлові розв’язки. Тож для охочих нелегально перетнути межу є тисячі способів – і непомітних стежок, і полів, де ніхто не помітить і не завадить. Щоправда, вздовж цієї дороги через кожні 30–40 км стоять армійські та прикордонні блокпости. Хлопці спокійні, але все в їхніх рухах видає миттєву готовність до бою, які їм тут доводиться вести часто. Звичайно, тут не так гаряче, як північніше по кордону, але війна відчувається в кожному русі.
Раптом кілометрів за 10 у полі в небо здіймаються величезні хмари диму, який швидко стає трикольоровим – жовто-коричнево-чорним – і довго ще висить над цим місцем. Як згодом пояснили прикордонники, це українська армія обстрілювала черговий караван зі зброєю, який прорвався через кордон. Сказали, успішно.

Ближче до лінії фронту на дорозі взагалі стає геть порожньо. Села ніби покинуті – люди в них є, але більшість відсиджується вдома. Ось тільки в полях кипить робота, адже вони – це єдиний засіб виживання місцевого населення. Тут немає жодних шахт, усі селяни зайняті в сільському господарстві. Може, саме тому тут не було бази для сепаратизму – над селами завжди висіли українські прапори. Місцеві мешканці взагалі погано орієнтуються в політиці, хоча не ставлять під сумнів, що живуть в Україні. Щоправда, і з Росією псувати стосунки не хочуть – мовляв, там родичів багато. Зв’язок із РФ відчувається й у тому, що на мобільних телефонах постійно випливає оголошення про роумінг та перебування в зоні дії російських мобільних операторів.

ВОГНЯНА ЗЕМЛЯ

Перед контрольно-пропускним пунктом «Успенка» нас зустрічає закинута заправка та кілька десятків машин з охочими перебратися в Росію. Спілкуватися ці люди не бажають – вони не агресивні, але дуже налякані. Покірливо дають себе обшукувати й з надією дивляться в бік Росії, де їх чекають похмурі та нервові російські прикордонники. Як кажуть наші «погранці», росіяни зовсім не раді новим біженцям і сприймають їх вельми суворо.

Читайте також: МВС планує скорочення добровольчих батальонів та не приймає до своїх лав «злочинців» з Майдану

Нас особисто зустрічає старший лейтенант Сергій С. із Кіровоградщини, бо додзвонитись нереально – районну вишку зі зв’язком терористи підірвали кілька місяців тому, тепер ледве-ледве працює тільки один із двох провідних операторів, і то не завжди. Військовий широко всміхається й тисне нам руки чорними від машинного мастила долонями – він бортстрілок у БТРі, а за сумісництвом іще й механік.

Прикордонний пункт «Успенка» укріплений достатньо серйозно – тут і бетонні блоки, й окопи, й укріплення з мішків із піском. На спроби фотографувати прикордонники реагують миттєво – не можна. Усі бійці знають, що вони – передовий рубіж і в будь-який момент на них здатні напасти, тож фото може допомогти ворогу в орієнтуванні. І якщо цей напад буде з боку російської регулярної армії, то їх вистачить десь на годинку активного бою. Але відступати не збирається ніхто. Одразу наступного дня після нашого від’їзду на сусідній з «Успенкою» відділ «Василівка» вночі напали терористи та розстріляли його впритул із РПГ. У результаті 5 загиблих та понад 10 поранених.

«Ми вже тут три місяці сидимо, – розповідає Сергій. С. – Перекидають нас між «Василівкою», «Маринівкою» та «Успенкою» (три північні прикордонні загони Донеччини. – Ред.). – Одразу за нами починається так звана вогняна земля». Так прикордонники йменують район стратегічної висоти Савур-Могила прикордонного пункту «Маринівка», який постійно переходить з рук у руки вже два місяці. Поряд із районом Ізварине на Луганщині саме це місце є стратегічним для терористів, адже тут проходить один із основ­них каналів поставок російського озброєння, людських та матеріальних ресурсів.

Найбільша проблема в тому, що прикордонну службу останні 10 років перетворювали з армійської на поліцейську. І раптом виникла потреба знову стати армією

Кожного дня тут ідуть бої, а з території РФ, з району так званого Матвіївського кургану, російська ж артилерія весь час проводить планомірні та жорстокі обстріли позицій наших військ. Так само постійно на «стрічці» йдуть бої з диверсійно-розвідувальними групами противника, які намагаються швендяти через кордон в усі боки. «У нас тут щоночі така свистопляска починається, – розповідає старший лейтенант Сергій С. – Постійно російські «Гради» працюють у бік Савур-Могили, важка артилерія б’є, трасери тощо. Нас «Градами» не б’ють – сенсу нема витрачати. Але нещодавно базовий табір обстрілювати з мінометів, тоді загинуло семеро хлопців. Узагалі, кожної ночі наші мобільні групи вступають у бій. Наша «Успенка» – це найбільший перевалочний пункт між великою землею та цією «кишкою» вздовж південного кордону, яку наші хлопці тримають».

Війна на «Успенці» відчувається одразу – буквально за будинком контрольно-пропускного пункту стоять швидка з пораненими, яких щойно привезли з пункту «Маринівка», та БТРи супроводження – закіптюжені, щойно з бою. Поруч у тіні лежать утомлені бійці – в повній амуніції, зі зброєю. Вони щойно вийшли з жорсткого нічного бойовиська, і в їхніх очах немає нічого, окрім щастя, що можна ось так нікуди не бігти, попити води, не чуючи вибухів російських снарядів. Далі – ще кілька БТРів, КрАЗи з вантажами, патрульні прикордонні машини.

Дещо оддалік стоїть на цеглинах легендарний трофейний БТР, який «погранці» відбили в так званого батальйону «Восток» іще в травні на тій самій «Маринівці». «Він російського походження, – розповідає майор Олександр Л. – Під час бою в ньому заклинило баштовий кулемет, і росіяни кинули його майже неушкодженим. Тепер ось ми його використовуємо. Щоправда, лагодити доводиться часто – у тому бою наші гарно його «покоцали». Зараз ось будемо нові колеса ставити, що волонтери підвезли».

Читайте також: Ми з «Донбасу»

«Найбільша проблема в тому, що нашу службу останні 10 років перетворювали з армійської на поліцейську, – пояснює майор Олександр Л. – У нас на момент початку війни не було важкого озброєння, у бійців – щонайбільше по 3 магазини на автомат, а це на 15 хв активного бою.

І раптом виявилося, що ми маємо бути все ж таки армією, до того ж воювати проти втричі більшого за кількістю супротивника з важким озброєнням. Дуже було неприємно, коли всі кричали, що ми зрадники, що воювати не вміємо. Насправді у нас тут усі бойові хлопці, б’ємося як можемо, у бойових умовах доводиться повністю переучувати особовий склад».

Більшість бійців на «Успенці» – це мобілізовані в останні місяці, які відправлені на посилення застав. Фактично кадрових військовослужбовців тут зі старих, довоєнних часів – відсотків 30. «Я зі Львова, – розповідає місцевий лікар. – Перевели на посилення. Що сказати – війна тут. Он учора привезли хлопця з «Маринівки», у нього реальна контузія, від кожного гучного звуку одразу падає й вуха затискає. У туалет нормально сходити не може – боїться тепер замкнених просторів».

Побут прикордонників достатньо суворий – увесь час перебої з питною водою, тільки під кінець другого місяця зняли проблеми з харчуванням та бензином. Найбільше нарікань викликає вдвічі менша, ніж в армії, зарплата. «Десантники отримують по 8–9 тис. з усіма доплатами, – розповідають прикордонники. – А в нас майор одержує 2,5 тис., більшість бійців – по 1400 грн або 1800 грн. Ясно, ми ж не Міністерство оборони, але як нам родини годувати, от скажіть?»

Раптом обличчя бійців витягуються – приїхав транспорт із двома «двохсотими» з тієї-таки «Маринівки», яких тепер перевозять на велику землю. Бійці похмурнішають й одразу перестають спілкуватись – усі кидаються до своєї буденної роботи, ніби намагаючись утопити в ній біль та тривогу. Хтось із люттю починає чистити зброю, хтось кидається лагодити БТР, хтось просто тихенько ховається в тіні. «Ми будемо захищати Батьківщину, але як набридло кожного дня бачити стільки зради й дурості, – кажуть бійці наостанок. – Повірте, от закінчимо тут, а потім зі зброєю всі на Київ підемо».


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Перші в історії праймеріз партії Республікаців з великою долею імовріності визначать майбутнє Франції на найближчі п’ять років.
    27 вересня, Алла Лазарева
  • 26-го вересня ввечері відбувся перший раунд теледебатів між кандидатами у президенти США Гілларі Клінтон та Дональдом Трампом. Перемогу у них медіа однозначно віддали кандидатці від демократичної партії, однак кандидат від республіканців теж знайшов слабкі сторони своєї суперниці.
    27 вересня,
  • Полтавська область справедливо вважається одним із локомотивів української економіки. Якщо вже й сперечатися про те, хто «годує країну», то Полтавщина серед регіонів завжди буде в перших рядах.
    27 вересня, Денис Казанський
  • Минулого тижня світові ЗМІ писали про передачу Україні права проводити фінал Ліги чемпіонів, мододих українських політиків та спростовували чутки про польських військових на Донбасі
    26 вересня, Ольга Ворожбит
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
  • Французький політолог розповів Тижню про майбутнє переговорів щодо війни в Україні та перспективи геополітичних змін упродовж наступного року, а також поділився спогадами про власну поїздку на лінію фронту.
    26 вересня, Алла Лазарева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено