Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
31 липня, 2014   ▪   Наталя Петринська   ▪   Версія для друку

Перекувати орала на мечі

Центральна Україна мілітаризується, прощається із загиблими земляками й долучається до волонтерських ініціатив
Матеріал друкованого видання
№ 30 (350)
від 24 липня, 2014
Перекувати орала на мечі

Майдан у Смілі починався з однієї людини. Щодня самотній протестувальник виходив на площу з державним прапором і табличкою «Майдан, я з тобою! Я – Сміла». Відчайдушний індивідуа­льний протест у 70-тисячному місті на Черкащині вразив багатьох, на підтримку чоловіка навіть виходили українці в Парижі.

Через майже вісім місяців похорон Євгена Войцехівського зібрав на головній площі понад 3 тис. людей. Командир підрозділу «Холодний Яр», доброволе­ць батальйону «Айдар» загинув на Луганщині під час обстрілу комендатури міста Щастя. Свого часу Євген служив у десантній частині Болграда, воював у Югославії. «Таких, як він, у Смілі було чимало, однак більшість хлопців із бойовою вдачею не дожили до нинішніх подій. Хтось помер у бійці, хтось – від кулі, працюючи в охоронних структурах. Тепер вони могли б показати себе у вій­ні, але, на жаль, не судилося», – каже місцева жителька Марина.

Черкащина зараз ніби повертає втрачену пам’ять про Козаччину і Холодний Яр

Євгена проводжали як героя. Багато національної символіки, прапорів. Синьо-жовті кольори нині – найпопулярніша гама в місті, ними пофарбували лавочки й мости, що роками стояли як застиглий символ радянської сірості й безбарвності. Що ж змусило типове совєтизоване місто Центральної України змінитися? Від початку Майдану, коли одиночний пікетник наражався на погрози побиття, відбулося чимало подій, які суттєво вплинули на настрої Сміли й загалом Черкащини. Пасивність почала вивітрюватися вже в розпал Революції гідності. Приміром, у розповідях кримських тітушків про злих «бандерівців», які завадили їм доїхати до Києва у найзапекліші дні протистоянь, фігурували не жителі Західної України, а селяни Черкащини. Тоді напозір миролюбні аграрії виставили на їхньому шляху борони й імпровізовані блокпости, не пустивши до Києва щонайменше з десяток автобусів. Коли ж почалися сепаратистські заворушення, було очевидно, що поява бодай однієї людини з «колорадською» символікою в центрі Черкас абсолютно нереальна.

Читайте також: А може, не було війни…

Не лише Черкащина, а й Цент­­ральна Україна загалом зараз ніби повертає втрачену пам’ять. Козаччина, Холодний Яр нині надзвичайно актуальні для місцевих жителів. У донедавна аморфному регіоні зі стереотипізованим нальотом «гречкосійства» шириться хвиля українського патріотизму, щедро замішаного на історії місцевого збройного спротиву. Сплеск пат­ріотизму, найпомітніший у Дніпропетровську, який донедавна вважався зросійщеним містом, охопив і Кіровоградщину, й Полтавщину, й Черкащину, й Вінниччину.

Усе це впливає і на ставлення до війни на Сході. В центральних областях з’явилися місцеві активісти, які збирають допомогу для учасників АТО, добровольці територіальних батальйонів. До бата­­ль­­йону «Кіровоград» ввійшли 150 бійців переважно від 18 до 30 років. Протягом двох місяців хлопці проходили вишкіл, і тепер дислокуються на Сході. 18 липня після місяця посиленого тренування в зону АТО вирушив батальйон «Полтава». На передовій нині й батальйон «Вінниця». Батальйон «Черка­си», як повідомляє місце­­ва ОДА, зараз посилює оборону та охорону державного рубежу.
На жаль, жителі Центральної України рахують людські втрати. Найбільше їх на Дніпропетровщині – мінімум 40 чоловіків. Від початку війни на Сході загинуло дев’ять військових із Полтавщи­­ни, понад 10 – з Вінничини. Кіровоград теж хоронить жертв терористів: 15 липня під Ізвариним Луганської області загинули вісім військових кіровоградського 3-го окремого полку спецпризначення. У селищі Оршанець на Черкащині нещодавно прощали­­ся з полковником Ігорем Момотом (посмертно нагороджений званням генерал-майора), який загинув під час обстрілу з «Граду» колони прикордонників (загалом область втратила більш як 10 чоловіків).

Читайте також: Звідки ведуть шляхи?

Окрім фізичної участі у війні на Донбасі, жителі Центральної України долучаються до гуманітарних ініціатив. Купують спорядження військовим, здають кров для поранених, везуть продукти для звільнених українською армі­­єю міст. Місцеві волонтери жар­­тують, що «гуманітарка» – найулюбленіший вид допомоги аграрного регіону, адже харчових продуктів тут не бракує. Своєрідний рекорд установили полтавці, які надіслали в зону АТО понад 60 т продуктів. Щоправда, на відміну від Києва, у маленьких містах Центральної України є суттєві проблеми з координацією. Через меншу популярність соцмереж про більшість громадських інціатив люди дізнаються в магазинах і на базарах, а основним джерелом інформації є ТБ. За даними місцевих активістів, найактивніше люди долучаються до акцій, по­в’я­заних із забезпеченням внутрішніх переселенців.

Звісно, не все ідеально, тут є незначний відсоток населення, здебільшого у промислових районах, який ностальгує за совком і симпатизує Росії, але далі кухонних розмов його настрої не поширюються. Є і традиційна недовіра до влади, яка часто виливається в нарікання щодо перебігу війни та риторичне запитання: «За що вмирають наші хлопці?» Але, попри все, Центральна Україна поволі пристосовується до нових реалій. Аграрний регіон вкотре перековує орала на мечі, позбувається пасивності й формує своє оновлене обличчя. І це вже не самотнє обличчя протестувальника біля пам’ятника Лєніну на центральній площі Сміли. До речі, вождя там уже немає. Як і в більшості міст і містечок Центру.

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Це місце невідь-чому завжди уявлялось мені краєм світу. Надто важкодоступним, щоб отак, просто захотівши, скоро до нього дістатися. Я не помилилась. П’ять годин від Одеси вибоїстими дорогами, коли підкидає й від цього нудить. Раз за життя можна, – кажу своєму супутникові, іноземцю. Раз за життя треба, – кажу собі, українці.
    6 грудня, Анастасія Левкова
  • Як функціонує схема заволодіння допоміжними приміщеннями в столиці
    6 грудня, Тарас Кінько
  • Недореформована пострадянська Україна забезпечила ідеальні умови для виникнення та відтворення тіньової економіки
    5 грудня, Олександр Крамар
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    5 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено