Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
18 квітня, 2014   ▪   Олесь Олексієнко   ▪   Версія для друку

Релігійна палітра України

Розкол в українському православ’ї знижує авторитет його офіційних інститутів серед віруючих і сприяє активізації альтернативних течій
Матеріал друкованого видання
№ 16 (336)
від 17 квітня, 2014
Релігійна палітра України

Вітчизняний показник релігійності громадян серед найвищих у Європі. Дані тривалого моніторингу Інституту соціології НАН України від 1992 року свідчать, що церква й надалі має найвищу довіру населення. Більшість жителів нашої держави традиційно ототожнюють себе із християнською традицією східного обряду, але при цьому їм притаманне толерантне ставлення до представників інших релігійних поглядів. Так, за даними опитування, проведеного 11–20 жовтня 2008 року Київським міжнародним інститутом соціології та центром «Соціальні індикатори», 61% респондентів цілком чи швидше погоджувалися із твердженням, що різні релігійні групи мають в Україні рівні права, 75% – із тим, що необхідно поважати всі віровизнання.

Цілковита невизначеність

Єдиним статистично зафіксованим критерієм співвідношення різних церков та релігій в Україні є чисельність громад (парафій). За даними Державного департаменту у справах національностей та релігій, на початок цього року їх налічувалося 35,65 тис. Найбільше – 12,7 тис. – мала УПЦ МП, понад 9 тис. – різні протестантські течії, 4,7 тис. – УПЦ КП, 3,8 тис. – УГКЦ, по 1,2 тис. – УАПЦ та мусульманські громади, 0,94 тис. – РКЦ. Показово, що серед наймасовіших православних церков, а саме УПЦ МП та УПЦ КП, навіть попри масштабну державну підтримку розвитку першої, який лобіювала місцева, а останні чотири роки й центральна влада, динаміка зростання її парафій упродовж останнього десятиліття (25,5% за 2003–2013-й) значно поступалася аналогічному показнику другої (42,4%).

Утім, хоча чисельність храмів тієї чи тієї церкви і є чітким показником, однак вона не відповідає кількості її прихильників. Єдиним джерелом інформації тут залишаються цифри соціологічних досліджень. Проте через різницю методологічних підходів дані різних компаній за останні 10–15 років демонструють украй суперечливу статистику співвідношення прибічників конфесій.
Серія досліджень Фонду «Демократичні ініціативи», «Юкрейніен соціолоджі сервіс» та Соціологічної служби Центру Разумкова упродовж 2001–2011-го фіксувала значне (приблизно в 1,2–2 рази) переважання частки віруючих УПЦ КП над паствою УПЦ МП, однак із поступовим вирівнюванням в останні роки.

Читайте також: Священик УГКЦ в Севастополі Микола Квич: З мене зробили там «шпигуна-бандерівця»

Однак Інститут соціології НАНУ давав протилежні пропорції: віряни УПЦ МП, за його даними, переважали чисельно над прихильниками УПЦ КП від 2009 до 2013 року в 1,5–1,7 раза відповідно. При цьому в УПЦ КП та УГКЦ динаміка була від’ємною, а в УПЦ МП та УАПЦ – плюсовою. За даними матеріалів дослідження Інституту соціології НАНУ, вміщених у виданні «Українське суспільство 1992–2013. Соціологічний моніторинг», на 2013-й до УПЦ МП нібито належало 44,7% усіх респондентів, які заявили про належність до певної конфесії. Можливо, такий результат зумовлений великою часткою під час опитування громадян, які заявили, що не належать до жодної церкви (див. «Великі розбіжності»).

Водночас в Україні давно спостерігається різна активність парафіян церков та релігійних організацій, що виявляється в частоті відвідування храмів. Наприклад, іще десятиліття тому розгорнуте соціологічне дослідження «Юкрейніен соціолоджі сервіс» засвідчило, що відсоток прихильників УПЦ МП серед усіх віруючих, які належали до певної конфесії (37,8%), був майже вдвічі більшим, аніж серед тих, які бодай раз на тиждень відвідували храми (21,1%). В УПЦ КП відповідна пропорція становила лише 1,5 раза (28,7% та 19,1%), тобто серед активних вірян, які щотижня відвідували церкву, їхні частки були майже однаковими.

Лідером за показником відвідуваності богослужінь ви­явилася УГКЦ, відсоток адептів якої серед активних парафіян більш ніж у 1,6 раза перевищував частку її прихильників серед усіх віруючих певної конфесії (31,6% та 18,6% відповідно). Іще вищими ці співвідношення були тільки в римо-католиків (3% та 1,6%) й, особливо, у протестантів (7,8% та 21,8%), котрі в такий спосіб посіли друге місце за чисельністю активних парафіян, які бодай раз на тиждень відвідують храм.

Дальші соціологічні дослідження засвідчують, що церковна активність вірних УПЦ КП, УАПЦ та УГКЦ не просто залишалася значно більшою на тлі пастви УПЦ МП, а й посилювалася швидшими темпами. Матеріали згаданого видання Інституту соціології НАНУ свідчать, що при зростанні частки активних парафіян УПЦ МП від 32,8% у 2003-му і 33,6% у 2013 році в УПЦ КП їх відсоток зріс від 31,5% до 39,4% в УАПЦ – від 38,9% до 67,6% а в УГКЦ – від 67,7% до 78,3%.

Ментальні особливості

Аналогічні диспропорції помітні й у міжетнічному та міжрегіональному зрізі. Частка українців за національністю, які під час опитувань заявляють, що вірять у Бога (76,7% у 2013 році), значно вища, ніж росіян (65,3%). Так само як жителів Заходу (93,4%) – помітно більша, ніж Центру (73,4%), Сходу (71,4%) й особливо Півдня (67,1%). При цьому за останні 10 років швидше зростання релігійності спостерігалося саме в південних та східних регіонах. Однак воно було переважно формальним. Наприклад, плюсова динаміка щодо частки віруючих, які відвідують храм принаймні кілька разів за місяць, спостерігалася на Заході (54,9% у 2003-му і 57,1% у 2013 році) та в Центрі (відповідно 20,7% і 21,9%). Тим часом на Півдні (29% і 16%) та Сході (21,5% і 13,1%) відсоток таких вірян не лише був значно меншим (у 4,4 та 3,6 раза порівняно із Заходом), а ще й демонстрував різку спадну тенденцію впродовж останнього десятиліття.

Суттєві відмінності між різними макрорегіонами спостерігаються і в ставленні до показної побожності, вельми поширеної серед частини совкових еліт («синдром Пшонки»). Так, на Заході та в Центрі позитивно її трактують лише 12–13,7% опитаних, тоді як негативно у 3,3 раза більше (38,8–44,8%). Зовсім іншою є ментальність більшості мешканців Півдня, де частка тих, хто прихильно сприймає це явище (31,7%), є на чверть більшою від тих, хто засуджує таку поведінку (24,2%). Цікавим є і ставлення до Великодня. В усіх регіонах абсолютна більшість (від 82,8% на Сході до 97,6% на Заході) називає його «справді великим святом». Проте частка мешканців, які кажуть, що це звичайне свято або й просто вихідний, на Заході (0,8%) вже у 21 раз менша, аніж на Сході (16,7%) й у 13–16, аніж у Центрі (10,9%) та на Півдні (12,9%).

Від розколу до єдності?

Розкол в українському право­слав’ї та відсутність Єдиної помісної церкви спричинили переважання категорії «незалежних православних». Так, за даними соціологічного дослідження Центру Разумкова, торік у березні на запитання «До якої саме православної церкви ви себе відносите?» 40,8% громадян відповіли: «Я просто православний», – і лише 27,7% ототожнили себе з УПЦ МП, 25,9% – з УПЦ КП, 1,2% – з УАПЦ, 0,7% – з РПЦ. Більшість осіб, опитаних тією самою службою у 2010 році, були переконані, що причиною міжцерковних конфліктів в Україні є боротьба за майно й будівлі (34,8%) та владу ієрархів (29,5%).

Основна маса громадян залишається далекою від розуміння суті міжцерковних відносин. На запитання «Чи вважаєте ви необхідним створення Єдиної помісної української церкви?» більшість людей заявляють або, мовляв, вони не знають, що це таке (40–50%), або що їм важко відповісти (11–17%). Натомість серед тих, хто визначився, бачимо приблизний паритет (20–25% респондентів), який поступово трансформується в перевагу прихильників церковної єдності за рахунок тих опитаних, які зрозуміли, що це означає. Наприклад, порівняння даних 2002 та 2007 років свідчить, що 10,1%, на які зменшилася частка тих, хто не знав, що таке Єдина помісна церква, розподілилися таким чином: 5,9% поповнили лави неспроможних відповісти, 0,9% – тих, хто проти, а 3,3% – прихильників ідеї.

Читайте також: Віктор Єленський: «Релігія повертається в українську політику, але це не означає, що вона з’єднується з народним життям»

Як бачимо, тривала боротьба з «опіумом для народу» в СРСР та малозрозумілі широкому загалу суперечності між різними православними церквами призвели до того, що більшість жителів тяжіють до максимально поверхового контакту із церквою у зв’язку з кількома датами життя – власного та своєї родини. На цьому тлі серед справді активних послідовників тих чи тих релігій і конфесій, які регулярно відвідують храми, контактують зі служителями культу, а отже, й перебувають під їхнім більшим або меншим впливом, на перші позиції за чисельністю вийшли Українська греко-католицька церква та різні протестантські громади. Таким чином традиційна в дорадянський час і відновлена за інерцією після здобуття незалежності православна Україна стає дедалі більш поліконфесійною.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Рік тому 23 травня було вбито командира бригади «Прізрак» так званої «ЛНР» Олексія Мозгового. Його машина спочатку була підірвана на керованому фугасі, а після - розстріляна з кулеметів. Офіційної версії загибелі досі немає, як і будь-яких результатів з боку псевдослідства «МДБ ЛНР». Відразу ж відповідальність за його смерть поспішили взяти на себе партизани загону «Тіні». І з того самого моменту не вщухають пристрасті навколо його смерті.
    24 травня, Павло Василів
  • 5 квітня 1918 року над міською думою Єлисавета, де тепер знаходиться Кіровоградська обласна держадміністрація, вперше замайорів синьо-жовтий або, як тоді називали, жовто-блакитний прапор.
    24 травня, Максим Сінченко
  • Швейцарський політолог, спеціаліст з державного адміністрування Андреас Ладнер в інтерв’ю для Тижня розповів про практики децентралізації та прямої демократії, їхній зв’язок та прямий вплив на ухвалення рішень в країні, а також взаємозалежність рівня життя з делегуванням владних і фінансових компетенцій від центрального на локальні рівні.
    24 травня, Ганна Трегуб
  • Пенсійні проблеми стосуються всіх, і не тільки пенсіонерів
    24 травня, Віталій Мельничук
  • Науковці знайшли спосіб спостерігати за трендами в еволюції людини
    24 травня, The Economist
  • Війна — поняття неймовірно багатобічне. У наш час ми маємо прекрасну нагоду спостерігати всю її різноманітність. Практично для кожного є очевидною війна на Донбасі з її матеріальними наслідками та нівеченням людських доль. Для багатьох безсумнівним є факт інформаційної війни. Але зовсім небагато наших громадян усвідомлюють наслідки, до яких вона призводить.
    24 травня, Любомир Шавалюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено