Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
12 червня, 2014   ▪   Ольга Ворожбит   ▪   Версія для друку

Іноземна сотня

Майдан за час свого існування став і туристичним об’єктом, і місцем, куди приходили небайдужі іноземці.
Матеріал друкованого видання
№ 23 (343)
від 5 червня, 2014
Іноземна сотня

Над ним майоріли прапори не лише України та ЄС, а й різних країн світу. Серед героїв Небесної сотні теж є громадяни інших країн. Яким же мешканці зарубіжжя бачили і бачать Майдан?

Марко Ферраро, Італія:
Я приїхав до Києва у січні. В Італії події Євромайдану не звучали як важливі новини, але мені здалося, що сама ситуація для Європи незвичайна, бо ж люди виходять на вулицю із прапорами ЄС. Залишився в Києві на тиждень, потім приїхав іще й наприкінці лютого (то було відразу після вторгнення в Крим). Потім став активістом групи «Євромайдан – Італія», що поширює правдиву інформацію і спростовує російську пропаганду. Разом із групою «Ми всі європейці. Ми всі українці» проводив напередодні виборів до Європарламенту соціальну кампанію, щоб показати: багато європейських політиків є друзями Путіна.

Коли я вперше приїхав до Києва, мені було цікаво порівняти тутешні протести із тими, що були в Туреччині, де я живу вже три роки, проти забудови парку «Гезі».

Я був на Майдані в періоди миру. Чесно кажучи, не знаю, що робив би в разі атаки. Мабуть, побіг би на барикади разом із протестувальниками.

Перебування в Києві дало мені одні з найсильніших емоцій життя. Хотілося розповісти про них людям в Італії, тож я поширював інформацію. То було щось красиве. Кажучи «красиве», маю на увазі, що люди на Майдані були справжні й чесні. Зустрів там іще кількох італійців… Що зближує нас із Майданом – це боротьба проти корупції.

Коли майданівці говорили зі мною, я відчував, що можу їм довіряти, бо вони підтверджували свої слова діями.

Востаннє був на Майдані під час виборів президента України. Зараз те місце бачиться пустим, немовби там, як сказав мій товариш, зосталися лише ті, хто не має, що робити. Він утратив свою енергію. Звісно, в час воєнної кризи складно тиснути на власний уряд.

Щодо Майдану, то, на мою думку, він може мати кілька варіантів розвитку. Один із них – це стати політичним рухом, політсилою, як було із «Солідарністю» в Польщі. Другий – трансформуватися в громадянське суспільство, якусь неурядову організацію. І останній – залишатися тим, чим він є, низовою структурою, цілком неорганізованою. Це означатиме, що Майдан не матиме політичного впливу, але він зможе тиснути на суспільство морально.

Гадаю, сила Майдану в тому, що він мобілізує людей до дії, їх не потрібно припрошувати. Кілька місяців тому я спитав, що можу зробити для нього, і дістав відповідь: «Роби що можеш і хочеш, тут немає ієрархії». І це дуже потужний актив.

Аня Ланґе, Німеччина:

Я в Україні вже рік, доти навчалась у Лейпцигу, виросла у Дрездені. Нині викладаю німецьку в Могилянці. На Майдані бувала майже щодня, зазвичай спостерігала, що відбувається. На початку він мені нагадував чемпіонат Європи з футболу, який був тут за рік до того. Всі веселилися, танцювали, панувала атмосфера народного свята, це протягом першого тижня, до 30 листопада.
Після того як «Беркут» розігнав протест на Майдані, він став радикальнішим. Я зрозуміла, що все набагато серйозніше. Студенти вийшли на страйк. Однак із часом молоді ставало на Майдані менше й менше, я була цим трохи розчарована, і нарешті назріло питання, що далі.

Спершу для мене було дуже важливим, що Майдан – це символ українського громадянського суспільства. Люди щось безкоштовно робили одне для одного. Мені здавалося просто неймовірним, що таке відбувається. Потім у лютому сталася ескалація, і мені здається, що відтоді на площі залишаються тільки ті, хто не знає, куди подітися. Вони хочуть жити в наметах, щодня їсти гречку.
Для німецької преси «Свобода» та «Правий сектор» були основними учасниками протестів. Мені спершу дзвонила мама й говорила, що там лише фашисти на Майдані. Кажу їй: «Я теж там». Багато родичів мені телефонували, бо коли в нас усе відбувалося на двох вулицях і центральній площі, то в Німеччині думали, ніби палає весь Київ.

Майдан уже став символом громадянської активності, співпраці й має ним залишатися. Однак зараз, як мені бачиться, є і багато розчарованих, бо спершу всі говорили: «Нікуди не підемо, поки не піде Янукович», а коли він утік і сформувався перехідний уряд, то люди вирішили, мовляв, тепер житимемо спокійно, все буде легко. Але все нараз не зміниш.

Філіп Шимборський, Польща:

Нині я займаюсь у Києві гуманітарною допомогою разом із фондом «Відкритий діалог». Приїхав сюди з цією організацією в лютому, а раніше, у грудні, був тут сам.
Спершу багато читав про Майдан, дивився в інтернеті. Дуже швидко вирішив, що хочу поїхати, але мав роботу, складно було її покинути, тож прибув наприкінці грудня, коли в Польщі вихідні. Було дуже холодно. Перше враження було, ніби все не так, як собі уявляв. А ще це мені нагадувало демократичний рух у Польщі.

26 грудня – 6 січня, коли я був тут уперше, Майдан бачився мирним, барвистим, на ньому постійно щось діялося. Мені здається, для людей, які там перебували, це був такий простір, де вони могли вільно спілкуватися, робити щось спонтанно.

Мене тоді прийняла «Свобода» до Жовтневого палацу. Робив усе те, що й інші: ходив на пікетування, був на кухні, допомагав робити прикраси для сцени. Потім у лютому приїхав із фондом, і ми почали займатися гуманітарною допомогою, ходили також по судах, де були справи проти Автомайдану. Робили звідтіля звіти.
Майдан сьогоднішній і той, грудневий, січневий чи лютневий, – це один простір. Мабуть, багато майданівців, які там нині, були і взимку. Здається, що він зараз розлився на всю Україну, а те, що зосталося власне на площі, – це для людей, які залишилися, яким виявилося нікуди йти, оскільки вони або були тут надто довго, або не мають куди повернутись, або їх не взяли до Нацгвардії… Але нехай принаймні живуть там, де на початку стояли.

Фізичний простір Майдану мав би змінитися. Не можна туди знову повернути вулицю, щоб їздили машини, бо там забагато всього відбулося. Добре було б, якби Хрещатик і Майдан залишалися пішохідною зоною, щоб було видно, де були барикади, де стояла сцена, щоб ці місця стали пам’ятником тим подіям.

Якщо йдеться про ідею Майдану, то для мене найважливішою була сама та спонтанність. Те, що люди просто відкрились іншим і почали працювати. Це дуже важливо, на мою думку, – навчитися працювати разом, навчитися довіри.

Кейт Матіа, США:

Я вже майже рік в Україні. Перше враження від Майдану… Пам’ятаю, як ішла від Українського дому 23 чи 24 листопада, тоді автомобілі ще їздили Хрещатиком, лив дощ, а на площі стояло кілька людей під синіми парасольками із символікою ЄС. Було дуже класно, що вони чимось загорілися, бо після поразки Помаранчевої революції всі були дуже апатичні.

Було б добре, якби Майдан залишався місцем для спілкування, дискусій і так само – пам’яті. Щоб Хрещатик зоставався відкритим. Коли люди досліджують революції, вони намагаються шукати подібності. Що ж до Майдану, то він у певному сенсі є чимось унікальним, адже так довго був мирним…

Майдан має неймовірно велике символічне значення для людей у схожих ситуаціях: якщо є система, яку треба змінити, але ви не знаєте як, то все одно знайдете вихід. Я сподіваюся, що загалом ситуація в Україні налагодиться, але дух Майдану, його енергетика, діалог поширюватимуться й підбадьорюватимуть політиків, щоб ті робили потрібні зміни й були відповідальні перед виборцями, аби не допустити наступного протистояння.

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Недореформована пострадянська Україна забезпечила ідеальні умови для виникнення та відтворення тіньової економіки
    5 грудня, Олександр Крамар
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    5 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено