Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
21 липня, 2014   ▪   Юрій Макаров   ▪   Версія для друку

Київ у фокусі

Перш ніж вирішувати кричущі проблеми столиці, варто зазирнути в її майбутнє
Матеріал друкованого видання
№ 29 (349)
від 17 липня, 2014
Київ у фокусі

Це несправедливо, але так є скрізь: справи цілої країни вирішуються в столиці. Від Києва значною мірою залежить, як розвиватиметься далі Україна. Ідеться не лише про конкретні управлінські кроки та стратегії, а й про спосіб життя, характер взаємодії між людьми та інституціями, про приклад, який три мільйони нав’язують решті сорока з чимось. Особливо нині.

Тотальне перезавантаження, яке щойно відбулося в київській владі, висуває на порядок денний сподівання на краще в таких обсягах, які заздалегідь не можуть бути реалізовані, але привід для дискусії наявний. Зокрема, про модель столиці, її дальший формат і засадничі характеристики. Щоб уникнути зайвих абстракцій: чи стане Київ столицею європейського зразка, чи втілюватиме й надалі застарілий тип мегаполіса, який нині радше характерний для третього світу?

Щось із бажаного не залежить від київської влади ні в сенсі сприяння, ні в сенсі гальмування. Зокрема, якщо відбудеться децентралізаційна реформа, чимало питань не виявиться потреби вирішувати саме тут, відтак потік прохачів, лобістів і промоутерів із провінції може висхнути. Успішні економічні перетворення, якщо вони настануть, так само зменшать потребу «залагоджувати проблеми» в уряді чи міністерствах. Тож Київ якоюсь мірою менше тягнутиме до себе магнітом і набрякатиме новим населенням. Але все одно залишаться центральні органи, штаб-кварти­­ри великих бізнесів, офіси іноземних компаній. Це означає, що тут залишаться гроші. Таким чином, завжди буде якийсь незначний відсоток тих, хто може дозволити собі житло по $3 тис. за квадрат, престижний позашляховик, дозвілля в недешевій ресторації, та... решта населення. Сегрегація міста за майновим принципом має однакові наслідки: «елітний» острівець благоустрою та околиці з ознаками гетто (довоєнні кияни розповідають, що тодішній парний бік Хрещатика називали «Бобкін-стрит», де гуляла «чиста» публіка, на відміну від непарного боку «Гапкін-штрасе», де тинялися менш респектабельні кадри). Повністю цього не уникнути, йдеться лише про ступінь: квартали мільйонерів у Парижі та Ріо-де-Жанейро значно більш схожі між собою, ніж колишній «червоний пояс», заселений іммігрантами, та сумнозвісні бразильські фавели. Власне, в нашому випадку йдеться про прийнятний рівень контрасту.

Київ так чи так залишиться точкою кристалізації, магнітом

Але місто загалом – іще й публічний простір. Від того, наскільки він гармонійний, антропологічно співмірний, залежить рівень психологічного комфорту чи, навпаки, невротизованості кожного окремого члена спільноти. Для організації цього простору треба абстрагуватися від комерційних інтересів окремих бізнесів, перейнятися відчуттям тих звичайних мешканців, які бачать його із тротуару або вікна маршрутки, й уже в другу чергу – водіїв чи пасажирів приватних авто, принаймні так нині вважають у світі.

Можна згадувати міста, де якість життя не постраждала через їхній почесний і обтяжливий статус: Амстердам, Відень, Страсбург, найсвіжіший приклад – Берлін після об’єднання Німеччини й повернення йому столичної ролі. Є ще один прецедент, що мав би стати викликом для країни, яка вагається між першим і третім світом: це Богота, столиця Колумбії. Їх усі об’єднують збережений історичний центр, досконала інфраструктура, раціональне зонування, наявність культурних майданчиків – і, до речі, практична відсутність кварталів дешевих багатоповерхівок, які пов’язуються із «соціально нестабільним середовищем» (евфемізм). Але водночас усім їм притаманні вельми приваблива інвестиційна атмосфера (а отже, й ділова активність) та інтенсивне культурне життя. Невже такий збіг – випадковість?

В ідеалі Київ згодом мав би стати саме таким містом, з огляду на кількість пам’яток, фантастичної якості залишки старої забудови, рідкісний ландшафт і пам’ять про колишні затишок, красу, блиск та елегантність.

Утім, спадок минулого не такий уже бездоганний, не без питань. Історично місто складалося з частин, які ще 200 років тому були між собою мало пов’язані: Нижнє місто – осередок ремесел, торгівлі (Контракти), освіти (Могилянська академія), самоврядування (Магістрат); Верхнє місто – обитель аристократії та буржуазії; Печерськ – із Лаврою та Печерською фортецею, біля якої взагалі було заборонено селитися. Все це об’єдналося в єдиний організм заледве у другій половині ХІХ століття. Наступний тектонічний зсув відбувся вже на нашій пам’яті – наприкінці 1950-х. Тоді в столиці України, як і в усьому СРСР, почалося масове житлове будівництво. Але замість покращити умови насамперед власне киянам із комуналок та підвалів влада почала масове переселення людей із села (був такий в СРСР механізм – «оргнабір») для роботи на заводах, які водночас тут будуються. За відносно короткий проміжок часу від 1959 до 1982 року населення Києва офіційно зросло в 2,1 раза – до 2,3 млн! З адміністративного, культурного, наукового центру столиця перетворилася на індустріальне місто, причому більшість нових чи кардинально розширених заводів працювала на оборону (і за тодішніми правилами була підпорядкована безпосередньо Москві).

Читайте також: Єгор Соболєв: «Процес люстрації заблоковано»

Виробничі об’єднання «Арсенал», «Комуніст», імені Петровського, імені Корольова, Радіозавод, Київприлад, Завод реле та автоматики, «Маяк», «Ленінська кузня» і багато-багато інших виготовляли передусім електронне начиння для зброї, це були за радянськими мірками високотехнологічні підприємства із кваліфікованим робітничим та інженерним кадровим складом. Те саме стосується численних наукових інститутів із власними дослідними базами, підпорядкованих головним чином Академії наук.

З одного боку, це привело в Київ величезну масу досить освічених, розвинених людей, яким, попри те, було цілком байдуже до його історичного минулого, архітектурного образу, традицій, атмосфери. Із другого – такий вибухоподібний розвиток суттєво спотворив надовго наперед не лише зовнішнє обличчя міста, а і його логістику. Якщо уважно подивитися на мапу, неможливо не звернути увагу на величезні сірі плями, які мало не дорівнюють площею міській забудові й розривають її на кілометри. Це передусім промзона – різні заводи, які стоять поруч, паркан до паркану, це залізниця із просторою зоною відчуження без жодних тунелів, шляхопроводів чи естакад через неї так само на кілометри ліворуч і праворуч. Нарешті, це територія військових частин, яких у міській смузі теж не бракує. Щоб дістатися з пункту А до пункту Б, між якими по прямій кількасот метрів, доводиться робити кількакілометровий гак. Звісно, в 1960–1970-ті роки ніхто не замислювався про зручність для сучасників, ані тим більше про клопоти їхніх онуків. Нині постає завдання інтегрувати не лише фізично, а й психологічно конгломерат розірваних житлових масивів із допотопною, до того ж деградованою, інфраструктурою. Звідси, до речі, й зубний біль так званих МАФів – тимчасових кіосків і крамничок, які, безумовно, не красять міста. Але якщо за пізніми радянськими нормативами в житлових будинках тупо не було передбачено місця для магазинів, ці архітектурні бастарди із практичної точки зору спокутують гріхи колишніх планувальників.

Але найбільша проблема, звісно, не в цьому. Заслужені пенсіонери заводів «Більшовик» і Точ­електроприлад та їхні нащадки ніяк не знайдуть себе в новій реальності. В Києві вони нікому не потрібні. Потрібні менеджери, брокери, юристконсульти, нотаріуси, кріейтери... Потрібні міліціонери, водії маршруток... Звісно, державні службовці різного рангу. Нічого не вдієш, це специфіка сучасного адміністративного й бізнесового центру.

Читайте також: Перевтілення-Замок-Процес

Багато в чому ліквідація складнощів Києва залежить не від місцевої влади, а радше від економічної свободи в цілій краї­ні, від загальної атмосфери сприян­ня приватному бізнесу. Уся ця маса «зайвих» людей, яка скніє по своїх Виноградарях і Троєщинах, може бути задіяна в сервісі та дрібносерійному виробництві, збагачуючи себе й місто. Те саме стосується й багатьох великих і малих побутових проблем, котрі можуть бути вирішені, якщо підходити до них із позицій бізнес­мена-інвестора в майбутнє, а не чиновника-пиляра. Проте є стратегічні завдання, що мають бути окреслені на рівні цілісної концепції.

Модель сучасного міста як простору комунікації та взаємодії, обміну ідеями й емоціями на перший погляд дуже далека від нинішніх запорошених, укритих тріщинами реалій. Попри те, доведеться її або впроваджувати, або... тікати звідси, бо можливості хаотичної експлуатації дорогих землі й бренда вичерпані.

Має бути покладено край будь-яким зазіханням на історичну та архітектурну цінність Києва: більше ніяких надбудов і точкових забудов, ніяких нових монстрів у центрі – бодай тому, що це знецінює вартість усього коштовного бренда міста.

Потрібно запозичити новин­­ки урбаністичної моди: громадські центри й зелені зони, велосипедні доріжки, перехоплюючі паркінги – тим більше що це ноу-хау нічого не коштує, нинішні політики й чиновники не так рідко відвідують Лондон і Варшаву.

Слід створити, перепрошую, нову моду на Київ: де непристойно пересуватися гігантськи­­ми джипами на одного пасажира, а заведено їздити метро, не модно бути демонстративним хамом, а модно... ну, гаразд, хай буде... демократичним хіпстером!

Читайте також: Несолідарний УДАР. У Київраді зріє розкол

Мають бути розроблені програми ревалоризації (себто відновлення вартості) занедбаних районів, зокрема з поверненням до ідеї реконструкції старих панельних багатоповерхівок під сучасні запити.
Варто радикальніше просувати проекти винесення центрів бізнесової активності за межі історичного середмістя – такі спроби декларувалися не раз, але щоразу гальмувалися через звичні перешкоди старої мафіозної держави.

Треба наполегливо, згори впроваджувати досвід приватних самоврядних товариств на заміну громіздкій і зажерливій системі керування комунальним господарством (ЖЕКів).
І головне: у вирішенні нагальних, болючих, кричущих помилок минулого – в науці, культурі, медицині, транспорті, торгівлі й індустрії відпочинку – доведеться покладатися на енергію громадян, які під впливом Майдану відчули смак до самоорганізації та взаємодії. Наскільки новообрана Київська рада й мер виявляться адекватні цим викликам, побачимо вже невдовзі, але зрозуміло, що часам тотальної безкарності «молодих команд» настав кінець.

Київ так чи так залишиться точкою кристалізації, магнітом, сюди все одно щороку прагнутимуть потрапити десятки тисяч наших співвітчизників (а можливо, після перемоги у війні так само й іноземців?). Або столиця керуватиме цими процесами, або процеси керуватимуть нею, і тоді... Але ж усе одно іншого Києва у нас не буде?


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • У Франції є прошарок політиків, які демонструють якщо не прихильність до України, то бодай стійкість супроти московських впливів. Із ними можна й треба співпрацювати, принаймні ситуативно
    30 травня, Алла Лазарева
  • Пострадянська автократія намагається перетворити чорне золото на модерність
    29 травня, The Economist
  • За перипетіями Великодня і травневих свят залишилася майже непоміченою одна не менш знакова подія, яку оминули увагою вітчизняні ЗМІ. 6 травня Арсєній Павлов, відомий більшості під позивним Моторола, лідер батальйону «Спарта», що стратив 15 наших бійців в аеропорту, отримав ключі від квартири в самісінькому центрі Донецька у висотній новобудові.
    29 травня, Станіслав Васін
  • Деякі західні оглядачі останнім часом порушують питання про те, чи є Туреччині місце в НАТО і чи надійний вона партнер для Альянсу. Скептики в країні (особливо наближені до влади) також аналізують вигоди від союзництва, яке триває десятки років, та обстоюють більш незалежний підхід до зовнішніх відносин. Утім, останні події показують: сторони потрібні одна одній у контексті масштабних глобальних викликів, щоб успішно пройти період неспокою.
    29 травня, Пінар Севінчлідір
  • Тиждень поспілкувався з головою Проектного Офісу Реформ Міністерства оборони про перспективи реформування оборонної сфери в співпраці із західними партнерами.
    28 травня, Богдан Буткевич
  • Позаблокова Фінляндія адаптує свою оборонну стратегію відповідно до вимог часу
    28 травня, Анатолій Шара
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено