Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
26 червня, 2014   ▪   Денис Казанський   ▪   Версія для друку

Нові донецькі

З початком проросійського бунту на Донбасі тамтешнє економічне життя почало поступово зупинятись, а з регіону стали втікати люди. Зараз, коли деструктивні процеси зайшли надто далеко, міграція набула ознак стихійного лиха
Матеріал друкованого видання
№ 25 (345)
від 19 червня, 2014
Нові донецькі

Десятки тисяч людей покинули свої домівки й поїхали перечікувати закінчення конфлікту до інших українських областей. Зробили це переважно ті, у кого була така можливість. Хто мав гроші, автівку або нерухомість в інших містах. Коли повернуться назад і чи повернуться взагалі, не знають. Це залежатиме від результатів АТО на Сході. Та навіть якщо операція й буде успішною, багато хто зізнається: на батьківщині їм робити більше нічого. Донбас на очах у всього світу перетворився на нестабільну територію з дикуватим населенням, готовим вдаватися до грабунків та вбивств. Тож жити там цивілізованим громадянам, які мають що втрачати, дуже ризиковано. Краще мати бізнес і народжувати дітей деінде.

Нова донбаська діаспора складається переважно з хлопців та дівчат хіпстерської зовнішності

Після початку війни на Сході в столиці суттєво збільшилася діаспора донеччан і луганчан. Та тепер вона переважно складається не з вже добре знайомих нам людей у дорогих костюмах та краватках, а з хлопців та дівчат хіпстерської зовнішності. Це донецькі та луганські блогери, журналісти й активісти громадських організацій, які змушені були виїхати зі своїх міст. Готуючись до бунту, російське підпілля ретельно збирало досьє на всіх активних представників українського руху, а коли влади на Донбасі фактично не стало, над активістами почалися розправи. Зараз вони по факту шукають політичного притулку у своїй же державі просто через те, що були справжніми громадянами України і діяли в її інтересах.

Побачити знайомого донеччанина на Хрещатику нині легше, ніж на вулиці Артема в Донецьку. Типовий діалог двох земляків під час такої зустрічі зазвичай стосується двох речей: помешкання та працевлаштування.

– Ну де ми ще зустрілися б!
– Ти де зараз?
– На Оболоні.
– Круто, а я на Святошині. Метро далеко, проте недорого.
– А нам пощастило, знайшли хату біля «Героїв Дніпра».
– Працюєш?
– Так, дистанційно, там, де й раніше.
– А я в пошуках. Коли щось побачиш, маякуй.

Хтось живе у знайомих, хтось вдало облаштувався одразу, хтось досі в пошуку. Донецькі обличчя можна побачити в метро, у кафе, на Майдані, у спальних районах. Тепер це вже не нахабна експансія, як було раніше, а скромна міграція мешканців депресивної провінції до столиці, така сама, як досі була з Черкас, Житомира та Він­ниці.

Донецький журналіст Олексій Мацука був одним із перших, хто емігрував із Донецька до столиці. Головний редактор порталу «Новини Донбасу» зараз ведучий на hromadske.tv і планує також працювати на «Радіо Свобода». У Донецьку він був відомим журналістом завдяки гострій критиці місцевої влади та висвітленню корупції поміж місцевих чиновників. Погрози стали надходити йому одразу після початку Майдану. До офісу «Новин Донбасу» намагалися увірватися невідомі, хтось стежив за Мацукою, коли він пересувався містом. А коли в Донецьку почалися безлади, бандити перейшли до радикальніших дій. Вночі спалили авто журналіста, яке було припарковане біля його будинку.

Читайте також: Вчорашні кримчани і дончани під Києвом: нехитрий побут і спогади про полон

Залишатися далі було небезпечно, тому Олексій поїхав до столиці. Редакцію «Новин Донбасу» розпустив працювати по домівках. Це було правильне рішення, адже незабаром офіси інших донецьких ЗМІ були атаковані терористами та закриті. Зараз ресурс «НД» працює у звичному режимі, але Мацука зізнається, що має фінансові труднощі. У травні донецький бізнес повністю зупинився й не може більше витрачати гроші на рекламу. Найімовірніше, доведеться скорочувати штат працівників.

Облаштовується в Києві й голова селища Зайцеве, що біля Горлівки, Володимир Весьолкін. Він був відомим представником «Батьківщини» в місті та єдиним селищним головою від опозиційної політсили в Донецькій області. Його перемога на локальних виборах у 2013 році стала справжньою сенсацією. Але після захоп­лення міста сепаратистами з ДНР став однією з перших мішеней для злочинців. Його товариша по партії депутата міськ­ради Володимира Рибака, як відомо, бойовики викрали і вбили у квітні.

«Я подивився на перший мітинг сепаратистів у Горлівці й одразу зрозумів, що все дуже серйозно, – розповідає Весьолкін. – Побачив повсталих люмпенів, які жадали розправи, вибухали ненавистю. Було зрозуміло, що все це закінчиться погано, тому одразу відправив дружину з дітьми та маму до Полтави. Сам ще залишався в місті деякий час, евакуював бізнес. Мені постійно телефонували з погрозами. Декого з лідерів сепаратистів я знав, і вони радили мені забиратися «по-хорошому, поки цілий».

Читайте також: Як живуть кримські біженці, що оселились під Львовом

«Остаточно поїхав після «референдуму», 15 травня. У моєї родини в місті було дві пекарні, я забрав усе обладнання, – розповідає далі. – Вантаж дорогою супроводжували друзі з Горлівки, спортивні молодики, які казали на блокпостах ДНР, що свої. Вдалося все вивезти без проблем. Пізніше забрав ще свій трактор та вантажівку. Вже потім терористи таки прийшли до мене. Вони обшукували порожні приміщення, але нічого цінного для себе не знайшли. У Зайцевому розтрощили готель, який належав моєму партнерові. Усе повиносили, розбили посуд, двері, меблі. Все знищили».
Зараз підприємець запустив свій горлівський бізнес у Вишгороді під Києвом. Разом із партнером вони винайняли приміщення, яке раніше також було пекарнею. Зробили невеличкий ремонт. Ціна за оренду адекватна, не більша за ту, яку сплачували в Горлівці. Хліб уже купують у Вишгороді та на Оболоні. «Я написав заяву про те, що тимчасово не можу виконувати обов’язки селищного голови Зайцевого. Зарплату не отримую», – підкреслює Весьолкін.

Інший мешканець Горлівки відомий журналіст і головний редактор порталу Gorlovka.ua Олександр Білінський зараз перебрався до Львова. Подалі від Донбасу. Поїхав через погрози та спроби захоплення терористами редакції, у якій він працював. «За годину до захоп­лення Горлівського міськ­управління міліції до мене на роботу вломилися шість чоловіків у масках. Вони забігли в кабінет, заламали мені руки і вивели з приміщення. Уже в машині сказали, що на сайті їх назвали чи то терористами, чи то сепаратистами, мовляв, зараз поїдемо звітувати перед народом. Якимось дивом мені вдалося переконати скажений натовп, який вимагав розправи над нами, що ми їх не називаємо терористами. В однієї жінки на мобільному телефоні відкрився сайт, вона прочитала заголовок матеріалу, і через п’ять – сім хвилин обговорень мене відпустили. Але зажадали, щоб «писав правду». Після того інциденту ми і далі працювали, але вжили заходів безпеки: двері до редакції відчиняли тільки по дзвінку, з приміщення виходили по двоє-троє тощо. Після низки публікацій, особливо після зникнення і вбивства депутата Горлівської міськради Володимира Рибака, стали телефонувати «співчутливі» люди з пропозицією виїхати з міста. Зважився після дзвінка одного місцевого деенерівця. Він раніше зливав інформацію про місцевих правоохоронців, і вона завжди підтверджувалася. Сказав мені прямо: «Тобі треба валити з міста, нам наказали знайти і захопити тебе, я свою місію виконав, попередив. Вирішуй сам». Наступного дня мене вже не було. Тепер працюємо в підпіллі. На щастя, джерел інформації залишилося багато», – розповідає Білінський про свої пригоди.

Дивіться також: Вигнані війною: якою є правда українських біженців зі сходу країни

Зізнається, що їхати назад до Горлівки після того, що там пережив, не планує. «Повертатися в місто, де на тебе дивляться як на ворога? Де в сотень місцевих молодиків, які ще вчора просили позичити на сигарети, з’явилися автомати? Де депутати зачаїлися й носа не показують? Де тобі мститимуть за твою позицію і правдиве висвітлення подій? Не думаю, що на Донбасі в найближчі півроку буде безпечно. Навіть якщо мир запанує на горлівській землі, то залишаться десятки, якщо не сотні колишніх бойовиків, їхні сім’ї, які ненавидять усіх, хто відстоює єдність України», – каже Олександр.

Звісно, покидати Донецьк назавжди планують не всі, хто поїхав із міста. Але для багатьох людей нинішня ситуація стала моментом істини та вагомою причиною зробити давно запланований крок. Ті, хто хотів виїхати колись потім, у майбутньому, мають нагоду нарешті реалізувати задумане.

Може так статися, що нинішні вимушені мігранти з часом зрозуміють, що причин повертатися менше, ніж причин залишатися на новому місці. І навіки попрощаються з Донбасом, як це вже зробили сотні тисяч людей, що покинули його в 1990-ті. А це означає, що багатостраждальний регіон знову переживає черговий «великий ісход», коли його покидають найкращі та найактивніші мешканці.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено