Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
19 червня, 2014   ▪   Ярослав Тинченко   ▪   Версія для друку

Збройні сили України: спроба відповісти на багато «чому?»

Бойові дії на сході України тривають вже три місяці. Коли вони завершаться – невідомо, а тому в нашому суспільстві накопичилось чимало питань до української армії та її керівництва.
Матеріал друкованого видання
№ 24 (344)
від 12 червня, 2014
Збройні сили України: спроба відповісти на багато «чому?»

Але те, що ми зараз маємо – результат 23-літніх геніальних реформ у військовій галузі. У цей час навіть президенти України не вдавалися у діяльність своїх військових міністрів, не кажучи вже про громадян. Що ж до небайдужих генералів то офіцерів, то вони традиційно наштовхувались на питання: «Воно тобі треба? Тобі що, немає чого робити?» Відтак, спробуємо популярно викласти історію реформування ЗСУ, яка сталась від моменту їх виникнення у 1991 році.

Оборона починається з однієї фрази

Головним документом для діяльності збройних сил будь-якої країни є Військова доктрина. У цьому документі найголовнішою є одна фраза, в якій чітко окреслено: хто для країни союзник, і хто – ймовірний супротивник. Відповідно до цієї маленької фрази повністю вибудовується оборонна програма всієї країни.

Наразі, в Україні Воєнна доктрина – це «болюче місце». До складу НАТО Україну особливо не поспішали брати, а входити в один військовий блок під крило Росії жодний з наших лідерів не хотів. Відтак, у 1993 році Президентом Л. Кучмою було затверджено Указ «Про Воєнну доктрину України», в якому було зазначено, що вона «грунтується на результатах аналізу воєнно-політичної обстановки, прогнозування її розвитку, принципах оборонної достатності та дотримання політики позаблоковості».

Ще тоді, у 1993 році, цей Указ було піддано критиці, оскільки позаблоковість можуть собі дозволити лише країни з потужними збройними силами, або міцною економікою та традиційно-дружніми стосунками з усіма сусідами. У разі, якщо цього немає, то країна не може бути позаблоковою.

Читайте також: In the army now. Суспільство змінює ставлення до військових

Прихильники «оборонної достатності» та «позаблоковості» апелювали до того, що в України є ядерна зброя (на той момент), а відтак – їй не має про що хвилюватися. Однак, наприкінці 1994 року Україна вирішила добровільно позбутися своєї ядерної зброї (міжбалістичних ракет, боєголовок, літаків та бомбардувальників-ракетоносців) в обмін на гарантії її безпеки та територіальної цілісності з боку Російської Федерації, Великобританії та США (Будапештський меморандум). Власноруч знищивши свої ракети, 2-го червня 1996 року Україна офіційно втратила ядерний статус. Але прихильники гібридної Воєнної доктрини продовжували твердити, що Україну здатні захистити країни, які підписали Будапештський меморандум, передусім – Росія.

Ситуація радикально змінилася у квітні 2005 року, коли за ініціативи Президента В.Ющенка та військового міністра А.Гриценка було змінено Воєнну доктрину. Відтепер «кінцевою метою євроатлантичної інтеграції України визначений вступ до НАТО як основи загальноєвропейської системи безпеки».

Воєнна доктрина 2005 року стала прямим викликом Росії та особисто Путіну. Передусім – через Крим, як базу Чорноморського флоту. Під час інтерв`ю французьким СМІ 5-го червня 2014 року, Президент Росії фактично дав публічну оцінку Воєнної доктрини України 2005 року: «В этих условиях позволить, чтобы историческая российская территория с преимущественным этническим русским населением ушла вот туда, в какой-то международный военный альянс, притом что сами жители Крыма хотят быть частью России, — извините меня, по-другому мы просто поступить не могли».

1 липня 2010 року було оприлюднено Закон України «Про засади внутрішньої та зовнішньої політики», в якому нашій країні було повернуто позаблоковий статус. У червні 2012 року Президент України В.Янукович також повернув стару редакцію Воєнної доктрини з формулюваннями про «оборонну достатність» та «позаблоковість».

Не зважаючи на це, Україна протягом кількох років (2005-2010) жила у стані, коли наша національна Воєнна доктрина називала НАТО – союзником, а відтак Росію – супротивником.

Отож, проаналізуємо: як Україна готувалась з можливим зіткненням з «імовірним супротивником»? Аби відповісти на це питання, слід звернутись до недавнього минулого.

Радянський спадок

У 1991 році молодій українській державі дістався у спадок великий шматок Радянської армії, який нараховував майже 730 тисяч військовослужбовців. Цей шматок був поділений на три військових округи (Прикарпатський, Одеський та Київський), які, у свою чергу – становили частину великого радянського пазлу – танкового кулака для удару по Європі.

Прикарпатський округ (Волинська, Рівненська, Житомирська, Вінницька, Хмельницька, Тернопільська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька та Закарпатська області) – був другим ешелоном Головного командування Західного напрямку Радянської армії. У можливому бліцкригу до Атлантичного океану війська Прикарпатського округу мали бути введені в дію десь на кордонах Франції та Іспанії. Відповідно, ці війська були оснащені сучасною військовою технікою. До складу округу входили управління 3-х армій, 8 механізованих, 2 танкові, 2 артилерійські дивізії, а також зенітно-ракетні та інші з`єднання.

Одеський округ (Одеська, Херсонська, Миколаївська, Запорізька області, Крим та Молдавська ССР) – виконував роль «флангового району» -- прикривав південні кордони СРСР та мав допомагати Чорноморському флоту. На території України зі складу цього округу знаходились: 1 управління корпусу, 4 мотострілецькі, 1 артилерійська та 1 повітрянодесантна дивізії.

Київський округ розташовувався на території інших 10 областей України, але був найбіднішим за кількістю військ. У «танковому бліцкригу» він мав відігравати роль постачальника військових кадрів, зброї, техніки, тощо. Відтак, у ньому була зосереджена велика кількість військово-навчальних закладів, складів зброї, підприємств оборонної промисловості, тощо. Військ було порівняно небагато: 2 управління армій, 2 танкові та 3 механізовані дивізії. Протягом 1990-1991 років на територію КВО з Південної групи військ прибуло ще 2 механізовані дивізії, але – з мізерною кількістю озброєння.

У 1991-1992 роках на базі штабу Київського округу було створено апарати Міністерства оборони та Генерального штабу України. Штаби двох інших округів продовжували функціонувати аж до 1997 року попри алогічність такої ситуації.

Ще на початку 1990-х всі військові фахівці майже в один голос твердили, що треба негайно поламати існуючу радянську дислокаційну систему в Україні, спрямовану проти Заходу, проте з майже цілком відкритим фронтом на сході. Зокрема, пропонувалося замість наявних штабів округ, армій та корпусу створити 5-6 корпусів: Захід (Львів), Північ (Житомир-Чернігів), Схід (Дніпропетровськ), Південь (Одеса) та Крим (Сімферополь). До складу корпусу мало б належати стільки військ, скільки було потрібно для оборони певного напрямку.

Читайте також: Диверсійна потреба

Аналогічна реформа мала спіткати і Військово-повітряні сили та протиповітряну-оборону. Особливо – останню. Станом на 1991-й рік, штаби корпусів ППО були розташовані у Києві, Львові та Дніпропетровську. Причому, якщо система ППО на заході, на півдні та частково на півночі була цілком задовільною, то на сході – абсолютно незадовільною: за часів СРСР контроль за небом східних областей УСРР здійснювався передусім силами ППО з території Росії.

На превеликий жаль, жодний з військових міністрів не подбав про те, аби привести дислокацію збройних сил до можливості відсічі вторгнення зі сходу. Навіть більше того – з наявних на Правобережній Україні 5 дивізій 2 (у Лубнах та Артемівську) були взагалі розформовані. Три дивізії (нині – бригади), які тут залишилися – знаходяться у відстані від 200 до 500 км. одна від одної (Чернігівщина, Харківщина та Дніпропетровська область). Отож, якби виник прямий збройний конфлікт з Російською Федерацією, ці з`єднання були б миттєво розчавлені.

Замість корпусної системи управління було відновлено три «класичні» військові округи радянського зразка. Але тепер вони звуться Західним, Північним та Південним оперативними командуваннями. Скорочення та розформування дивізій сухопутних військ відбувалось не за логікою, а виходячи з наявності нового/старого озброєння. Першими пішли «під ніж» дивізії з застарілим озброєнням.

Деякі області, як, наприклад, Донецька та Луганська, була взагалі значною мірою демілітаризовані. Там не залишилось сухопутних військ, попри те, що в цих областях знаходиться кілька потужних складів зброї (передусім – в Артемівську), унікальні військові підприємства та зенітно-ракетні дивізіони.

Подібна ситуація склалась і з протиповітряною обороною. Аби закрити «дірки» у небі,  в Україні було об`єднано військово-повітряні сили та протиповітряну оборону в єдиний рід військ – Повітряні сили. Той небесний простір, який не контролювала наша система ППО, мала прикривати авіація. Вразливість цього плану полягає в тому, що авіація у разі виникнення збройного конфлікту з Росією може бути поступово знищена протиповітряною обороною РФ. А наші зенітно-ракетні бригади та дивізіони, зважаючи на відсутність сталого щита на сході, не комплексно зможуть допомогти авіації. Саме тому зараз російські політики активно погрожують Україні зробити т.зв. «закрите небо» – бо протиповітряна оборона РФ дійсно здатна наробити нашим Повітряним силам чимало прикростей.

Читайте також: Одкровення на кордоні

Чому ми виявилися майже беззахисними на східному напрямку? На це питання вичерпно відповів колишній міністр оборони України у 1996-2001 та восени 2004 – на початку 2005 років генерал О.Кузьмук в інтерв`ю, присвяченому анексії Криму 15-го березня 2014 року: «Ни один план стратегического применения вооруженных сил Украины не был направлен на защиту с Востока и Севера, ни разу…»

Твердження генерала Кузьмука фактично входить у протиріччя з тією Воєнною доктриною, яку мала Україна завдяки президенту В.Ющенку та військовому міністру А.Гриценку протягом 2005-2010 років. Тому, зізнання Кузьмука можна трактувати таким чином: Ющенко та Гриценко підписали декларативний акт, але жодного реального підґрунтя для захисту нашої країни не зробили. Про шлях у НАТО повідомили весь світ, але будувати плани з оборони України проти військ РФ не стали. Цікаво, що жорсткій критиці А.Гриценка та його наступника – Ю.Єханурова піддав у 2010 році новий міністр оборони адмірал М.Єжель. Він, зокрема, твердив: «у 2010 році було зупинено руйнацію армії і досягнуто стабілізацію».

По факту, «руйнація» збройних сил України продовжувалась і за часів Єжеля, і його наступника – Лєбєдєва. Загалом, останні 10 років існування нашої армії характерні двома рисами:

-- безглуздим скороченням збройних сил до мінімуму, яке супроводжувалось масовим знищенням військової техніки та вогнепальної зброї;

-- масовим продажем «усього зайвого», для чого у складі Міністерства оборони України було створено «Державний департамент надлишкового майна та земель».

Гадаємо, що діяльність цієї останньої структури слід взагалі зробити предметом окремого розслідування. Приміром, подейкують, що Міністерство оборони через цей департамент лише у Києві «добровільно відмовилось» від понад 100 земельних ділянок, на яких розташовувались (або знаходяться зараз) військові частини. Чимало цих ділянок – в історичному центрі міста, де війська дислокувались ще у 18-19 століттях.

«Паперова армія» та реальний бойовий склад ЗСУ

Регулювання чисельності української армії мало відбуватись на підставі міжнародних документів, передусім – Договору про звичайні збройні сили в Європі (1990 рік) та додаткових Ташкентських домовленостей (1992 рік). У цих документах визначалась чисельність звичайних озброєнь у кожній країні Європи. Для України були надані досить солідні квоти – згідно з її положенням, територією та чисельністю населення. Виходячи з цих домовленостей, Україна могла мати збройні сили у кількості 400-450 тисяч осіб.

По-факту утримувати збройні сили такої кількості було дуже складно:

-- по-перше фінансово;

-- по-друге – матеріально, адже війська мали постійно поповнюватись озброєнням нових зразків.

Відтак, ще за часів президентства Леоніда Кучми було прийнято рішення про різке скорочення збройних сил. У 2000-му році у них ще нараховувалось 415 тисяч 850 осіб, а у 2005-му – вже 245 тисяч осіб. В принципі, на цій цифрі слід було зупинитись. Але президент України Віктор Ющенко та його команда чомусь вирішили піти далі. І це – за умов нової Воєнної доктрини, в якій вони сміливо погрожували Росії.

У 2005 році, за часів військового міністра Анатолія Гриценка, було запроваджено план реформування збройних сил, який передбачав їх скорочення до 2011 року до 143 тисяч осіб, в тому числі – 116 тисяч військовослужбовців. Але по факту навіть з цієї цифри власне бойовий склад збройних сил був дуже не чисельним. Згадані 143 тисячі поділялися таким чином:

Цей план був орієнтований винятково на можливість використання наших збройних сил у якому-небудь невеличкому локальному конфлікті. Можливість глобального військового протистояння нашими політиками та військовими навіть не розглядалась. Якщо б вони не виключали можливості прямого зіткнення з якою-небудь країною, то у цьому плані мали б бути показані так звані кадровані з`єднання – за їх рахунок армію можна збільшити у два-три рази.

План Гриценка, а слідом за тим – і плани інших військових реформаторів, реалізовувались і за часів президентства В.Януковича. Останній його міністр, П.Лєбєдєв, в решті решт планував скоротити збройні сили до 100 тисяч, з яких військовослужбовців – лише 75 тисяч.

Читайте також: Наближаючи перемогу

Саме згідно плану Лєбєдева восени 2013 року було відмінено призов до лав збройних сил, а самі вони переводились на добровільно-контрактну основу. Лєбєдєв обіцяв військовослужбовцям, які мали залишитись, буквально «золоті гори»: і високі зарплати, і квартири, і соціальний статус…. Офіцерам було обіцяно «покращення» ще навесні 2012 року. Але обіцяні суттєві підвищення зарплат залишились обіцянками, що викликало гірке розчарування серед професійних військових. На тлі цього президент Росії В.Путін у 2012 році «переміг» українську армію у Криму рубльом. Військовослужбовці Чорноморського флоту почали отримувати у 3-4 рази більше, ніж їх колеги зі збройних сил України.

Згідно підписаного В.Януковичем законопроекту «Про чисельність Збройних сил України на 2013 рік», станом на 31-го грудня у складі наших військ служило 168 тисяч 201 особа. З них – 125 тисяч 482 військових, а решта – цивільні працівники. У пресі та мережі інтернет розповсюджені також дані, що з цих 168 тисяч 47 тисячу становлять жінки.

Зараз озброєння наших збройних сил приблизно на 90-95% -- радянського виробництва – у більшості фізично та морально застаріле. Нові зразки озброєння існують в одиничних екземплярах. Причому, більшість цього озброєння виробляється у східних областях.

Динаміку кількості озброєння в Україні протягом 1990-2011 років можна простежити у таблиці:

Що ми маємо зараз

Під час Революції на Майдані Віктор Янукович кілька разів погрожував використати збройні сили. Коли 18-19 лютого начальник Генерального штабу України адмірал Ільїн спробував реалізувати план використання збройних сил у придушенні Революції, несподівано для Януковича виявилося, що… немає ким придушувати.

В оприлюднених планах адмірала Ільїна йдеться про залучення до придушення Революції лише сил швидкого реагування – ніяких інших він використати фізично не міг. А це – близько 6 тисяч осіб. Але до складу цих сил також належали 30-а танкова та 95-а аеромобільна бригади, розташовані на Правобережжі України та укомплектовані місцевими мешканцями, а також – деякі авіаційні та морські підрозділи. Їх використання було під сумнівом. Фактично, у розпорядженні Ільїна залишались частини 25-ї аеромобільної бригади з Дніпропетровська, 79-ї – з Миколаєва, підрозділи морської піхоти та «спецназ з Очакова». На цей спецназ покладалось, зокрема, завдання штурмувати Будинок Профспілок у Києві. По факту у напрямку Києва вирушило 500 чи 600 десантників з Дніпропетровська, кілька танків з Житомира та 350 морських піхотинців. Щодо спецназу, то його використання у Києві було в принципі проблематичним, оскільки очаківці – морський спецназ – бойові плавці! Що вони мали робити зі своїми ластами та масками у Києві – адмірал Ільїн роз`яснити не попіклувався.

Не виключено, що коли до Віктора Януковича дійшло, що збройних сил у нього фактично немає, він і почав вживати кроки щодо евакуації.

Після перемоги Революції Україна позбулась свого майже 18-тисячного контингенту у Криму, який був «куплений» за російські зарплати В.Путіним. Цікаво, що два місяці тому надвисокі зарплати російських військовослужбовців у Криму були скорочені на третину або половину. На підставі того, що, мовляв, тепер Крим – уже Росія, а раніше був «закордонною військовою базою». Крім того, військовослужбовців (як «корінних» російських, так і колишніх українських) примушують або їхати служити в інші регіони РФ, або звільнятись. Але й тут В.Путін жорстоко поглузував: пенсії як «корінним», так і «колишньо-українським» військовим він чомусь вирішив виплачувати за Пенсійним законодавством України! А це – значно менше від російських військових пенсій.

Крім того, Україна втратила значну частину особового складу внутрішніх військ та спецназу МВС та СБУ (цей останній – «Альфа», і без того був дуже нечисленним). Значна частина професіоналів звільнилась з правоохоронних органів, почуваючи образу через те, що сталось на Майдані.

Фактично, у непорушному стані залишились лише Прикордонні війська – близько 50 тисяч осіб (з них 10 тисяч – цивільні), але ця служба мала продовжувати охороняти 7-тисячний кордон держави.

Нові київські лідери та суспільство перебували у «святому переконанні», що Україна має потужні збройні сили, які захистять її територіальну цілісність. Заява в.о. міністра оборони України адмірала І.Тенюха, зроблена ним 11-го березня 2014 року, про те, що в нас «по факту у стані бойової готовності перебуває 6 тисяч» стала майже сенсацією.

Треба визнати, що адміралу І.Тенюху та – особливо – генералу М.Ковалю довелось зробити майже неможливе:

-- у найкоротші терміни відмобілізувати усі наявні сили (швидкого реагування, нарощування, стабілізації);

-- здійснити практично миттєву та приховану передислокацію щонайменше понад 20 військових з`єднань.

В цьому контексті особливо слід відмітити, що деякі бригади перекидались на схід та південь з західних гарнізонів, і ця операція, попри глобальну інформатизацію, була здійснена практично непомітно.

Виходячи з усього вищенаведеного, спробуємо відповісти на питання, які зараз найбільше турбують наше суспільство.

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Літо надихає на мандри. Тому книжки, про які я напишу, теж так чи інакше пов’язані з мандрами й подорожами.
    25 липня, Олександр Стукало
  • Тиждень.ua поспілкувався із комісаром Ради Європи з прав людини Нільсом Муйжнієксом про стан прав людини на Донбасі та в Криму і його подальший план дій щодо цих територій
    25 липня, Віталій Рибак
  • Тиждень поспілкувався з легендарною Дітте Марчер, директором Bodynamic International, засновницею реабілітаційної програми для військових, яка допомогла тисячам людей повернутися до нормального життя після війни. Нині вона допомагає українським солдатам.
    25 липня, Роман Малко
  • Якщо люди-музеї — це здебільшого старше покоління, то в цій підбірці етнографічно-туристичних історій здебільшого свіжа кров. Проекти, що надихають, що з’являються зав­­дяки активній молодій енергії. Може, з роками й вони перетворяться на пам’ятки, але поки що це живі страшенно цікаві організми, котрі навіть диктують свої умови в деяких нішах нашого бідного туристичного ринку.
    24 липня, Богдан Логвиненко
  • Що передбачає й кого зачіпає якісна психореабілітація людей, які повертаються з війни
    24 липня, Ганна Трегуб
  • Найбільші бренди світу потерпають від дрібніших конкурентів
    24 липня, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено