Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
9 травня, 2014   ▪   Станіслав Козлюк   ▪   Одеса   ▪   Версія для друку

Тривожний спокій Одеси

Зараз Одеса дуже нагадує Київ у перші дні після розстрілу Майдану
Тривожний спокій Одеси

Війни немає. Перше враження, яке відчуваєш, приїхавши до Одеси. На вулицях не ходять дужі хлопці у балаклавах з битами, міліція у бойовій амуніції не перегороджує вулиці. Здавалося б, всі живуть своїм життям, немов нічого такого і не сталося. Але це на перший погляд.

«Не їдь в Одесу, там справжня війна!» – начитавшись різних новин і чуток, говорили знайомі. І ось, важкий бронежилет у сумці відтягує руку, а ти мимоволі оглядаєшся на всі боки, перевіряючи, аби камуфльована торба не привертала до себе уваги. Втім, здається, місцевим байдуже. Двірники підмітають вулиці, таксисти розвозять новоприбулих по готелях, містом починають курсувати перші автобуси. Про нещодавнє побоїще нагадує хіба кілька речей: побите авто на Дерибасівській, квіти поруч із Соборною площею та клаптик альбомного паперу, на якому надрукована, здавалося б, звичайна фраза: «Прощання відбудеться 6 травня о 9:30».

Близько дев’ятої з’являється мікроавтобус із чорними смугами на бортах. Звідти виходять двоє чоловіків у чорному, ставлять підставки, хрест, вінки. Стає зрозумілим, що за прощання. Виносять труну. В ній – чоловік років 35. В акуратному костюмі і синій сорочці. Андрій Бірюков.  Місцевий активіст. Убитий в Одесі під час зіткнень із   чи то сепаратистами, чи то проросійськими активістами. Місцеві, здається, ще не визначилися, як їх називати. Сьогодні його проводжають в останню путь. Поруч із труною – зо два десятки активістів. На колінах стоїть дівчина. Вона раз по раз дивиться на обличчя Андрія, погладжуючи його волосся. Плаче тихо, кричить беззвучно. Чорні сонцезахисні окуляри ховають очі. Тут же – літня жінка. Дивиться на труну, прикриваючись носовою хустинкою. Очі червоні. Її стиха обіймає за плечі сивий чоловік. Деякий час вони стоять поряд.

«Шановні! Всі, хто хоче проститися з померлим, можуть проїхати з нами на обряд відспівування. Хто ж не може, мають змогу попрощатися тут», – голосно каже один з чоловіків у чорному. Люди кладуть квіти до огорожі, обв’язану синьо-жовтими стрічками. Прямо під портрет загиблого активіста. Труну заносять до авто, над вулицею лине така знайома з київського Майдану «Пливе кача».  Мікроавтобус рушає. З присутніх спадає оціпеніння і вони, потиху оговтуючись, рушають у своїх справах.

Головна вулиця міста – Дерибасівська – живе своїм життям. Бруківку, яку частково встигли розібрати, вкладають на місце. Звідусіль чути ранковий гамір туристів. То тут, то там, грають вуличні музики, радуючи публіку і відомими закордонними хітами, популярними колись у 90-ті, і російськими піснями часів Перебудови, і власними імпровізаціями. Щоправда, сліди нещодавніх вуличних боїв видно і тут. Зовсім поруч із торговим центром «Афіна» (звідки, за словами очевидців подій, у натовп стріляли невідомі) також квіти. За рогом, на вулиці Грецькій, розтрощений автомобіль і побиті вікна кав’ярень. Щоправда, персонал присутній, як і гості. Здається, кількох великих, розміром з кулак, дірок, не помічають.

Читайте також: Вінничина прощається з героєм

«Скажіть, як довго це ще триватиме», – питає Валентина, жінка-продавець з Соборної, побачивши камеру на плечі. Дивиться уважно, очікуючи бодай якусь відповідь.  

«Як же хочеться, аби було спокійно все. Ми ж тут були тоді, 2 травня, коли все починалося. Тут, неподалік від нас, отам, – показує рукою в бік Дерибасівської, – хлопці й дівчата збиралися. Здається це фанати були, які хотіли марш перед матчем провести. А щойно вони почали йти – пролунали якісь вибухи, всі побігли вперед, здається, потім, звідти було чути постріли», – щиро ділиться спогадами одеситка.

«Нам було дуже страшно, повірте. Дехто почав тікати звідси (із Соборної площі), бо дуже боялися. Потім надвечір все якось притихло. Тут стояли «швидкі». Потім пішли перші поранені, вбиті. Добре пам’ятаю, як до одної з карет підбігли хлопчик із дівчинкою. Дуже просили лікарів під’їхати за важкопораненим. Дуже сильно просили, лікарі відмовлялися. Врешті хлопець перейшов на лайку, голосно кричав. Страшно згадувати. Он у Києві на Майдані таке ж було, але кілька місяців. А у нас все пронеслося буквально за кілька годин!» – додає Валентина.

Взагалі, порівняння одеських подій із подіями київськими – досить популярна тема останніх днів. Почути про важкі випробування, що випали на долю одеситів на початку травня, можна і у кав’ярні за філіжанкою кави, і у громадському транспорті, і у місцевому парку. Здавалося б, при всій своїй аполітичності, немає в місті людини, яка б не співчувала трагедії. Згадують і спалений місцевий Будинок профспілок, і невідомих людей з автоматами, і сутички біля місцевого відділку міліції.

«У Києві за три місяці загинуло більше 70 людей, а в Одесі 46 за один день!», – нервово прикурюючи сигарету говорить Вікторія. Не місцева, сама з Бєлгород-Дністовського. Але 2 травня не пощастило бути в місті.

«Це було щось непередаване. Особливо коли почали розбирати бруківку. А потім перші поранені. Уявіть, більше 200 людей постраждало! Дуже боюся 9 травня. Таке враження, що спокою у місті не буде. Хто їх знає, тих сепаратистів, може вони захочуть влаштувати ніч довгих ножів?» – злегка притихши говорить жінка.

Тема 9 травня тут явно не друга. Але й не перша. Про можливі сценарії розвитку подій не говорить хіба що лінивий. Версії щодо можливих  провокаторів у місцевих різняться: починаючи від російських диверсантів і завершуючи двома тисячами членів Правого сектору. Більшість, правда, намагається тримати голову холодною і оцінювати факти. Тим паче, що у місті скасували заходи за великого скупчення людей.

Читайте також: Одеса - весь Майдан за один день

Напіввигорілий Будинок профспілок. Зовсім поруч із залізничним вокзалом. Коли виходиш на Куликове поле і бачиш почорнілу будівлю, виникають дуже знайомі відчуття. Хіба що одеські профспілки поки без рожевих плям на фасаді. На сходах – своя Інститутська. Люди несуть сюди квіти. Приходять по одному і групами. Мовчать. Дивляться. Намагаються потрапити всередину. Не можуть. Міліція стежить, аби за червону лінію не переступали – ведуться додаткові слідчі дії. Біля великого плакату «Помни Хатынь!» найбільш активні особи. Традиційно – люди передпенсійного віку. Шукають винних і пропонують свої варіанти боротьби з «коричневою чумою».

«Це все зробив «Правий сектор»! Тут сиділи звичайні пенсіонери у таборі, жінки. А потім прибігли, почали кричати, що сюди йдуть ті фанати. Люди злякалися, побігли всередину. Там їх і спалили!» – поспіхом викладає свою версію подій одна з пенсіонерок. Імена називати відмовляються. У кожній людині з фотоапаратом і блокнотом підозрюють журналістів з «5 каналу».

«Чому той «Правий сектор» пішов сюди? Чому не в інший табір, той що біля 411 батареї? Там же сиділа більшість тих молодиків. А у нас літні люди», – бідкається інша.

«У нас в Одесі 133 національності. І всі мирно жили. А тепер нас провокують на конфлікт. То все ті молодики з «Правого сектору». Навіщо вони сюди приїхали? Нам і без них непогано було. А тепер людей налякали», – говорить третя.

«Заходи на 9 травня? Буде тут кілька… «заходів», – із недоброю паузою каже одна із присутніх, – Яких саме? Буде концерт, дітки співатимуть, ще дещо», – додає вона, наполегливо уникаючи деталей.

Більшість присутніх на площі навіть не сумніваються – у жертвах пожежі у Профспілках винні ультраправі. Збірно називають їх «Правим сектором», не розбираючи, чи належить хтось до цієї організації, чи ні. За версією (що більше нагадує жахливчики ведучого Кісєльова з «Первого канала»), поширеною серед людей, що відвідують спалену будівлю, члени ПС увірвалися до приміщень (коли там почалася пожежа) і почали вбивати людей. Найбільш кровожерні варіанти історії містять подробиці звірств, яким би могли позаздрити такі часто згадувані на площі фашисти. Учасники маршу фанів, який перетворився у побоїще, лише розводять руками.

Читайте також: Як Дніпропетровщина стала особливим регіоном

«По нас стріляли з автоматів! Це був АКСУ, якщо я не помиляюся. Я на собі виніс хлопця з того побоїща. Йому куля в стегно влучила. Здається, артерію перебило. Він дуже багато крові втратив, заледве перев’язали. Дівчині знайомого руку роздробило бруківкою, яку кидали з-за щитів. Взагалі те каміння там градом сипалося на голови», – згадує Іван, місцевий активіст.

«Коли ми прибігли до Профспілок – там горіли двері. Біля них була справжня бійка. Час від-часу з-за дверей було чути постріли. З даху по нас стріляли. Уявіть, у мене кидали справжні гантелі для фізичних вправ! Табір? Кілька наметів, що тут стояли, спалили. Чи хтось заходив у середину? Наші хлопці однозначно ні. Чому? Треба бути не в ладах з головою, аби хотіти продертися крізь стіну вогню, аби вбивати людей, що там засіли. А з інших сторін були міліціонери. Там збоку, здається, згодом почали виводити людей», – додає він.

«Сама будівля загорілася десь аж через півтори-дві години після того, як я прийшов. Хто підпалив – не знаю. Але коли ми притягли частину сцени, аби знімати людей з вікон, у нас продовжували кидати «Молотови». Навіть коли ми вже на підвіконні були й знімали жінок звідти», – із сумом додає він.

Активіст також зазначає – на 9 травня вивезли з міста частину активістів, здебільшого – дівчат. Оскільки після сутичок їм почали погрожувати. Та й самі вони, за словами Івана, планують залишити місто від гріха подалі, аби не стати причиною провокацій, сутичок абощо.

Менше поталанило постраждалим під час вуличних бійок. У медзакладах міста досі перебувають кілька десятків людей із різного ступеню тяжкості травмами.

Невеличкий двір лікарні. На ганку, у синіх бахілах, стоїть жінка років 35-40 із пачкою цигарок в руках. Нервує. Знайомимося. Олена, мати одного з футбольних фанатів-підлітків, що постраждав. Ділиться страхами щодо травневих свят. Боїться, що як свого часу і в Києві, за активістами можуть «прийти».

«Вони ж діти, підлітки. Яким чином вони могли начебто вбивати людей у тих Профспілках? Вони просто хотіли пройтися маршем перед матчем футбольних команд, за єдину Україну. І раптом ці сутички, стрілянина. А коли до лікарень «пішли» перші діти з пробитими головами, кульовими пораненнями, було дуже страшно. Як і зараз. Хочу забрати сина з лікарні – відмовляється. Каже, що буде лишатися тут. Не знаю, що з ним робити», – розповідає Олена.

Підкурює сигарету, нервово затягується, замислюється на хвилину.

«Він же із себе вдає героя. Тоді не сказав мені, куди пішов. Я ж не знала, що на футбол. Добре, що травма не важка. Он, у одного хлопця, в іншій лікарні, в руці застрягли якісь предмети. З-за щитів кинули гранатою, розірвалася у натовпі. У дитині в руці тепер дві дірки. І невідомо, коли оперуватимуть. Бо зараз набряк, не можна. У іншого взагалі така граната перед грудьми вибухнула, мені дитина моя розповідала. Так той активіст одразу почав кров’ю кашляти, впав», – вона замовкає. У повній тиші докурює і зникає у коридорі лікарні.

Вечір, набережна. Близько 40 активістів п’ють чай, спілкуються одне з одним. Це місцевий Майдан. Невеличкий, але дружній. Читають вірші, згадують загиблих, закликають вимагати перевиборів міськради, оскільки «більшість – регіонали». Радять утриматися від масових акцій на 9 травня, оскільки чекають на провокації.

«Але будьте напоготові! Якщо знадобиться – треба буде дати відсіч. Тож будьте мобільні», – говорить активіст Олексій. Тут же, серед люду, роздають агітаційні листівки із закликами вступати в місцеві ряди правоохоронних батальйонів на базі МВС за контрактом. Чоловіки цікавляться, уважно вивчають написане. Тут же, біля пам’ятника герцогу де Рішельє (або в народі – Дюку) покладають квіти.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Святошинський районний суд продовжує розглядати провадження щодо п’яти колишніх працівників «Беркуту». На черзі – велика балістична експертиза.
    27 вересня, Станіслав Козлюк
  • Перші в історії праймеріз партії Республікаців з великою долею імовріності визначать майбутнє Франції на найближчі п’ять років.
    27 вересня, Алла Лазарева
  • 26-го вересня ввечері відбувся перший раунд теледебатів між кандидатами у президенти США Гілларі Клінтон та Дональдом Трампом. Перемогу у них медіа однозначно віддали кандидатці від демократичної партії, однак кандидат від республіканців теж знайшов слабкі сторони своєї суперниці.
    27 вересня,
  • Полтавська область справедливо вважається одним із локомотивів української економіки. Якщо вже й сперечатися про те, хто «годує країну», то Полтавщина серед регіонів завжди буде в перших рядах.
    27 вересня, Денис Казанський
  • Минулого тижня світові ЗМІ писали про передачу Україні права проводити фінал Ліги чемпіонів, мододих українських політиків та спростовували чутки про польських військових на Донбасі
    26 вересня, Ольга Ворожбит
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено