Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
5 червня, 2014   ▪   Дмитро Крапивенко   ▪   Версія для друку

Тривожний дзвоник. На що хвора українська школа

За 23 роки українська школа пережила косметичний ремонт, який заледве приховує її хронічні хвороби
Матеріал друкованого видання
№ 22 (342)
від 29 травня, 2014
Тривожний дзвоник. На що хвора українська школа

Останні п’ять років шкільного життя я провів уже в пострадянській школі. Зникли червоні прапори, піонерські краватки, деякі твори із програми з літератури, але освіта за інерцією котилася «на советской скорости». Пам’ятаю, якось у квітні глянув на дошку оголошень, а там проанонсований цікавий захід – Чистий четвер. Ну цікавий хіба що з огляду на назву, за змістом це звичайнісінький суботник, який ще кілька років тому звався ленінським. Згодом кострубату зміну вивісок почав помічати і поза школою. Але саме з неї, як вчив буквар, починається все.

Зараз, коли відповідаю на запитання доньки: «Тату, а що ви в четвертому класі з інформатики проходили?», то, стримуючи сміх, пояснюю, що цей предмет «наздогнав» мене лише в десятому і максимум, що ми могли зробити на допотопних компах, – написати за допомогою мови basic якийсь набір слів у стовпчик або рядочком. Тут би й зрадіти з приводу невблаганного прогресу в нашій освіті, але це якщо не зазирати за її фасад. Як і всі держустанови, школа залишається царством бюрократії, корупції, показухи й головотяпства. Звісно, є взірцеві заклади, модерні платні гімназії, вчителі-ентузіасти, які навіть у віддалених селах працюють сумлінно і за покликанням. Але все те відбувається радше всупереч, аніж завдяки усталеному порядку речей в освіті.

Шість уроків

Перший життєвий урок, який засвоює дитина разом із карлючками в прописах, – подвійні стандарти. Освіта ж бо в нас де-юре безплатна, тож де-факто олівчиком у щоденнику варто записати, яку суму і на що треба принести батькам до школи. Батьки побачили, гроші занесли, напис стерли – і жодна прокуратура носа не підточить. Першокласникові така забава може взагалі бачитися як гра у шпигунів, але, по суті, це перший крок у світ корупції та неофіційних домовленостей. Скільки ще «откритій чудних» може зробити, наприклад, київський уче­­нь. Що українська мова – це для казенщини і відбувайлівка на уроках, а на перервах усі включ­­но з вчителями послуговуються «модною» російською. Що не вшанована належним подарунком (на День учителя, 8 березня, день народження – потрібне підкреслити) вчителька може розгорнути терор проти своїх учнів. Що знання можна здобувати у двох режимах: абияк разом з усіма і якісно за гроші у вигляді репетиторства.

Читайте також: У вчительській

Другий урок – показуха. Якщо всі учні причепурені, на уроці відповідають тільки відмінники, а педагог зненацька зробився лагідним і уважним, знайте: до школи завітала комісія. Якщо у спортзалі побільшало м’ячів та іншого знаряддя, у бібліотеці – книжок, а в їдальні – цукерок, незабаром вибори і дядя-кандидат демонструє свою турботу.

Третій урок – кастовість педагогічного колективу. Побутує міф, що жорстокість і насильство прийшли до школи разом із комп’ю­терними іграми. Мовляв, діти попередніх поколінь були добрішими, бо не стріляли у віртуальних монстрів, а одне в одного з іграшкової зброї, чесно поділившись на «наших» і «німців». Насправді ж попередні генерації школярів не мали такого дива техніки, як мобільний телефон, яким можна зафільмувати бійку на задньому дворі. А бійки і жорстокість у дитячих колективах були завжди – зазирніть у дорослу педагогічну літературу. Але реакція класичного педагогічного колективу стандартного ґатунку на будь-який інцидент очікувана: у нас нічого поганого трапитися не може, треба розібратися (за зачиненими дверима), педагоги завжди праві, діти щось поплутали, необережно погралися, ну, може, когось бать­­ки недовиховали, буває. Страуси­­на позиція шкільних адміністрацій консервує конфлік­­ти, замість того щоб їх відрито вирішувати, чим часто викликає мультиплікаційний ефект негараздів.

Четвертий урок – особистості не потрібні. Масове казармене виховання колективом теж ніде не вивітрилося зі школи за понад два десятиліття. У великих містах на молодіжні особливості моди увагу звертають менше. Натомість у провінції конвеєр обовванювання працює безвідмовно. Коли я закінчував школу в райцентрі у середині 1990-х, то мав чимало проблем через довге волосся – ну радянська інерція, що з нею вдієш? Але коли у 2014-му (!) криворізького хлопця з оселедцем хочуть виключити зі школи за зачіску, бо вона, бачте, схожа на «ерокез» (граматику криворізьких педагогів збережено), то стає навіть не смішно.

Читайте також: Як не програти битву при Садовій

П’ятий урок – примат штампів. У початковій школі деякі діти відкривають для себе повний календар сучасних українських свят. Наприклад, хлопчикові, народженому у ХХІ столітті, важко збагнути, з чим його вітають 23 лютого, та й дівчаткам етимологія 8 березня навряд чи зрозуміла. Але «традиції» сильніші за здоровий глузд, і в українській школі й далі шанують загадкові дати із суперечливого світу дорослих. Педагогічний ефект сумнівний: виховується нове покоління тих, хто в дорослому віці любитиме беззмістовні гуляння і вибори за гречку.

Шостий урок – шароварний патріотизм. У так званому патріотичному вихованні молоді радянської інерції чи не найбільше. «Дєдушку Лєніна» замінили Шев­­ченком, від казенного культу якого нудить інтелектуально розвинених школярів і тягне позіхати решту учнів. Примітивні вір­­шики, етнографія, густо всіяна забобонами, гімн і державна символіка – ось стандартний багаж «любові до Батьківщини», який пропонує українська школа. Щоправда, тут є надія на швидке одужання: розповіді про Небесну сотню в навчальних закладах, патріотичний підйом у «дорослому світі» викликали непідробний інтерес дітей, як підсумок – навіть у випускних сукнях вималювався тренд до використання державної та національної символіки.

Різні дитинства

Лакмусовим папірцем сучасної освіти в Україні прийнято вважати кількість і модерновість комп’ютерів у школі. Це щось на кшталт кількості тракторів у колгоспі років 70 тому. Чиновники Міносвіти – люди, як правило, немолоді, й вони самі не так вчилися (!) працювати на комп’ю­терах. Але кожна сучасна дитина дошкільного віку здатна впоратися (у межах своїх потреб) із планшетом чи лептопом. Парадоксально: малюк, який ще не вміє читати і писати, може знайти в девайсі цікаву йому гру чи картинку. Є цілком справедливе судження про те, що дитина з легкістю опановує сучасну їй техніку. В ідеалі кількість комп’юте­рів повинна дорівнювати кількості учнів у школі, а оскільки дозволити собі таке може не кожен заклад, то похвальба адміністрацій комп’ютерними класами – це вчорашній день. Абсолютна більшість сучасних дітей «озброєна» щонайменше мобільним телефоном, який можна підключити до інтернету. Тому, певно, чиновникам уже варто було б звітувати про якість Wi-Fi у школах, бо «поголів’я» комп’ютерів саме по собі ще ні про що не каже.

Читайте також: Корисна бездіяльність

Якісний доступ до інтернету полегшив би життя й сільським школам, де нерідко класи інформатики обставлені електрон­ними «динозаврами», тоді як у дуже багатьох дітей є цілком пристойні мобілки. Але лише Wi-Fi сільську школу не витягнути із середньовіччя, у якому вона застрягла. Опалення, полагоджений дах, теплий туалет – усі ці побутові, з погляду міської людини, «дрібниці» вимушені вирішувати директори сільських шкіл, перш ніж подбати власне про навчальний процес. А його результати також невтішні: випускники сільських шкіл демонструють удвічі-тричі нижчі результати ЗНО, а з іноземної мови – у три з половиною рази. Дається взнаки не лише жалюгідна матеріальна база, а й соціальна структура сучасного села. Як засвідчують соціологічні дослідження, здатність здобувати вищу освіту краще розвинена в дітей, що виховані батьками, які мають диплом ВНЗ або ж статки, вищі за середні. От і виходить, що серед сільської молоді мотивацію до освіти мають переважно діти тих-таки вчителів і фермерів, для решти вступ до університету (особливо коли батьки такий намір не вітають) здебільшого перетворюється на пригоди в стилі Міхаіла Ломоносова.
Сучасні українські школи – цікавий об’єкт для істориків щонайменше ХХ століття. Це і циклопічні будівлі за мізерної кількості учнів у селі, і щорічні ремонти, результати яких не всюди побачиш, і сусідство комп’ютера та зручностей надворі, і, звісно ж, педагоги, серед яких нерідко зустрінеш тих, хто свого часу викладав дітям «Малую Землю» Леоніда Брєжнєва та ностальгує за радянсь­кими порядками, й значно молодших – тих, хто був слухняним адмінресурсом за кожного президента вже незалежної України, тих, хто сумлінно виконував директиви Дмитра Табачника і змушував дітей писати твори на тему «я живу в СНД». Врешті-решт, усі ті, хто, попри непрестижний статус і невелику зарплату й далі вчить дітей, які з вдячністю згадують своїх найкращих учителів. Ті, хто діє всупереч бюрокра­тично-недофінансовано-пока­зуш­­­­ному болоту, яке роками всмоктувало в себе українську освіту.


Матеріали за темою:

Реклама
Новини за темою
Останні публікації згорнути
  • Корупційні скандали не рідкість і для деяких країн-членів ЄС, особливо, для тих, хто приєднався до спільноти після тривалого перебування в орбіті СРСР.
    10 грудня, Ольга Ворожбит
  • Ліберали намагаються уникнути поразки, підтримуючи протекціонізм і посилення прикордонних режимів
    10 грудня, The Economist
  • Перший російський військовий, якого я побачила, був майже точною копією президента своєї держави. Невисокий, з типовою зовнішністю, усміхнений, але абсолютно холодний до всього, що не стосувалося безпосередньо його. Зовнішність прекрасно підійшла б для розвідника: типовий чоловік між 30 та 40 роками, швидше худорлявий, без виразних ознак ані в рисах обличчя, ані в мові.
    10 грудня, Вікторія Малишева
  • Чому влада зволікає з легалізацією видобутку бурштину
    10 грудня, Денис Казанський
  • Чи зможе Франсуа Фійон подолати Марін Ле Пен?
    9 грудня, The Economist
  • На яких засадах утворилася і функціонує «Воля народу»
    9 грудня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено