Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
25 липня, 2014   ▪   Тарас Маковій   ▪   Версія для друку

Ми з «Донбасу»

Добровольці легендарного батальйону мають намір не складати зброї в найближчі три роки
Матеріал друкованого видання
№ 30 (350)
від 24 липня, 2014
Ми з «Донбасу»

Коли питаєш добровольця «Донбасу», чому він обрав саме цей підрозділ, у відповідь чуєш приблизно одні й ті самі слова: «Набридло дивитися телевізор, диванна сотня – це не для мене. Пішов до військ­комату, до Нацгвардії намагався зголоситись, всюди одне й те саме – зачекайте, ми вам зателефонуємо. А чого чекати, коли війна вже йде? Ось записався в «Донбас» – тут резину не тягнули, викликали на вишкіл, підучились і тепер воюємо». Хтось воює іще з Майдану, хтось починав, по суті, з партизанської боротьби на Донба­­­сі, коли батальйон іще не був зарахований до Національної гвардії, хтось долучився за інтернет-оголошенням.

Філарет (у батальйоні звертаються один до одного виключно за позивним) – луганський підприємець: «Щоб долучитись до батальйону, мені знадобилося дві години, я людина військова, свого часу воював у Афганістані, тепер командую взводом, у ньому чимало хлопців із Донбасу, але є і з інших регіонів, ми вже одна сім’я, багато чого пройшли, друзів ховали… Майдан перевернув усе в моєму житті. Я зрозумів: оце так люди живуть в Україні! Народ став розумнішим... На Сході ситуа­ція, звісно, інша.

Спочатку в мене було багато однодумців у Луганську, потім багато хто перефарбувався, захотіли жити в Росії, думали, там краще. Але я чудово знаю, що таке Росія, ба більше – маю там бізнес. А тепер тамтешні бізнесмени кажуть нам: звільніть нас, допоможіть, бо в «ЛНР» і «ДНР» іде відкритий грабіж. У мене дружина залишилась у Луганську, каже про настрої місцевих: добийте швидше їх, ми перечекаємо, заховаємось, аби це скоріше все закінчилось».

Читайте також: «Дяди из «Азова». Чим живе добровольчий батальон, який контролює Маріуполь

Доброволець Гусь значну частину свого життя прожив у Росії і лише останні чотири роки – в Городку під Львовом, людина мирної професії – столяр, навіть у війську не служив, але на Майдані був від 5 січня, звідти й пішов на фронт. Своє рішення пояснює просто: «Для мене головне не стояти осторонь». Його побратим Ден із Одеси: «Та в нас нормальне місто! Всі все розуміють. Є, звісно, винятки. От у мене рідна сестра в сусідньому дворі живе, ми тепер не спілкуємося, з політичних міркувань. Мені за Україну образливо. І це лише початок війни, вся наша партизанщина – це квіточки. Потрібні воєнний стан і відповідні кроки з боку уряду».

У «Донбасі» не люблять пережитків «старої» армії: бюрократії, шагістики, «чінопочітанія», спілкуються всі по-дружньому й запросто. Але при цьому ні в кого немає відчуття тимчасовості. В когось підписаний контракт із Нацгвардією на три роки, в когось на п’ять. «Афганці» Чік і Воган, обидва з Київщини, мали доволі престижну роботу, але кажуть в один голос: залишимося до кінця контракту й навіть довше, як буде потреба. Загалом настрій на тривалу службу йде від самого комбата Семена Семенченка, який, хоч і говорить про війну дещо по-філософському – мовляв, усі ці події є доказом буття Божого, однак водночас наголошує, що потрібна нова Україна, нове військо, і «Донбас» має стати його формуванням.

Читайте також: Луганське гестапо. Розповідь заручника з ЛНР

Дещо в цьому напрямі зроблено. Технічна гордість «Донбасу» – літаки-безпілотники. Цей хайтек хлопці вже випробували на передовій. Завдяки зйомці із цих літаків було виявлено, а потім і знищено два ворожі танки. «Жива» розвідка – ризик людським життям. Звісно, безпілотники придбані за пожертви, на державну підтримку тут ніхто й не розраховує. Заробітну плату в 1248 грн тут узагалі не бачили, вона тут радше є предметом для жартів.

У добровольці йдуть здебільшого ті, хто давно розчарувався в державній машині, але вірять у те, що країну ще можна змінити. Розповідає львів’янин Мирон, який донедавна був оперуповноваженим одного з райвідділків міста: «Я у званні капітана дослужив до пенсії, маю 18 м² у гуртожитку, і машина в кредиті. Донбас – це Україна, завжди був Україною, за це ми тут і воюємо. Так, тут чимало міліціонерів зрадили, бо захотіли більшої російської зарплати, тут є криміналізований бізнес, який боїться боротьби з корупцією, тому й намагається створити свої «республіки», щоб зберегти звичний для них злочинний спосіб життя. Але тому і треба нині наводити ладтут. І я готовий залишитись у батальйоні надалі, якщо він у мирні часи боротиметься з бандитизмом».

Читайте також: А може, не було війни…

У батальйоні мало говорять про політику та ідеологію. На відміну від добровольчих формувань, де є чимало активістів «Правого сектора» та інших націоналістичних партій, тут не вигукують по кілька разів на день «Слава Україні!», бійці розмовляють кому як зручно – російською чи українською. Своє ідеологічне спрямування напівжартома називають «воєнним патріотизмом», а насправді вважають себе людьми справи, у розумінні яких головним пріоритетом зараз є перемога у війні, хоча під перемогою добровольці часом розуміють не просто знищення терористичних загонів, а завершення революційних перетворень у країні: подолання корупції, відсутність компромісів із попередньою владою. Високопосадовцям такі настрої можуть здаватися потенційно небезпечними. Чи не тому «Донбас» досі залишається виключно зі стрілецькою зброєю: бронетехніки та «серйозних» калібрів постачати сюди чомусь не квапляться.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • 16 січня 2015-го десантники 25-ої бригади отримали наказ здійснити марш зі свого місця розташування до південно-західної околиці Авдіївки (мікрорайон Хімік). Разом з десантниками в цей сектор висунулися й бригадні артилерійські підрозділи.
    28 червня, Анатолій Шара
  • Хто і як сьогодні змінює Конституцію України? Який зв’язок між цими нововведеннями та ключовими реформами в державі? Про це Тижню розповів експерт із конституційного та адміністративного права, голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко
    28 червня, Анна Корбут
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про візит Володимира Гройсмана до Берліну, значення Brexit для України, стабілізацію української економіки та переклад книги Олега Шинкаренка на англійську
    28 червня, Віталій Рибак
  • Багато блогерів та журналістів вже не раз робили аналіз справ «молодих, але невизнаних» республік. Хтось перевіряв бюджети, дехто слідкував за темпами виробництва на окупованих територіях. Інших цікавив політичний бомонд Донецьку чи Луганську.
    28 червня, Павло Василів
  • Чи варто змінювати Конституцію, порушуючи її, і чому нинішні інновації не доведуть до добра? Колишній генпрокурор, суддя КСУ у відставці Віктор Шишкін на прохання Тижня проаналізував новітній конституційний процес в Україні
    28 червня, Роман Малко
  • Чимало проблем, пов’язаних з українським Основним Законом, стали результатом спроб вибудувати його на ґрунті радянської конституційної спадщини, яка не відповідає новим реаліям
    27 червня, Олександр Крамар
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено