Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
13 травня, 2014   ▪   Олена Максименко   ▪   Польща   ▪   Версія для друку

Більше ніж волонтери

Солідарність із Україною у Польщі проявляють на кожному кроці на всіх рівнях – від державного до суто людського
Більше ніж волонтери

Юний кельнер цікавиться, звідки пані. Почувши, що з України, запитує про ставлення до Росії. «Яке може бути ставлення після того, що вони зробили на нашій землі!». Почувши це, бармен зазначає: «Кава коштом закладу. Ми теж не любимо Росії». У центрі столиці діє Музей Майдану, де експонуються до болю рідні світлини, плакати, уламки бруківки, розмальовані будівельні каски та інші атрибути барикад. Волонтер розповідає китайській студентці, хто такий Шевченко і яке його значення для України.

 На державному рівні у Польщі солідарність з Україною також неабияка. 18–22 лютого уряд офіційно оголосив, що прийматиме поранених, діяв так званий зелений коридор – постраждалих провозили через кордон часом узагалі без документів; після анексії Криму польські двері відчинилися і для біженців. Громадські організації та фонди збирають кошти для Майдану, надають юридичну допомогу, поселяють українців тощо. Пересічні громадяни здають гроші, завозять своїми силами меблі в порожні помешкання для біженців, опікуються пораненими. Фотограф у ательє відмовляється брати гроші з поранених майданівців, яким на місці роблять посвідчення особи. На вулицях та в кав’ярнях не вщухає обговорення останніх новин із фронту, в розмові поляки перепрошують, перш ніж процитувати репліку російською в присутності активістів Майдану, аби, бува, не зачепити почуття останніх...

Нетипова освіта

У мирний для України час діяльність польського фонду «Освіта для демократії» цілком відповідала назві: проводилися тренінги для вчителів та громадських лідерів, надавалася підтримка неурядовим організаціям, здійснювалися обміни між українськими й польськими школами. Фонд працював на теренах усього колишнього Союзу, поняття «освіта» розглядалося досить широко. Приміром, у Таджикистані його активісти підтримували сільські жіночі клуби, закуповуючи їх учасницям на вибір корову, швейну машинку або теплицю. Для бідної патріархальної країни такі об’єднання є неабияким поступом: жінки наважуються вийти за окреслену пережитками межу традиції і розвивати свій нехитрий бізнес (часом підтримуючи на виручені кошти лікарні). Але з початком Майдану «Освіта для демократії» стала займатися постраждалими (втім, не припиняючи освітніх проектів).

Читайте також: Прокуратура Києва не затримала жодного підозрюваного у злочинах, скоєних проти Майдану

«У мене був 30-й день народження, і я попросила в подарунок квиток до України, щоб безпосередньо передати кошти, зібрані в Польщі, – розповідає Мартина Міхалик, член правління фонду «Освіта для демократії». – У Києві я зустрічалася з людьми із різних міст України, з’ясовувала, у кого які потреби. Побувала в лікарні в Профспілках. Простих медикаментів вистачало, стояло питання оплати складного лікування, придбання спеціалізованих засобів. Ми купували обладнання для польової лікарні. А пізніше почалося те, що почалося. На часі стали знеболювальні та анестезія».

Уряд Польщі лікував поранених бюджетним коштом, фонд об’єднував зусилля з іншими організаціями, зібрані гроші спрямовували на позамедичну опіку. «Спільно з місцевим самоуправлінням, передусім із Познані, ми забезпечували місця в лікарнях для майданівців, – розповідає Мартина. – Локальна громадська організація з власних коштів виділила ресурси на опіку поза лікарнею, тобто кишенькові гроші, пізніше надавалася підтримка проживання в сім’ях. А ми оплачуємо переїзд або переліт».

Рекорди в хірургії

«Коли тут лежав, у якийсь момент забув, що я солдат Майдану. Тут так за нами доглядають! Ніби я якийсь міністр!» – розповідає Петро, до революції приватний підприємець, нині поранений боєць підрозділу «Ніхто крім нас» восьмої сотні. Петрові 18 лютого снайпер поцілив гумовою кулею в око, проте польським хірургам вдалося його врятувати. За Петрового побратима Дениса, котрому влучили в око дробом, не хотіли братися ані в Україні, ані в Польщі: «Перші три операції мені зробили в Україні. Одну кулю витягли зі скроні. З ока видалити не змогли – вона пройшла його наскрізь і застрягла в кістці. Професор сказав, що в Україні потрібного обладнання немає. У першу ніч мені просто зашили око, щоб вирівняти тиск. Через день його знову розрізали, виймали частини скла. Дріб мала оболонку з латуні. Коли вона потрапляє в плоть, то розвертається таким чином, що завдає дуже тяжких уражень».

Проте у варшавському шпиталі МВС офтальмологи теж відмовилися від пораненого – потрібного обладнання бракувало й тут. Був ризик втрати не лише й око, а й життя. «Тоді приїхав професор, який сказав, що забирає мене в Білосток, де був спеціальний ендоскоп завширшки три міліметри з відеокамерою на кінці, – згадує Денис. – Мені просто просвердлили скроню, «зайшли» туди апаратом і півтори години шукали кулю. Не знайшли її і вже хотіли зашивати. Але потім зробили на МРТ і побачили, що були за два міліметри від неї. Мене повернули і ще вісім із половиною годин виймали ту кулю». Операція тривала майже десять годин. Лікар  став у Польщі «Хірургом року» – раніше таких складних операцій там не робили.

Читайте також: Звідки беруться російськомовні «бандерівці»

«Родинам людей, які лікувалися в Польщі, ми передавали кошти. Траплялося, що годувальник був поранений, а жінка з дітьми лишалася сама», – розповідає пані Міхалик. Принципи роботи працівників фонду вражають – до кожної трагедії знаходять індивідуальний підхід, вирішують, що можуть зробити для людини в кожній ситуації. Тим, кому необхідно побути в Польщі, чи то переховуючись від переслідувань, чи то на реабілітації, оплачують дорогу, житло, добові. Допомагають сім’ям загиблих, по крихтах збираючи про них інформацію. «Виникає багато питань і ситуацій на межі, – розказує Мартина. – Приміром, нашому підопічному треба лікувати зуби. Але, перепрошую, зуби не зіпсувалися на Майдані, Польська держава не може за це заплатити! Водночас бувають операції, які не можна проводити, доки в пацієнта хворі зуби! Є людина, поранена на Майдані, а тут з’ясувалося, що в неї рак. І що робити? Не лікувати, тому що це не наслідок перебування на Майдані? Чи намагатися все ж врятувати?»

«Поляки врятували стільки людей! – каже Денис. – Їх привозили в дуже тяжкому стані. Декому в останній момент врятували ногу, котру мали б відрізати. В Україні дуже хороші спеціалісти, але немає потрібного обладнання! Якби не поляки, у нас інвалідів було б на порядок більше!»

Від школи до церкви

До фонду несуть гроші для України, зібрані різними ініціативами: об’єднаннями шкіл, бібліотек, колами жіноцтва... «Я навіть не знала, що в нас таке є! – дивується Мартина. – А ж ось: «Добрий день, це Об’єднання польських жінок. Ми зібрали кошти для України!». За словами громадської діячки, у Польщі було понад 20 таких ініціатив.

У листопаді утворився Громадянський комітет солідарності з Україною, де діє три групи: старша – колишні дисиденти, до яких належав Збіґнєв Ромашевський, це опозиціонери часів Польської Народної Республіки, які зараз у політиці займають позиції від лівої до правої; молодь, що була активною в 2004 році, а також група громадян України всіх національностей та білоруси, які живуть у Варшаві. Комітет працює на волонтерських засадах, є чотири організації, які підтримують його діяльність.

Читайте також: Будні сепаратистів: старі автомати й «Путінка»

Допомагає також Гельсінський фонд прав людини – польсько-гельсінська група, що має чотири секції: інформаційна відповідає за переклади статей, дбає про те, щоб польські журналісти брали інтерв’ю в цікавих людей в Україні, перекладає  німецькі чи французькі тексти польською, знаходить цікаві тексти, з якими слід ознайомитися польському читачеві; друга секція займається культурною репрезентацією; третя і четверта – секції юридичної допомоги та збору коштів.

«Дуже багато зробила церква, – каже пані Міхалик. – Є церква отців-василіян, це українська греко-католицька церква, вони мають монастир у Варшаві й активно підтримували і Майдан, і поранених, дуже по-людськи ставилися до того». 

Інформаційні війська

Музей Майдану в центрі Варшави порожнім не буває. Його створив фонд «Відкритий діалог» практично в перші дні революції. Ельвіра Каролевська, волонтерка, яка працює в музеї, розповідає: «Стараємося допомагати тим, у чому є потреба: ліками, одягом, взуттям... Проводимо збір коштів, сприяємо з візами, надаємо юридичну підтримку; шукаємо роботу, житло біженцям. Допомагаємо кримським татарам фінансово, а також акліматизуватися в Польщі. Умебльовуємо їхні помешкання, дбаємо, щоб у них було все необхідне. Організовуємо благодійні концерти, зібрані кошти йдуть на потреби Майдану. Проводимо тематичні зустрічі, культурні заходи, вечори української поезії, навчання українського гопака, конференції, на яких обговорюємо ситуацію в Україні. Надаємо психологічну допомогу постраждалим. Збираємося їхати спостерігачами на вибори».

Намет із польськими волонтерами від «Відкритого діалогу» простояв на Майдані всі місяці революції.

«Ми проводимо інформаційні кампанії щодо порушення прав людини, – розповідає Бартож Крамек, голова фонду «Відкритий діалог». – Наприкінці квітня зробили 11 таких рапортів і з ними зверталися в різні інстанції: до Сейму в Польщі, до Європейського парламенту, до Парижа, а Берліна. У Польщі добре знають, що таке Росія, і розуміють, якою насправді є ситуація в Україні. Але на заході Європи такого розуміння немає, це видається далекою, другорядною справою».

Синьо-жовті флаєри, написані українською і польською мовами, інформують, де можна отримати необхідну допомогу. Наталія Басько з «Відкритого діалогу» психолог, працює з постраждалими та їхніми рідними (які також зазнають неабияких психологічних травм), допомагає біженцям із поселенням та пошуком роботи. «Хлопцеві було зроблено шість операцій, лікарі дивувалися, що він вижив, – згадує Наталія. – Мав смертельні кульові поранення, які людина фактично не в змозі пережити. Йому відірвало руку, але її вдалося врятувати, вона була повністю розірвана всередині! Є хлопці, яким повирізали внутрішні органи до половини».

Читайте також: Атомізований креатив

Ініціатива «Євромайдан Варшава» значною мірою складається з діаспорян. Окрім збору коштів та опіки над постраждалими волонтери пікетували українське, російське, а потім і британське посольства з вимогою виконати умови Будапештського меморандуму та захистити територіальну цілісність України. Асоціація польських журналістів допомагає українським колегам компенсувати втрачену в результаті роботи на фронті техніку. Власники української кав’ярні SweeTea в центрі Варшави також проводять тематичні концерти і зустрічі, збір коштів тощо. На стійці пляшка кримського вина. «Нещодавно її хотіли купити, але ми не продали, бо тепер це майже реліквія», – згадує кельнерка Женя. Усіх ініціатив підтримки не злічити.    

«Революція скінчилася, тепер триває війна з Росією. Вельми нетипова війна... – розмірковує Бартож. – Україна вкрай потребує реформ. Мають бути жорстка боротьба з корупцією, люстрація, самоуправління, децентралізація, розширення повноважень у регіонах, щоб сильним був не тільки Київ. Ми з цього приводу організовували конференцію з Єгором Соболєвим у Києві, зустрічалися з Тетяною Чорновол...»

Родинні зв’язки

Волонтери та громадські активісти, що допомагають постраждалим України, є більше ніж волонтерами. Їх без зайвого пафосу можна назвати янголами-хранителями, адже за кожного прийнятого гостя вони переживають і борються, наче за рідного. «Коли я їздила до Києва, ми принагідно вертали чотирьох поранених, яких лікували в Польщі, і був один хлопчина без руки, – згадує Мартина Міхалик. – В аеропорту його мати просила переказати подяку лікарям, волонтерам... Я пояснювала їй, що протез зроблять у Німеччині, ми виділимо на це кошти, треба домовитися, визначитися коли... І тут я розумію, що вона мене не чує, що їй це зараз неважливо. Я довго не могла зрозуміти, чому так. А потім збагнула. Вона вперше за два місяці побачила свою дитину. І їй усе одно, чи має син руку. Вона думатиме про це, але завтра або ввечері того самого дня. Але скільки матерів уже не побачать своїх дітей!..»

Черговий концерт у центрі Варшави 1 травня на підтримку України. Вибухає паперовий феєрверк жовтих та синіх зірок. Кожен другий, хто зустрічається, у той чи інший спосіб висловлює підтримку і співчуття. Події останніх місяців чітко показали, хто є хто. Важко сказати, на якому ґрунті виріс міф про «братній російський народ» і що, окрім кирилівської абетки, між нами «братнього». Прикладів реальної підтримки прибульців «з-за порєбріка» історія не знає (якщо не вважати за таку добровільно-примусовий «порятунок» російськомовного населення від нашестя «бендер»). Натомість Польща демонструє справжні турботу і підтримку. Тут почуваєшся як удома, за винятком наявності загрози.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Море. Для багатьох донеччан це слово тепер стало асоціюватися з минулим, довоєнним життям. Коли літо ще було безтурботним часом і поїхати на жадане узбережжя було набагато легше. Як у фінансовому розумінні, так і в сенсі свободи пересування
    29 липня, Олександр Наумов
  • Найбільший головний біль зі всіх у Луганську — робота. Може, десь там у Європі чи Америці жінки й забезпечують себе, але на моїй вулиці споконвіку це робили чоловіки. Що не означає, ніби жінка сиділа вдома, поралася на городі та співала численним дітям колискові. Вона теж завжди працювала
    29 липня, Вікторія Малишева
  • Які сценарії розвитку подій чекають на Україну в роки пікових виплат зовнішнього боргу
    29 липня, Любомир Шавалюк
  • Наприкінці липня у США несподівано здійнялася нова хвиля протестів проти творчості Дани Шуц – художниці, яку називають однією з провідних авторок свого покоління. Найцікавіше в цій історії – реакція кураторів інституції, на яку ця хвиля опустилася
    28 липня, Олена Кухар
  • Заступник міністра охорони здоров’я Олександр Лінчевський детально розповів Тижню про реформу медицини
    28 липня, Андрій Голуб
  • Каталонія планує провести референдум про незалежність без дозволу Іспанії
    28 липня, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено