Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
18 квітня, 2014   ▪   Валерія Бурлакова   ▪   Версія для друку

Реквієм по «Сатані»

«Хай би краще стояли», – кажуть учорашні сусіди міжконтинентальних балістичних ракет
Матеріал друкованого видання
№ 15 (335)
від 10 квітня, 2014
Реквієм по «Сатані»
Фотогалерея: На руїнах ракетної дивізії (зображень: 30)

Селище Нові Білокоровичі, що в Олевському районі Житомирської області. Залізничні переїзди та іржаві ланцюжки вантажних вагонів, квітучі фруктові дерева коло побілених хат, вохристий пил доріг, старенькі велосипеди біля сільради. Нічого... зате блакитне небо. А ще була слава. Подейкують, колись, за радянських часів, саме до цього смт мешканці Житомирщини із завмиранням серця їздили купувати кольорові телевізори та інші дефіцити.

Тоді в Нових Білокоровичах був розміщений штаб дивізії Ракетних військ стратегічного призначення СРСР (РВСП). Точніше його адміністративна складова.
«Так, тут військова частина була раніше, – розповідає місцева жіночка років 45. Просить не фотографувати її і лише сміється у відповідь на запитання про ім’я, соромиться. – Я працювала там ще! Машиністкою на секретному листуванні була.

Самих ракет тут уже немає. Але якби були, їх давно розпиляли б на брухт і будматеріали

Нас, зв’язок, іще в 1996 році розформували. Я тоді в декретну відпустку пішла. Ну і приблизно тоді все занепадати почало...»

Нині місцеві займаються сільським господарством та підприємництвом. Є тут, кажуть, пилорами. «А ще у школах працюють, у садочках. У сільраді... В Держлісгоспі робочі місця є». І все одно із працевлаштуванням дуже складно. Відновленню «війсь­­кової слави» були б тільки раді.

Чи не вважають це небезпечним? Адже мова про ядерну зброю... «Та ракети далеко були, в Лугинському районі... У Дивли­­ні», – здивовано махає рукою жіночка. Так, наче йдеться про інший континент.

Читайте також: Ядерна реальність. Об’єктивна і віртуальна

До села Великий Дивлин, біля якого містилися пускові шахти, звідси лише кілька кілометрів.

Невеликий Дивлин

Великий Дивлин не такий уже й великий. Населення, за даними 2011 року, становило 836 осіб.

Подейкують, що колишня близькість ракет досі є причиною проблем зі здоров’ям у тутешніх мешканців: зокрема, на пускові шахти чомусь «списують» інсульти. Відновити ядерний статус? Зітхають. «Певно, це нічого доброго не дає. Але, як подивитись на нинішню ситуацію, то хай би краще ракети стоя­­ли, як колись. Щоб ми сьогодні не боялись, не хвилювалися».

«Кожна людина повинна відповідати за себе. Як хоче народ, не скажу. Вважаю, ми не настільки знаємо один одного, навіть сусіди... Казати ще за когось не маю права, – поринає у філософські роздуми секретар сільради пані Мосійчук. – Як на мене, коли тут діяла військова база, справді було краще. Тому що були місця для роботи. В нас майже всі чоловіки служили. Після армії ішли в надстроковики. А жінки – хто на педагогів, хто на медиків. Також залишалися тут. А зараз роботи немає... Село занепадає, бо всі молоді люди їдуть геть. Вони тут прописані, бо де ще прописатися? Тільки в батьківському домі... Але виїжджають десь на заробітки – у Житомир чи Київ найчастіше. Розбагатіти там змоги, звісно, не мають – дуже дорого винаймати квартири. Їдуть тіль­­ки для того, щоб якось існувати, якось прожити. Все...»

У сільраді визнають: думка про «пост’ядерні» проблеми зі здоров’ям у деяких мешканців села справді є. Інші вважають, що це неправда. «З держадміністрації приїжджали, і з Житоми­­ра приїжджали. Робили заміри води в шахтах – є там якась радіо­­активність чи ні, – розповідають у великодивлинській сільраді. – Нас запевнили, що її там на сьогодні немає».
Щоправда, вважають, територія села заражена радіацією після Чорнобиля...

Тиша і темрява

Дорога від Великого Дивлина до місця, де над поламаними стовбурами та вкритою бетонними уламками землею досі височать сірі шапки (захисні механізми, що відкривалися в разі запуску ракет), на маківках яких уже виросли невеличкі деревця, коротка, близько кілометра. Але непроста. Спочатку це, як кажуть у Дивлині, бетонка – дві смужки міцних плит, котрими раніше рухалася військова техніка. Далі їхати потрібно просто через ліс.

Читайте також: Ракетна реінкарнація. Чи потрібно Україні повертати ядерний статус

І нарешті, ось вона – наша вчорашня оборона. Пускові шах­­ти міжконтинентальних балістичних ракет РС-20, 15А18, у класифікації країн НАТО – SS-18 «Сатана». Найпотужніших, за радянською версією, у світі. Довжина «Сатани» – близько 32 м. Діаметр – 3,2 м. Дальність – 11 тис. км. Кількість боєголовок – 10, їх потужність – 500–550 кілотонн. Точність – 190 м.

Самих ракет тут, певна річ, уже немає. Але якби були – їх давно розпиляли б на брухт і будматеріали безстрашні мешканці навколишніх сіл. Біля шахт – численні траншеї, з яких люди викопували мідні та алюмінієві кабелі. Всередині поспилювали всі металеві конструкції, як-от двері чи сходи, де-не-де навіть роздовбали підлогу, аби витягти з неї сталеву арматуру. Колючий дріт із колись надійної огорожі ракетного комплексу, струм якої винищував усе живе біля себе, безсоромно «прикрашає» паркани довкруж ділянок місцевих фермерів...

Однак подивитися в лісі все одно є на що. За легендою, «відступаючи» від ядерного статусу, такі об’єкти в Україні підривали. Втім, на стінах нескінченних коридорів ракетних шахт біля Дивлина можна помітити хіба що сліди якоїсь незначної пожежі. Загалом споруди вціліли.

Підлогою багаторівневих підземних приміщень течуть брудні струмочки води різної глибини. Над ними здіймаються острівці з уламків бетону та іржавого заліза. У місцях, куди стікає вода, виникають справжні підземні озера. На дні таких водойм, як свідчить українська практика, нерідко назавжди зникають шукачі брухту (як це, зокрема, трапилося у серпні 2009 року із двома мешканцями Володимира-Волинського, неподалік якого є аналогічний занедбаний об’єкт). Чимало води й безпосередньо в самих ракетних штольнях – вертикальних коридорах, де чекали свого часу 32-метрові SS-18. Загалом «сталкерство» на занедбаних ракетних об’єктах – заняття вкрай небезпечне. Деякі конструкції зруйновані, ненадійні: впасти в бункер може навіть підготований дигер, а розраховувати на допомогу в глухому лісі не доводиться. Кореспондент Тижня відчув це на собі.

Читайте також: Володимир Василенко: «Щоб Україна стала суверенною державою, було потрібно позбутись ядерної зброї»

Зрозуміти, куди веде той чи той безкінечний бетонний хід, доволі важко навіть там, де на облуплених вологих стінах підземелля досі видніються написи на кшталт «Выход в сооружение № 2». Коридори, виринаючи з темряви у слабкому світлі ліхтаря, розгалужуються. Тут, під землею, дуже холодно. Майже абсолютна темрява. Дзвінка ти­ша. Але чомусь панує атмосфера спокою... Її залишки, які ще не встигли розчинитися в застояному тутешньому повітрі.

Це спокій і велич напівсплячого монстра, який самим фактом свого постійного перебування на посту міг би вберегти нас від великого лиха.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Можливо, люди в мікрокраїнах Європи поводяться неідеально, але те ж саме можна сказати і про більших сусідів
    27 серпня, The Economist
  • Чим цікаві мислителі Кримського ханства сьогодні
    27 серпня, Михайло Якубович
  • Понад рік тому друзі написали: «Ми придумали, як допомогти! Від нас до вас жінка возить гуманітарку. Брати адресні пакети вона відмовляється, але ми включили тебе в загальний список отримувачів, головне прийти вчасно».
    27 серпня, Яна Вікторова
  • Від самісінького моменту свого створення обидві «республіки» стали Клондайком для численних аферистів, «кидал» та інших любителів легкої наживи, котрі вміють вчасно зорієнтуватись у новітніх віяннях
    27 серпня, Станіслав Васін
  • Незв'язний пакет пропозицій на заспокоєння тривоги з привожу тероризму
    27 серпня, The Economist
  • Чи справдяться колись сподівання нації на прихід нової еліти, яка допоможе їй вирватися із замкненого кола
    26 серпня, Роман Малко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено