Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
22 квітня, 2014   ▪   Валерія Бурлакова   ▪   Версія для друку

Звідки беруться російськомовні «бандерівці»

Російськомовні українські націоналісти приходять до своїх поглядів не завдяки, а всупереч власному оточенню
Звідки беруться російськомовні «бандерівці»

— Как вы можете быть украинским патриотом, восхвалять УПА, настаивать на полном отделении и независимости от России и при этом говорить по-русски? Это лицемерие!

— 78

— Что 78?

— 78 процентов ирландцев говорит по-английски, но это не мешает им подрывать британские бронетранспортеры...

В цьому доволі старому жарті немає навіть долі жарту. Натомість є маленька неточність. Полягає вона в тому, що англійською мовою розмовляє 94% ірландців, тоді як ірландською хоч у якійсь мірі володіє лише близько 1,5 млн (близько 33%) з 4,5 млн громадян країни. За офіційними даними ірландського уряду, з них лише близько 300 тисяч осіб (6%) використовують ірланську мову у повсякденному спілкуванні. Втім, навіть такі дані ціла низка ірландських експертів вважає доволі оптимістичними, оцінючи реальну кількість носіїв давньої кельтської мови, які використовують її у житті, приблизно у 65 тисяч осіб.

Вряди-годи можна визнати: в Україні ситуація набагато краща. І всі одно схожа.

Читайте також: У Держдумі пропонують штрафувати й садити за "бандерівську атрибутику"

«Никогда мы не будем братьями. Ни по родине, ни по матери...», - декламує мовою киянка Анастасія Дмитрук, віршоване звернення якої до росіян облетіло весь інтернет. Дівчина російськомовна. І вірш російською. Втім, попри можливі стереотипи, вживання російської мови у побуті в Україні ніколи не було ознакою приналежності до «п’ятої колони». І абсолютно не виключало патріотизму. Причини, з яких українські патріоти говорять та продовжують говорити російською мовою – сьогодні, без перебільшення, мовою окупанта – бувають абсолютно різними. Це і регіональні особливості, і звичка... І просто спокійне ставлення до власного вибору.

Комусь із них соромно – за слабкість, що не дає раз і назавжди перейти на українську. Хтось – навпаки підкреслює свою російськомовність та, певною мірою, пишається нею. Бо переконані: до українського націоналізму вони прийшли не завдяки, а всупереч оточенню. І – саме тому – ще свідоміші. Ще загартованіші. І все одно навіть такі люди визнають: діти їхні говоритимуть українською. Та й їх власна російськомовність для багатьох – радше перехідний період.

Банду прочь

Сергій Замілюхін – один із лідерів київського осередку РУН, організації «русскоязычных украинских националистов». «Ми не вигадані «на колінці», - сміється він. – Незалежно від того, чи є РУН, чи є я - просто таке явище в Україні – російськомовні українські націоналісти. Хочемо ми того чи ні! Бачили легендарного дідуся, що стояв на Майдані з плакатом «Я руссоязычный украинский националист. Банду прочь!»? Якось я підійшов до того дідуся і спитав у нього – звідки така самоідентифікація? Чи не читав він раптом про нас в інтернеті?.. Ні, не читав. Дідусь сам себе визначив таким чином».

Читайте також: Кличко не вважає націоналістів своїми героями

РУНівець зауважує – пишуть та писали про них завжди чимало. Одна з перших статей на тему російськомовного українського націоналізму, що вийшла ще у 2008 році, просто «підірвала» Інтернет. «Вона була дуже популярна. Вже при обговоренні цього матеріалу у народних блогах було зрозуміло, що таких людей в Україні дуже багато. Деякі з них, можливо, лише прочитавши статтю, зрозуміли для себе, хто вони. Як називається «це дивне відчуття».

До витоків

Чи є «це дивне відчуття» приводом об’єднуватися – саме за мовною ознакою, як от РУН, а не, скажімо, за ознакою симпатії до тієї чи іншої з націоналістичних політсил? «Це не мовна ознака. Це скоріше спосіб приходу до націоналізму, - переконаний пан Сергій. – Серед нас є люди, які вже перейшли на українську мову. Але вони все одно залишаються РУНівцями, тому що це шлях приходу до націоналізму. Не через оточення, не з молоком матері. А через усвідомлення. Після отримання певної інформації, яка змінює твій світ».

Сам Сергій Замілюхін зізнається: особисто для нього почалося все з досліджень Володимира Білінського – з книги «Країна Моксель». «Багато хто не довіряє цьому джерелу, особливо в Росії. Але автор дуже логічно все розкладає по поличках. Людина зробила колосальну працю», - переконаний націоналіст. – «Взагалі, за моїми спостереженнями, відсотків 80 людей  приходять до усвідомлення того, що вони – російськомовні українські націоналісти саме через сприйняття нової інформації про те, що та історія, яку викладали раніше – радянський варіант, російський варіант - скоріше міф, ніж історія».

Люди приходять до цього всупереч реальності, у якій досі живе більшість їхнього оточення, зауважує чоловік. «Це схоже на квіту, що пробивається крізь асфальт. Націоналісти на Півдні, націоналісти на Сході України – не можу сказати, звісно, що вони «більше» націоналісти... Але їхні погляди – це вже на все життя. Вони вже не зміняться. І питання не у приналежності до якоїсь політичної партії. Навіть російська мова для рунівця не є визначним фактором... Ми впевнені, що російська мова для українського націоналіста – явище тимчасове. Хіба що хтось зовсім не зможе перейти. Але тоді, як мінімум, діти вже точно будуть україномовними – адже ми маємо повертати націю до витоків. Те, що зробили з нами зовнішні сили з нашою нацією – ми маємо виправляти...»

Думаю, з кожним роком патріотизм та навіть націоналізм на Сході буде підійматися. Ми це вже бачимо після спроб Путіна увійти до Криму, і подій на Сході. Путін робить реальну бандерізацію регіонів. І з кожним роком ця тенденція зростатиме...»

У поточній ситуації саме російськомовні українські націоналісти рано чи пізно можуть стати силою, що об’єднає Україну. «Навіть у самому визначенні міститься об’єднуючий момент. Російськомовні? Це прийнятно для Сходу та Півдня. Націоналісти? Це прийнятно, у нашому розумінні, для Заходу країни. Це вже є певним символом об’єднання».

«Хто ж тоді протре зірки?...»

Мирослав, Київ

«Мої батьки вдома розмовляють українською. І я з ними розмовляю українською. Але так склалося історично, що «у суспільстві» я говорю російською, навіть із україномовними друзями. Вчився у російський школі...

Мені, насправді, дуже соромно розмовляти російською. Я часом навіть пробував перейти на українську остаточно. Але повертаюсь до російської якось автоматично. Таке «налаштування».

Юрій Прокопенко, Одеса

«Якщо люди, які оточують тебе, розмовляють російською мовою і при цьому доволі погано розуміють українську – в чому проблема? Чому не спілкуватися російською мовою? Я виріс та живу у російськомовному оточенні. Тому і розмовляю здебільшого російською.

Говорити українською принципово? Що це за принципи? Адже можна принципово спілкуватися українською з англомовними людьми, розраховуючи, що вони тебе зрозуміють чи вивчать мову... Але, як свідчить досвід, потрібно просто підлаштовуватися під реальність. Я не бачу в цьому взагалі ніякої проблеми. І не маю жодного бажання створювати проблему з мови спілкування».

Дмитро Різниченко, Київ (рідне місто – Кривий Ріг):

«Я все життя розмовляв російською мовою. І блогером був російськомовним... Перейшов на українську мову у 2012 році, коли прийняли мовний закон Колесніченка-Кивалова. Тут все дуже просто. Як казав їжачок з туману: “Якщо я не протру зірки, якщо ведмедик не протре зірки, то хто ж тоді протре зірки?»

Якщо ми не будемо писати та говорити українською мовою – хто ж тоді буде її відроджувати?...»


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
  • Одним із місць відпочинку та дозвілля для луганчан до війни була мережа гіпермаркетів «Епіцентр». Хтось планував там ремонти, хтось шукав подарунки, а хтось просто релаксував: повільно пересувався від відділу до відділу, спираючись на візок. Там справді можна було вбити день і нічого не купити. Просто дивитися, тримати в руках, а потім залишати при собі обраний товар так, ніби він на якийсь час ставав власністю.
    3 грудня, Вікторія Малишева
  • У Литві не говорять про м’яку силу Росії, говорять про пропаганду
    2 грудня, Костянтин Амелюшкін
  • Я дуже люблю свій Бахмут: він теплий та привітний, чистий, сучасний та по-провінційному компактний. У ньому дуже багато квітів і дитячих майданчиків, а влітку повітря стає тягучим, наче липовий мед… Але це дивне місто. Ніби приречене балансувати між тим і цим: у міжчассі, у просторі, між новим і старим, своїм і чужим.
    2 грудня, Єлизавета Гончарова
  • Тіньова економіка об’єднує неймовірно велику кількість і різноманітність видів діяльності
    2 грудня, Любомир Шавалюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено