Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
31 липня, 2014   ▪   Роман Малко   ▪   Версія для друку

«Віддати шматок української землі ми не можемо»

Що галичани думають про війну на Сході
Матеріал друкованого видання
№ 30 (350)
від 24 липня, 2014
«Віддати шматок української землі ми не можемо»

Відстань від Слов’янська до Львова – приблизно тисяча кілометрів, але закон «трупокілометрів» тут не працює. Війна на Донбасі відчувається на Галичині так само близько. Може, не так, як у самому Слов’янську чи Донецьку, але не менш боляче. Труни з близькими, похоронки і біженці вже стали реальністю. «Війна – це страшно, – каже студентка зі Львова Квітка. – Ніхто не подумав би, що таке станеться в наш час. Досі не вкладається в голові. Це трохи далеко від нас і, може, не так сприймається, як там, на місці, але багато наших туди їдуть, і від того дуже боляче».

«Розповідаю бабці, що росіяни на Східну Україну прийшли, – ділиться Ярина з Теребовлі. – А вона мені каже: «Вони чого до мене не прийшли? Знаєш чого? Бо я перша стояла б із вилами. Най би стріляли, але я одного таки заколола б». «Якби в Тернополі чи Львові з’явилися ці виродки, я кидав би роботу і йшов би їх бити, бо маю що захищати, – каже Роман зі Львова. – Вже б УПА з’явилась... А ті східняки дивилися, роззявивши роти. В них у голові ще сидять соціалізм і комунізм гібридний». «Коли б та зелена нечисть прийшла до мене в місто, – вторить йому ще один львів’янин, батько трьох дітей, – вибору немає. Я йду на базар, ліваком, правдами-неправдами, купую шмайсер або щось краще і йду стріляти». «До столиці привезли тітушків, і що зробили кияни? – аналізує Ярина. – Повиходили й не пустили їх. У кожному дворі чоловіки влаштували самооборону. Чого так не вчинили в Луганську чи Донецьку? Цей Схід із подвійним дном: куди вітер подме там і добре. Я їм не вірю».

Найбільше люди обурені непрофесіоналізмом керівництва армії. саме це часто є причиною безглуздих смертей їхніх рідних та близьких

У західняків до східняків і справді різне ставлення, як і до війни на Сході загалом. Люди чітко розуміють різницю між собою, проте й адекватно оцінюють ситуацію. З одного боку, не дуже довіряють тим, кого приймають як біженців, а з другого – розуміють, що українці – це таки один народ, Україна – спільна земля і бити ворога всім миром – єдиний вихід із ситуації. Хоча, звичайно, є нюанси.

«У мене є знайомі, які твердять, що це не наша війна. Вони, з одного боку, кажуть, що треба захищати всю територію України, але коли їхніх чоловіків мобілізовують, то починається паніка. Їх можна зрозуміти», – розповідає Квітка. «Треба починати з того, що воювати мусять ті, хто вміє, – переконана Ярина. – Мій чоловік не піде воювати, бо він не вміє цього робити. Просто так забирати наших хлопців, бо підходять по віку, не годиться. Таке враження, що беруть людей, які не можуть за себе постояти, а в цей час полковники відсиджуються по штабах і нібито керують. Де ті військові, про яких постійно чуємо, що вони не мають квартир? Їх дуже багато, тисячі. Воює кілька тисяч. А решта де? Зараз настав час, будь ласка, проявляйте себе. У мене брат вісім років в Африці миротворцем заробляє величезні гроші. Побудував собі за цей час хати, накупляв машин.

Читайте також: Недомобілізація

Так, це його робота. Але стривайте, відкличте його сюди, нехай він, маючи за спиною такий чималий досвід, іде та воює. Тобі дала твоя країна можливість навчитися воювати і, головне, заробити грошей, отже, повертайся і попрацюй безплатно кілька місяців на Батьківщину. Мого сусіда, соціолога з Теребовлі, забрали воювати на Схід. Зріст півтора метра. Не могли на нього костюм знайти. Це просто смішно. Половина вулиці плаче, а половина сміється. Скажіть, будь ласка, що він там навоює? Приблизно те саме, що і я, філолог. А приїде мій брат, який вісім років стріляв, був мінометником і, може, ще кимось, і вже якось пригодиться. Звичайно, коли постукають у двері й скажуть: «Біда!», коли, не дай Боже, вій­на пошириться на всю Украї­ну, ми всі підемо – і жінки, і чоловіки, і я теж, бо немає ради. Але зараз мені здається, що треба трохи мудріше все організувати, аби цього не сталося».
Обурення з приводу непрофесіоналізму керівництва армії зокрема і країни загалом у людей особливо відчутне. Війна війною, але саме ця зараза часто є причиною безглуздих смертей їхніх рідних та близьких. «Збираємо всім Тернополем гроші на бронежилети, каски, черевики, купуємо, а як сформували батальйон із двох сотень хлопців і взялися відправляти на війну, виявляється, що вони їдуть у кедах і домашньому одязі, – обурюється тернополянин Андрій. – Де ті броніки, форма і черевики, що купували?»

«Гроші ніби є, але нічого не можуть купити, бо бюрократія гальмує, – вторить йому Іванка зі Львова, – Хоча, коли війна, все мусить бути спрощено. Посилають хлопців умирати, а ті бюрократи витримують процедури. Цікаво, чи вони так у мирний час дотримуються законів? Ще на початку я чула, як хлопці з Волині розповідали, що хоч і жонаті, але служили в морській піхоті й хотіли піти воювати. Пішли у військкомат і кажуть: дайте нам два тижні обстрілятися, щоб увійти у форму, і ми готові їхати. То їм відповіли, мовляв, яке обстрілювання, давайте на фронт, там обстріяєтесь. А хлопці: ми гарматним м’ясом не хочемо бути. Тобто є люди, які мають бажання їхати, але їм ставлять перепони. Натомість беруть молодь без досвіду. У Львові всі зараз намагаються відкупити тих, кого мобілізовують, бо вони їх там потренують тиж­день-два і кидають бозна куди».

Читайте також: Перекувати орала на мечі

«Я, наприклад, уважала, що війна в Криму не наша, – зізнається Ярина, – там більшість за Росію. Думала, що то була б дурниця посилати наших хлопців умирати за людей, які не хочуть жити в Україні. Але інша справа Схід. Вони там уже самі побачили, що з Росією «весело» буде і не треба їм цього бандитизму. Це є наші люди».

У Львові зараз багато біженців, розповідають місцеві. Є всякі. І такі, що намагаються працювати, й ті, що приїздять і кажуть: дайте допомогу. По-різному буває. «Заможніші донецькі разом із сім’ями приїхали до Львова відразу як почалося, – каже Іванка, – і стали шукати де б купити якусь хату. За будь-які гроші купують. Не бентежить їх, що тут бандери. З одного боку, образливо, – роздумує жінка, – коли чоловіки зі Сходу приїздять зі своїми жінками й кажуть, що ми втекли, бо там стріляють, а наших хлопців натомість забирають туди воювати. З другого – якби завтра почалося в нас таке, я не впевнена, чи бігла б я кудись без чоловіка».

«Багато випадків, коли на біженців намагаються всі біди поспихати, – каже Квітка. – Іноді це справді небезпідставно, але часом і надумано. Чула випадок, як вийшла жінка із супермаркету у Львові, розгорнула морозиво й обгортку відразу кинула під ноги. Підійшла до неї дівчинка і каже: «Ви можете вкинути в смітник, він поряд». А вона до неї російською: «Ти мені будеш указувати?» З подальшої розмови виявилося, що приїхала зі Сходу. І це направду так є, то трохи інша культура. Вони нахабніші, вважають, що світ крутиться навколо них».

«Знайома взяла до себе на квартиру жінку з трьома діть­ми, – розповідає Іванка, – в якої чоловік лишився на Донбасі. Ми жартували: ти їх узяла, а він, може, там проти нас воює. Та запевняє, що ні, але каже, що вже замучилася з гостями. Вони зовсім інші, ніж ми, інша культура чи, може, її брак. Нахабні, сприймають усе як належне. Особливо не напружуються й нічим не переймаються. Знайшли їм квартиру у Винниках під Львовом, зібрали гроші, оплатили на півроку, а вони поїхали, подивились, і їм помешкання «нє понравілось, потому шо маленькоє». Вирішили не перебиратися від неї, бо їм і «тут харошо». Звичайно, «харашо»: квартира в центрі, прибрано, приготовано, випрано, то чого виїздити. Їм там у голову вбили, що вони шахтарі, у них найважча робота і вони нас «годують».

Читайте також: Українські біженці: куди тікати?

«Я точно знаю, що це люди не з мого світу, але віддати росіянинові шматок української землі ми не можемо. Це наша війна, це війна всіх, – резюмує Ярина. – Так не може бути, що це у вас на Сході, то ви й воюйте. Це всіх війна, яка завтра може прийти до нас. Москалі як захочуть, то захоплять цілу Україну, і тоді не буде різниці Схід чи не Схід. Треба захищати».
Єдине, що ця війна зробила добре, – нарешті наш народ зрозумів, що москаль нам не друг, кажуть часто на Галичині. Тут це всі усвідомлювали, а на Сході жили ілюзіями, які тепер, дякувати Богу, розвіялися. І «немає на то ради». Війну ми виграємо, переконана більшість співрозмовників, бо на те також «немає ради».

 


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено