Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
5 червня, 2014   ▪     ▪   Версія для друку

У пошуках втраченої мотивації

Масштаб стрімкої деградації середньої освіти, зумовлений деформованою мотивацією більшості учителів, виявить себе повною мірою значно пізніше, але на подолання наслідків підуть десятиліття
Матеріал друкованого видання
№ 22 (342)
від 29 травня, 2014
У пошуках втраченої мотивації

Українська середня школа переживає глибоку кадро­­ву кризу. Її причина полягає у спробі штучно зберегти в шкільній освіті засади соціалістичної економіки, коли решта країни живе в умовах нехай і недосконалого, проте ринку.

Основний рушій у будь-якій галузі – це мотивація, у випадку освіти йдеться про мотивацію учнів вчитися й учителів навчати. Однак у нинішніх реаліях немає ані того, ані того. Окрім ентузіастів, які, безперечно, присутні і серед тих, і серед інших, але яких завжди була й буде незначна меншість, для більшості учнів та педагогів мотивація зводиться до усвідомлення економічної цінності того, що вони роб­лять. Школярі мають розуміти, як рівень здобутої ними освіти позначиться на їхніх перспективах на ринку праці та рівні доходів, який вони зможуть отримувати в майбутньому. Учителі повинні знати, що винагорода за той чи той результат їхньої праці адекватна ціні, яку держава/суспільство/батьки готові платити.

Читайте також: Як не програти битву при Садовій

Політики і суспільство мусять бути відвертими й дати чітку відповідь, чого вони очікують від різних типів навчальних закладів та їхніх працівників, а не і далі повторювати популістські мантри про якісну й безплатну освіту. Причому середньої школи це стосується аж ніяк не менше, ніж вищої. У жодній галузі економічної діяльності не можна за низьку ціну придбати високоякісну або ексклюзивну річ чи послугу. Водночас нерідко на ринку затребувані не обов’яз­­ково дуже високоякісні або ексклюзивні послуги чи товари, а ті, що мають помірну чи навіть низьку ціну, при цьому покупець готовий миритися з не найкращою якістю. Спроби ж придбати дешево дорогу річ, як правило, завжди супроводжуються високим ризиком потрапити в шахрайську схему. Аналогічна ситуація й у сучасній українській освіті, зокрема середній.

успішніші та цілеспрямовані випускники педагогічних вишів до школи або не йдуть, або надовго там не затримуються

Сьогодні, за винятком провінції, помітний значний розрив між ціною вчительської праці, встановленої ринком на запитані послуги (робота репетитором), і тією, що оплачується в школі. Якщо оплата державою одного уроку в ЗОШ (до оподаткування) становить 30–40 грн залежно від рівня кваліфікації, то година індивідуального заняття коштує від 50–60 грн у провінції до 100–150 грн і вище у великих містах та Києві. Зайве пояснювати, що проводити урок у класі з 25–35 переважно немотивованих до вивчення того чи того предмета учнів складніше й виснажливіше, ніж займатися індивідуально з тими, хто виявляє до цього бажання. Інша річ, що попит на репетиторство не такий великий, щоб забезпечити працею всіх учителів. Однак у цьому разі маємо яскравий приклад співвідношення попиту за параметром ціна – якість.

Через те що вчительська праця тривалий час була непрестижною, виникла ситуація, коли вимоги до педагогів звелися до формальних показників та паперової звітності, що дедалі більше не збігалася з реальною якістю знань учнів. «Ринкові відносини» у галузі поширювалися в потворній формі, коли оплачуються не здобуті школярами знання, а оцінки, не якість викладання, а його кількість (обсяг годин). Адже, як відомо, ставка педагога передбачає 18 академічних годин (уроків) на тиждень. Решту робочого часу (не меншого від часу проведення уроків) він має виконувати супровідні завдання: готуватися до занять, перевіряти виконані дітьми завдання, професійно самовдосконалюватися тощо. Однак в умовах, коли рівень оплати праці залишав бажати кращого, педагоги намагалися збільшити свій дохід за рахунок механічного нарощування навантаження (до 30, а подекуди й 36 годин) або поєднання вчительської діяльності з додатковими заробітками. Відтак час, що виділявся на підготовку до уроків та підвищення власної кваліфікації, стискався до мінімуму.

Читайте також: У вчительській

Погіршення якості викладання, що поєднувалося зі зниженням мотивації учнів до нав­чання через зменшення престижності знань у суспільстві, змушувало вчителів та адміністрацію шукати спосіб приховати цей факт. З одного боку, висока частка учнів, які мають низькі оцінки, була небажаною для самих педагогів, оскільки це ставить під сумнів їхні професійні якості (не навчив). З другого – для успішного проходження кожного наступного формального рівня школяреві було достатньо потрібних оцінок у табелі, атестаті, потім у дипломі. Інтереси збігались, однак при цьому часто супроводжувалися різними формами корупційного інтересу вчителя: від прямого хабара до «м’якіших» форм у вигляді додаткових оплачуваних індивідуальних занять тощо.
Утримувати сім’ю, винайма­­ти чи тим більше придбати житло навіть у провінції працівники середньої школи не можу­­ть. Тож цілеспрямовані люди, зорієнтовані на результат, за винятком окремих ентузіастів, ту­ди не йдуть через специфічний демпінг із боку основної категорії її нинішнього кадрового складу. Це або заміжні жінки, чоловіки яких взяли на себе основну частину витрат на утримання сім’ї, а їхній інтерес до роботи в ЗОШ – це лише приваб­ливий соціальний пакет: тривалі оплачувані відпустки, збереження робочого місця під час декретної відпустки, можливість за потреби часто і довгий час перебувати на оплачуваному лікарняному з власними дітьми, право на пільгову пенсію за вислугою 25 років. Або люди пенсійного та передпенсійного віку, які мають вищий рівень оплати праці завдяки більшому стажу роботи й кваліфікаційній категорії, отримують заробітну плату та пенсію за віком, зі зрозумілих причин не мають альтернативи на ринку праці. У результаті кожен шостий шкільний педагог у країні вже пенсіонер, а в Дніпропетровській, Луганській, Донецькій, Київській, Житомирській областях – кожен п’ятий.

За таких обставин успішніші та цілеспрямовані випускники педагогічних вишів, що звикли працювати на результат та динамічно змінюватися відповідно до останніх тенденцій у галузі, до школи або не йдуть, або надовго там не затримуються. Винятки-ентузіасти, як і годиться, лише підтверджують це правило, проте з кожним наступним поколінням їх дедалі менше. Натомість у галузі все більшу частку молодого поповнення становлять ті, хто цілком комфортно почувається на роботі нехай і з незначним рівнем оплати праці, але з мінімальною конкуренцією, від виконавців якої важко вимагати особливих умінь чи зусиль.

При цьому кадрове забезпечення в середній школі має дві особливості. З одного боку, суттєві міжрегіональні диспропорції. Наприклад, у низці населених пунктів із високим рівнем безробіття та низькою середньою заробітною платою влаштуватися на роботу вчителем та дістати пов­ноцінне навантаження в розмірі ставки чи більше вкрай непросто. Йдеться не лише про містечка й так звані перспективні села, де є впевненість у тому, що школа наповнюватиметься дітьми і працюватиме ще досить довго, а й про низку середніх міст та обласних центрів. Як свідчать джерела Тижня, поширеною є практика брати хабарі за влаштування, які в деяких регіонах сягають $500–2000.

Читайте також: Тривожний дзвінок

З іншого боку, у населених пунктах, де рівень оплати праці вчителів значно нижчий від середнього по населеному пункту (Київ, міста-мільйонники та деякі інші великі міста), а також у «неперспективних» селах, де немає впевненості в тому, чи будуть там учні через 5–10 років (а відтак чи працюватиме школа), спостерігається хронічний дефіцит кадрів, особливо за окремими спеціальностями. У великих містах випускники педагогічних навчальних закладів можуть знайти роботу в суміжній галузі чи й узагалі не за фахом із вищою заробітною платою і кращими кар’єрними можливостями. У «неперспективних» населених пунктах навіть вихідці з них відмовляються повертатися на роботу за фахом додому через невпевненість у своєму майбутньому або знову ж таки через наявність кращої альтернативи в місцях здобуття освіти, зокрема й не за фахом.

Окрім відмінностей у забезпеченні кадрами в населених пунктах очевидною є й градація за фахом учителя. Оплата праці викладачів різних предметів практично однакова, натомість попит на вміння на ринку зовсім різний. Знання вчителів історії, географії, трудового навчання, фізики чи хімії менш затребувані в інших галузях, аніж іноземних мов, інформатики, біології чи хімії. Водночас викладачі іноземних мов чи інформатики можуть працювати за фахом і за кордоном, що майже нереально для педагогів інших спеціальностей.

Ситуація, що склалася, призводить до вимивання якісних працівників із системи освіти, зростання плинності кадрів, а відтак до різкого зниження якості середньої освіти. При цьому штучно сформований дефіцит педагогічних вакансій у низці населених пунктів та регіонів зумовлений лише загальним депресивним станом на тамтешньому ринку праці та привабливістю вчителювання для кадрів, які призвичаїлися до роботи в школі у її нинішньому стані. Оскільки вплив якості освіти на ситуацію в економіці та суспільстві загалом має тривалий часовий лаг, припускаємо, що справжній масштаб наслідків деградації середньої школи, що з кожним роком пришвидшується, країна лише починає відчувати. Водночас коли цей масштаб буде усвідомлено, щоб виправити ситуацію, знадобля­­ться десятиліття.

 


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Скільки регіональних осередків має кожна парламентська партія? В яких регіонах найбільше партійних представництв, та яка партія має найбільшу мережу? Відповіді на ці питання шукала Громадянська мережа ОПОРА. Аналіз ґрунтується на інформації, яка була надана на запит до Міністерства юстиції України щодо всіх зареєстрованих в Україні структурних осередків шести парламентських політичних партій, які мають свої фракції у Верховній Раді («Блок Петра Порошенка», «Народний фронт», «Опозиційний блок», Об’єднання «Самопоміч», Радикальна партія Олега Ляшка, Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина»).
    30 травня,
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про політичну кар'єру Савченко, повернення викрадених активів, призначення Андерса Фог Расмуссена радником Порошенка та напади на журналістів в Україні
    30 травня, Віталій Рибак
  • У Франції є прошарок політиків, які демонструють якщо не прихильність до України, то бодай стійкість супроти московських впливів. Із ними можна й треба співпрацювати, принаймні ситуативно
    30 травня, Алла Лазарева
  • Пострадянська автократія намагається перетворити чорне золото на модерність
    29 травня, The Economist
  • За перипетіями Великодня і травневих свят залишилася майже непоміченою одна не менш знакова подія, яку оминули увагою вітчизняні ЗМІ. 6 травня Арсєній Павлов, відомий більшості під позивним Моторола, лідер батальйону «Спарта», що стратив 15 наших бійців в аеропорту, отримав ключі від квартири в самісінькому центрі Донецька у висотній новобудові.
    29 травня, Станіслав Васін
  • Деякі західні оглядачі останнім часом порушують питання про те, чи є Туреччині місце в НАТО і чи надійний вона партнер для Альянсу. Скептики в країні (особливо наближені до влади) також аналізують вигоди від союзництва, яке триває десятки років, та обстоюють більш незалежний підхід до зовнішніх відносин. Утім, останні події показують: сторони потрібні одна одній у контексті масштабних глобальних викликів, щоб успішно пройти період неспокою.
    29 травня, Пінар Севінчлідір
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено