Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
31 липня, 2014   ▪   Анна Корбут   ▪   Версія для друку

Олдріх Андрисек: «Україна – європейська держава, яка має право звернутися по гуманітарну допомогу»

Тиждень розмовляв із регіональним представником Управління верховного комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові та Україні про пріоритетні кроки в умовах напливу внутрішніх переселенців і міжнародну допомогу.
Матеріал друкованого видання
№ 30 (350)
від 24 липня, 2014
Олдріх Андрисек: «Україна – європейська держава, яка має право звернутися по гуманітарну допомогу»

У. Т.: Скільки зараз внутрішньо переміщених осіб в Україні?

– Нині близько 100 тис., хоча ще кілька днів тому було 80 тис. Досі уряд не створив центрального реєстру внутрішньо переміщених осіб. Це дуже важливо, бо, доки немає статистики, складно буде порахувати, наприклад, скі­ль­ки дітей у вересні піде до шкіл.  

У. Т.: На якому етапі гальмується створення такого реєстру?

– Тут кілька взаємопов’язаних чинників. Є люди, які покинули свої домівки ще в лютому, до «референдуму» в Криму. У березні – квітні тисячі осіб їхали з півострова, але ніхто тоді цими питаннями не займався. Потім бойові дії почались у Східній Україні, і там люди теж почали залишати  свої житла.

Однак в Україні немає центрального органу, який цим займався б. Міністерству освіти доручено опікуватися студентами, які продовжать навчання в материковій Україні. Мінсоцполітики займається пенсіями і допомогами. Міністерство транспорту – поїздами. Але ні в кого довго не було доручення щодо розробки уніфікованої форми, на основі якої держава створила б єдину базу даних реєстрації переміщених осіб. У відповідній постанові Кабміну сказано, що цим повинна займатися Державна міграційна служба, але цю норму не виконували. Опісля виник центральний координаційний штаб під керівництвом віце-прем’єра Гройс­мана. Він існує кілька тижнів, і до його завдань належить систематизація списків людей, які часто вимушені із самою лише сумкою покидати домівки. Але ні єдиної форми реєстрації, ні органу, відповідального за систематичне заповнення такої форми по всій Україні, на жаль, досі немає.

Читайте також: Українські біженці: куди тікати?

Є ще й інша серйозна проблема: в законодавстві не передбачено вирішення проблем, що виникають у людей, які приїхали без трудової книжки та інших необхідних документів. Для врегулювання такого процесу потрібен закон. Той, що був ухвалений Верховною Радою досить пізно – чотири тижні тому, ветував президент, бо він не відповідав інте­ре­сам ані держави, ані переміщених осіб. Унаслідок цього немає ані законодавства, ані центрального органу, зате є десятки тисяч людей, котрі мешкають у санаторіях. Що вони робитимуть 15 жовтня, коли настане пора ці заклади закривати? Що робити із громадянами, які, можливо, ще довго не повернуться до Криму?

У. Т.: Чи є надія, що такий закон нарешті з’явиться?

– Як кажуть, надія помирає останньою. І ця надія – на Міністерство юстиції. Кілька тижнів тому (коли парламент проголосував за ветований президентом закон про статус біженців) надійшло кілька пропозицій стосовно законопроектів від нашого агентства й різних неурядових організацій, усі вони вже в Мін’юсті. Існував би єдиний орган, який займався б  цим, – було б простіше. Але ми сподіваємося, що вищий ешелон чиновників уже розуміє, наскільки терміново потрібен такий закон. Крім того, ця ситуація не нова у міжнародній практиці. Аналогічні закони існують в інших країнах, і вони на 90% підказують, як треба діяти.

У. Т.: Якщо з’являться такий закон і відповідний центральний орган, чи може міжнародна спільнота надати Україні допомогу?

– Суверенні держави, неспроможні впоратися зі стихійним лихом або ж рукотворною надзвичайною ситуацією, як у нашому випадку, звертаються по допомогу до міжнародних організацій та інших урядів.

Читайте також: Нові донецькі

Міжнародна спільнота, звіс­но, ніколи не покриє всіх витрат (майно, зарплати та інші збитки, яких зазнають люди, втікаючи). Але водночас Україна – європейська держава, яка має право звернутися по гуманітарну допомогу. Ось вам конкретний приклад: ми знаємо, що у Слов’ян­ську, Краматорську, Красному Лимані зруйновано багато будинків, чимало квартир потребують ремонту. Бракує скла для ремонту вікон. Якщо уряд вчасно підрахує, скільки цього матеріалу треба, його можна завезти з-за кордону. Так само реально отримати засоби особистої гігієни, ліки. Дуже багато інвалідів – їм доведеться допомогти з візками. Але для цього уряд повинен оцінити потреби людей. Перший крок до міжнародної допомоги – за ним.

Біда України в тому, що багато людей перебувають у невизначених умовах. Вони виїхали й чекають. Не можуть знайти роботу, бо не мають трудових книжок. Живуть у санаторіях посеред лісу – там, звичайно, чисте повітря й хороша природа, але немає інфраструктури та робочих місць. Ці громадяни залежать від того, що доправлять їм волонтери; а продукти й одяг коли завезуть, а коли й ні. До того ж вони під сильним психологічним тиском, адже сім’ї часто розділені: чоловіки залишились удома, а жінки з дітьми поїхали. І навіть якщо хтось пропонує роботу, яким чином, наприклад, мати залишить трьох малюків і поїде? Проблему цих людей треба вирішити якнайшвидше: щоб вони знову вийшли на ринок праці, могли орендувати квартиру й нормально відновити життя. Інакше проблем буде тільки більше.

Читайте також:Вчорашні кримчани і дончани під Києвом: нехитрий побут і спогади про полон


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Світові медіа аналізують результати проміжного звіту міжнародної слідчої групи щодо збиття літака MH17 17 липня 2014 року в небі над Україною і роздумують над притягненням до відповідальності кремлівського режиму.
    29 вересня, Ольга Ворожбит
  • Те, що колись видавалося немислимим, сьогодні не таке далеке від реальності
    29 вересня, The Economist
  • Низькі рейтинги нинішнього владного дуумвірату викликають у його учасників приплив політичних амбіцій в умовах певної невизначеності. Поки що приховані, але від того не менш сильні. Тиждень спробував спрогнозувати, у що можуть мімікрувати нинішні партії влади й на які суспільні сили вони спиратимуться.
    29 вересня, Богдан Буткевич
  • Попри прагнення деяких (переважно українських) політиків вилучити тему Волині з українсько-польських відносин, у Польщі кампанія обговорення «злочинів українських націоналістів» набула мистецького підживлення
    29 вересня, Юлія Олійник
  • Георгій Тука, який майже півроку працює в новому Міністерстві тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, розповів Тижню про своє ставлення до конфлікту переселенців і держави довкола соціальних виплат та боротьби з контрабандою на Донбасі.
    29 вересня, Андрій Голуб
  • Однією з головних новин минулого тижня стала спроба так званого державного перевороту в угрупованні «ЛНР». Після того як лідер луганських сепаратистів Ігор Плотницький 21 вересня заявив, що проти нього готувався заколот, який провалився, багато хто спочатку сприйняв це як чергове інформаційне вкидання чи самопіар сепаратиста. Адже жодних конкретних імен Плотницкий не називав.
    29 вересня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено